Posts Tagged 'Лєнін'

Партизанська війна

Н. Ленін

Питання про партизанські виступи дуже цікавить нашу партію й робітничу масу. Ми вже торкалися не раз цього питання мимохідь і тепер маємо намір взятися до обіцяного нами суцільнішого викладу наших поглядів.

І.

Почнімо від початку. Які основні вимоги повинен ставити всякий марксист до розгляду питання про форми боротьби? По-1-ше, марксизм відрізняються від усіх примітивних форм соціялізму тим, що він не зв’язую руху з будь-якою одною певною формою боротьби. Він признає якнайрізніші форми боротьби, при чому не «вигадує» їх, а лише узагальнює, організує, надає свідомости тим формам боротьби революційних кляс, що виникають самі собою в бігу руху. Безумовно ворожий усяким абстрактним формулам, усяким доктринерским рецептам, марксизм вимагає уважного ставлення до масової боротьби, яка точиться, і яка з розвитком руху, з ростом свідомости мас, з загостренням економічних і політичних криз зроджую щораз нові й дедалі різноманітніші способи оборони й нападу. Тому марксизм безумовно не зарікаються ніяких форм боротьби. Марксизм ні в якім разі не обмежуються можливими і наявними тільки за даного моменту формами боротьби, визнаючи неминучість нових, невідомих для діячів даного періоду форм боротьби із зміною даної соціяльної коньюнктури. Марксизм у цім відношенні вчиться, коли так можна висловитися, у масової практики, далекий від претенсій учити маси вигадуваних від кабінетних «систематиків» форм боротьби. Ми знаємо, — говорив, наприклад, Кавтський, розглядаючи форми соціяльної революції[1], — що прийдешня криза принесе нам нові форми боротьби, яких ми не можемо передбачити тепер. Продовжити читання ‘Партизанська війна’

Завдання пролетарської революції перед жовтнем

Ф. Ш-кий

Заслуга й перевага більшовиків перед дрібно-буржуазними соціялістами на початку революції полягала в тому, що вони ставили й вирішували задачі революції, виходячи з інтересів пролетаріяту. Правильно зваживши співвідношення сил в боротьбі, вони ніколи не сходили з класової позиції. Ленін тоді говорив, що до пролетарської лінії супроти дрібно-буржуазних вагань треба бути твердим як камінь.

Друга перевага – уміння правильно розуміти «живе життя», точні факти дійсности, потреби поточного дня. Цього їх навчила довголітня боротьба, цього їх вивчила революційна наука марксизму. Ленін на початку революції часто в різних виразах повторював:

«Марксизм потрібує від нас точного, об’єктивно вивіреного обліку співвідношення клас і конкретних особливостей кожного історичного моменту. Ми, більшовики, завжди прагнули бути вірними цій потребі безумовно обов’язковій з погляду всякого наукового обґрунтування політики. Продовжити читання ‘Завдання пролетарської революції перед жовтнем’

Лєнін в Анґлії

Маріо Тронті

Зачинається нова епоха клясової боротьби. Робітники ставлять капіталістів перед фактом боротьби вже тим, що їхня маса, переважно заводська, сама собою є об’єктивною силою. Влада, здається, держить рівновагу; співвідношення сил є несприятливим. Та що більше панує капітал, то більшає невдоволення робітників, хоча дехто воліє не бачити цього. Треба довго та пильно вивчати клясове становище робітників. Капіталістичне суспільство має свої закони розвитку: відкрили їх економісти, застосовують — правителі, а зазнають на своїй шкурі — робітники. Але закони розвитку робітничої кляси — хто відкриє їх? Капітал має свою історію, написану його істориками. Але історія робітничої кляси — хто напише її? Було досить преріжних форм політичного панування капіталістичної експлоатації. Але якою буде наступна форма диктатури робітників, орґанізованих у панівну клясу? Треба терпляче провадити роботу межи цим вибухонебезпечним суспільним матеріялом.

Раніше ми теж думали, що капіталістичний розвиток передує робітничій боротьбі. Це помилкова думка. Послідовність необхідно перевернути — змінити полюси, почати з найголовнішого, а найголовнішим є боротьба робітничої кляси. На стадії суспільно-розвиненого капіталу капіталістичний розвиток підпорядковується робітничій боротьбі, наслідує їй і має пристосовувати до неї політичний механізм власної продукції. Це не словесна еквілібристика чи яка вигадка, що її запропоновано на ліки від непевности. Справа стоїть так, що треба подолати гіркоту поразки робітників, що десятиріччями тяжіла над тим, що народилось як єдиний революційний рух нашої епохи. Проте практичної терміновости не завжди досить, щоби підтвердити наукову тезу, — посеред історичної плутанини матеріяльних фактів теза має твердо стояти на ногах. Уже ніхто не піддає сумніву те, що у липні 1848 року (тисячу разів проклятого буржуазією) робітники вийшли на сцену та відтоді більше ніколи її не полишали: вони добровільно час од часу змінювали ролі — виступали то як актори, то як суфлєри, працівники сцени, вижидаючи, коли ж нарешті зможуть спуститися у партер, аби напасти на глядачів. Ким вони є сьогодні, на сучасній сцені? Продовжити читання ‘Лєнін в Анґлії’

Відстала Європа і передова Азія

Н.Ленін

Зіставлення цих слів здасться парадоксом. Хто не знає, що Європа — передова, а Азія відстала? Але в словах, взятих для заголовка цієї статті, є гірка правда.

У цивілізованій і передовій Європі, з її блискучою розвиненою технікою, з її багатою, всебічного культурою і конституцією, настав такий історичний момент, коли командуюча буржуазія, із страху перед ростущим і міцніючим пролетаріатом, підтримує все відстале, відмираюче, середньовічне. Відживаюча буржуазія з’єднується з усіма віджилими і відживаючими силами, щоб зберегти захитане наймане рабство.

В передовій Європі командує буржуазія, яка підтримує все відстале. Європа є передовою в наші дні не завдяки буржуазії, а всупереч їй, бо один тільки пролетаріат все збільшує мільйонну рать борців за краще майбутнє, один тільки зберігає і поширює нещадну ворожість до відсталості, дикості, привілеїв, рабства і приниження людини людиною. Продовжити читання ‘Відстала Європа і передова Азія’

Імперіалізм і соціалізм в Італії (замітка)

Н. Ленін

Для висвітлення тих питань, які поставила теперішня імперіалістська війна перед соціалізмом, небезкорисно кинути погляд на різні європейські країни, щоб навчитися відділяти національні видозміни і деталі загальної картини від корінного й істотного. Збоку, кажуть, видніше. Тому, чим менша схожість Італії з Росією, тим цікавіше в деяких відношеннях порівняти імперіалізм і соціалізм в обох країнах.

В цій замітці ми маємо намір лише відзначити матеріал, який дають у цьому питанні видані після війни твори буржуазного професора Роберта Міхельса: «Італійський імперіалізм» і соціаліста Т.Барбоні: «Інтернаціоналізм чи класовий націоналізм? (Італійський пролетаріат і європейська війна)»[1]. Балакучий Міхельс лишився таким же поверховим, як і в інших своїх творах, ледве торкнувшись економічної сторони імперіалізму, але в його книзі зібрано цінний матеріал про походження італійського імперіалізму і про той перехід, який становить суть сучасної епохи і який особливо наочно виступає в Італії, а саме: перехід від епохи воєн національно-визвольних до епохи воєн імперіалістсько-грабіжиицьких і реакційних. Продовжити читання ‘Імперіалізм і соціалізм в Італії (замітка)’

Н.Ленін (В.Ільін). Статті по національному питанні. Передмова

Василь Шахрай

1. До історіі свого перекладу.

Переклад украінською мовою статтей ватажка російського пролетаріату і першорядного революційного борця в міжнародній лаві пролетарів, т. В.І.Ульянова – Ленина (він же Ільін) має велику вартість взагали, особливо тепер, коли він став на чолі Російськоі Совітськоі Республики. Під час російськоі революціі Н.Ленін не раз мав можливість виявити свій аналітичний хист, свою здатність у свій час намацать життєвий пульс политичноі боротьби, своєчасно змінити курс партійноі чи державноі політики, виявити тверду волю і переконання в правильности свого шляху навіть тоді, коли йому доводилося виступати проти переможнього гвалтовного настрою данноі хвилі.

Досить пригадати його «тезіси 4 квітня 1917 року», коли він, зразу ж по приізді до Петрограду, з поізду, читав доклад і виставив гасло Совітськоі Республики: вся влада Совітам! Його «До гасл» після разгрому 3–5 липня, коли він знімає се гасло щоби кликати пролетаріат до озброєнноі боротьби з контр-революцією і проти меншевицьких і есерівських Совітів, які плуталися в хвості организуючоіся контр-революціі. Продовжити читання ‘Н.Ленін (В.Ільін). Статті по національному питанні. Передмова’

Три рецензії з журналу «Вільна Україна» (1906)

Симон Петлюра

Побѣда кадетовъ и задачи рабочей партіи. — Н.Ленин. Книгоиздательство «Наша мысль». СПб. 1906 г. Ц. 30 к. Стр. 78. Брошюра тов. Леніна більш ніж потрібна для кожного, хто захотів би орієнтуватись в тій політичній сітуації, яка тепер запанувала у нас. Побіди «кадетів» на виборах запаморочили голови не лише їм, але і де якій частині соціаль-демократичних кругів. Процес зросту і пишного буяння конституційних іллюзій развивається з надзвичайним crescendo, відбираючи можливість об’єктивної оцінки у згаданих кругів сучасного моменту і тих перспектив, які ввижаються, як конечні, і необхідні, кожному об’єктивному спостерегачу. Докладному аналізу цього моменту і тих ріжних соціальних сил, що відограють в ньому роль, і присьвячена брошюра тов. Леніна. З властивою йому льогічностю і уміннєм розбирає автор докази як кадетів, так і правого крила російської соціаль-демократії (меньшевіків) за вибори в Державну думу і виводить на чисту воду всю їх безпідставність і мильність. Ми не будемо наводити тут цілої аргументації автора за бойкот виборів — вони досить відомі і розвивались не раз на сторінках як російської, так і української соціаль-демократичної преси. Звертаємо увагу на них лише тому, що в брошюрі їх зайвий раз сістематизовано і сконцентріровано. Продовжити читання ‘Три рецензії з журналу «Вільна Україна» (1906)’

Марксизм і філософія

Карл Корш

«Ми маємо систематично вивчати Геґелеву діялєктику з матеріялістичного погляду». (Лєнін, 1922).

Взаємовідношення між марксизмом і філософією є вкрай важливою проблємою і з теоретичного огляду, і з практичного. Це твердження ще донедавна було мало сприйманим як гуртом буржуазних, так і гуртом марксистських вчених. Для професорів філософії марксизм у ліпшому разі означав припадковий параґраф з глави з історії філософії XIX ст. під назвою «Розкладання Геґелівської школи», що його до того ж вивчають загалом дуже побіжно[1]. Та й самі «марксисти», хоча й мали геть инші мотиви, не надавали загалом жадного великого значення «філософському боку» своєї теорії. Навіть самі Маркс й Енґельс, що так часто пишалися тим історичним фактом, що німецький робітничий рух у «науковому соціялізмі» став спадкоємцем клясичної німецької філософії[2], у жадному разі не вважали, що науковий соціялізм або комунізм є власне «філософією»[3]. Завдання свого «наукового» соціялізму вони вбачали радше в тому, щоби формально та змістовно подолати та остаточно «скасувати» не тільки всю буржуазну ідеалістичну філософію, що істнувала досі, але і всю філософію взагалі. Далі ми розглянемо питання, в чому полягало або мало полягати, на початкову думку Маркса й Енґельса, це подолання і скасування. А поки що ми лише завважимо той історичний факт, що тут для більшости марксистів пізнішого часу загалом не було жадної проблєми. Той спосіб, у який вони розв’язували питання філософії, найкраще можна характеризувати почерез надзвичайно влучні слова Енґельса, що ними він колись був окреслив ставлення Фойєрбаха до геґелівської філософії: Фойєрбах просто «безцеремонно відкинув» Геґелівську філософію[4]. З такою самою безцеремонністю фактично поводилися пізніше дуже багато марксистів, про око вельми «ортодоксально» додержуючи вказівок великих учителів, не тільки з геґелівською, але з будь-якою філософією взагалі. Продовжити читання ‘Марксизм і філософія’

Радянська мовна політика в Україні. Переклади творів Леніна українською 1930-х та 1950-х рр.

Філіп Гофенедер

Останнім часом з’явилося чимало праць, присвячених розвиткові української мови в Радянському Союзі[1]. Крім кількох ґрунтовних досліджень, написано й чимало статей, що стосуються деяких аспектів цієї доби. Дослідження періоду т.зв. українізації 1920-х набуває нині особливого значення, зокрема й через можливість зробити певні висновки щодо сучасної української ситуації. Найбільшу цікавість в авторів викликають соціолінгвістичні виміри проблеми, а також принципи проведення мовної політики, тож теоретичні аспекти часто лишаються поза належною увагою.

У цьому дослідженні спробуємо показати конкретні наслідки радянської мовної політики. За текстову основу взято головний філософський твір В.Леніна «Матеріалізм і емпіріокритицизм». Виданий уже 1908 р. російською, в українському перекладі, виконаному під керівництвом народного комісара освіти Миколи Скрипника[2], він з’явився лише 1932 р. В основі цієї книжки під назвою «Матеріалізм і емпіріокритицизм» (далі — Л 1932) — третє російськомовне видання Леніна 1923 р.[3][1] (далі — Л 1923). Видання є частиною першого зібрання творів Леніна українською, яке вийшло друком упродовж 1928—1933 рр. Вісімнадцять томів мали загальний наклад 10.000 примірників. Показово, що один із центральних творів Леніна переклали українською лише наприкінці періоду українізації. Також і т.зв. політика коренізації сприяла тому, щоб узаконити панування комуністичної партії і поза межами Росії. Продовжити читання ‘Радянська мовна політика в Україні. Переклади творів Леніна українською 1930-х та 1950-х рр.’

Марксистські і большевицькі теорії національного питання

Панас Феденко

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Марксистські теорії національного питання /5/

ПОГЛЯДИ МАРКСА І ЕНҐЕЛЬСА НА НАЦІЮ, НАЦІОНАЛЬНІСТЬ І НА ВИРІШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ.

Загально відомо, що ні Маркс ні Енґельс не лишили систематичної теорії національного питання. Вони висловлювалися принагідно в тій чи іншій практичній справі національній, яка вимагала вирішення. Із цих їх заяв і тверджень можна зробити деякі висновки, як це й робили послідовники марксизму. Ученики Маркса й Енґельса, хоч уживали тієї самої методи, приходили часто до зовсім протилежних результатів і в теорії національного питання і в поглядах на практичну політику соціялістичних партій у національній справі. Досить назвати імена Карла Каутського, Отта Бауера, Карла Реннера (псевдонім — Рудольф Шпрінґер), Рози Люксембурґ або Гайнріха Кунова, щоб було ясно, що «спектр» марксистських теорій національного питання дуже широкий. Названі автори iurant in verba magistrorum [цінять слова вчителів] (Маркса й Енґельса), наводять різні цитати із їх праць і листів для підтвердження своїх поглядів. Але оскільки Маркс та Енґельс не лишили закінченої теорії національного питання, то їх послідовникам доводиться йти напомацки, вибирати те, що їм здається ближчим до духа Марксової системи.

Авторові цієї праці доведеться спинитися головним чином над творами Маркса й Енґельса та послідовників марксизму з країн Середньої Европи. Це з тої причини, що в країнах Західньої Европи вже віддавна існують національні держави, і в цих державах національне питання не є пекуче. Інше бачимо в Центральній і Східній Европі, з їх конґломератом національностей різного культурного рівня, неоднакової релігії, мови і раси. Ці національні проблеми вимагали від соціялістів практичного рішення, а тому в цих країнах національне питання було бойовою проблемою, на яку мусіли теоретики і практики соціялістичного руху дати ясну відповідь. Цим пояснюється, що в Центральній і Східній Европі соціялістична література на теми національного питання дуже обширна. Натомість із західньо-европейських національних рухів тільки Ірляндія викликала до себе зацікавлення соціялістичних теоретиків. Пограничні спори за державне розмежування між Німеччиною та Францією (Ельзас) або між Австрією та Італією (Південний Тироль, Трієст) не будили великого інтересу між соціялістами. /7/ Продовжити читання ‘Марксистські і большевицькі теорії національного питання’

Про Російську революцію

Роза Люксембурґ

I

Російська революція є найвеличнішим фактом світової війни. Її вибух, її небувалий радикалізм, її тривалий вплив якнайкраще доводять брехливість фраз, якими офіційна німецька соціял-демократія ретельно намагалась від самого початку ідеолоґічно прикрасити завойовницький похід німецького імперіялізму, — фраз про місію німецьких багнетів повалити російський царизм і звільнити пригноблені ним народи. Величезний розмах, якого набула революція в Росії, той глибокий вплив, який вона справила на всі клясові відносини, те, як вона оголила всі суспільно-економічні проблєми, як послідовно просунулась уперед від першої стадії буржуазної республіки до подальших фаз — причому повалення царату залишилось лише незначним епізодом, майже дрібничкою — все це як на долоні показує, що звільнення Росії є не наслідком війни та військової поразки царизму, не заслугою «німецьких багнетів у німецьких руках», як віщувала передовиця часопису «Neue Zeit» за редакцією Кауцького, а мало глибоке коріння у власній країні та внутрішньо повністю дозріло. Військова авантюра німецького імперіялізму під ідеолоґічним щитом німецької соціял-демократії не викликала революції в Росії, а навпаки: її спочатку тимчасово — після першого бурхливого підйому в 1911-1913 роках — перервала, а потім — після революційного вибуху — створила для неї найважчі, найбільш анормальні умови. Продовжити читання ‘Про Російську революцію’

Карл Маркс[1]

В.І.Ленін

Карл Маркс народився 5 травня нового стилю 1818 р. в місті Трірі (в надрайнській Прусії). Батько його був адвокат, єврей, що 1824 р. прийняв протестантство. Родина була заможна, культурна, але не революційна. Скінчивши гімназію в Трірі, Маркс вступив до університету, спершу в Бонні, потім у Берліні, вивчав юридичні науки, а найбільше історію й філософію. Скінчив курс У 1841 р., подавши університетську дисертацію про філософію Епікура. Своїми поглядами Маркс був ще тоді геґельянцем-ідеалістом. У Берліні він належав до гуртка «лівих геґельянців» (Бруно Бауер та ін.), що намагалися робити з філософії Геґеля атеїстичні та революційні висновки.

Скінчивши університет, Маркс переселився до Бонну, сподіваючися стати професором. Але реакційна політика уряду, який 1832 р. позбавив катедри Людвіґа Фоєрбаха і 1836 р. знову відмовився пустити його до університету, а 1841 р. відібрав право читати лекції в Бонні у молодого професора Бруно Бауера, примусила Маркса зректися вченої кар’єри. Розвиток поглядів лівого геґельянства в Німеччині поступав того часу вперед дуже швидко. Людвіґ Фоєрбах особливо від 1836 р. починає критикувати теологію й повертати до матеріялізму, що цілком бере гору в нього 1841 р. («Суть християнства»); 1843 р. вийшли його ж «Основні засади філософії майбутнього». «Треба було пережити визвольний вплив цих книжок» — писав Енґельс пізніше про ці Фоєрбахові твори. «Ми» (тобто ліві геґельянці, Маркс серед них) «стали відразу фоєрбахіянцями». Цього часу райнські радикальні буржуа, що мали стикові точки з лівими геґельянцями, заснували в Кельні опозиційну газету — «Рейнську Газету» (почала виходити 1 січня 1842 р.). Маркса та Бруно Бауера запрошено на головних співробітників, а в жовтні 1842 р. Маркс став головним редактором і переселився з Бонну до Кельну. Революційно-демократичний напрям газети за Марксового редакторства ставав щораз виразнішим, і уряд спочатку піддав газету подвійній і потрійній цензурі, а потім вирішив зовсім закрити її 1 січня 1843 р. Марксові довелося па цей термін покинути редакторство, але його відхід усе ж не врятував газети, і її закрито в березні 1843 року, 3 найбільших статей Маркса /47/ в «Райнській Газеті» Енґельс відзначає, крім наведених нижче. (див. літературу),[2] ще статтю про становище селян-виноробів у долині Мозеля. Газетна праця показала Марксові, що він недосить обізнаний з політичною економією, і він старанно став її вивчати. Продовжити читання ‘Карл Маркс[1]’

Відповідь Н.Лєніна Розі Люксембурґ

Владімір Лєнін

Стаття тов. Рози Люксембурґ в 42 і 43 номерах «Die Neue Zeit» є критичним розбором моєї російської книги про кризу в нашій партії. Я не можу не висловити подяки ґерманським товаришам за їхню увагу до нашої партійної літератури, за їхні спроби ознайомити із цією літературою ґерманську соціял-демократію, але я маю зазначити, що стаття Рози Люксембурґ в «Die Neue Zeit» знайомить читачів не з моєю книгою , а з чимось иншим. Це видно з таких прикладів.

Тов. Люксембурґ говорить, наприклад, що в моїй книзі чітко і яскраво виразилась тенденція «вимоги безумовного централізму». Тов. Люксембурґ вважає, таким чином, що я відстоюю одну орґанізаційну систему проти якоїсь иншої. Але насправді це не так. Протягом всієї книги, від першої до останньої сторінки, я захищаю елєментарні положення будь-якої системи будь мислимій партійної орґанізації. У моїй книзі розбирається не питання про відмінність між тією чи иншою орґанізаційною системою, а питання про те, яким чином будь-яку систему слід підтримувати, критикувати та виправляти, не суперечачи принципам партії. Роза Люксембурґ говорить далі, що «згідно з його (Лєніна) розумінням ЦК надані повноваження орґанізовувати всі місцеві комітети партії». Насправді це не так. Продовжити читання ‘Відповідь Н.Лєніна Розі Люксембурґ’

Організаційні питання російської соціал-демократії

Роза Люксембург

Згідно з однією з наших найстаріших азбучних істин, соціал-демократичний рух відсталих країн має вчитися у старішого руху розвинених країн. Цьому постулату ми наважуємося протиставити протилежний: старіші та розвинутіші соціал-демократичні партії так само годні та мусять вчитися, ближче знайомлячись із досвідом молодших партій-побратимів. Так само як для марксистського економіста — на відміну від класичного буржуазного економіста, не кажучи вже про вульгарного економіста — всі ті економічні стадії, які передували капіталістичному ладу, є не просто формами «недорозвиненості» в порівнянні з вінцем творіння, капіталізмом, а історично рівноправними відмінними формами господарства, так само й для марксистського політика відмінним чином розвинуті соціалістичні рухи являють собою конкретних історичних індивідуумів. І чим ближче ми вивчаємо риси соціал-демократії в усій багатоманітності її соціального довкілля, тим краще ми здатні осягнути, що є суттєвим, вирішальним та принциповим у соціал-демократичному русі, тим краще нам вдається подолати обумовлену локалізмом обмеженість погляду. Недаремно в революційному марксизмі інтернаціольна нота вібрує з такою силою, недаремно до заключних акордів опортуністського ходу думки завжди належить національне відособлення. Ця стаття, написана для «Іскри», органу російських соціал-демократів, могла би виявитися цікавою також і для німецької публіки. Продовжити читання ‘Організаційні питання російської соціал-демократії’

Естафета марксистської ортодоксії: Бернштайн—Кауцький—Люксембурґ—Лєнін

Карл Корш

Ніщо так яскраво не підкреслює того кричущого контрасту, що він істнував упродовж останніх тридцять років між буттям і свідомістю, між ідеолоґією і дійсністю пролєтарського руху, як останній акорд тієї великої суперечки, перші зіткнення з приводу котрої увійшли до анналів партійної історії під назвою «Дискусія стосовно Бернштайна». Пов’язана як з теорією, так і з практикою соціялістичного руху, ця дискусія вперше розгорнулась публічно — в середовищі німецької та міжнародної соціял-демократії — невдовзі після смерті Фрідріха Енґельса. Коли Едуард Бернштайн, котрий на той час вже мав за плечима важливі здобутки у царині марксизму, перебуваючи на еміґрації в Лондоні, вперше висловив уголос свої «єретичні» думки (що вони виникнули у нього після вивчення британського робітничого руху) про дійсне взаємовідношення між теорією та практикою у німецькому та загальноевропейському соціялістичному русі того часу, його думки та пропозиції і тоді, і протягом довгого часу після того невірно тлумачили та хибно розуміли однаково всі — друзі й вороги.

Вся буржуазна преса та спеціялізована література зустріла його твір «Die Voraussetzungen des Sozialismus und die Aufgaben der Sozialdemokratie» [«Передумови соціялізму та завдання соціял-демократії»] радісними піснями та хвалебними гімнами. Вождь щойно заснованої Націонал-соціялістичної партії, ідеолоґ соціял-імперіялізму Фрідріх Науманн зробив у своїй ґазеті багатозначну заяву: «Бернштайн є нашим найпередовішим аванпостом у таборі соціял-демократії». А широкі кола ліберальної буржуазії у той час охопила надія, що перший фундаментальний «ревізіоніст» марксизму з марксистського табору офіційно залишить соціялістичний рух і перейде у табір буржуазного реформізму. Продовжити читання ‘Естафета марксистської ортодоксії: Бернштайн—Кауцький—Люксембурґ—Лєнін’

Недоґматичний підхід до марксизму

Карл Корш

Зібрані тут документи призначені не для того, аби стати своєрідним внеском у дискусію, що вже багато місяців відбувається на сторінках журналу, і послужити арґументацією за чи проти марксизму. Дискутувати з приводу спірних питань будь-якої суспільної теорії (навіть якщо це суспільна теорія, яку зазвичай прийнято називати реліґією) немає сенсу доти, доки така дискусія не стане частиною суспільної боротьби, що вона відбувається прямо зараз. Для партії, ґрупи чи кляси, до яких звертається ця суспільна теорія, мають істнувати кілька можливостей діяти. Розбіжності можуть виникнути стосовно до суспільних цілей, тактики, форм орґанізації чи з’ясування того, хто є ворогом, а хто — союзником, хто дотримуються нейтралітету, стратеґічного пляну (якщо такий є), який слід складати, виходячи з тих чи инших міркувань щодо даного суспільного стану чи розвитку. Разом з тим результат будь-якої такої дискусії, що вона має проводитися з матеріялістичних позицій, повинен в будь-якому разі мати значення для вибору поведінки у конкретних умовах не просто окремої людини чи невеличкої купки людей, але значного колєктиву, суспільних мас. В цьому матеріялістичному сенсі немає навіть впевнености в тому, що суспільна теорія під назвою «марксизм» коли-небудь була предметом дискусії в цій країні.

Час від часу ріжних людей питають, чому вони є — чи не є — марксистами, так само, як їх могли би питати, чому вони вірять — чи не вірять — у бога, у науку, у мораль, у расу, клясу, демократію, перемогу, мир чи неминучу руйнацію всієї цивілізації в ядерній війні. Не бракувало також зусиль у філолоґічній і тлумачній царинах, спрямованих на з’ясування питання «що-ж Маркс насправді мав на увазі». І, нарешті, останній, але не найгірший варіянт: безліч безглуздих дискусій, покликаний розв’язати болюче питання, який-же саме бік теорій Маркса, Енґельса та кількох поколінь їхніх послідовників аж до Лєніна, Сталіна чи, скажімо, Лєонтова, представляє найбільш ортодоксальний варіянт Марксової доктрини. Чи рівнем вище: котра з ріжноманітних метод, що їх застосували в ріжний час Геґель, Маркс і марксисти, заслуговує на звання істинно «діялєктичної» методи. Продовжити читання ‘Недоґматичний підхід до марксизму’

Соціяльні і філософські погляди Маркса

Георгій Плеханов

Громадянки й громадяни!

Маючи мало часу, як і всі оратори сьогодні ввечері[1], я, може бути, надто сміливий, бажаючи дати оцінку того, що Маркс зробив у галузі філософії і соціяльної науки. Все ж — спробую. І тим гірше для мене, коли це мені погано вдасться.

Марксова філософія — логічний і неминучий наслідок філософії Геґеля. Ось що кажуть нам ті, хто трактує про походження сучасного соціялізму. Це вірно, але це не все. Далеко не все.

«Моя діялектична метода в основі не тільки відрізняється від геґелівської, але й цілком їй протилежна. Для Геґеля процес думання, — а його він під назвою ідеї перетворює навіть у самостійний суб’єкт, — є деміюрг (творець) дійсности, яка є лише зовнішнє його виявлення. В мене ж, навпаки, ідея — це не що інше, як пересаджена й перетворена в людській голові матерія» (Післямова до 2 видання І тому «Капіталу», вид. II, ДВУ, 1929 р., стор. XIV). Продовжити читання ‘Соціяльні і філософські погляди Маркса’

Українська революція 1917-1921 рр.: вирішуючи долю Європейської соціалістичної революції

Крістофер Форд

У 90-у річницю Російської революції важливо визнати, що вона уявляла з себе значно більше, ніж просто російську подію. Революційна хвиля прокотилася всією Російською імперією і довгий час пригноблені народи вимагали для себе свободи. Найбільш важливий виклик було кинуто у «російській Ірландії» – Україні. Відзначаючи річницю проголошення Української Народної Республіки 90 років тому – 22 листопада 1917 р. – стаття Кріса Форда досліджує вирішальний вплив, який справила Українська революція на долю не тільки Російської, а й Усеєвропейської соціалістичної революції.

У 1917 р. територія України була поділена між Австрійською та Російською імперіями. Більша її частина перебувала в колоніальному становищі під царським режимом протягом двох з половиною століть, експлуатована та піддана політиці русифікації. Капіталізм розвивався не органічним шляхом, а в колоніальній формі, насамперед, в інтересах російського та європейського капіталу. Продовжити читання ‘Українська революція 1917-1921 рр.: вирішуючи долю Європейської соціалістичної революції’

Про пролетарську культуру

В.І.Ленін

Проект резолюції:

… 1. В Радянській робітничо-селянській республіці вся постановка справи освіти, як в політико-освітній галузі взагалі, так і спеціально в галузі мистецтва, повинна бути пройнята духом класової боротьби пролетаріату за спішне здійснення цілей його диктатури, тобто за повалення буржуазії, за знищення класів, за усунення всякої експлуатації людини людиною.

2. Тому пролетаріат, як в особі свого авангарду, комуністичної партії, так і в особі всієї маси всякого роду пролетарських організацій взагалі, повинен брати найактивнішу участь в цсій справі народної освіти. Продовжити читання ‘Про пролетарську культуру’

Доповідь комісії національного й колоніального питань 26 липня

В.І. Лєнін

Товариші, я обмежуся лише коротким вступом, а далі тов. Марінґ, секретар нашої комісії, подасть вам докладну доповідь про ті зміни, що ми зробили в тезах. Після нього візьме слово тов. Рой, що формулював додаткові тези. Комісія наша ухвалила одноголосно, як початкові тези зі змінами, так і додаткові. Таким чином нам удалося дійти повної одностайности в усіх найважливіших питаннях. Тепер зроблю декілька коротких зауважень.

Поперше, що є найважливіша, основна ідея наших тез? Ріжниця між гнобленими і гнобительськими народами. Ми підкреслюємо цю ріжницю — у протилежність II Інтернаціоналові і буржуазній демократії. Для пролетаріяту й Комуністичного Інтернаціоналу особливо важить в епоху імперіялізму констатувати конкретні економічні факти і підчас розв’язання всіх колоніяльних і національних питань виходити не з абстрактних тверджень, а з явищ конкретної дійсности. Продовжити читання ‘Доповідь комісії національного й колоніального питань 26 липня’


Серпень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти