Posts Tagged 'Коллєтті'

Лєнінова «Держава і революція»

Лючіо Коллєтті

Основна тема твору — тема незабутня, тема, до якої повертаєшся подумки, коли думаєш про «Державу і революцію», це — тема революції як акту руйнівного та насильницького. Революція не може бути тільки завоюванням влади — вона має бути також знищенням старої держави. «Суть справи в тім,» — пише Лєнін, — «чи зберігається стара державна машина, … чи її руйнують…». Sprengen, zerbrechen, руйнувати, ламати — таким є весь тон твору. Лєнін полємізує не проти того, хто не бажає завоювання влади. Мішенню його нападу є не реформізм. Навпаки — він полємізує проти того, хто бажає завоювання влади, але без знищення старої держави. Автором, якого він бере на приціл, є Кауцький. Але не так Кауцький, зауважимо це, що проявився після 1917 року (прим., у «Тероризмі і комунізмі»), як Кауцький періоду боротьби з опортунізмом — Кауцький, що він бажає революції, завоювання влади, проте не бажає знищення старої державної машини.

Перше враження, що виникає у читача, що це — непримиренний, але сектантський, грубий, просякнутий «азійською несамовитістю» твір, своєрідне «вихваляння насильства заради насильства». Уявлення про «революцію», що воно, схоже, постає з твору, як здається, криє в собі зведення революції до її найбільших стихійних і зовнішніх проявів: захоплення Зимового палацу, підпал міністерства внутрішніх справ, арешт і страта членів старого уряду. І саме таке тлумачення визначало долю «Держави і революції» упродовж усього сталінського періоду, протягом більше як двадцяти п’яти років, з 1928 по 1953 рік, не тільки в Росії, але також у всіх комуністичних партіях світу. Революція, це — насильство. Кауцький — соціял-демократ, тому що не бажає насильства. Не можливо бути комуністами й не бажати насильницького захоплення влади. У цей час, до самого кінця 1953 року, той, хто, будучи активним членом комуністичної партії (в тому числі італійської), наважився б оскаржити цю необхідність насильства, опинився б у тому самому положенні, в якому сьогодні опиняється той, хто ставить під сумнів «мирний і конституційний шлях». Продовжити читання ‘Лєнінова «Держава і революція»’

Марксизм: наука чи революція?

Лючіо Коллєтті

Марксизм, це — наука чи революція? Се питання досі не вирішено, і це не так просто зробити, як звичайно думають. Спершу скажу про першу складову дилєми — про марксизм як науку. Можна сказати, що загалом йдеться про таке. Марксизм — теорія законів становлення людського суспільства. В «Капіталі» Маркс вивчив і проаналізував закони, що керують становленням капіталістичного виробництва, описавши функціонування цього особливого «механізму». Щодо нової доктрини, марксизм по суті шукає об’єктивних причинних зв’язків. Він відкриває та аналізує закони, що урухомлюють систему, описує суперечності, що загрожують системі зсередини та визначають її долю. Проте настільки, наскільки він є твором науковим, а не ідеолоґічним, «Капітал» не дозволяє, щоб ця аналіза потьмарювалася «оцінними судженнями» чи особистими вподобаннями, — вона має виражати лише «судження, базовані на фактах», об’єктивні судження, твердження, що врешті-решт є переконливими для всіх. Наукові судження є твердженнями. Тут не передбачено «вибору» чи доцільности. З об’єктивних і неупереджених наукових констатацій неможливо вивести імперативи. Таким є — як уже сказано — підхід, описаний Гільфердінґом у передмові до «Фінансового капіталу» (підхід — ми не передамо куті меду, якщо заявимо так, — усього ортодоксального марксизму II Інтернаціоналу). Продовжити читання ‘Марксизм: наука чи революція?’

Післямова до Маркузе

Лючіо Коллєтті

Для Маркузе відчуження, фетишизм не є продуктами найманої праці, світу товарів і капіталу. «Зло» для нього, це — не певна орґанізація суспільства, не певна система суспільних відносин, а радше індустрія, техніка, наука. Не капітал, а машина як така.

Насправді «Одновимірна людина» ніяк не може видобутися на волю, лишаючись у лабетах цієї перестарілої постави питання. Книжка блискуча, вона містить низку невеличких, але правильних спостережень. Проте коли додивитися до її сути, не тяжко побачити, що вона є звинуваченням не проти капіталізму, але проти техніки. Маркузе, що виступає проти «цілісної філософської системи», не здає собі справи в тому, що розмірковує як найбільш цілісний з-поміж буржуазних соціолоґів. Для нього не істнує ріжниці між капіталізмом і соціялізмом, себто він бореться з «індустріяльним суспільством», з «індустрією», позбавленою клясових конотацій, — індустрією «в собі». Це не машина як капітал, не капіталістичне вжиття машини, але гола та люта машина. Продовжити читання ‘Післямова до Маркузе’


Грудень 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти