Від хаосу до організації

Тамара Сенкевич

Рух американських негрів якнайкраще відбиває всю складність расових взаємовідносин у Сполучених Штатах Америки. Прихильники інтеграції, сегрегації, десегрегації, прихильники радикальних заходів і половинчастих дій, «чорні пантери», поборники ненасильницьких дій, «чорні мусульмани», борці за «чорну владу» – всі ці різні, часом суперечливі явища виникли на ґрунті нестабільних расових взаємовідносин в Америці.

Інтеграція – одна із найзлободенніших проблем сьогоднішньої Америки. Саме вона розділяє всю американську націю, а в ній і негритянський народ, на два ворожих табори. До початку 50-х років як у політиці, так і в творчості американських негрів панувала традиція протесту. Але потім раптом почали доводити неграм, що треба «перебудуватися», перестати протестувати, бо, мовляв, настала ера цілковитої інтеграції.

Негритянські письменники, як і весь негритянський народ, опинилися перед лицем дуже заплутаних проблем, що здавалися нерозв’язними. Письменник-негр Артур Девіс, виступаючи на Першій конференції негритянських письменників Америки, заявив, що «проспекти і обіцянки інтеграції послабили серед негрів їхню найпліднішу традицію – традицію протесту. Це звучить тим більш парадоксально, що справжньої інтеграції ми так і не побачили. Все, що ми маємо, – це поверхова, «крихітна» інтеграція; в усіх провідних галузях життя й побуту негрів становище не змінилося й залишатиметься таким, мабуть, ще два чи три десятиріччя».