«Феноман Маклюена»

Юрій Давидов

Щоб раціонально осмислити парадокси, якими час од часу приголомшує стороннього спостерігача «навколофілософська» (поки назвемо ЇЇ саме так) свідомість Заходу, для початку слушно співставити рушійні пружини цієї свідомості з механізмами функціонування комерційного кінематографа. Таке зіставлення явно напрошується принаймні в одному аспекті—соціально-психологічному.

Приблизно тоді, коли в лоні бульварного кінематографа викристалізовувався феномен кінозірки, на крайнебі масової напівінтелігентської свідомості виникали аналогічні явища. Тут також з’являлися свої зірки — політичні публіцисти, що спеціалізувалися в жанрі пророцтв. Найчастіше то були люди яскраво вираженого соціального темпераменту, одначе вони статечно трималися осторонь реальної суспільно-політичної боротьби. Скрізь і всюди вони показували потяг до філософії історії та філософії культури, компенсуючи тут свою байдужість до конкретної практики «глобальністю» філософсько-історичних узагальнень. Бо хоч, як правило, це були люди досить середнього інтелектуального рівня, вони відзначалися буйною фантазією та незвичайною сміливістю в проведенні ризикованих аналогій.

Подібно до кінозірок вони брали в полон своїх шанувальників і шанувальниць аж ніяк не професійною майстерністю. Як і кінозірки, вони здобули популярність і захоплювали місце на кону «культурного життя» під дружне ремство, шикання і свист обурених професіоналів.