Posts Tagged 'марксизм'

Марксистські і большевицькі теорії національного питання

Панас Феденко

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Марксистські теорії національного питання /5/

ПОГЛЯДИ МАРКСА І ЕНҐЕЛЬСА НА НАЦІЮ, НАЦІОНАЛЬНІСТЬ І НА ВИРІШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ.

Загально відомо, що ні Маркс ні Енґельс не лишили систематичної теорії національного питання. Вони висловлювалися принагідно в тій чи іншій практичній справі національній, яка вимагала вирішення. Із цих їх заяв і тверджень можна зробити деякі висновки, як це й робили послідовники марксизму. Ученики Маркса й Енґельса, хоч уживали тієї самої методи, приходили часто до зовсім протилежних результатів і в теорії національного питання і в поглядах на практичну політику соціялістичних партій у національній справі. Досить назвати імена Карла Каутського, Отта Бауера, Карла Реннера (псевдонім — Рудольф Шпрінґер), Рози Люксембурґ або Гайнріха Кунова, щоб було ясно, що «спектр» марксистських теорій національного питання дуже широкий. Названі автори iurant in verba magistrorum [цінять слова вчителів] (Маркса й Енґельса), наводять різні цитати із їх праць і листів для підтвердження своїх поглядів. Але оскільки Маркс та Енґельс не лишили закінченої теорії національного питання, то їх послідовникам доводиться йти напомацки, вибирати те, що їм здається ближчим до духа Марксової системи.

Авторові цієї праці доведеться спинитися головним чином над творами Маркса й Енґельса та послідовників марксизму з країн Середньої Европи. Це з тої причини, що в країнах Західньої Европи вже віддавна існують національні держави, і в цих державах національне питання не є пекуче. Інше бачимо в Центральній і Східній Европі, з їх конґломератом національностей різного культурного рівня, неоднакової релігії, мови і раси. Ці національні проблеми вимагали від соціялістів практичного рішення, а тому в цих країнах національне питання було бойовою проблемою, на яку мусіли теоретики і практики соціялістичного руху дати ясну відповідь. Цим пояснюється, що в Центральній і Східній Европі соціялістична література на теми національного питання дуже обширна. Натомість із західньо-европейських національних рухів тільки Ірляндія викликала до себе зацікавлення соціялістичних теоретиків. Пограничні спори за державне розмежування між Німеччиною та Францією (Ельзас) або між Австрією та Італією (Південний Тироль, Трієст) не будили великого інтересу між соціялістами. /7/ Продовжити читання ‘Марксистські і большевицькі теорії національного питання’

Advertisements

Марксизм і християнство

Роман Тиса

Не до кінця зрозумілі ті марксисти, хто вважає, що сьогодні не істнує марксизму як цілісного вчення, а є лише окремі його течії, до того-ж часто вельми далекі одна від одної — марксизм-сталінізм, марксизм-троцькізм, марксизм-лівий комунізм, марксизм-ліва соціял-демократія. Таке твердження тим більше не зрозуміле, коли в якості аналоґії наводять християнство. Немає, мовляв, християнства як такого, а є лише католицизм, православ’я, протестантизм тощо. Така аналоґія, що вона ніби натякає на природність такого стану речей і необхідність з ним зміритися, і в своєму політичному виборі виходити тільки з такого розуміння ситуації, напрошується ніби сама собою і на перший погляд видається цілком слушною. Але тільки на перший погляд! Якщо ми розглянемо питання розколу марксизму та аналоґії з християнством у кількох пунктах, то ми побачимо, що таке порівняння є поверховим, вирваним з контексту та неісторичним. Сприймати марксизм як християнство (чи християнство як марксизм) — хай навіть виключно на орґанізаційному рівні — можливо, тільки якщо погодитись перш за все з тим, що і марксизм, і християнство, це — реліґії (чи особливі філософські практики, покликані звільнити людини та повернути її самій собі — в залежності від точки зору, з якої на це питання дивитися). Далі прийдеться погодитися з тим, що і марксизм, і християнство прожили однаковий історичний час (2000 років історії християнства з його розколами і перетворенням на державну реліґію у випадку марксизму стиснулись у 150 років), пройшли ті самі етапи та перебувають сьогодні на однаковому ступені розвитку, перетворившись на панівні реліґії — чи ідеолоґії — світу, що їхнє завдання тепер — і це мені здається найважливішим — полягає у забезпеченні збереження суспільного status quo. Виходить марксизм, замість скасувати самого себе разом з клясовим суспільством, був приречений — слідом за християнством — перетворитися на панівну ідеолоґію чи її складову частину, а згодом і відігравати ролю хибною свідомості, адже саме це ролю грає християнство й будь-яка реліґія. Продовжити читання ‘Марксизм і християнство’

Марксизм за 120 хвилин

Сергій Іщенко

Бути марксистом в Україні сьогодні не модно.

— Марксизм остаточно дискредитував себе. Комуністичні експерименти довели його утопічність та нежиттєздатність. Марксизм — це насильство над вічними, природними законами економіки, яке неминуче закінчиться крахом, — скаже ліберальний професор (вчорашній викладач партшколи КПРС).

— Комунізм — це швондерівщина (або шаріковщина)! Це ідеолоґія люмпенів! «Відібрати і поділити» — от чого ви хочете! Колективізм веде до безвідповідальности, спільне значить нічиє. Крім того, комунізм — це диктатура, репресії, тоталітаризм, адже тільки приватна власність — основа демократії. Подивіться на весь цивілізований світ! — обурюватиметься пострадянський інтеліґент-демократ.

— Ой людоньки, то що ж то ви таке кажете! Який марксизм? Хіба ви не знаєте, що комунізм — то просто чергова московська омана, щоби загарбати вільні народи (український в першу чергу). Комуністи — всі антиукраїнці, московські холуї!, — волатиме такий самий інтеліґент, тільки «національно свідомий».

— Марксизм — жидівська вигадка, — просто і доступно пояснить бритоголовий підліток. Продовжити читання ‘Марксизм за 120 хвилин’

Український марксизм — короткий огляд перших кроків

Андрій Здоров

Марксизм за своєю суттю є інтернаціональним вченням, його національні різновиди неможливі, боротьба пригноблених за своє визволення не має національних меж і об’єднує пролетарів усього світу. Проте марксизм водночас не відкидає і національне питання, і наявні українські випадки свідчать про роль марксизму в історії України.

Офіційна ідеологія більшости держав, що виникли на території колишнього СРСР, на сьогодні стверджує, що марксизм та соціялізм у ці країни, до всіх неросійських народів було принесено на російських багнетах, тобто військами Червоної Армії у 1918-1921 роках і пізніше. Тому всі республіки колишнього СРСР після 1991 року заперечили «соціялізм» як силоміць нав’язане вчення, органічно чуже їх «менталітету». Однак ці ідеологічні інвективи далекі від реалій. Продовжити читання ‘Український марксизм — короткий огляд перших кроків’

Не весь марксизм догматичний

Кріс Харман

Кріс Харман, один з лідерів британської Соціалістичної Робітничої партії (Socialist Workers Party), прийняв запрошення до участі в семінарі економістів, організованому Міжнародним науково-дослідницьким інститутом (International Institute for Study and Research), що зібрав провідних економістів та членів Четвертого Інтернаціоналу. З цієї нагоди тов. Харман написав статтю, що ми її пропонуємо до вашої уваги.

(Відповідь Мішелю Юссону)

Мішель Юссон піддав групу марксистських економістів, включаючи мене, нищівній критиці. Він пише, що: “протягом останніх місяців криза призвела до появи цілого ряду робіт, що відзначаються непродуктивним та шкідливим догматизмом…. Ці роботи мають одну спільну рису – посилання на ортодоксальну інтерпретацію закону тенденції норми прибутку до зниження.”  На його думку, тут ігнорується той простий факт, що “[останнім часом] спостерігалася чітка тенденція норми прибутку до зростання у провідних капіталістичних країнах. така еволюція достатньо виражена для того, щоб на неї не могли вплинути значним чином більш чи менш вірні поправки.”[1] Продовжити читання ‘Не весь марксизм догматичний’

Філософська еволюція Маркса

Георгій Плеханов

Треба сказати правду — філософію радше всього слід залучити до наук проблематичних. Колись, за доби Талеса-Арістотеля, філософія була все[1]. Вона ширила свої права на всі наукові ділянки. Арістотель, що резюмував стародавню клясичну думку, як відомо, був популяризатор і засновник багатьох наук. Він був метафізик, фізик, зоолог, засновник етики й логіки. Його порівняно мало знаний твір «Проблеми» містить у собі цілу низку питань і відповідей з усіх відомих за його часу галузей людського знання. Стародавні трактати так і звалися: «Про природу», «Про всесвіт». І цю гегемонію над наукою філософія зберегла аж по кінець першої четвертини XIX століття. Ще наприкінці XVIII століття скептик Давід Юм писав: «Це своєрідна образа для філософії, коли її змушують повсякчас боронити себе за ті наслідки, що з неї походять, виправдувати себе перед усіма науками й мистецтвами, що з ними вона не згодна, тим часом як владний її авторитет слід визнати скрізь. Це те саме, що обвинувачувати монарха у тому, що він зрадив своїх власних підданців» (цитовано у Маркса в передмові до його дисертації про Епікура. «Nachlass». В. I., S. 68). Один з академічних Марксових учителів, професор природознавства, або, за тогочасною термінологією, натурфілософ Стефенс, дав погану атестацію одному студентові-геологові за те, що цей останній, замість вивчати «абстрактний дух», взявся вивчати конкретні предмети. Захоплення Кантом, а надто Геґелем, двадцятьма й тридцятьма роками минулого століття набувало справді фантастичних розмірів. За дотепним висловом Михайловського, від Геґелевої філософіїі навіть над Москвою-рікою не було проходу (натяк на філософський гурток Станкевича й Герцена). Продовжити читання ‘Філософська еволюція Маркса’

Основні засади комунїзму

Фрідріх Енґельс

1. Питаннє: Що таке комунїзм?

Відповідь: Комунїзм се наука про умови визволення пролєтаріяту.

2. Питаннє: Що таке пролєтаріят?

Відповідь: Пролєтаріят се та кляса суспільства, що удержує своє життє єдино й тільки з продажі своєї праці а не з профіту якого небудь капіталу; якої добро й горе, життє й смерть, усе істнованнє залежить від попиту на працю, отже від зміни добрих і лихих часів заробітку, від хитань необмеженої конкуренції. Пролєтаріят або кляса пролєтарів є одним словом працююча кляса XIX століття. [А також і сучасности.]

3. Питаннє: Отже не завсїгди були пролєтарі?

Відповідь: Ні. Завсїгди були бідні і працюючі кляси; працюючі кляси були теж найбіднїйшими. Але не було завсїгди бідаків, таких робітників, що жилиб в умовах що й но поданих; отже пролєтарі не завсїгди були, також конкуренція не була завсїгди вільна і без обмежень. Продовжити читання ‘Основні засади комунїзму’


Жовтень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер    
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти