Posts Tagged 'Латинська Америка'

Декілька способів вбивства

Хуліо Кортасар

Просто як у казці про пастуха й вовків: вторгнення до Нікараґуа, що про нього говорили останні місяців, усе ніяк не відбудеться, тим-то в Европі схильні розглядати ситуацію як застійну. Увагу людей привертають инші вихори насилля: потрохи починають забувати, що істнує Центральна Америка. Саме на це і розраховує одна з останніх реінкарнацій Макіявеллі та розробляє иншу, більш небезпечну стратеґію — не таку прямолінійну як на Ґренади.

На шахівниці останніх тижнів розігрувалися наступні партії (не за хронолоґічним порядком):

— Відкрита чи прихована відмова Вашингтону на будь-які чіткі та чесні перемовини з Нікараґуа з питань припинення військової і економічної допомоги США Сальвадору й Гондурасу, що вона спрямовується на підтримку інтервенції у Нікараґуа антисандіністських сил, і взаємного припинення Нікараґуа будь-яких зв’язків з повстанцями Сальвадору та підтримки цих повстанців.

— Відмова у візі команданте Томасу Борхе, необхідної для його присутності на переговорах щодо цих та инших питань з представниками адміністрації Рейґана у Вашингтоні.

— Кредит у 25 мільйонів долярів, що його офіційно Конґрес США надав ЦРУ для провадження операцій «з дестабілізації сандіністського уряду».

— Викриття ґазети «Нью-Йорк Таймз» про літак, який хотіли використати для бомбардування Манаґуа, а його було придбано у США за кошти, опосередковано надані ЦРУ та передані контрреволюціонерові Едену Пасторі[1].

— Зізнання в Манаґуа — у присутности журналістів і телєкамер — пілота Амадора Нарваеса, захопленого у полон сандіністами, що з них випливає, що авіяудари по Нікараґуа завдаються з території Гондурасу під прямим керівництвом ЦРУ та за участи місцевих військових і арґентинських радників, які тренують сили сомосівців. Продовжити читання ‘Декілька способів вбивства’

Що чекає на Болівію?

Тоні Вуд

Криза, що призвела до форсованого усунення Ево Моралєса з посади президента, почалася вночі проти понеділка, 21 жовтня. У неділю проходили президентські та парляментські вибори, і за попередніми підрахунками, оприлюдненими болівійськими виборчими орґанами того ж дня, Моралєс випереджав свого найближчого суперника Карлоса Меси на 8% — для уникнення другого туру цього було недостатньо. Це був неофіційний підрахунок за даними 84% виборчих бюлетенів, і у понеділок Верховний виборчий суд припинив його, щоби почати офіційне підрахування голосів. Одначе під тиском Орґанізації американських держав Верховний виборчий суд відновив неофіційне підрахування голосів і згодом оприлюднив оновлену статистику. Цього разу дані базувались на 95% відсотках голосів і демонстрували відрив Моралєса у трохи більше ніж 10%. Якби цей відрив підтвердився, цього б вистачило, аби ґарантувати йому четвертий президентський термін.

Чи була ця зміна у неофіційному підрахунку доказом фальсифікації виборів? «Рух до соціялізму» (МАС) Моралєса користає з більшої підтримки у сільській місцевості, аніж инші партії, тому з точки зору соціолоґії чи статистики прикінцеве помітне зростання голосів не мало б дивувати. Проте супротивники Моралєса оголосили вибори нелєґітимними, а Меса назвав вибори фальсифікованими до початку самих виборів. В цьому немає нічого дивного: болівійська верхівка опиралася Моралєсу, починаючи з самого першого терміну, після його приголомшливої перемогу на виборах 2005 року. Проте саме значна більшість МАС 2009 і 2014 років, а також період стабільного економічного зростання зробила з Болівії взірцевий приклад «рожевої хвилі» — повороту ліворуч у політиці Латинської Америки в останні двадцять років. Помітно зменшились бідність і рівень нерівности, запроваджувались заходи задля усунення столітньої дискримінації індіянської більшости (62% населення країни), включно з укладенням нової «багатонаціональної» конституції, ратифікованої на референдумі 2009 року, поширенням освіти і створенням робочих місць для представників аймара і кечуа. Продовжити читання ‘Що чекає на Болівію?’

Апокаліпсис Cолентінаме

Хуліо Кортасар

Тіко[I] завжди однакові, швидше неговіркі, але від них тільки й чекай несподіванки, приміром, ти приземляєшся у Сан Хосе в Коста-Ріці, а там уже чекають на тебе Кармен Наранхо, Самюель Ровінські і Серхіо Рамірес (родом з Нікарагуа, отже, не тіко, хоча врешті-решт це однаково, — що з того, що я, аргентінець, бодай із /266/ чемності мав би написати про себе тіно[II] а інші — ніко[III] або тіко). Стояла страшенна спека, до того ж все починалося водночас: журналістська конференція і решта, з нею пов’язане — чому мешкаєш не на батьківщині і як сталося, що «Blow-Up»[IV] так різниться від твого оповідання, чи вважаєш, що творчість письменника повинна бути ідеологічно спрямована? Оскільки завжди все відбувається саме так,— я вже знаю, що останнє інтерв’ю даватиму на порозі пекла — переконаний — відповідатиму на ті ж самі питання. А може, це станеться й не в пеклі, а у святого Петра, врешті, що це міняє, чи не здається комусь, що там, унизу, він писав надто складно як на простолюд?

Потім — готель «Європа» і отой душ, що під повільний тривалий монолог мила серед тиші увінчує кожну подорож. Тільки десь о сьомій, коли нарешті випала година для прогулянки по Сан-Хосе, аби перевірити, чи ж таке це місто розграфлене у клітинку й простеньке, як казали, чиясь рука вхопила мене за піджак; за моєю спиною стояв Ернесто Карденаль[1]; отже, обійми,— поете, як чудово, що ти зараз тут, після зустрічі в Римі і численних листовних зустрічей протягом багатьох років. Завжди мене захоплює зненацька і завжди розчулює, коли хтось такий як Ернесто шукає мене і хоче побачитись; кажеш, це фальшива скромність, ну й кажи собі так,— шакал гавкає, а караван іде далі — я завжди буду захоплюватися тими, хто любить людину, врешті, і їх починають любити, деякі порухи душі вищі за мене, побалакаймо про інше. Продовжити читання ‘Апокаліпсис Cолентінаме’

Нікараґуа: уроки країни незавершеної революції

Клаудіо Вільяс

Наприкінці 1970-х рр. народ Нікараґуа повстав і скинув одного з найбільш ненависних тиранів світу, Анастасіо Сомосу. Це була надихаюча революція, що живила надію багатьох робітників і молоді по всьому світі. Сьогодні Венесуела живить схожі надії[1]. Однак Нікараґуанську революцію було переможено. То-ж які висновки ми можемо з цього зробити?

Вступ

Рідко хто може пригадати більш надихаючу революцію 1980-х рр. за Сандіністську революцію. Наприкінці 1970-х рр. народ другої найбіднішої країни повстав і скинув одного з найбільш ненависних тиранів світу, Анастасіо Сомосу.

Досягнення цього руху були неймовірними і зацікавили молодь і робітників таким чином, що цього ніколи не бачили з часів Кубинської революції. Півтора мільйона гектарів землі було віддано 200 тис. бідним сім’ям, що їх було орґанізовано у індивідуальні ділянки і кооперативи (дані Ореґонського університету). Рівень неписьменности впав з 60% до 14% за два роки. Кампанії лікнепу надсилали бригади молодих вчителів і студентів задля того, щоб покінчити з традиційною відсталістю нікараґуанських народних мас. Суспільну охорону здоров’я було також стрімко покращено. Продовжити читання ‘Нікараґуа: уроки країни незавершеної революції’

Деякі висновки на майбутнє

Режіс Дебре

Звідси напрямок діяльности.

Звідси історична відповідальність, яку Кубинська революція ніколи не вагалась взяти на себе.

Коли товариш Че Ґевара в черговий раз зайнявся партизанською діяльністю, він на міжнародному рівні взяв за основу висновки з напрямку, що її втілює вождь Кубинської революції Фідель Кастро.

Коли Че Ґевара знову з’явиться на людях, можна не сумніватися, що він стоятиме на чолі партизанського руху, буде його беззаперечним політичним та військовим керівником.

Сьогодні всі можуть окреслити загальні висновки з кубинського внеску в справу Латинської Америки.

І. В майбутньому справу вирішуватиме створення не політичних, а військових вогнищ. Ця відмінність, що є вирішальною з точки зору практичних наслідків, є більше, аніж просто відмінністю. Між військовими та політичними вогнищами істнує відмінність не тільки з точки зору терміновости, з точки зорку вирішальности: цю відмінність визнає кожний, починаючи з тих, хто думає, що можна підготувати партизанський фронт, спочатку відкривши фронт політичний — «марксистсько-лєнінський» або націоналістичний, за клясичними правилам. Ні. Йдеться за нову діялєктику завдань. Зобразимо це схематично й уявімо, що має відбутися перехід від військового вогнища до політичного руху — природне продовження по суті політичної збройної боротьби; проте — за поодинокими винятками — майже неможливо від «чисто» політичного руху перейти до військового вогнища. Буржуазію неможливо перемогти на її території. У більшості країн, де істнують умови для збройної боротьби, є можливим перехід від військового до політичного вогнища, проте рух у зворотному напрямку практично неможливий. Продовжити читання ‘Деякі висновки на майбутнє’

Останній резерват

Я.Мазур, Т.Мєчік

В палаці Трухільо, в столиці Домінікансько? Республіки — Сьюдад-Трухільо — за наказом президента Трухільо улагоджувались останні формальності, пов’язані з наданням «політичного притулку» людині, яка в той день перестала бути президентом.

Одночасно з цим пілот пошарпаного «Дугласа», чия поява зовсім не передбачалась офіціальним графіком польотів аеродрому Сьюдад-Трухільо, в перший день нового 1959 року просив дозволу на посадку. Машину не тримали довго в повітрі. Літак прийняли на аеродром. Перевірка паспортів пасажирів «Дугласа», що прибув з Гаванни, відбулася блискавично — як завжди в подібних випадках… А таких випадків траплялося вже чимало.

Столицю Домініканської Республіки недарма називають «готелем Сьюдад-Трухільо». Цей єдиний в своєму роді «готель диктаторів», де перебувають зараз два колишні правителі — генерал Перес Хіменес з Венесуели і Хуан Перон з Аргентіни — поповнився ще одним банкрутом — кубінським генералом Фульхенсіо Батістою. Деспоти-втікачі знайшли спокій під крильцем одного з останніх диктаторів Латинської Америки. Але чи буде цей спокій вічним? Продовжити читання ‘Останній резерват’

Розгра нерівних сил (Кубанська революція і роля старшого брата)

В.В.

На основі фактів можна сміло ствердити, що побідна революція в Кубі поширилась та набрала нового змісту. Але рівночасно нависли над нею чорні хмари, не лише домашні, але й північні, похмурі та грозливі. Чому йде мова про дві фази революції та про внутрішні і зовнішні труднощі, що наче меч Дамокля нависли над її дальшою долею?

За січень 1959 у «Впереді» була стаття про антидиктаторські рухи латинської Америки, а особливо про події на Кубі. В тій статті автор ствердив, теж на основі існуючих тоді фактів, що революція в Кубі це в першу міру політичний переворот, повалення диктаторського режиму Батіста в ім’я політичної демократії. Як тоді писали самі прихильники Фідель Кастро, що найпекучішою потребою дня є відновлення громадянських свобід потоптаних диктатурою. Продовжити читання ‘Розгра нерівних сил (Кубанська революція і роля старшого брата)’


Травень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти