Posts Tagged 'література'

Негр у сучасній літературі

Освальд Бургардт

Останніми роками негр намагається завоювати собі місце в сучасній світовій літературі. Недавно одно німецьке видавництво випустило роман Афім-Асанги «Чорна Хвиля». Після «Батуали» Рене Марана це вже друга книжка, що знайомить нас з побутом далекої Африки, з легендами та звичаями чорних племен. Книжка проводить певну політичну тенденцію і вона бодай чи не сильніша від Маранової «Батуали» [1]. Рене Маран – цивілізований негр, добре знайомий з європейською літературою. Він гадає, що можна вплинути на Францію, щоби вона змінила свою колоніяльну політику, і мирними шляхами досягти поліпшення становища «чорних братів». Афім-Асанга, навпаки, не вірить у мирне розвязання справи; в ньому кипить та люта ненависть до гнобителів, що її довгими роками плекали в серцях своїх чорні люди. Він не хоче йти ні на які компроміси, він тому за революційну тактику.

Афім-Асанга служив у французькому колоніяльному війську, наприкінці війни його було послано до окупованих німецьких країн; там він самотужки вивчився французької мови й написав цією мовою свої нотатки, де й вилив своє обурення проти жорстокої цивілізації, що втягла його расу в європейську війну. Продовжити читання ‘Негр у сучасній літературі’

Антимілітаристський роман США

Наталя Овчаренко

«Die erste Kolonne marschiert… die zweite Kolonne marschiert… die dritte Kolonne marschiert,» — писав Лев Толстой у «Війні і мирі», розповідаючи про те, якими далекими від дійсності були генеральські «диспозиції». Книжки з історії другої світової війни, що виходять у США, своєю побудовою і змістом якоюсь мірою нагадують їх. «Die erste Kolonne marschiert» — напад японців на Пірл-Харбор і — у відповідь — переможні бойові дії американського флоту; «die zweite Kolonne marschiert» — висадка американських військ у Нормандії, die dritte Kolonne marschiert» — американські літаки скинули атомні бомби на Хіросіму і Нагасакі…

Американський журналіст Ральф Інгерсолл у книжці «Цілком таємно» розповідає історію вторгнення американських військ на європейський континент. Інгерсолл не професійний військовий, тому його книжка присвячена не стільки стратегії американської армії, скільки політичній історії підготовки і здійснення висадки в Нормандії. Це розповідь про причини, які затримали відкриття другого фронту. Автор розповідає про людей, які виступали проти відкриття цього фронту, про безліч бюрократичних бар’єрів, що перешкоджали планувати воєнні операції. Зокрема, він наводить уривок з плану «Оверлорд», в якому викладалися умови, за яких можливою була б висадка в Європі. Серед них були й такі: «Якщо вітер не буде надто сильним. Якщо приплив буде саме таким, як це потрібно. Якщо місяць перебуватиме у відповідній фазі…» Продовжити читання ‘Антимілітаристський роман США’

Ідеологічний стан новітньої французької літератури

Віктор Серж

Країна завжди має літературу, якої вона варта, або, краще сказати: вона має такий літературний крам, якого потрібує її владуща класа. Її потреби так само не однакові, як не однакові її суспільні чинники. Звідси виходить, що в кожній країні існує не одна, а багато ріжних літератур. Сучасна Франція має письменників католицьких, письменників фашистичного напрямку, що слугують буржуазії, заклопотані систематичною підготовкою превентивної контр-революції; гумористів, повних сарказму, — порнографів, що з усієї сили використовують розпусту побуту в годину смеркання й занепаду цивілізації; фабрикантів, які печуть авантурні романи для молоди й для широкої публіки, жадібної на легку розвагу; романістів салонів, альковів та будуарів; романістів- майстрів, акробатів і жонглерів слова. Крім того Франція має літературу корчів і суму, яка переходить від систематичних екстраваганцій до безмежного розпачу. Нарешті, вона має творчість невеликого числа чесних письменників, яким болить сучасність, болять рани й недуги минулого. Але глибоко захоплені старою буржуазною культурою, ці письменники не годні добачити на похмурих небосхилах першого сяйва будуччини. Продовжити читання ‘Ідеологічний стан новітньої французької літератури’

Творчість індивідуума і колектив

Юрій Іванів-Меженко

І

Не можна сказати з певністю, що в сучасний мент перероблення індивідуального світогляду, зокрема, і світогляду суспільства, взагалі, можуть бути визнані хоч будь-які безсумнівні істини.

Натовп, що руйнує старе й намагається утворити нові цінності, більш вартісні, з його кута зору, не хоче визнавати старих, нібито доказаних аксіом, на яких будувалась психологія творчости минулого, мабуть, і вузько клясового (як то допіру звикли звати), але всетаки прекрасного, особливо зараз, підчас болючого страждання від руїни і майже абсолютного знищення здобутків так званої «буржуазної культури». Творчі сили, що в сьогоднішній час повинні творити щось нове, ще нечуване і ніким не передбачене ще вчора, не встигли дійти до стями від того нападу на всі традиції й звички, на яких зараз наліплено етикетки з плямуючим написом — «негідно народові», не можуть стати на ґрунт міцними ногами, не можуть знайти того, що зветься «внутрішнє самовиправдання творчости». І чи можна докоряти мистцеві в тому, що сьогоднішній рух, зруйнувавши його світогляд, покинув його на голому місці й поставив такі тяжкі вимоги що до творчости, що тільки великим напруженням усіх своїх активних сил особа може в деякій мірі подолати поставлені завдання. Трагедія сучасного поета, трагедія мистця — це трагедія тієї культури, що надто дорого цінувала сама себе і яку дуже низько поцінував власний народ. Народ, який став критиком і цінувателем, не пізнав себе в тому мистецтві, котре про нього стільки балакало й плело стільки нісенітниць, що він рішуче його зрікся і не тільки просто одмежувався від нього, а навіть з легким серцем сплюндрував, і треба визнати, що, плюндруючи, доходив до блюзнірства. Продовжити читання ‘Творчість індивідуума і колектив’

Чи буде вивчатись у школі творчість українських письменників східної діаспори?

В.Оліфіренко

За останнє десятиліття програми з літератури зазнали радикальних змін, переважна більшість яких пов’язана з гуманізацією освіти, з переглядом критеріїв оцінки літературного процесу, а отже з гострою потребою суспільства у відродженні історичної пам’яті народу.

Так, зокрема до вивчення на уроках літератури було залучено твори письменників західної діаспори: Богдана Лепкого, Тодося Осьмачки, Євгена Маланюка, Василя Барки, Івана Багряного, Уласа Самчука, що сприяє, без /80/ сумніву, відновленню історичної правди про події в Україні в роки революції, про голодомор початку 1930-х, про участь у подіях другої світової війни представників українського народу тощо. Ці твори правдиво зображують складні і трагічні життєві колізії у долі народу, пробуджують у школярів національну свідомість, патріотизм. Поглиблюється уявлення учнів про багатство і розмаїття поетики українського художнього слова, яке мало можливість розвиватись поза тиском тоталітарного режиму. У свідомості учнів вже формується уявлення про світовий контекст українського художнього слова, вони збагачуються фактами про участь зарубіжного українства в культурному житті країн західної півкулі, отже, у світовому культурному процесі. Продовжити читання ‘Чи буде вивчатись у школі творчість українських письменників східної діаспори?’

Новітня китайська література

В.С.Г. (Всеволод Голубничий)

Так званий цивілізований світ, попихкуючи сигарою після ситного обіду чи приємно потягаючись на подушках в будуарі, бере сучасну книжку до рук і, навіть не читаючи її, вже переживає гостроту несподіванок і психологічних блукань її героя, зворушується відчуттям його індивідуальности, персональности, винятковости, що приємно так відрізняється від реального життя, з його нудними, собіподібними людьми; втягується всією своєю продоляреною душею в джазовий ритм життя соціяльних джунглів, смакує кожен струс ожирілих нервів від кожного руху мордобою, кожної обставини садистичного вбивства, з жадобою обгризає очима жіночу ногу і з гідністю культурної людини відкидає в кошик із сміттям книжку, якщо у ній нічого подібного немає.

Єремія Бентам, філософський батько цього світу, казав, що сенс життя є тільки в насолоді. Література ж покликана також для цього. І вона, ця сучасна література цивілізованого світу, дає насолоду людям, яким від насолоди у реальному житті вже просто гірко. Поза вітальнями й будуарами існує ще маса снобів, які сприймають культуру не з власних потреб, а з наслідування авторитетів, які вчать, що це гарне, а це погане. Після цього повчання маса снобів теж починає уявляти, що вона насолоджується сучасною літературою. Продовжити читання ‘Новітня китайська література’

Лукач проти модернізму

Ігор Самохін

Марксистська естетика — від початку досить квола підгалузь доктрини, побудована здебільшого на дуже побіжних і випадкових заувагах Маркса і Енґельса  на початку ХХ століття зіткнулась із небаченою перешкодою у вигляді розквіту розмаїтих аванґардів і модернізмів. Нові художні течії ніби й не обслуговували буржуазні смаки та інтереси, але й не поспішали викривати пороки капіталістичного суспільства та боротися за вселенську справедливість. Способи давати раду з новітнім мистецтвом у межах самого марксизму запропоновано було дуже різні, що згодом доповнило і так немалу низку розходжень між марксизмами західного і східного обряду. В обох випадках це не була теоретична еволюція на суто ідейному рівні. Західний марксизм, як показав Перрі Андерсон, розірвав зв’язок теорії та практики, розчарувавшись у догматизованому комунізмі та реалістичності революційних сподівань на як ніколи стабільних капіталістичних теренах, та спрямував свої інтереси у більш комфортну надбудову [1]. Зрештою марксистська естетика Адорно, видана 1970 р., повністю стала на бік автономного й асоціального модернізму, визнавши за ним емансипативний потенціал. Натомість у СРСР безліч політичних причин — нема потреби ще раз їх нагадувати — зумовили згортання розквітлого було в 1920-і роки авангарду та повернення до суворої естетики реалізму (з наліпкою «соціалістичний» задля ефекту новизни). Найвиразніший та найбільш притомний її представник — Міхаіл Ліфшіц — обґрунтував свої погляди на «хворе» модерністське мистецтво в книзі з промовистою назвою «Криза неподобства» («Кризис безобразия»), яка вийшла майже одночасно з «Естетичною теорією» Адорно. Продовжити читання ‘Лукач проти модернізму’


Липень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Тра    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти