Елдридж Клівер і революція люмпенів

Роман Тиса

Люмен-пролєтаріят користується у марксистів поганою репутацією. Відколи Карл Маркс затаврував Наполеона III як голову паризького люмпен-пролєтаріяту («французька буржуазія повстала проти панування робітничого пролєтаріяту — і дала панування люмпен-пролєтаріятові з шефом „спілки 10 грудня“ на чолі»), люмпени — босяки, déclassé, lazzaroni, underclass — вважалися резервною армією контрреволюції. Хоча якщо придивитися ближче, можна бачити, що у професійних революціонерів, злодіїв і безробітних є щонайменше одна спільна риса — неучасть в економічній діяльності та випадіння з процесу виробництва додаткової вартости.

Практика національно-визвольних змагань і соціяльної боротьби «довгих шістдесятих» (1954—1973 рр.) внесла корективи в теорію. Франц Фанон реабілітував люмпен-пролєтарів: вони «є однією з найбільш самочинних і найбільш радикальних революційних сил колонізованого народу». Щоправда, він же зазначив, «що кожен національно-визвольний рух має приділяти люмпен-пролєтаріятові якомога більше уваги: той постійно відгукується на заклики до повстання; але якщо повстання вирішить впоратися власними силами, люмпен-пролєтаріят — ця маса голодних і деклясованих — все одно кинеться у вир збройної боротьби, візьме участь у протистоянні, але вже на боці гнобителя». Це в колоніях. А що в метрополії?

До народної армії!

Елдридж Клівер

Вирішальна хвиля у боротьбі афроамериканського народу за свободу та визволення настане тоді, коли фашисти з Вавилону[1] в пошуках шляхів тактичних прийомів боротьби з Афроамериканською Народною Армією перейдуть — у той чи той спосіб — до будівництва для нас концентраційних таборів/стратеґічних поселень. Це битва, яку ми не можемо програти. Адже якщо ми як народ дозволимо знову накинути на нас ці важкі кайдани, як це було за часів рабства, зрозуміло, що ми будемо змушені розпрощатися так з життям, як і з нашою плянетою. Білі расисти вже шкодують, що не повбивали всіх чорних ще тоді, коли вся влада на землі належала їм. Напрямок розвитку подій у світі сьогодні показує, що ми як народ, якщо ми по-справжньому маємо намір вижити, повинні негайно це усвідомити, негайно об’єднатися і рішуче виступити проти сил, що готують нам остаточний ґеноцид.

Ми маємо зрозуміти таке: просто зараз триває обговорення однієї напрочуд важливої угоди, а також переговори щодо угоди, що вона, ймовірно, визначить долю людства на наступні тисячу років. Ріжні країни, які ми вважали своїми друзями та союзниками до останку, укладають сепаратний мир з нашим запеклим ворогом — фашистським, імперіялістичним урядом США і їхньою правлячою клясою. Початок діялоґу та переговорів між урядами Сполучених Штатів Америки та Китайської Народної Республіки мають стати останнім сиґналом для всіх нас — цим фактом не можна нехтувати.

Записки про сина своєї землі

Елдридж Клівер

ПРОЧИТАВШИ СВОГО ЧАСУ кілька книжок Джеймса Болдвіна, я відчув оте нагле щастя, що його завжди почуваєш, коли завважуєш появу нового неймовірно блискучого таланту, — таланту, котрий може так глибоко прозирнути в маленький світ поодиноких людей, що цей світ безповоротно змінюється і вирятовується, людина визволяється з-під руїнницької влади бісів, що її були опанували. Сам бувши неґром, я бачу, що це незвичайна річ, коли хтось із моїх братів і сестер тут, в Америці, має здатність, що її Джеймс Болдвін називає помстою, що спустошує царства, — здатність вплітати у візерунки літер примхливі орнаменти своєї душі так, як це роблять чуваки накшталт самого Джеймса Болдвіна. (І хоче хтось цього чи ні, чорношкірого, якщо він тільки остаточно не пересадовив собі «білого мозку», цей талант зачаровує ще й тому, що Болдвінова мова як мова иншого чорного дає змогу перечути досвід иншої людини та в цей спосіб краще розуміти себе, хай там що кажуть про універсальність людського досвіду.)

Я, зрештою, не я один, палко бажав прочитати все написане Болдвіном. Я б кайфував, сидячи під лоном Болдвінової друкарської машинки та схоплюючи кожну народжувану ним сторінку тоді, коли вона входить до нашого світу. Я був щасливий, що Болдвін — з його чарівними великими очима, що їхній погляд звернено до макрокосму, — міг також осягати таємниці мікрокосму. І хоча він був пойнятий звуками, він не був галасливим письменником, таким, як Релф Елісон. Він примусив мене по-новому поглянути на добрячий шмат мого особистого досвіду, який — як я гадав — я добре розумів.

Освіта та революція

Елдридж Клівер

Щоби зрозуміти, що відбувається сьогодні у студмістечках коледжів й університетів Сполучених Штатів, треба розглянути суть освіти. Загалом освіта, це — передача спадщини, вчення, мудрости та знання про техніку й історію людства наступним поколінням. Ми хочемо, щоби ця інформація передавалася далі та допомагала людству виживати в довкіллі та поборювати труднощі. Щодо виживання в довкіллі та подолання труднощів, йдеться за два світи. Є світ природи: з ним пов’язане завдання вижити у цьому світі, добути собі на життя на землі тощо, для цього є техніка. З иншого боку, є світ суспільства, суспільне буття. З двома цими світами ми перебуваємо в антаґоністичних відносинах. Ми говоримо про ворогів людини в природі — від тварин до погоди, — і ці стихії названо ворогами, бо вони можуть вбити людину. Ми маємо вміти приборкувати ці сили, маємо вміти пристосовуватися до природного середовища, щоб вижити, і для цього підчас долання труднощів довколишнього середовища людство створили ці інструменти — науку та техніку, сільське господарство та промисловість.

Про ідеолоґію люмпенів

Елдридж Клівер

Насправді час, це — безперервний потік матерії у русі та взаємодії. Об’єктивно всесвіт не знає часу, і час, це — катеґорія, що її породжує відношення між формою та рухом. Якщо ми візьмемо якусь окрему частку матерії у русі з метою проаналізувати її, наші зусилля зазнають краху, тому що частину ми приймаємо за ціле. І оскільки ми є людьми, і кожний з нас знає не все, а всі ми знаємо щось, я наважуся стверджувати, що це часткове розуміння є коренем всього зла. І от ми тут: кожен з нас зі шматком своєї окремої дійсности, а все разом виглядає як фраґменти китайської головоломки.

Коли доходить до вивчення та аналізи суспільних, політичних і економічних проблєм, через те, що ми схоплюємо дійсність лише частково, виникає прикра кризова ситуація. А оскільки обговорення суспільних, політичних і економічних проблєм завжди є справою прибічників тих чи инших ідей, у хід йде хитромудра арґументація та навмисне перекручення фактів, призначене не випускати нас з болота плутанини, з якого багато проблєм виглядають таким, що їх розв’язати неможливо. В першу чергу, щоб люди почали рухатися разом, об’єднані спільним пляном, вони мають погодитися з певною точкою зору, розуміти її та поділяти. Само по собі це вже доволі складне завдання, навіть якщо нашою найбільшою проблємою є просто зібрати до купи частинки головоломки. Але коли крім цього ми стикаємось з віроломством і шахрайством, ми опиняємось у ситуації, коли нас поганяють батогом, а ми йдемо, спотикаючись, зашорені, як худоба, б’ємось, вмираємо та боремось за мету що її ані розуміємо, ані поділяємо. Інколи ми називаємо це долею або невезінням, або кажемо, що це прокляття. Прокляття! Почасти тому, що людина проклята з самого початку, приречена, як приречена шерехтіти по джунґлях мавпа, почасти тому, що є люди, що навмисно роблять все, аби прокляття не знімалось.