«Західний марксизм» і Радянський Союз. Огляд критики та дискусій після 1917 року (V)

Марсель ван дер Лінден

Глава п’ята. Від ХХ з’їзду КПРС до придушення «Празької весни» (1956–1968)

1956 рік ознаменував поворотний пункт у світі «реального соціялізму». Було розпущено Комінформ, від заснування якого не минуло ще й 10 років. На ХХ з’їзді КПРС знамениту промову зі засудженням Сталіна й сталінізму виголосив Хрущов. У Будапешті буйна юрба скинула статую диктатора, що він помер три роки тому, а у польському місті Познані почалося повстання. Так в Угорщині, як у Польщі формувалися робітничі ради. Лад у придунайській республіці відновили російські танки.

Ці події, що недивно, наробили чимало галасу в гурті західних комуністів. У багатьох країнах сформувалася опозиція. До прикладу, велика ґрупа інтелєктуалів, в тому числі Едвард Томпсон і Джон Севіл, — ґрупа, що вона згодом почне видавати журнал «Нью лефт рів’ю», покинула Комуністичну партію Великої Британії. Розкололася комуністична партія у Данії: орґанізацію покинув і створив нову партію колишній лідер партії Аксель Ларсен. Французьку компартію покинув Еме Сезер; крім нього, з партії пішли такі інтелєктуали як Роже Вайян, Клод Руа і Жак Франсіс Ролян.

«Західний марксизм» і Радянський Союз. Огляд критики та дискусій після 1917 року (IV)

Марсель ван дер Лінден

Глава четверта. Від «Великої Вітчизняної війни» до уподібнення структур Східної Европи (1941–1956)

Раптовий напад Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 року остаточно поклав край договору, що упродовж двох років істнував між двома країнами. Швидкісне просування вперед німецької армії змусило радянський режим вдатися до жорстких заходів. На додаток до звичайних військових заходів (мобілізація, проголошення воєнного стану на европейській території СРСР тощо) було вжито низку економічних заходів, таких як переведення на воєнні рейки сільського господарства та промисловости і повна евакуація багатьох промислових підприємств на схід. Героїчні зусилля, які доклали салдати, робітники та інженери підчас евакуації, можна пояснити лише тим, що від самого початку війна велась як народна, оборонна війна. Центральною темою всієї офіційної пропаґанди були патріотизм і ненависть до підступного ворога. Спочатку здавалось, що німецький наступ неможливо зупинити, але під час битви за Москву (взимку 1941/1942 р.) відбулися перші контрнаступи, що вони повторились з подвійною силою під Сталінградом і Курськом (1943 р.). На міжнародному рівні Сталін утворив союз з Великою Британією і США. Щодо своєї гаданої мети «світової революції» він намагався якомога переконливіше заспокоїти заморських союзників, зокрема розпустивши 1943 року Комуністичний Інтернаціонал.

«Західний марксизм» і Радянський Союз. Огляд критики та дискусій після 1917 року (II)

Марсель ван дер Лінден

Глава друга. Від Жовтневої революції до сталінських часів (1917-1929)

Роки 1917–1929 позначили період, коли соціяльна ситуація в Радянському Союзі була у всіх відношеннях непевною і нестабільною. Спочатку новий режим вважав, що він швидко вирветься з політичної ізоляції завдяки революції у Західній Европі. Але ця революція не відбулась. Постійно відчувалась загроза іноземної інтервенції. Коли минули хаотичні роки «воєнного комунізму», настали часи «нової економічної політики», що вони відзначились напруженими відносинами між державою і ринком. На той час ніякого «плянового розвитку» не відбувалось.

Якщо Радянський Союз чимось відржнявся від західних капіталістичних країн, ця ріжниця, схоже, полягала насамперед у непропорційно великому державному секторі економіки, а також у тому, що нові керівники державного апарату прийшли до влади через повстання робітників і селян, керовані марксизмом (а пізніше лєнінізмом). Суспільні орґанізаційні форми, які в 1930-і рр. нададуть Радянському Союзу нового вигляду (колєктивне сільське господарство, п’ятирічні пляни), були ще невідомі та їх ніхто не міг передбачити. Сама ідея суспільства нового типу — ні капіталістичного, ні соціялістичного — відповідно теж ще не народилась. Отже, марксистські дискусії не виходили за рамки однолінійної схеми: представники протилежних поглядів на розвиток подій у Радянському Союзі зосереджували свою увагу переважно на питаннях, чи була Жовтнева революція буржуазною чи соціялістичною, чи потенційно пролєтарська революція виродилась у буржуазну під впливом низки чинників (відсутність західноевропейської революції, політичні прорахунки більшовицьких лідерів). Припущення про невідповідність самої однолінійної схеми потребам аналізи у цих дискусіях не звучало, проте з огляду на тогочасні суспільні відносини в Радянському Союзі така ідея навряд могла у когось зародитися.

«Західний марксизм» і Радянський Союз. Огляд критики та дискусій після 1917 року (VI)

Марсель ван дер Лінден

Глава шоста. Від придушення «Празької весни» до перебудови (1968-1985)

Придушення «Празької весни» спричинило широкосяжний шок серед лівого гурту. Американський марксист Пол Свізі вважав, що орієнтований на Москву комунізм завдав власному впливу на Заході смертельного удару: «Чеська криза позначила початок кінця московського політичного та ідеолоґічного впливу в розвинутих капіталістичних країнах»[1].

Велике піднесення студентського руху, що вже почалося раніше та досягло найвищої точки в Парижі в травні 1968 року, означало радикалізацію широких верств (майбутніх) інтелєктуалів. Сприймаючи себе за соціялістів чи комуністів, вони займали незалежну позицію щодо «реального соціялізму» в Радянському Союзі та його буферних держав. За декілька років поміж них виникла небувала дискусія стосовно природи СРСР. Тоді, як і на початку 1960-х рр., учасники спершу звернулись до старіших теорій, але швидко додали нові варіянти. Поки знову визнано рацію за наявними теоріями «державного капіталізму», «деформованої робітничої держави» та «бюрократичного колєктивізму», значно побільшало ориґінальних суджень, що стали новим внеском до теорії «нового способу виробництва».

6.i. Теорії державного капіталізму

Течія Кліффа

У рамках теорії Кліффа в період з 1956 по 1968 рр. не було запропонвано нічого нового, і загалом повторювалися наявні положення. Дискусія серед послідовників Кліффа зосередилась на соціяльному положенні радянських робітників.

«Західний марксизм» і Радянський Союз. Огляд критики та дискусій після 1917 року (III)

Марсель ван дер Лінден

Глава третя. Від сталінського «великого стрибка» до «Великої Вітчизняної війни» (1929-1941)

З висоти історичного досвіду, не твердячи про історичну неминучість, можна вважати, що роки «нової економічної політики» (неп) були відносно спокійним інтермецо в процесі державного будівництва, що він розпочався 1917 року та завершився близько 1939 року. Соціяльна революція «знизу», що відбувалась наприкінці 1920-х рр., позначала другий етап цього процесу. Політика, якої дотримувались на цьому етапі, була безпрецедентною як своїми маштабами, так й абсолютною жорстокістю.

За ці роки вигляд Радянського Союзу радикально змінився. З 1927 по 1930 р. одночасно відбулись три структурні перетворення. По-перше, режим спромігся закріпитися і зміцнитися. Одночасно зі знищенням внутрішньої політичної опозиції, що гуртувалась навколо Троцького та Бухаріна, себто опозиції всередині партії, та убезпечення центрального політичного апарату від инших нападів режим розширював зовнішню владу на чимдалі ширші сфери суспільного життя. Зокрема профспілки, що їхню відносну автономію суттєво обмежили під час непу, повністю перетворили на орґани партії. По-друге, в сільськогосподарському секторі 1927 року виникло величезне напруження, що призвело до часткового паралічу ринку зерна (спричиненого крім всього иншого «ножицями цін», що вплинуло на відносні ціні на сільськогосподарську та промислову продукцію). Тоді новий режим узяв бика за рога, й у швидкому темпі із застосуванням терористичних метод було колєктивізовано сільське господарство — процес, що він так через фізичну ліквідацію кулаків, як і через подальший голод призвів до безлічі смертей. І, по-третє, із запровадженням п’ятирічних плянів, про що ухвалили рішення 1 квітня 1929 р. (насправді втілення першого п’ятирічного пляну мало розпочатися 1 жовтня 1928 р.), розгорнулась проґрама форсованої модернізації. Абсолютний пріоритет було надано важкій промисловості (надто металюрґії, машинобудуванню і енерґетиці), при цьому не дуже задумувались над наслідками такого розвитку для суспільства загалом.