На захист соціалістичного планування

Ернест Мандель

ВІД ПЕРЕКЛАДАЧА. Період «Холодної війни» став часом ідеологічного гартування і трансформації соціалістичної традиції. Оцінка західними лівими соціальної політики Радянського Союзу відобразилася, з-поміж іншого, у гострій полеміці між адептами й критиками «ринкового соціалізму». Головне питання, довкола якого точилася дискусія, стосувалася, ясна річ, відповідності радянської економіки марксистським критерієм соціалізму.

«Ринковий соціалізм» — це вчення про «органічну сумісність» колективної власності на засоби виробництва з принципами ринкової економіки.  Прихильники такої моделі протиставляли її т.зв. «реальному соціалізму» (офіційний термін брежнєвської пропаганди), буцімто «в основному» побудованому в СРСР та його європейських країнах-сателітах. У цьому сенсі важливою віхою стала стаття відомого економіста (і переконаного троцькіста) Ернеста Манделя (1923–1995), що з’явилася на шпальтах британського часопису «New Left Review» у вересні 1986 року як реакція на поширення й популярність в колах лівих (і не лише лівих) інтелектуалів ідей авторитетного «радянолога» Алека Ноува (Александра Новаковського), викладених ним у книзі «Економіка життєздатного соціалізму» (The Economics of Feasible Socialism, 1983). Як і решта представників «ринкового/демократичного соціалізму» (чеський реформатор Ота Шик, югославський економіст Бранко Горват та ін.), у своєму аналізі Радянського Союзу Ноув виходив з двох фундаментальних припущень.

Декілька завваг до статті Г.Тіктина „До політичної економії СРСР”

Ернест Мандель

Деякі розбіжності між поглядами висловленими в розвідці Тіктина і аналізою, яку я вклав у свої 10 тез… — зводяться, фактично, до семантики. Кілька прикладів це пояснять.

Тіктин намагається перекреслити ідею, що бюрократія є упривілейованою пануючою верствою в Радянському Союзі, коли вказує на хибність погляду, що „кожний, хто працює в канцелярії”, автоматично стає упривілейованою особою. Такий погляд уже кілька десятиріч не відповідає дійсності. Правильно. Але чи з того виходить, що до правлячої й упривілейованої групи в СРСР можна зараховувати тільки „верхівку бюрократії”? Все залежить від визначення слова „бюрократія”. Я погоджуюся з Тіктиним, що визначення, яким іноді користувався Троцький („кожний, хто працює в канцелярії”), — може призвести до непорозумінь. Тіктин у своїй статті виступає проти одного такого неправильного розуміння цього слова. Однак, я зовсім не погоджуюся, що тільки, мовляв, верхівка („еліта”), канцеляристів є матеріяльно упривілейована.