Персонажі Вальтера Беньяміна

Володимир Єрмоленко

Вальтер Беньямін, письменник і філософ, поет і перекладач, культуркритик і культуртреґер, enfant terrible і просто enfant – він досі є таємничою фігурою европейської культури XX століття, чий вплив на подальшу філософію культури залишається, на диво, і сильним, і водночас сумнівно двозначним. У ньому смертельна доза марґінальности могла непогано поєднуватися із виразною безепатажністю, а підкреслена аванґардовість, чи навіть гіпераванґардовість, що просувала Беньяміна далі від шокувальних і радикальних мистецьких напрямів 1910–20-х років, – із консервативністю чи навіть старомодністю. Опинившись за лаштунками феєричної, але вже тоді багато в чім сумнівної театральної вистави, якою були роки аванґарду, він, здається, зійшов на сцену вже по тому, як останній актор, а надто останній глядач попрямували до дверей театрального виходу. Беньямін не став актором від філософії; він радше перейняв на себе роль детектива, котрий, залишивши декорації, заходиться вибудовувати власний світ. Як і детектив, він мав опанувати принаймні кілька різних технік погляду і зідентифікувати себе бодай із кількома ролями. Утім, його ролі не були масками, бо не містили в собі несправжности чи відчужености; вони були радше ремісничими вміннями, робочим убранням або ж персонажами барокових драм у пошуках втраченої істини…

Перегляд поняття революції

Герберт Маркузе

Поняття революції у марксистській теорії включає в себе цілу історичну епоху: останню фазу капіталізму, перехідний період пролєтарської диктатури та першу фазу соціялізму. Це у строгому розумінні слова історична концепція, що відображає тенденції, наявні у суспільстві; також це концепція діялєктична, що відображає контртенденції в рамках відповідного історичного періоду тією мірою, якою вони для цього періоду характерні. Ці тенденції та контртенденції є проявами того, невід’ємними елєментами чого є сама марксистська теорія та практика. Марксистська теорія сама по собі представляє силу в історичній боротьбі, і за мірою перетворення її понять, «перекладених» мовою практики, на сили опору, перетворень і перебудови, на них діють мінливості боротьби, що вони їх відображають та охоплюють, але не підпорядковують собі. Відтак, «перегляд» становить елємент самого поняття революції, складову частину його внутрішнього розвитку.

В цьому короткому нарисі піднімаються лише деякі з проблєм, пов’язаних з таким переглядом. Для початку я коротко нагадаю, що власне означає це марксистське поняття. Революція:

Одновимірна людина. Дослідження ідеології розвинутого індустріального суспільства

Герберт Маркузе

ВСТУП

Параліч критицизму: суспільство без опозиції

Чи не слугує загроза атомної катастрофи, здатної знищити людство, разом з тим і збереженню тих самих сил, котрі увічнюють цю загрозу? В сучасному індустріальному суспільстві зусилля відвернути таку катастрофу затьмарюють пошук її потенційних причин. Ці причини залишаються невизначеними, невиявленими, громадськість не виступає проти них тому, що їх відсуває на другий план цілком реальна зовнішня загроза — Заходові зі Сходу, Сходові із Заходу. Приймаючи виклик, ми маємо таку ж наочну потребу бути готовими до життя на краю прірви. У мирний час ми терпимо виробництво засобів знищення, вдосконалення непотрібних нам речей, навчаємося так захищатися, що в результаті деформуються оборонці і те, що вони захищають.

Якщо ми спробуємо зіставити причини небезпеки з формою організації суспільства, з тим, як воно організовує своїх членів, ми відразу ж побачимо, що розвинуте індустріальне суспільство стає багатшим, більшим і кращим у міру того, як воно увічнює цю небезпеку. Орієнтована на оборону структура полегшує життя великій кількості людей і посилює панування людини над природою. За таких обставин засобам масової інформації неважко видавати окремі інтереси як такі, що властиві всім розумним людям. Політичні потреби суспільства стають індивідуальними потребами і сподіваннями, їх задоволення забезпечує виробництво і добробут, суспільство загалом здається втіленням Розуму. Проте в цілому це суспільство є нерозумним, ірраціональним. Виробництво в ньому має деструктивний характер щодо вільного розвитку потреб і здібностей людини, мир у ньому тримається на постійній загрозі війни, його розвиток залежить від придушення (repression) дійсних можливостей умиротворити боротьбу за існування — індивідуальне, національне, міжнародне. Це придушення, таке відмінне од його попередніх форм, на менш розвинутих стадіях нашого суспільства, і сьогодні діє не з позиції сили. Можливості (інтелектуальні і матеріальні) сучасного суспільства незрівнянно більші порівняно з минулим. Це означає, що сфера панування суспільства над індивідом незрівнянно ширша, ніж раніше. Наше суспільство відрізняється тим, що підкорює відцентрові соціальні сили не терором, а технологією, подвійною основою приголомшливого зростання ефективності виробництва та рівня життя. Дослідження цих напрямів розвитку і перевірка їхніх історичних альтернатив є частиною намірів критичної теорії сучасного суспільства, теорії, яка аналізує суспільство у світлі його використаних, невикористаних або хибно використаних можливостей з метою поліпшення людських умов життя. Але якими є принципи такої критики?

Спадкоємець іудейської мудрості

Олександр Карпець

У сім’ї потомствених франкфуртських рабинів, де панував дух ортодоксального іудаїзму, 23 березня 1900 року народився хлопчик, якому було призначено стати одним із корифеїв психоаналізу. Еріх Фромм із гумором згадував, що один його прадід, ревний іудей, днями вивчав Талмуд у своїй лавці, яка ледь давала кошти до існування, та коли до магазину заходив випадковий покупець, він чемно направляв його до сусіднього, а сам знову заглиблювався в Писання. Фромм вивчав психологію, філософію, соціологію в університетах Гейдельберга, Мюнхена, Франкфурта, де слухав лекції Макса Вебера, Генріха Ріккерта, Карла Ясперса… У 22 роки здобув ступінь доктора філософії; 1930 року закінчив Інститут психоаналізу в Берліні й став практикуючим аналітиком.

Психоаналіз звичайно зводять до обивательської балачки про едипів комплекс, секс… Головне зовсім в іншому: Зігмунд Фройд спростував ілюзію про те, що людьми керує лише свідомість; він довів, що ними рухає величезний масив несвідомого; він помилково вважав психічну енергію (лібідо) виключно сексуальною, а її пригнічення вважав причиною неврозу… Саме Фромм очистив психоаналіз від надлишку «сексуалізму».

Три помилки Маркса

Макс Горкгаймер

Три помилки Маркса: по-перше, суспільством та історією взагалі він вважає історію кількох європейсько-американських народів з їх громадянсько-проґресивною економікою. Але щодо цього можна стверджувати лише те, що вони у сучасну добу показали світові напрямок плідного руху. По-друге, він сам, поро­дження буржуазно-ідеалістичної ідеолоґії поступу, вбачає у ній свідомість, що у попередній історії була обумовлена залежністю від матеріальних відносин; відтак тільки-но матеріальні відноси­ни, насамперед економічні, будуть опановані людиною, люди стануть «вільними», тобто – якщо навіть економіка залишиться царством необхідності – настільки вільними, абсолютними й незв’язаними, як це не міг собі уявити навіть Фіхте. І саме тому після Маркса, про Лєніна вже не слід і згадувати, треба було миритися з усякою злиденністю і страхіттям, приносити такі жерт­ви на вівтар свободи, що порівняно з ними програють вівтарі поганських ідолів. По-третє, він вважав, що класовий мир — це мир між людьми та мир людей з природою.