Колективізація в Індії

В.Г. (Всеволод Голубничий)

Індія вже переводить в життя свою другу п’ятирічку індустріялізації, але для виконання її їй не вистачає понад 2 мільярди долярів капіталу. Західні кредитори цей капітал не хочуть дати, бо це завелика сума, та й Індія вже й так їм винна майже 5 мільярдів долярів.. Тому вони вимагають, щоб Індія скорочувала свої пляни і не спішила з індустріялізацією. А Індії спішити треба, бо кожного року у неї приростає по 6 мільйонів чол. населення, себто по 3 мільйони нових робітників, що потребують праці. Тільки індустріалізація може врятувати Індію від неминучого росту голоду й нужди. Тому їй не лишається нічого іншого, як шукати власних внутрішніх джерел творення й акумуляції капіталу.

Ще в липні 1957 р. уряд Індії післав до Китаю делеґацію експертів для вивчення китайських колгоспів. Ця делеґація пробула в Китаї три місяці й повернулася з такими висновками: колективізація в Китаї, хоч і переведена під тиском компартійного апарату, дала успішні наслідки, бо селяни в кінці залишилися задоволені тим, щоб їх продуктивність зросла й зросли доходи на харчі; державі ж вийшла та користь, що в колгоспах вона може легко й дешево заготовляти досить продукції для експорту за кордон, щоб за це купувати за кордоном машини для індустралізації. Голосами 7 проти 2 індійська делегеція прийняла резолюцію, що рекомендувала спробувати завести з державною допомогою експериментальні колгоспи в Індії. (Характерно, що 7 голосів «за» були голосами державних урядовців, а 2 голоси «проти» були голосами представників кооперативного руху!).

До питання про колективізацію в Китаї

Всеволод Голуб

I.

Індустріялізація є єдиноможливою розв’язкою двох основних проблем, які стимулювали народи Китаю до могутнього революційного зриву: проблеми аґрарної і проблеми національно-визвольної.

1) Аґрарна проблема в економічно недорозвинутих країнах полягає в загальному застої або й занепаді сільськогосподарського виробництва, в нестачі харчів для населення та сирівців для промисловости. Характеризується ця проблема скороченням посівних площ або неспроможністю обробити орноздібну землю та падінням урожайности на тих землях, що оброблюються. Так, у Китаї обробляється лише 33% всієї орноздібної площі, в Індії — лише 68% її, і т.д. (The Indian Review, Madras, June 1954, р. 246). Врожайність рижу з гектару знизилася в Індії з 13,6 ц в 1936 р. до 10,2 ц. в 1950 р.; врожайність кукурудзи за той же час знизилася з 7,2 ц до 5,6 ц; врожайність пшениці — з 7,4 ц до 6,3 ц. У висліді скорочення посівних площ і падіння врожайности невистачає харчів для населення. Беручи ще до уваги швидкий зріст населення в цих країнах, природа аґрарної проблеми стає цілком, ясною. Від браку харчів в дореволюційному Китаї щороку регулярно вмирали мільйони селян з голоду. В Індії сьогодні продукується 45 млн. тон зерна в рік, а щоб прогодувати все населення, потрібно 51 млн. тонн в рік (джерело те, що й вище). От оце і є аґрарна проблема. Вона існує скрізь: в Азії, на Близькому Сході, в Південній Америці, в колоніяльних недорозвинутих країнах.