Posts Tagged 'колоніялізм'

Кеніятта на волі!

Джомо Кеніятта… Десять років тому судова розправа англійських колонізаторів над цією людиною обурила прогресивну громадськість усього світу. Підкуплені свідки, брехливі обвинувачення, порушення елементарних судових норм — нічим тоді не гребували колонізатори, щоб кинути за грати видатного борця за свободу народу Кенії, керівника першої політичної партії в країні — Союзу африканців Кенії. У програмі Союзу були найважливіші вимоги кенійців — земельна реформа, ліквідація расової дискримінації, рівноправність негрів, національна незалежність.

12 тисяч англійських фунтів витратили колонізатори на підкуп фальшивих свідків «злочинної діяльності» обвинуваченого!

Кеніятту було засуджено до 7-ми років ув’язнення в каторжній тюрмі… Продовжити читання ‘Кеніятта на волі!’

Advertisements

«Білі нервуються в Кенії»

Жахливо живуть сьогодні негри — 99 процентів населення англійської колонії Кенії. Вони загнані в резервати, які займають менше чверті площі колонії. На решті території панують білі поміщики. Їм належить коло 4 мільйонів гектарів найплодючіших земель. Тут вони вирощують найцінніші експортні культури — кофе, чай, бавовну. Чорним дозволяється культивувати лише маїс, картоплю тощо. Середній заробіток африканського робітника становить менше одного фунта стерлінгів на місяць, щоб купити хоча б сорочку, треба кілька місяців заощаджувати кожний пенс на їжі. Заробіток чорного складає пересічно 200 шилінгів на рік, білого фахівця — понад 3 тисячі шилінгів на місяць. В країні існує лише кілька дрібних напівкустарних підприємств. Величезні природні багатства країни, зокрема копалини, — золото, срібло, сода, сіль та ін. — захоплені білими.

З 1890 року, відтоді як Кенія стала британською колонією, корінні жителі країни перебувають в умовах цілковитої майнової та юридичної нерівноправності. Незважаючи на шалену пропаганду колонізаторів, які доводять, що чорний — людина «нижчої раси» і зобов’язаний слухатися своїх панів, кенійці відчувають пекучу ненависть до поневолювачів. Білі намагаються тримати кенійців у темряві. Лише один процент корінного населення колонії вміє читати й писати. Кенійці майже повністю позбавлені політичних прав. За законом брати участь у голосуванні мають право лише люди, які досягли 21 року. Крім того треба бути письменним, заробляти на рік не менше 60 фунтів, займати «відповідальну посаду» і т. д. і т. п. Продовжити читання ‘«Білі нервуються в Кенії»’

Що розповів мені Самсон

Клаус Фішер

Дванадцять кроків уперед — поворот, — дванадцять кроків назад — поворот, — дванадцять кроків уперед…

Крізь загратовані вікна маленьких напівтемних камер безперервно долинають монотонні кроки британського вартового. У в’язниці — одній з багатьох у британській колонії Кенії — в переповнених камерах знемагають сотні африканців.

– Я не зрадник, ні, я не розкажу нічого… — тихесенько стогне в кутку однієї з камер молодий африканець. Він лежить на підлозі, на купі соломи, яку йому кинули тюремники. Руки, спина, голова в нього нестерпно болять, бо на кожному допиті його били, по-звірячому били. На тілі живого місця не зоставили. Але Самсон гордий: він не зрадив своїх друзів, свій народ. Через силу перевертається він на другий бік, намагаючись побачити невеликий клаптик неба за гратами, неба його любимої вітчизни, над якою в цей час опускаються присмерки. Продовжити читання ‘Що розповів мені Самсон’

Ганьба колонізаторам!

Що це? Концентраційний табір? Кошара? Казарма? Ні: Це типове селище, яке дуже зручно контролювати, де можна слідкувати за кожним кроком його мешканців.

Час? Середина XX сторіччя.

Місце? Південно-Африканський Союз.

Країна, де корінні жителі не мають права пересуватись по рідному місту без спеціальних перепусток.

Країна, в якій панує кривавий расистський режим.

Режим, якому, за висловом прем’єр-міністра Індії Неру, міг би позаздрити Гітлер.

На початку XV сторіччя, мандруючи по океанах в пошуках 6агатих земель, на південному березі Африки висадились європейці. Продовжити читання ‘Ганьба колонізаторам!’

Ще один націоналізм збирає свої жнива

В першій половині січня ц.р. світова преса широко обговорювала події, що мали місце в Південній Африці. В столиці Південно-Африканського Союзу вибухли великі заворушення поміж тубільцями – неграми та індусами. Під час заколотів згинуло понад 100 осіб, понад 1.000 було поранено та 25.000 людей залишились без даху над головою, бо їхні будинки попалено. Ці події звернули увагу світу на відносини в Південно-Африканськім Союзі.

Під оглядом національним Африканський Союз складається з 7.000.000 тубільців – негрів, 770.000 інших кольорових рас, 230.000 індусів та понад 2.000.000 білих африканців. Політичне життя в руках виключно білих уродженців Африки, які, до речі, мають свою цікаву і повну пригод історію. Це потомки славних бурів, що в 1836 році, втікаючи перед імперіялістичною Бритенією на північ, знищили всі зав’язки місцевого, напів дикого державного життя негрів. Після того провадять вони завзяту війну з британськими військовими експедиціями. Ця довга війна закінчується порозумінням поміж обома сторонами. Герої війни бурів генерали Бота та Сматс, в порозумінні з Англією, творять перший уряд Південно-Африканського Союзу, на який погоджуються англійці, а сам Союз від того часу є і складовою частиною Британської Імперії. Обидві сторони видали декларацію, що «африканці та бритійці мусять іти спільно в боротьбі за краще завтра». Продовжити читання ‘Ще один націоналізм збирає свої жнива’

ОАС рветься до влади

Уже багато років триває справедлива визвольна боротьба алжірського народу. Сотні тисяч безстрашних бійців проти французького імперіалізму наклали головами в запеклих боях. Та прапор незалежності несуть повстанці в горах Атласу, він майорить на вулицях алжірських міст. «Перемога близької» — це гасло надихає волелюбний алжірський народ на нові й нові подвиги в боротьбі проти колоніалістів. Марними залишаються всі зусилля французьких імперіалістів домогтися підкорення алжірського народу. «Алжірська хвороба» — як називають вони становище в країні Атлаських гір — не піддається «лікуванню» методами насильства й масових убивств. Останнім часом президент Франції де Голль виступав з кількома промовами, в яких лицемірно присягався найближчим часом розв’язати «проблему Алжіру». Проте, дійсність показує, що єдиний спосіб припинити кровопролиття й ліквідувати «алжірську хворобу» полягає в наданні алжірському народові самостійності. Ще в 1945 році французький уряд урочисто заявив, що після повної перемоги над гітлеризмом Алжіру буде надано незалежність. Сорок п’ять тисяч алжірських солдатів віддали за це своє життя в боротьбі проти фашизму. Продовжити читання ‘ОАС рветься до влади’

Похідний щоденник французького капітана в Алжірі

Газета  «Юманіте діманш» опублікувала уривки з щоденника французького офіцера, людини зі здоровим глуздом, якій довелося брати участь у злочинній війні в Алжірі. Ці безпосередні спостереження очевидця переконливо показують гидке обличчя «брудної» війни. Вміщуємо переклад цих уривків.

Жорстока романтика смерті…

Цій молоді бракує романтики. Боюся, що я відкрив її трагічну сторону. За кермом джипа, що наїжачився кулеметами, а проте віз мене з мирною місією, — хоч тут кожна дорога, куди б вона не йшла, — це обов’язково стежка війни, — за кермом сидів молодий солдат, спокійний і серйозний. Продовжити читання ‘Похідний щоденник французького капітана в Алжірі’


Листопад 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти