Утопія в беллетристиці

Леся Українка

Заголовок сеї розвідки, боюся, одразу може настроїти дуже скептично не одного з моїх читачів: «Утопія, та ще й беллетристична! Чи воно ж тепер пора гаяти час на утопії, коли життя владно вимагає будування позітивних, не утопічних ідеалів, та не так ідеалів, як реальних форм їх здійснення?» Провидячи це, я гадаю, що краще одразу вмовитися про термінологію. Що таке утопія? В науковому значінні це — якась така теорія впорядкування громадського життя, що не має ніяких шансів на здійснення і через те їй «нема місця» в реальному світі. В літературному значінні це — образ прийдешнього життя людського громадянства, змальований на тлі якогось позітивного, а часом і негативного ідеалу. Цей образ не конче мусить бути «утопічним» в науковому значінні, навпаки, коли така літературна «утопія» талановита або геніальна, то в ній завжди є хоч зерно чогось тривкого, здатного до життя, чогось такого, що доповнює наукову теорію, дає їй нову барву або хоч новий відтінок. Беллетристична утопія єсть або принаймні повинна бути тим «барвистим деревом життя», що помагає нам оцінити психологічну вартість «сірої теорії» для часів прийдешніх.

Вже в найдавніших пам’ятниках людської творчости ми стрічаємо елементи літературної утопії. Місце наукової теорії займала тоді прімітивна мораль і початкове звичаєве право, а на основі їх фантазія людська ткала візерунки бажаної прийдешности або вимареного, фантастичного минулого, зливаючи їх обох не раз в одну нероздільну фантасмагорію. Цікаво, що ці прімітивні «утопії», раз укоренившись у людських головах, ніколи вже не зникали без сліду, тільки перетворювались, «модернізувались», а все таки щось лишалось від них аж до самих новітніх наших часів — видно, людськості найтяжче забути свої мрії, либонь, тяжче, ніж свою реальну історію… Справді, хіба ж не вживаємо ми таких виразів, як, напр., «соціялістичний рай»? І не чудно нам, що слова й розуміння, такі далекі межи собою на просторах віків, єднаються раптом в одно речення без жадних переходів, так, наче між прадавньою легендою про рай і новітньою теорією соціялізму єсть якийсь кревний зв’язок.

Викриття радянських фальсифікацій Лесі Українки

Микола Жарких

Готуючи своє веб-видання Лесі Українки, я поклав в основу радянське 12-томне видання її творів 1975–1979 років. Це було природно і навіть неминуче, бо ліпшого видання ми все ж таки досі не маємо, попри те, що уже утворено цілі інститути, які спеціально займаються Лесею Українкою, і керувати цими інститутами попризначувано академіків.(1) КЗ

Колись їхня діяльність дасть свої плоди, – «жаль только, жить в эту пору прекрасную / уж не придётся ни мне, ни тебе».

Звичайно, разом з радянськими текстами моє видання успадкувало і всі їх недоліки, і всі закладені в них фальсифікації, коли одна брехня нашаровувалась поверх другої брехні з метою сховати під собою якусь невідому нам третю брехню. В результаті радянські видавці й коментатори Лесі Українки забрехались настільки, що при всьому бажанні не могли написати щось корисне, і довіряти їх працям не можна.

Українська соціял-демократія (група УСД) і її лідер Леся Українка

Юрій Лавріненко

1. Парадокси антиісторії «Групи УСД» і джерела до її сторії.
2. Історичне тло і час заснування «Групи УСД».
3. Дискусія Франка з Лесею Українкою.
4. Розрив з Драгомановим заради… Драгоманова.
5. На перегонах за час і вплив на грядущу революцію (УСД контра РСДРП).
6. Ідея «робітничо-селянської спілки». На перших хвилях української селянської революції.
7.Кінець «Групи УСД».

«Ми живемо як на вулкані, або
краще – ми самі той вулкан».

М. Коцюбинський (1905)

1. ПАРАДОКСИ АНТИІСТОРІЇ УСД І ДЖЕРЕЛА ДО ЇЇ ІСТОРІЇ

Дивним чином цей невеликий, але важливий епізод із нової політичної історії України, хоч і зв’язаний з іменем Лесі Українки, зіґноровано в УРСР навіть у час широко й реклямно відзначуваних ювілеїв письменниці. Силуючися підібрати і взяти під побільшувальне скло кожний найменший натяк на зацікавлення Лесі Українки марксизмом чи соціял-демократизмом (а спеціяльно російським), радянські автори, починаючи з 1930-их років, старанно оминають і замовчують факт, що Леся Українка була засновником, ідеологом цілої соціял-демократичної революційної організації – «Групи УСД». Загроза поховання і викреслення з історії факту діяльности «Групи УСД» тим більша, що цей факт не знайшов належного висвітлення й документації також з боку еміґраційних і взагалі незалежних дослідників. (Про винятки мова буде пізніше).