Жовтень — Січень (спогади)

Г. Галайда

Партком 1917 року містився в «Палаці» внизу, в напівтемних кімнатах. У Жовтневі дні більшовицькі частини й червоногвардійці провадили боротьбу з військом Керенського, юнкерами й присланим із фронту чеським батальйоном. «Рада» із своїм військом додержувала збройного невтралітету, пильно стежачи за тим, що робилося, і захоплюючи звільнювані позиції або район — чи то від більшовиків, чи від Керенського. Я тоді був у першій українській військовій школі.

«Рада» мала в Київі з військових частин згадану військову школу, підготовчу школу, один полк сердюків (новозформовані гвардійці) і, здається, більше не було. Майже все инше військо (піхота, інженерне й артилерія) було більшовицьке. Невеличка кількість, зокрема й переведений з Петрограду гвардійський полк, додержували невтралітету.

Коли наставала ніч, нашу школу стягали до «Ради» й Військового Секретаріяту, що містилися на Фундукліївській вул. Виступали ми, як у серйознім поході, з розвідкою, патрулями й ішли плутаними маршрутами. На вулицях зустрічалися більшовицькі частини, спиняли нас, але довідавшись, що ми «українці»: «А, ці за нас» — пропускали далі. Не знали, як «Рада» використає свій невтралітет…

Жовтень у Київі (cпогади)

І. Чайко

Прибувши з Петрограду в червні місяці 1917 р. до Київа, ознайомившись з політичними й професійними організаціями, я зустрів багато старих товаришів-профробітників підпілля ще з 1905 року. З їхньою допомогою я влаштувався працювати на завод у Союзі Міст (Прозорівська, № 7). У цім заводі робітників було близько 600 чол. Настрій у них був більшовицький, але не було правильного керівництва, не було осередку. Мені пощастило тут швидко розпочати роботу, щоб утворити осередок. Головою був тов. Тулупов, я секретарем і Боженко членом. До липня м-ця нам пощастило остаточно вибити в заводі вплив меншовиків. Робітники, за проводом осередку, зробили собі прапор для заводу з гаслом «Хай живе ІІІ-й Комуністичний Інтернаціонал». До 18 липня ми готувалися цілком. Але в инших заводах, де переважали меншовики, нас називали «зрадниками батьківщини». Наприклад, у заводі набоїв на Деміївці робітник у технічному кашкеті кидався битися зо мною, і нам не давали зробити мітингу. Тоді й Рада Робітничих Депутатів була меншовицька, нас була меншість у ній. Більшість робітників по заводах, як от Гретера, була теж меншовицька, водні організації були зовсім чорносотенні, до них приєднувалися водогін, електрична станція й млини.

18-го липня наш завод не працював, вийшли на демонстрацію по-святочному, під прапором ІІІ-го Інтернаціоналу. Зібралися коло університету, о годині 12-й підійшли до нас дрібними групами ще й ще. Ми рушили Фундукліївською вулицею на Хрещатик. Городяни дивилися на нас, спинившись на пішоходах, як на звірів. Де-які чоловіки й жінки лаяли нас, плювали на нас, погрожували киями. Жінки на розі Хрещатика й Фундукліївської кричали, що видиратимуть нам очі, як провокаторам-більшовикам.

Окупанти

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Над сими трьома головними урядами, яко дух Божий на початку світу над хаосом, є ще «надзвичайний», «зверхзаконний» уряд — окупаційне військо бувшої імперії Гогєнцоллернів і Габсбурґів. Окупаційне військо грало з березня 1918 року, коли воно було закликане на Україну Ц. Радою, грає зараз, коли Директорія підняла повстання проти гетьмана Скоропадського, і буде грати далі, як не німецьке, то військо нового переможця і «благодетеля рода человеческого», Антанти, — величезну ролю на Україні, мало і буде мати величезний вплив на майбутній стан України.

А тому нехтувати цим не доводиться. Навпаки, треба якнайпильніше придивлятися до сього фактора життя України.

Німецьке військо прийшло на Україну яко оборонець волі українського народу проти «анархії більшовизму», що суне з півночі. Ц. Рада не витримала власними силами нападу з боку Сов. Наркому і ЦВК України, і аби повернутися і втриматися яко влада на Україні, мусіла звернутися за допомогою до німців. Ся «допомога» була дана, і німецьке військо, вкупі з гайдамаками і січовиками, стало встановлювати «лад та спокій».