Posts Tagged 'Латинська Америка'

Огляд індіянського питання

Хосе Карлос Мар’ятеґі

I. До постанови питання

Расове питання, коли його обговорюють буржуазні інтелєктуали Латинської Америки, слугує, між иншим, для того, щоб приховати справжні проблєми континенту чи знехтувати ними. Перед марксистською критикою стоїть завдання якомога швидше повернути йому його правдивий вимір, звільнити його від будь-якого оманного та педантичного викривлення. Ув економічному, суспільному та політичному пляні расове питання, як і земельне питання, полягає по суті в знищенні февдалізму.

Через поневолення від часів еспанської конкісти індіянські раси Латинської Америки перебувають у ганебному стані відсталости та неписьменности. Кляса експлоататорів — спочатку еспанців, а потім креолів — у ріжний спосіб продовжує пояснювати становище індіянських рас їхньою неповноцінністю чи примітивністю. Тут панівна кляса лише повторює арґументи білої раси, чому вона так поводиться з колонізованими народами. Продовжити читання ‘Огляд індіянського питання’

Андре Ґундер Франк і розвиток слаборозвинутости

Роман Тиса

Наприкінці 1950-х — на початку 1960-х рр. у Латинській Америці скепсис щодо економічної модернізації за північноамериканським шляхом, з одного боку, та оптимізм, спричинений перемогою Кубинської революції, з иншого, викликали до життя кілька ліворадикальних ідейних течій. Одна з них одержала назву теорії залежности або залежного розвитку. Теоретики залежного розвитку могли ріжнитися ступенем свого радикалізму, проте всі вони стояли на позиціях антиімперіялізму й антикапіталізму. Видатним представником цього ідейного напрямку був економіст, соціолоґ й історик Андре Ґундер Франк.

Німецький латиноамериканець

Андре Ґундер Франк народився 1929 року в Берліні в родині письменника Леонгарда Франка. Після приходу до влади Гітлера сім’я переїхала спочатку до Швайцарії, а потім до США. 1957 року Франк захистив у Чиказькому університеті докторську дисертацію (PhD) з економіки. Темою його наукової праці було сільське господарство СРСР, точніше Української РСР, — дисертація мала назву «Зростання і продуктивність українського сільського господарства». Ще будучи студентом, Франк визначився зі своїми політичними симпатіями, і, починаючи від роботи у Національній спілці студентів США, все своє подальше життя — так у практичній діяльності, як у ідейних спорах — завжди перебував на лівому флянзі. Продовжити читання ‘Андре Ґундер Франк і розвиток слаборозвинутости’

Кляса, політика та Дебре

Андре Ґундер Франк і Саїд А. Шах

Чесна і конструктивна критика творчости Дебре не може не розпочатися з визнання її важливости та цінности. Як революційний документ в найкращих традиціях публіцистики, низка статей Дебре звертається — і нас закликає звернутися — до найважливіших політичних питань нашого часу, — до питань, яких багато хто прагнув уникнути. Дебре піддав переконливій критиці псевдореволюційні тенденції та щиро закликав до зброї в ім’я революції. Ба більше: цьому закликові повністю відповідала його особиста поведінка, чого про більшість з нас сказати не можна. Але все це — і з цим він погодився би першим — не ставить творчість Дебре над критикою. Навіть навпаки — критичний, але якомога об’єктивніший розбір текстів Дебре від цього стає ще важливішим.

На нашу думку, тези Дебре потребують критики з двох головних причин: по-перше, вони не базуються на ретельній аналізі латиноамериканського суспільства, не кажучи вже про увагу до його клясової структури; по-друге, як наслідок у них теорія відокремлюється від практики, і, виходячи з хибного розуміння природи латиноамериканської революції, у них недооцінюється політична роля збройної боротьби та масової участи, а також важливість їхнього взаємозв’язку. Брак аналізи суспільства не був би такою серйозною хибою політичного трактату (на від відміну від твору аналітичного), якби він не призводив до увічнення — у відмінній формі — тієї самої політичної слабкости революційної політики в Латинській Америці, що її Дебре саме хоче подолати. У цьому критичному розборі ми розглядатимемо радше центральні тези Дебре, ніж окремі «цитати», що вони часто суперечать його власним центральним тезам. Продовжити читання ‘Кляса, політика та Дебре’

Декілька способів вбивства

Хуліо Кортасар

Просто як у казці про пастуха й вовків: вторгнення до Нікараґуа, що про нього говорили останні місяців, усе ніяк не відбудеться, тим-то в Европі схильні розглядати ситуацію як застійну. Увагу людей привертають инші вихори насилля: потрохи починають забувати, що істнує Центральна Америка. Саме на це і розраховує одна з останніх реінкарнацій Макіявеллі та розробляє иншу, більш небезпечну стратеґію — не таку прямолінійну як на Ґренади.

На шахівниці останніх тижнів розігрувалися наступні партії (не за хронолоґічним порядком):

— Відкрита чи прихована відмова Вашингтону на будь-які чіткі та чесні перемовини з Нікараґуа з питань припинення військової і економічної допомоги США Сальвадору й Гондурасу, що вона спрямовується на підтримку інтервенції у Нікараґуа антисандіністських сил, і взаємного припинення Нікараґуа будь-яких зв’язків з повстанцями Сальвадору та підтримки цих повстанців.

— Відмова у візі команданте Томасу Борхе, необхідної для його присутності на переговорах щодо цих та инших питань з представниками адміністрації Рейґана у Вашингтоні.

— Кредит у 25 мільйонів долярів, що його офіційно Конґрес США надав ЦРУ для провадження операцій «з дестабілізації сандіністського уряду».

— Викриття ґазети «Нью-Йорк Таймз» про літак, який хотіли використати для бомбардування Манаґуа, а його було придбано у США за кошти, опосередковано надані ЦРУ та передані контрреволюціонерові Едену Пасторі[1].

— Зізнання в Манаґуа — у присутности журналістів і телєкамер — пілота Амадора Нарваеса, захопленого у полон сандіністами, що з них випливає, що авіяудари по Нікараґуа завдаються з території Гондурасу під прямим керівництвом ЦРУ та за участи місцевих військових і арґентинських радників, які тренують сили сомосівців. Продовжити читання ‘Декілька способів вбивства’

Що чекає на Болівію?

Тоні Вуд

Криза, що призвела до форсованого усунення Ево Моралєса з посади президента, почалася вночі проти понеділка, 21 жовтня. У неділю проходили президентські та парляментські вибори, і за попередніми підрахунками, оприлюдненими болівійськими виборчими орґанами того ж дня, Моралєс випереджав свого найближчого суперника Карлоса Меси на 8% — для уникнення другого туру цього було недостатньо. Це був неофіційний підрахунок за даними 84% виборчих бюлетенів, і у понеділок Верховний виборчий суд припинив його, щоби почати офіційне підрахування голосів. Одначе під тиском Орґанізації американських держав Верховний виборчий суд відновив неофіційне підрахування голосів і згодом оприлюднив оновлену статистику. Цього разу дані базувались на 95% відсотках голосів і демонстрували відрив Моралєса у трохи більше ніж 10%. Якби цей відрив підтвердився, цього б вистачило, аби ґарантувати йому четвертий президентський термін.

Чи була ця зміна у неофіційному підрахунку доказом фальсифікації виборів? «Рух до соціялізму» (МАС) Моралєса користає з більшої підтримки у сільській місцевості, аніж инші партії, тому з точки зору соціолоґії чи статистики прикінцеве помітне зростання голосів не мало б дивувати. Проте супротивники Моралєса оголосили вибори нелєґітимними, а Меса назвав вибори фальсифікованими до початку самих виборів. В цьому немає нічого дивного: болівійська верхівка опиралася Моралєсу, починаючи з самого першого терміну, після його приголомшливої перемогу на виборах 2005 року. Проте саме значна більшість МАС 2009 і 2014 років, а також період стабільного економічного зростання зробила з Болівії взірцевий приклад «рожевої хвилі» — повороту ліворуч у політиці Латинської Америки в останні двадцять років. Помітно зменшились бідність і рівень нерівности, запроваджувались заходи задля усунення столітньої дискримінації індіянської більшости (62% населення країни), включно з укладенням нової «багатонаціональної» конституції, ратифікованої на референдумі 2009 року, поширенням освіти і створенням робочих місць для представників аймара і кечуа. Продовжити читання ‘Що чекає на Болівію?’

Апокаліпсис Cолентінаме

Хуліо Кортасар

Тіко[I] завжди однакові, швидше неговіркі, але від них тільки й чекай несподіванки, приміром, ти приземляєшся у Сан Хосе в Коста-Ріці, а там уже чекають на тебе Кармен Наранхо, Самюель Ровінські і Серхіо Рамірес (родом з Нікарагуа, отже, не тіко, хоча врешті-решт це однаково, — що з того, що я, аргентінець, бодай із /266/ чемності мав би написати про себе тіно[II] а інші — ніко[III] або тіко). Стояла страшенна спека, до того ж все починалося водночас: журналістська конференція і решта, з нею пов’язане — чому мешкаєш не на батьківщині і як сталося, що «Blow-Up»[IV] так різниться від твого оповідання, чи вважаєш, що творчість письменника повинна бути ідеологічно спрямована? Оскільки завжди все відбувається саме так,— я вже знаю, що останнє інтерв’ю даватиму на порозі пекла — переконаний — відповідатиму на ті ж самі питання. А може, це станеться й не в пеклі, а у святого Петра, врешті, що це міняє, чи не здається комусь, що там, унизу, він писав надто складно як на простолюд?

Потім — готель «Європа» і отой душ, що під повільний тривалий монолог мила серед тиші увінчує кожну подорож. Тільки десь о сьомій, коли нарешті випала година для прогулянки по Сан-Хосе, аби перевірити, чи ж таке це місто розграфлене у клітинку й простеньке, як казали, чиясь рука вхопила мене за піджак; за моєю спиною стояв Ернесто Карденаль[1]; отже, обійми,— поете, як чудово, що ти зараз тут, після зустрічі в Римі і численних листовних зустрічей протягом багатьох років. Завжди мене захоплює зненацька і завжди розчулює, коли хтось такий як Ернесто шукає мене і хоче побачитись; кажеш, це фальшива скромність, ну й кажи собі так,— шакал гавкає, а караван іде далі — я завжди буду захоплюватися тими, хто любить людину, врешті, і їх починають любити, деякі порухи душі вищі за мене, побалакаймо про інше. Продовжити читання ‘Апокаліпсис Cолентінаме’

Нікараґуа: уроки країни незавершеної революції

Клаудіо Вільяс

Наприкінці 1970-х рр. народ Нікараґуа повстав і скинув одного з найбільш ненависних тиранів світу, Анастасіо Сомосу. Це була надихаюча революція, що живила надію багатьох робітників і молоді по всьому світі. Сьогодні Венесуела живить схожі надії[1]. Однак Нікараґуанську революцію було переможено. То-ж які висновки ми можемо з цього зробити?

Вступ

Рідко хто може пригадати більш надихаючу революцію 1980-х рр. за Сандіністську революцію. Наприкінці 1970-х рр. народ другої найбіднішої країни повстав і скинув одного з найбільш ненависних тиранів світу, Анастасіо Сомосу.

Досягнення цього руху були неймовірними і зацікавили молодь і робітників таким чином, що цього ніколи не бачили з часів Кубинської революції. Півтора мільйона гектарів землі було віддано 200 тис. бідним сім’ям, що їх було орґанізовано у індивідуальні ділянки і кооперативи (дані Ореґонського університету). Рівень неписьменности впав з 60% до 14% за два роки. Кампанії лікнепу надсилали бригади молодих вчителів і студентів задля того, щоб покінчити з традиційною відсталістю нікараґуанських народних мас. Суспільну охорону здоров’я було також стрімко покращено. Продовжити читання ‘Нікараґуа: уроки країни незавершеної революції’

Деякі висновки на майбутнє

Режіс Дебре

Звідси напрямок діяльности.

Звідси історична відповідальність, яку Кубинська революція ніколи не вагалась взяти на себе.

Коли товариш Че Ґевара в черговий раз зайнявся партизанською діяльністю, він на міжнародному рівні взяв за основу висновки з напрямку, що її втілює вождь Кубинської революції Фідель Кастро.

Коли Че Ґевара знову з’явиться на людях, можна не сумніватися, що він стоятиме на чолі партизанського руху, буде його беззаперечним політичним та військовим керівником.

Сьогодні всі можуть окреслити загальні висновки з кубинського внеску в справу Латинської Америки.

І. В майбутньому справу вирішуватиме створення не політичних, а військових вогнищ. Ця відмінність, що є вирішальною з точки зору практичних наслідків, є більше, аніж просто відмінністю. Між військовими та політичними вогнищами істнує відмінність не тільки з точки зору терміновости, з точки зорку вирішальности: цю відмінність визнає кожний, починаючи з тих, хто думає, що можна підготувати партизанський фронт, спочатку відкривши фронт політичний — «марксистсько-лєнінський» або націоналістичний, за клясичними правилам. Ні. Йдеться за нову діялєктику завдань. Зобразимо це схематично й уявімо, що має відбутися перехід від військового вогнища до політичного руху — природне продовження по суті політичної збройної боротьби; проте — за поодинокими винятками — майже неможливо від «чисто» політичного руху перейти до військового вогнища. Буржуазію неможливо перемогти на її території. У більшості країн, де істнують умови для збройної боротьби, є можливим перехід від військового до політичного вогнища, проте рух у зворотному напрямку практично неможливий. Продовжити читання ‘Деякі висновки на майбутнє’

Останній резерват

Я.Мазур, Т.Мєчік

В палаці Трухільо, в столиці Домінікансько? Республіки — Сьюдад-Трухільо — за наказом президента Трухільо улагоджувались останні формальності, пов’язані з наданням «політичного притулку» людині, яка в той день перестала бути президентом.

Одночасно з цим пілот пошарпаного «Дугласа», чия поява зовсім не передбачалась офіціальним графіком польотів аеродрому Сьюдад-Трухільо, в перший день нового 1959 року просив дозволу на посадку. Машину не тримали довго в повітрі. Літак прийняли на аеродром. Перевірка паспортів пасажирів «Дугласа», що прибув з Гаванни, відбулася блискавично — як завжди в подібних випадках… А таких випадків траплялося вже чимало.

Столицю Домініканської Республіки недарма називають «готелем Сьюдад-Трухільо». Цей єдиний в своєму роді «готель диктаторів», де перебувають зараз два колишні правителі — генерал Перес Хіменес з Венесуели і Хуан Перон з Аргентіни — поповнився ще одним банкрутом — кубінським генералом Фульхенсіо Батістою. Деспоти-втікачі знайшли спокій під крильцем одного з останніх диктаторів Латинської Америки. Але чи буде цей спокій вічним? Продовжити читання ‘Останній резерват’

Розгра нерівних сил (Кубанська революція і роля старшого брата)

В.В.

На основі фактів можна сміло ствердити, що побідна революція в Кубі поширилась та набрала нового змісту. Але рівночасно нависли над нею чорні хмари, не лише домашні, але й північні, похмурі та грозливі. Чому йде мова про дві фази революції та про внутрішні і зовнішні труднощі, що наче меч Дамокля нависли над її дальшою долею?

За січень 1959 у «Впереді» була стаття про антидиктаторські рухи латинської Америки, а особливо про події на Кубі. В тій статті автор ствердив, теж на основі існуючих тоді фактів, що революція в Кубі це в першу міру політичний переворот, повалення диктаторського режиму Батіста в ім’я політичної демократії. Як тоді писали самі прихильники Фідель Кастро, що найпекучішою потребою дня є відновлення громадянських свобід потоптаних диктатурою. Продовжити читання ‘Розгра нерівних сил (Кубанська революція і роля старшого брата)’

Політичні переміни в Латинській Америці (на тлі подій у Кубі)

Віктор Волинський

Подробиці протидиктаторського повстання в Кубі відомі нашим читачам з щоденної преси. Відомі теж подібні політичні перевороти в інших латинсько-американських країнах на протязі минулих п’ятьох років. Слідкуючому за подіями в Латинській Америці уважному спостерігачеві насувається питання: що оці латинсько-американські перевороти означають, який їхній характер? Яке економічне і суспільне підложжя?

Політичний переворот в Кубі це вже шостий з черги подібного типу переворот в Латинській Америці. Це масовий протидиктаторський зрив у протилежність до минулих відомих «палацових революцій», де на місце одних диктаторів-генералів приходили інші. З вісьмох латино-американських диктаторів при владі залишилось лише два: Альфредо Штроснер в Параґваї та Рафаель Труґілльо в Домініканській республіці. Перший уступив генерал Перон в Арґентіні в 1955 році. В 1956 році диктатор Нікараґуа генерал Самоза впав жертвою атентату. В тому ж році генерал Маґльоар, президент Гаїті, подався за кордон, як політичний втікач. В 1957 році впав диктатор Колюмбії Ґуставо Росе Пінілля. Далі диктатор Венецуелі Маркос Перез Імінеза. На місце диктаторів усюди прийшли системи в більшій чи меншій мірі виборчі, репрезентативні. Продовжити читання ‘Політичні переміни в Латинській Америці (на тлі подій у Кубі)’

Соціяльні сили за подіями в Арґентині

Торкуато Ді Телла

ВІД РЕД. Кілька наших читачів просили вияснити політичну ситуацію в Арґентині у зв’язку з революцією проти режиму Перона, зокрема, які соціальні сили беруть участь в боротьбі. Поскільки ми самі мало орієнтуємося у складних арґентиських відносинах, ми вирішили надрукувати цю статтю пера арґентинського студента-соціяліста, що зараз вчиться в Лондоні. Нам здається, що ця стаття багато що вияснює.

Політичні заворушення в Арґентині є типовими для напівколоніяльної країни, що пробує швидко індустріялізуватись і стати незалежною капіталістичною державою. Арґентина завжди була великим експортером сільськогосподарської продукції; вона продавала пшеницю, м’ясо, вовну по низьких цінах на світових ринках і взамін купувала капітал і багато споживчих товарів. Розвинутою була тільки харчова промисловість — млини, цукроварні заводи, що були у власності частково місцевих, а частково закордонних капіталістів. Залізниці були власністю англійців. Продовжити читання ‘Соціяльні сили за подіями в Арґентині’

Правда про Ґватемалю

В. Ч.

Інспірований з зовні путч в Ґватемалі проходив під гаслом боротьби з «інтернаціональним комунізмом». Мовляв комуністичний уряд Арбенза став серйозною загрозою для вільного світу в західній гемісфері.

Про що йшлося в дійсності? На це питання дають відповідь два закони, видані сьогоднішнім урядом Армаса.

Перший закон стосується прав участи у виборах до парляменту. За новим законом усі неписьменні надалі виключені від голосування. На практиці це означає, що приблизно 75 відсотків населення буде позбавлене фундаментального права демократії — вибирати своїх представників.

Як відомо попередній уряд Арбенза мав своє головне попертя серед селян, що є в більшості неписьменні. Під час путчу селяни компактною масою стали по боці уряду проти інвазистів, і навіть деякий час після путчу ставили інвазистам збройний спротив. Ясно, що коли б дійшло до вільних виборів, оці селяни заявилися б проти Армаса. Щоб цьому запобігти, уряд нашвидку після «перемоги» видав вищезгаданий закон. Продовжити читання ‘Правда про Ґватемалю’

Нові успіхи революції в Болівії

(П.С.) 30 жовтня ц. р. зарядив новий уряд Болівії з президентом Віктором Пазом на чолі націоналізації копалень цини. Як відомо, найважніше багатство Болівії – цина була дотепер повністю в руках чужоземного капіталу, переважно американського. Тому не диво, що американська преса сприйняла цей крок Болівії, як болючий удар по американському капіталові. Президент Паз заповів ще в минулому році, зараз після захоплення влади Болівійською Націоналістичною Партією МНР, що копальні цини будуть націоналізовані. Але з різних причин уряд зволікав здійснення цієї обіцянкі. З одного боку праве крило МНР гальмувало цю справу, а з другого, що дуже цікаво, самі робітники підходили до справи націоназації копалень дуже обережно, боючись, шоб на місце приватних експлуататорів не прийшли нові бюрократичні, державні. Але момент національний, а саме – оборона країни перед чужоземним капіталом, приспішив рішення в цій важливій для Болівії справі. На З’їзді Болівійських Профспілок (ЦОБ) поставили робітники справу націоналізації копалень руба і президент Паз був змушений зложити заяву: «Тепер бачу, що націоналізацію копалень не можна дальше зволікати і обіцяю якнайскорше її здійснити». Продовжити читання ‘Нові успіхи революції в Болівії’

Хвиля реакції в полудневій Америці

Ще в минулому році в листопаді у Венецуелі військовий заговір знищив слабенький, народній, демократичний уряд. Президент Ґаллєґос був ув’язнений, провідники демократичних партій опинилися в тюрмах і в країні запанувала диктатура трьох головних провідників заговору. Ліквідація уряду Ґаллєґоса – великий удар по робітничій верстві Венецуелі. Хоча це був уряд лібералів, але він зумів винятково заопікуватися положенням робітничої верстви. До голосу прийшли робітничі профспілки, а робітничі діячі мали великий безпосередній вплив на політичні події. Військові кола, невдоволені поступовою політикою уряду, який передбачував ліквідацію армії до мінімуму, силою захопили владу в свої руки. Одинм з перших кроків того уряду було, між іншим, здержання припливу переміщених осіб з Европи до цієї країни. Так само в іншій південно-американській державі – Перу реакціонери з військових кіл захопили владу в свої руки. Тут при владі був уряд президента Бустаманте, який пройшов головно завдяки його співпраці з Американською Революційно-Демократичною Унією, знаною під назвою АПРА (Alianza Popular Revolutionaria Americana). Ця партія мала виразний протикапіталістичний та протикомуністичннй характер і була виразником інтересів робітництва. Продовжити читання ‘Хвиля реакції в полудневій Америці’

Особливості латиноамериканського полювання

534Олександр Хоменко

Знищити Че Гевару в Болівії ЦРУ допоміг Радянський Союз

Енріке Асеведо, ветеран боїв у Сьєрра-Маестра, якому 1958-го виповнилося лише 16, пізніше згадував: армія Батисти уже зневірилася вибити повстанців із важкодоступних гір, тому всю її енергію диктатор спрямував на бомбардування. Після одного з кількагодинних нальотів, коли були скинуті всі бомби, випущені ракети і з повітря землю “відпрасували” кулеметними чергами, хлопець раптом помітив, що будинок, в якому вони переховувалися, перетворено на купу дощок, що стирчать у небо. І серед них – о, диво! – валявся присипаний землею наплічник Аргентинця (так партизани називали між собою Че). У цю хвилину в Енріке виник нездоланний потяг розв’язати його, подивитися, що ж читає цей загадковий іноземець. Яким же був його подив, коли він знайшов у наплічнику лише одну книгу – роман Марка Твена “Янкі при дворі короля Артура”.

Як і решта фактів з життя Че Гевари, цей епізод своєю тотальністю нагадує чи то афоризм, чи то східну притчу. Хоча б і тому, що, умовно кажучи, зазирнути в наплічник Че хотів не лише 16-річний партизан з гвинтівкою в руках. Цілі спецслужби наддержав ретельно відслідковували кожен його крок, аби зрозуміти, що ж далі планує цей символ латиноамериканської герильї. І коли люди в ондатрових шапках, що декілька разів на рік ритуально сходили на трибуну Мавзолею, остаточно переконалися, що він без найменшого пієтету ставиться і до рішень “останнього пленуму”, і до збірника промов бровастого генсека, світова історія ХХ століття зробила крутий поворот… Продовжити читання ‘Особливості латиноамериканського полювання’


Вересень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти