Каналізатори та каналізаторки — каналізенки та каналізачуки

Квітка Польова

Ще стоїть Україна! Не вмерла вона
І вмирати не має охоти.
Кожна піч українська — фортеця міцна,
Там на чатах лежать патріоти

Володимир Самійленко

Man schläft sehr gut und träumt auch gut
In unseren Federbetten.
Hier fühlt die deutsche Seele sich frey
Von allen Erdenketten

Heinrich Heine

Сьогочасні українські події, певна річ, не є подіями всесвітньо-історичної ваги (бож це не первина, коли почерез підтримку народніх мас владу беруть геть не народні політики результатом політичного перевороту, а також не первина, коли сильніша — умовно — країна зазіхає на слабшу. Инша справа, що це стається на пострадянських теренах за неперервної низки світових економічних криз, — оце вже треба вивчати.), та все ж вони потребують належної оцінки. По-перше, треба вияснити, які сили брали участь у цих подіях і як вони скористали з них. По-друге, треба визначити дальші перспективи роботи за цих умов і вияснити, як може вестися в майбутньому.

Стратегії лівих сил

РР

Сучасний світ сповнений проблем, розв’язання яких вимагає політичних рішень. Однак в той же час ми відчуваємо, що політична уява не в змозі впоратися з нимн. Старі схеми дій не є достатніми, традиційні розв’язання не виправдовують себе. Вихід із цього скрутного становища можливий завдяки новим діагнозам та зразкам поведінки. Тим часом як у світі, так і в Польщі конкурують між собою дві політичні точки зору, згідно з якими для розв’язання проблем вистачить уже відомих методів. Лібералізм вимагає звільнити людську спонтанність та залишити суспільні процеси на сили ринку. Визволення ринку від тиску держави, професійних зв’язків і „нереалістичних” постулатів екологів має сприяти самостійному рішенню проблем бідності, соціального розшарування, ненависті на релігійному, етнічному та расовому ґрунті. Ліберальних переконань не визнають релігійні фундаменталісти. Вони вказують на обмеження ліберальної моделі та протестують проти явищ, спричинених силами ринку: експлуатація, виключення і відчуття нестабільності. Їх відповідь на лібералізм – це захист перевірених часом цінностей та традиційних спілок. Фундаменталісти не вміють однак створити свого проекту без ворогів, яких треба позбутися – змусити до визнання традиції або усунути.

Ліве угрупування

РР

За часів Великої французької революції під час засідань Генеральних штатів ліворуч від ведучого засідали представники третього стану. Це вони були локомотивом суспільних змін і домагалися  перегляду суспільних взаємин згідно з гаслом «cвобода, рівність, братерство». Генезис лівого угрупування — це їхня надія і боротьба.

Поділ на ліве угрупування і праве угрупування не віддвічний, він з’явився у визначеному історичному моменті, який був переломний для формування сучасних суспільств. Велика французька революція і формування двополюсного політичного поділу тривало змінило засади мислення про політику. Померла монархія, а народилася республіка. У монархії це король був центральною фігурою політики і гарантом порядку з з божої волі. Знесення монархії і позбавлення релігії монополії на визначення того, що це добрий порядок, створило політику зробило політику ареною боротьби за форму збірного життя. Це від самих людей мала залежати форма, яку вони нададуть світу. За форму цього світу ліве угрупування бореться з правим.

Інтерв’ю зі Славоєм Жижеком

Джонатан Дербішир

Яке, на вашу думку, відношення має ваша робота до мейнстрімної, нормативної, ліберальної політичної філософії англійських та американських університетів?

Я дещо помітив – хоча, можливо, я просто узагальнюю; не знаю, до якої міри це є правилом, але я зауважив, як багато з тих, хто вважає себе радикальнішими за ліберальний стандарт, за ліво-ліберальний стандарт, не займаються політичною філософією у власному сенсі цього слова, а наче ховаються у літературній критиці чи філософії. Так ніби існує якась надмірність (excess),що вимагає зміни жанру. Ще однією тенденцією серед цих «радикалів» є моралізаторство, пов’язане з легалізацією. Вони стають в цю позу, аби показати, що вони справді радикальніші. Але цей надлишок радикальності конкретно артикулює себе лише у якомусь загальному моралістичному обуренні – «що ми робимо з іммігрантами?!». Думаю, вони часто схильні до лицемірства. Я завжди читаю ліберальних анти-комуністів, ліберальних лівих – вони цікаві, в них є чому повчитись. Я прочитав чудовий есей Орвелла 1938 року, з чудовим аналізом типового лівого ліберала. Орвелл пише, що вони вимагають змін, але роблять це лицемірно – так, ніби ця вимога потрібна для того, аби переконатись, що насправді ніяких змін не відбудеться.

Чи не здається вам, що дещо схоже можна знайти в сьогоднішніх типових радикальних лібералів – наприклад в сьогоднішній анти-іммігрантській кампанії? Звичним є говорити, як мій друг Ален Бадью у Франції, «ті, хто перебувають тут, звідси і походять». Це означає – ніякої перевірки походження, відкритість до усіх. Легалізувати все. Проблема в тому, що вони чудово розуміють – така радикальна відкритість ніколи не настане. Тому дуже легко мати радикальну позицію, яка нічого тобі не коштує, і за безцінь дає тобі певну моральну вищість. Це також дає їм можливість уникати справді складних питань. Наприклад, мій конфлікт з друзями-лівими радикалами починається з їхнього бажання повної відкритості. Я кажу їм – чи ви знаєте, що анти-іммігрантство це загалом стихійна настанова нижчого прошарку робітничого класу? Вони ж говорять так, ніби якийсь великий імперіалістичний владний центр вирішив бути проти іммігрантів. Ні! Цілком можливо, що капітал навіть більш ліберальний стосовно них. Тому я не вважаю, що це дуже добре – я маю на увазі усіх цих теоретиків, як Гідденс чи Гельд, які хоч і є лівими, але лівими всередині істеблішменту.