Posts Tagged '„Кур’єр Кривбасу“'

Бекет і політика?

Террі Іґлтон

У вересні 1941-го року один із найбільш — на перший погляд — аполітичних авторів XX ст. приєднався до підпільної збройної боротьби проти фашизму. Самюель Бекет, що він задемонстрував побільшену — як на знаного песиміста — сприйнятливість щодо вибору слушного моменту, народившись у Велику п’ятницю (до того-ж п’ятницю 13-го!) 1906-го року, від 1937-го року мешкав у Парижі, своєю волею пішовши на вигнання подібно до багатьох видатних ірляндських письменників. Ірляндці — на відміну від їхніх колишніх колоніяльних хазяїв — завжди були космополітичною нацією: від мандрівних ченців Середньовіччя до виконавчих директорів доби «кельтського тигра». Коли одних гнітюча атмосфера колоніяльного режиму перетворювала на націоналістів, з инших вона робила громадян світу. Джойс, Сінґ, Бекет і Томас МакҐріві — носії двох-трьох культур заразом, двох-трьох мов — яскраво зоріли в космополітичній, ріжномовній атмосфері Европи зрілого модернізму; так само як півстоліття потому їхні співвітчизники палко вітатимуть Европейський Союз. Вступивши до лав модерністів, одержимих мовними /175/ справами, вони мали змогу видобутися за межі нації, що в ній мова, зростаючи на мінному полі політики, ніколи не була лише мовою як такою.

1940-го року Бекет добровільно став до лав французької армії, де був водієм санітарної машини; проте коли німці вдерлися до країни, він і його дружина Сюзен мусили тікати на південь. За два дні нацисти вже крокували Парижем. Після короткочасної зупинки в таборі для біженців у Тулузі вони, виснажені та нужденні, прибули до друга, що жив ув Аркашоні на Атлантичному узбережжі. Кілька місяців по тому, почасти зваблені підбадьорливими казками про буцімто пристойне поводження німців у столиці, пара вернула до своєї паризької квартири; сувору зиму 1940/41 року вони пережили на вбогій овочевій дієті. Джеймс Ноулсон, офіційний біоґраф Бекета, вбачає в цих фактах прообраз буйних розмов Владіміра й Естраґона про моркву, редис і ріпу в «Чекаючи на Ґодо»[1]. Бекетові герої (що в їх змалюванні дається взнаки воєнний досвід письменника) — вульґарні матеріялісти, надто заклопотані справою біолоґічного виживання, щоби присвятити себе чомусь такому величному, як суб’єктивність. Вони радше тіло, ніж душа: механічні асамбляжі тілесних частин, як у Свіфта, Стьорна, як у «Третьому поліцейському» Фленна О’Брайєна — романі, в якому людські тіла демонструють непристойний нахил зливатися в одноцілість із велосипедами. Продовжити читання ‘Бекет і політика?’

«Із західної перспективи…». Над книгою Марка Павлишина «Канон та іконостас», Київ, 1997

Микола Ільницький

Цю формулу, мимохідь вийняту з контексту книги Марка Павлишина, що містить усе найпомітніше з дотеперішнього творчого доробку українського літературознавця з Австралії, можна все ж назвати однією з основних установок автора. Такий погляд, безперечно, має немало переваг над поглядом зсередини. Передусім, над автором не тяжіють стереотипи психологічного автоматизму, які закріпилися в свідомості і підсвідомості людини, що формувалася за певних обставин (як казав колись жартома хтось із «мурівців», через який бур’ян собака бігла, такі реп’яхи начіплялися на неї). У випадку з Марком Павлишиним таких «реп’яхів» на ньому немає, бо належить він до порівняно молодого покоління уже чисто діаспорної генерації українських літературознавців (народився 7 липня 1955 р. у Брізбані, столичному місті штату Квінсленд в Австралії в родині українських емігрантів-інтелігентів). Він, як уже з минулим, знайомився з полемікою між представниками «національно-органічного» та неокласичного стилів, становленням української екзистенціальної критики, баталіями між захисниками національних традицій та прихильниками література «поза традицією»… Продовжити читання ‘«Із західної перспективи…». Над книгою Марка Павлишина «Канон та іконостас», Київ, 1997’


Липень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти