Posts Tagged 'марксизм'

Марксистські і большевицькі теорії національного питання

Панас Феденко

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Марксистські теорії національного питання /5/

ПОГЛЯДИ МАРКСА І ЕНҐЕЛЬСА НА НАЦІЮ, НАЦІОНАЛЬНІСТЬ І НА ВИРІШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ.

Загально відомо, що ні Маркс ні Енґельс не лишили систематичної теорії національного питання. Вони висловлювалися принагідно в тій чи іншій практичній справі національній, яка вимагала вирішення. Із цих їх заяв і тверджень можна зробити деякі висновки, як це й робили послідовники марксизму. Ученики Маркса й Енґельса, хоч уживали тієї самої методи, приходили часто до зовсім протилежних результатів і в теорії національного питання і в поглядах на практичну політику соціялістичних партій у національній справі. Досить назвати імена Карла Каутського, Отта Бауера, Карла Реннера (псевдонім — Рудольф Шпрінґер), Рози Люксембурґ або Гайнріха Кунова, щоб було ясно, що «спектр» марксистських теорій національного питання дуже широкий. Названі автори iurant in verba magistrorum [цінять слова вчителів] (Маркса й Енґельса), наводять різні цитати із їх праць і листів для підтвердження своїх поглядів. Але оскільки Маркс та Енґельс не лишили закінченої теорії національного питання, то їх послідовникам доводиться йти напомацки, вибирати те, що їм здається ближчим до духа Марксової системи.

Авторові цієї праці доведеться спинитися головним чином над творами Маркса й Енґельса та послідовників марксизму з країн Середньої Европи. Це з тої причини, що в країнах Західньої Европи вже віддавна існують національні держави, і в цих державах національне питання не є пекуче. Інше бачимо в Центральній і Східній Европі, з їх конґломератом національностей різного культурного рівня, неоднакової релігії, мови і раси. Ці національні проблеми вимагали від соціялістів практичного рішення, а тому в цих країнах національне питання було бойовою проблемою, на яку мусіли теоретики і практики соціялістичного руху дати ясну відповідь. Цим пояснюється, що в Центральній і Східній Европі соціялістична література на теми національного питання дуже обширна. Натомість із західньо-европейських національних рухів тільки Ірляндія викликала до себе зацікавлення соціялістичних теоретиків. Пограничні спори за державне розмежування між Німеччиною та Францією (Ельзас) або між Австрією та Італією (Південний Тироль, Трієст) не будили великого інтересу між соціялістами. /7/ Продовжити читання ‘Марксистські і большевицькі теорії національного питання’

Марксизм і християнство

Роман Тиса

Не до кінця зрозумілі ті марксисти, хто вважає, що сьогодні не істнує марксизму як цілісного вчення, а є лише окремі його течії, до того-ж часто вельми далекі одна від одної — марксизм-сталінізм, марксизм-троцькізм, марксизм-лівий комунізм, марксизм-ліва соціял-демократія. Таке твердження тим більше не зрозуміле, коли в якості аналоґії наводять християнство. Немає, мовляв, християнства як такого, а є лише католицизм, православ’я, протестантизм тощо. Така аналоґія, що вона ніби натякає на природність такого стану речей і необхідність з ним зміритися, і в своєму політичному виборі виходити тільки з такого розуміння ситуації, напрошується ніби сама собою і на перший погляд видається цілком слушною. Але тільки на перший погляд! Якщо ми розглянемо питання розколу марксизму та аналоґії з християнством у кількох пунктах, то ми побачимо, що таке порівняння є поверховим, вирваним з контексту та неісторичним. Сприймати марксизм як християнство (чи християнство як марксизм) — хай навіть виключно на орґанізаційному рівні — можливо, тільки якщо погодитись перш за все з тим, що і марксизм, і християнство, це — реліґії (чи особливі філософські практики, покликані звільнити людини та повернути її самій собі — в залежності від точки зору, з якої на це питання дивитися). Далі прийдеться погодитися з тим, що і марксизм, і християнство прожили однаковий історичний час (2000 років історії християнства з його розколами і перетворенням на державну реліґію у випадку марксизму стиснулись у 150 років), пройшли ті самі етапи та перебувають сьогодні на однаковому ступені розвитку, перетворившись на панівні реліґії — чи ідеолоґії — світу, що їхнє завдання тепер — і це мені здається найважливішим — полягає у забезпеченні збереження суспільного status quo. Виходить марксизм, замість скасувати самого себе разом з клясовим суспільством, був приречений — слідом за християнством — перетворитися на панівну ідеолоґію чи її складову частину, а згодом і відігравати ролю хибною свідомості, адже саме це ролю грає християнство й будь-яка реліґія. Продовжити читання ‘Марксизм і християнство’

Марксизм за 120 хвилин

Сергій Іщенко

Бути марксистом в Україні сьогодні не модно.

— Марксизм остаточно дискредитував себе. Комуністичні експерименти довели його утопічність та нежиттєздатність. Марксизм — це насильство над вічними, природними законами економіки, яке неминуче закінчиться крахом, — скаже ліберальний професор (вчорашній викладач партшколи КПРС).

— Комунізм — це швондерівщина (або шаріковщина)! Це ідеолоґія люмпенів! «Відібрати і поділити» — от чого ви хочете! Колективізм веде до безвідповідальности, спільне значить нічиє. Крім того, комунізм — це диктатура, репресії, тоталітаризм, адже тільки приватна власність — основа демократії. Подивіться на весь цивілізований світ! — обурюватиметься пострадянський інтеліґент-демократ.

— Ой людоньки, то що ж то ви таке кажете! Який марксизм? Хіба ви не знаєте, що комунізм — то просто чергова московська омана, щоби загарбати вільні народи (український в першу чергу). Комуністи — всі антиукраїнці, московські холуї!, — волатиме такий самий інтеліґент, тільки «національно свідомий».

— Марксизм — жидівська вигадка, — просто і доступно пояснить бритоголовий підліток. Продовжити читання ‘Марксизм за 120 хвилин’

Український марксизм — короткий огляд перших кроків

Андрій Здоров

Марксизм за своєю суттю є інтернаціональним вченням, його національні різновиди неможливі, боротьба пригноблених за своє визволення не має національних меж і об’єднує пролетарів усього світу. Проте марксизм водночас не відкидає і національне питання, і наявні українські випадки свідчать про роль марксизму в історії України.

Офіційна ідеологія більшости держав, що виникли на території колишнього СРСР, на сьогодні стверджує, що марксизм та соціялізм у ці країни, до всіх неросійських народів було принесено на російських багнетах, тобто військами Червоної Армії у 1918-1921 роках і пізніше. Тому всі республіки колишнього СРСР після 1991 року заперечили «соціялізм» як силоміць нав’язане вчення, органічно чуже їх «менталітету». Однак ці ідеологічні інвективи далекі від реалій. Продовжити читання ‘Український марксизм — короткий огляд перших кроків’

Не весь марксизм догматичний

Кріс Харман

Кріс Харман, один з лідерів британської Соціалістичної Робітничої партії (Socialist Workers Party), прийняв запрошення до участі в семінарі економістів, організованому Міжнародним науково-дослідницьким інститутом (International Institute for Study and Research), що зібрав провідних економістів та членів Четвертого Інтернаціоналу. З цієї нагоди тов. Харман написав статтю, що ми її пропонуємо до вашої уваги.

(Відповідь Мішелю Юссону)

Мішель Юссон піддав групу марксистських економістів, включаючи мене, нищівній критиці. Він пише, що: “протягом останніх місяців криза призвела до появи цілого ряду робіт, що відзначаються непродуктивним та шкідливим догматизмом…. Ці роботи мають одну спільну рису – посилання на ортодоксальну інтерпретацію закону тенденції норми прибутку до зниження.”  На його думку, тут ігнорується той простий факт, що “[останнім часом] спостерігалася чітка тенденція норми прибутку до зростання у провідних капіталістичних країнах. така еволюція достатньо виражена для того, щоб на неї не могли вплинути значним чином більш чи менш вірні поправки.”[1] Продовжити читання ‘Не весь марксизм догматичний’

Філософська еволюція Маркса

Георгій Плеханов

Треба сказати правду — філософію радше всього слід залучити до наук проблематичних. Колись, за доби Талеса-Арістотеля, філософія була все[1]. Вона ширила свої права на всі наукові ділянки. Арістотель, що резюмував стародавню клясичну думку, як відомо, був популяризатор і засновник багатьох наук. Він був метафізик, фізик, зоолог, засновник етики й логіки. Його порівняно мало знаний твір «Проблеми» містить у собі цілу низку питань і відповідей з усіх відомих за його часу галузей людського знання. Стародавні трактати так і звалися: «Про природу», «Про всесвіт». І цю гегемонію над наукою філософія зберегла аж по кінець першої четвертини XIX століття. Ще наприкінці XVIII століття скептик Давід Юм писав: «Це своєрідна образа для філософії, коли її змушують повсякчас боронити себе за ті наслідки, що з неї походять, виправдувати себе перед усіма науками й мистецтвами, що з ними вона не згодна, тим часом як владний її авторитет слід визнати скрізь. Це те саме, що обвинувачувати монарха у тому, що він зрадив своїх власних підданців» (цитовано у Маркса в передмові до його дисертації про Епікура. «Nachlass». В. I., S. 68). Один з академічних Марксових учителів, професор природознавства, або, за тогочасною термінологією, натурфілософ Стефенс, дав погану атестацію одному студентові-геологові за те, що цей останній, замість вивчати «абстрактний дух», взявся вивчати конкретні предмети. Захоплення Кантом, а надто Геґелем, двадцятьма й тридцятьма роками минулого століття набувало справді фантастичних розмірів. За дотепним висловом Михайловського, від Геґелевої філософіїі навіть над Москвою-рікою не було проходу (натяк на філософський гурток Станкевича й Герцена). Продовжити читання ‘Філософська еволюція Маркса’

Основні засади комунїзму

Фрідріх Енґельс

1. Питаннє: Що таке комунїзм?

Відповідь: Комунїзм се наука про умови визволення пролєтаріяту.

2. Питаннє: Що таке пролєтаріят?

Відповідь: Пролєтаріят се та кляса суспільства, що удержує своє життє єдино й тільки з продажі своєї праці а не з профіту якого небудь капіталу; якої добро й горе, життє й смерть, усе істнованнє залежить від попиту на працю, отже від зміни добрих і лихих часів заробітку, від хитань необмеженої конкуренції. Пролєтаріят або кляса пролєтарів є одним словом працююча кляса XIX століття. [А також і сучасности.]

3. Питаннє: Отже не завсїгди були пролєтарі?

Відповідь: Ні. Завсїгди були бідні і працюючі кляси; працюючі кляси були теж найбіднїйшими. Але не було завсїгди бідаків, таких робітників, що жилиб в умовах що й но поданих; отже пролєтарі не завсїгди були, також конкуренція не була завсїгди вільна і без обмежень. Продовжити читання ‘Основні засади комунїзму’

Двадцять років після падіння Берлінського муру

berlin-wallПовний варіянт інтерв’ю, фраґменти якого надруковано в ґазеті «The Commune» (Комуна), Лондон. №9, листопад 2009. «The Commune» на інтернеті: http://thecommune.wordpress.com

Чи не могли би ви коротко представити себе та свою орґанізацію?

Вперед (Роман): Мене звати Роман, і я вхожу до редакційної колеґії українського марксистського журналу «Вперед». Нас в редакції двоє – я і Мирослав. Журнал наш теоретично-історичний: ми публікуємо тексти клясиків марксизму, документи української історії, що подають її з точки зору клясової боротьби, а також переклади сучасних марксистських філософів й істориків. Наразі «Вперед» виходить у формі блоґу, але ми маємо плани колись перейти і до випуску паперового журналу. На інтернеті ми з лютого 2009 року.

Вперед (Мирослав): Попередня відповідь вичерпна. Від себе можу додати, що крім зазначеного до сфери наших інтересів входять проблеми еколоґії, зокрема формування і розвитку сучасного екосоціялістичного дискурсу. В Україні з її старими технолоґіями, знищенням заповідних біоценозів, неймовірною кількістю неутилізованого сміття і, зрештою, Чорнобилем це надзвичайно актуально.

Побутує думка, що проголошення Українською Радянською Соціялістичною Республікою незалежности в 1991 році позначило кінець СРСР. Як ви оцінюєте події 1989-1991 рр. в Українській РСР у світлі тодішніх надій? Чи була це перемога чи поразка? Продовжити читання ‘Двадцять років після падіння Берлінського муру’

Марксизм для «чайників»

teapotСергій Іщенко

Бути марксистом в Україні сьогодні не модно.

— Марксизм остаточно дискредитував себе. Комуністичні експерименти довели його утопічність та нежиттєздатність. Марксизм — це насильство над вічними, природними законами економіки, яке неминуче закінчиться крахом, — скаже ліберальний професор (вчорашній викладач партшколи КПРС).

— Комунізм — це швондерівщина (або шаріковщина)! Це ідеолоґія люмпенів! «Відібрати і поділити» — от чого ви хочете! Колективізм веде до безвідповідальності, спільне значить нічиє. Крім того, комунізм — це диктатура, репресії, тоталітаризм, адже тільки приватна власність — основа демократії. Подивіться на весь цивілізований світ!, — обурюватиметься пострадянський інтеліґент-демократ.

— Ой людоньки, то що ж то ви таке кажете! Який марксизм? Хіба ви не знаєте, що комунізм — то просто чергова московська омана, щоби загарбати вільні народи (український в першу чергу). Комуністи — всі антиукраїнці, московські холуї!, — волатиме такий самий інтеліґент, тільки «національно свідомий».

— Марксизм — жидівська вигадка, — просто і доступно пояснить бритоголовий підліток.

Ці типажі — не перші й не останні, хто прагнув поховати марксизм. Тим не менш, як влучно підмітив французький філософ Жак Дерріда (1930-2004), попри всі зусилля професійних екзорцистів, остаточно вигнати «привид комунізму» так і не вдається. Теорію марксизму ніхто заперечити так і не зміг, хоча спроби робилися неодноразово. Варто прислухатись до поради наших антикомуністів і поглянути на «цивілізований світ». Вихідці з колишнього СРСР, які отримували освіту на Заході, особливо у США, були сильно здивовані, побачивши, що теорія Карла Маркса (1818-1883) викладається там в якості однієї з фундаментальних основ соціолоґії та економіки. У телевізійному рейтинґу «Кращі наші» (німецький аналоґ «Великих українців») Маркс впевнено зайняв третє місце (після реліґійного реформатора Мартіна Лютера і канцлера Конрада Аденауера). На книжковому ярмарку у Франкфурті-на-Майні у жовтні 2008 року «Капітал» виявився найбільш популярною книгою. Продовжити читання ‘Марксизм для «чайників»’

Марксизм і іслам

islamЕрнест Ґелнер

Двадцяте століття принесло дві головних несподіванки у сфері ідеології: з одного боку, винятково потужний, енергійний опір ісламу тискові секуляризації, з іншого — катастрофічно швидкий, суцільний, ганебний крах марксизму. Суспільствознавці не передбачили жодної. У переважній більшості вони вірили, що секуляризація, занепад влади релігійних принципів під тиском індустріалізації позначиться на ісламі так само, як і на всіх інших релігіях; це до речі, стосувалося і марксизму, який загалом характеризували як світську релігію. Всі розуміли, що марксизм ставатиме все більш рутинним, що запальність його служителів згасатиме, але при цьому вважалося, що втрата ентузіазму не означатиме втрати віри в ідеали і що завжди зберігатиметься певна кількість вірних, які дотримуватимуться цієї віри в усій її первозданній чистоті та силі. Все це було своєрідним загальником, аксіомою, як з’ясувалося — хибною. Оскільки обидва вірування мають з націоналізмом щось спільне, а в чомусь суперечать йому, було б цікаво пошукати пояснень цій несподіваній і такій величезній різниці в їхній долі. Фактично, марксизм іноді характеризували як іслам нашої доби — за спрощеність його постулатів, месіанізм, моралізаторство, за його схильність до пророцтва та відданість ідеї священної війни, неодмінно переможної. Що ж саме тут було не так?
Продовжити читання ‘Марксизм і іслам’

Чому читати «Капітал» сьогодні?

daskapital-1867Міхаель Гайнрих

Зовсім не є самозрозумілим, що сьогодні потрібно інтенсивно читати «Капітал». Перший том вийшов 1867 року, тобто 140 років тому. Цілком виправдане питання, чи викладений у цій книзі аналіз сьогодні взагалі актуальний. Хіба відтоді не змінилося багато чого? Що «Капітал» сьогодні став багато в чому нерелевантним, твердять не тільки праві критики Маркса, а й ціла низка лівих критиків капіталізму. Зрештою, потрібно читати «Капітал» самому, аби мати змогу відповісти на це питання. Маркс писав «Капітал» у 1860-х і 1870-х роках у Лондоні. Близько середини ХІХ ст. капіталістичний спосіб виробництва найдалі просунувся в Англії; лише з великим відставанням йшли Франція, Німеччина та США. Беззаперечним капіталістичним осередком тоді був Лондон. Тут знаходився найважливіший у світі фінансовий центр, тут билося серце капіталістичного світу.

У парламенті та пресі економічні питання обговорювали жвавіше та інтенсивніше, ніж в інших країнах. «Політична економія», як тоді називали економічну науку, на початку ХІХ ст. найрозвинутішою була в Англії, а в бібліотеці Британського музею в Лондоні знаходилося найбільше на той час зібрання економічної літератури. Тож те, що Маркс на вимогу пруського уряду мусив залишити Париж та переселився 1849 року до Лондона, було величезним щасливим випадком: у жодному іншому місці світу він не міг би вивчити капіталізм краще, ніж там. Продовжити читання ‘Чому читати «Капітал» сьогодні?’

До історії українського ліво-соціялістичного руху в Галичині (Підчасвоєнні «Драгоманівки» 1916-18 рр.)

foto_08110001Роман Роздольський

«Де ви, мої товариші, колишні. Розбіглись ви, немов стежки по лісі…»
(Л. Українка)

«Zpod mogi? g?osy s?ysze: Towarzysze!
… “Jakiz ty nam towarzysz?
Co my czynimy – ty marzysz…»
(A. Strzyz)

Писати про почини українського ліво-соціялістичного руху в Галичині неможливо, поминувши історію т. зв. «Драгоманівок». Сучасному читачеві, мабуть, небагато відомо про ті тайні самоосвітні гуртки молоді, сіткою яких покриті були майже всі гімназії та вчительські семінарії Сх. Галичини напередодні та під час першої світової війни1914-18 -pp. Історично Драгоманівки прийшли на зміну колишнім гімназійним «Громадам»1860-80 pp. Але, як сама назва говорить, Драгоманівки були згори ліво-поступовими організаціями з більш або менш виразною соціялістичною закраскою, і тим саме ріжнилися від давних хлопомансько-українофільських Громад. Продовжити читання ‘До історії українського ліво-соціялістичного руху в Галичині (Підчасвоєнні «Драгоманівки» 1916-18 рр.)’

Скромна чарівність комунізму

5padricomunisti1Володимир Іщенко

Рецензія на книгу Франсуа Фюре. Минуле однієї ілюзії: нарис комуністичної ідеї у ХХ ст. – К.:
«Дух і літера», 2007.

Вперше надрукована в 1995 р. «Минуле однієї ілюзії» швидко стала бестселером у Франції та предтечею цілої низки антикомуністичних досліджень, серед них і виданої двома роками пізніше «Чорної книги комунізму», в якій вперше висувається відома, але дуже спірна теза про сто мільйонів жертв комуністичної ідеології. Однак, робота Фюре не є насамперед історією режимів створених комуністичними партіями, в ній не приділяється особливої уваги викриванню репресивної політики чи (ще більш точних! за ще більш секретними документами!) підрахункам загиблих. Ця книжка є дослідженням історії власне ілюзії, міфу про комунізм, що кілька десятиріч володів великою частиною європейської громадськості. Адже потужність комуністичного руху в першій половині минулого століття не йде в жодне порівняння з його теперішнім станом. Партії Комуністичного Інтернаціоналу мали масову соціальну базу, впливові парламентські фракції, а іноді й важливі посади в урядах західноєвропейських країн, брали активну участь в непарламентській політичній боротьбі робітничого класу. Мільйони людей пов’язували з Радянським Союзом сподівання на краще життя, він був Меккою революціонерів усього світу, а найвизначніші діячі європейського мистецтва і науки вважали для себе за честь відвідати країну Рад. Чому ж, навіть не зважаючи на терор, Голодомор і репресії, СРСР, комуністичні ідеї і партії знаходили собі стільки прибічників та симпатиків? «Минуле однієї ілюзії» є спробою відповіді саме на це питання. Продовжити читання ‘Скромна чарівність комунізму’

Меморандум Української Комуністичної партії Конґресові III. Комуністичного Інтернаціоналу

262-6278_img13.jpg

Дня 22-25 січня 1920 року в Києві відбувся установчий з’їзд Української Комуністичної Партії, котрий остаточно закріпив і уформував розпад і диференціяцію революційних елєментів, що попередньо ґрупувалися кругом української соціял-демократії, направив її пролєтарську частину на шлях комуністичної революції, в границях, об’ємі і конкретних національних умовах України.

Цей з’їзд затвердив також і партійну проґраму, дав опіку світової і української соціяльної революції і випрацював організаційні форми для об’єднання комуністичного українського пролєтаріяту, щоб визволити його від впливів націоналістично-міщанської ідеології і підготовити для рішучої і свідомої боротьби за клясову диктатуру пролєтаріяту.

Необхідно прослідити всю історію революційного і національного руху на Україні, щоб ясно зрозуміти причини, які привели до утворення Української Комуністичної Партії, в часі, коли вже істнувала обласна організації Російської Комуністичної Партії, так звана Комуністична Партія (большевиків) України. Продовжити читання ‘Меморандум Української Комуністичної партії Конґресові III. Комуністичного Інтернаціоналу’

Іван Франко і марксизм

franko

Олександр Хоменко

Як це не дивно, але і досьогодні ми не маємо більш-менш грунтовних і (а це найголовніше!) об’єктивних досліджень, присвячених проблематиці становлення та розвитку революційного марксистського руху в Україні, досліджень, які б бодай конспективно фіксували основні факти, події, явища, посутньо необхідні для осмислення вище поіменованої проблеми.

Тому закономірно, що інтерес Карла Маркса до украінських проблем був і постійним, і не поверховим: часто використовуваний нині в науковій і публіцистичній літературі термін «християнська козацька республіка» (йдеться про Запорозьку Січ) — це просто цитата з «Хронологічних виписок» Карла Маркса, небагатьом відомий також і той факт, що в його особистій бібліотеці зберігалася написана французькою мовою книга М.Драгоманова «Українська література, заборонена російським урядом» (1878) з численними помітками автора «Капіталу». У брошурі Драгоманова Карл Маркс відзначив ті місця, де йшлося про специфіку поезії Т.Шевченка, про першу політичну організацію в новій історії України — Кирило-Мефодіївське товариство. К.Маркс і Ф.Енгельс були особисто знайомі з визначним діячем українського національно-визвольного руху другої половини XIX ст. Сергієм Подолинським — видавцем «Громади» М.Драгоманова, автором фактично першої у вітчизняній науці праці прпо розвиток суспільного виробництва «Ремесла й фабрики в Україні» (1880), в якій обгрунтовувалась ідея «власності виключно для робітників». Подолинський не лише сумлінно вистудіював величезний масив тогочасної соціалістичноі літератури, він також надіслав К.Марксу рукопис свого трактату «Праця людини та її стосунок до розподілу енергії в природі», який отримав загалом його схвальну оцінку. Продовжити читання ‘Іван Франко і марксизм’

Незвичний марксизм. Боротьба Юліана Бачинського за незалежність України

608_1Денис Кірюхін

Для людини, яка живе в постра дянській державі, може здатися досить дивним, що на полицях будь-якої великої книгарні в Нью- Йорку можна знайти дуже багато літератури, присвяченої марксизму. Причому це не книжки, спрямовані на розкриття помилковості вчення Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, не література з антимарксистської пропаганди. Крім праць класиків марксизму, там можна відшукати багато серйозних теоретичних досліджень, написаних останніми роками. На жаль, наша теоретична думка поки не може похвалитися такими досягненнями. А шкода. Добра стара традиція, згідно з якою кожна нова ідеологія прагне віддати забуттю свою попередницю і все з нею пов’язане, продовжує панувати в нашому суспільстві. Тому приємним винятком виявився вихід у серії «Спадщина» соціал-демократичного видавництва «Основні цінності» книжки Юліана Бачинського «Україна irredenta», написаній наприкінці ХIХ ст., в якій уперше в історії українського національного руху було обгрунтовано, причому на основі історичного матеріалізму (!), необхідність незалежності України. Продовжити читання ‘Незвичний марксизм. Боротьба Юліана Бачинського за незалежність України’


Серпень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти