Мао Цзе-дун як марксист

Россана Россанда

У редакційній статті свого першого числа журнал «Маніфесто» відкрито звернувся до питання «культурної революції». Тоді ми ще були членами комуністичної партії та вказали партії на ці події, як на обов’язковий шлях не тільки до самого оновлення, але також до вироблення революційної стратеґії на Заході.

Наше твердження викликало скандал. Почасти через нерозуміння: рівень обізнаности про Китай — навіть у партії, що серед комуністичних має репутацію «відкритої» — є невиправдано низьким. Коли виникли розходження із СРСР, Китай без зайвих коливань було звинувачено у розпалюванні ворожнечі; коли вибухнула «культурна революція», «Уніта» вдалась до найбільш ганебних фальсифікацій японського чи совітського ґатунку, а секретаріят партії зробив заяву про військовий переворот. Тільки пізніше в комуністичній пресі з’явились куці й обережні спроби тлумачити події; проте навіть сьогодні редакція «Уніти» товаришам, що бажають бути поінформованими, відповідає, що це неможливо, бо Китай не дає акредитацію їхньому кореспондентові. Ніби не істнує цілого масиву офіційних і офіціозних відомостей, незаперечних свідоцтв з перших вуст, на основі яких можна дійти певних висновків і сформулювати політичну позицію!

Маоїзм: його засновки, розвиток, ідейна сильвета

Ісак Дойчер

I

Що таке маоїзм? Що це за політична ідея і напрямок сучасного комунізму? Пильно треба вияснити це, адже маоїзм сьогодні змагає з иншими комуністичними школами, прагнучи міжнародного визнання. Водночас маоїзм був напрямком — навіть провідною течією — китайського комунізму впродовж тридцяти чи тридцяти п’яти років. Саме під цим прапором головні сили китайської революції розгорнули найтривалішу війну сучасної історії та здобули 1949 року перемогу, завдавши капіталізмові найбільшого вдару по Жовтневій революції і прорвавши ізоляцію Радянського Союзу. Маоїзм виходить на міжнародну арену та прагне уваги всього світу до своїх ідей — се не дивно. Дивно те, що він не зробив цього досі та що він так довго був обмежений на національному досвіді.

Тут маоїзм разюче контрастує із лєнінізмом. Останній також спочатку був суто національною, російською школою, але так було недовго. 1915 року, після краху II Інтернаціоналу, Лєнін вже був центральною фіґурою руху за III Інтернаціонал, його ініціятором і надхненником з лав більшовицької фракції Російської Соціял-Демократичної Робітничої Партії, а лєнінізм став самостійною думкою. До того більшовики, як і инші російські соціялісти, активно обговорювали всі питання міжнародного марксистського руху, переживали його досвід, брали участь у всіх суперечках і почували свій нерозривний зв’язок із міжнародним рухом, інтелєктуальну, моральну та політичну солідарність із ним. Маоїзм від самого першу був рівним більшовизмові своєю революційною силою та динамікою, але ріжнився від нього відносною вузькозорістю та браком котрого-небудь безпосереднього контакту з важливими сучасними тенеденціями сучасного марксизму. Хоча й не дуже певно, але слід визнати, що китайську революцію, що своїми маштабами є найвеличнішою з усіх революцій в історії, очолювала найбільш провінційна й «обмежена» з революційних партій. Цей парадокс укотре виявляє внутрішню силу, притаманну революції.

Десять старокитайських анекдотів

Лідія Голубнича

Перекладені тут зразки китайського моралізаторського гумору були написані понад 2 000 років тому старою літературною мовою «вань-єн», яку можна порівняти хіба до нашої церковно-слов’янщини. Відомо, що за допомогою отаких анекдотів даоістські монахи (даоси) повчали народ моралі і мудрости, а вчені писали на їх підставі філософські трактати.

Авторство книги «Ле-цзи» дослідники приписують Ле Юй-коу, даоістському філософові, що жив десь між 450 і 375 роками до нашої ери, в пізню добу династії Чжоу. Дехто, однак це оспорює й твердить, що ця книжка — апокриф, бо в ній є й елементи буддизму, який прийшов до Китаю з Індії значно пізніше.

Китайська критика СРСР і майбутнє комунізму

Всеволод Голубничий

РІЗНИЦІ В ДЕРЖАВНИХ ІНТЕРЕСАХ КИТАЮ І РОСІЇ

До глибших причин радянсько-китайських ідеологічних розходжень, — глибших, ніж відмінні зовнішньо-політичні концепції поширення комунізму на весь світ, — належать фактичні і уявні різниці в інтересах російської і китайської націй, а ці різниці проявляються зокрема у площинах державній та економічній. Питання взаємин між націями завжди було складною амальгамою раціональних та ірраціональних елементів. Комунізм теж не спромігся ні розв’язати, ні навіть спростити це питання. Як змушений був визнати радянський уряд у своїй декларації 30 жовтня 1956 року, під час польської та угорської революцій, у взаєминах з сусідами у нього «було багато труднощів, нерозв’язаних проблем і просто помилок», зокрема «помилок і порушень, що принижували принцип рівности у стосунках між соціялістичними державами».[1]

Але, щоб докопатися до справжньої суті розходжень державних та економічних інтересів СРСР і Китаю, необхідно почати з критики деяких фантастичних уявлень про ці розходження. Скрізь поширеною є вульґарна «геополітична» концепція, що виводить конфлікт китайсько-російських інтересів з того, що, мовляв, у Китаї вже забагато населення і воно швидко зростає далі, а території, землі та харчів не вистачає, і тому китайці мусять посунути в Сибір і взагалі на територію СРСР. Таке часто пишеться в західній пресі, а з численних розмов з радянськими бюрократами відомо, що й вони мають таке в голові. Що гірше, навіть де Ґолль, президент такої освіченої і культурної країни, як Франція, говорить публічно про «жовту небезпеку» для Европи та Росії і пророкує, що Росія рано чи пізно піде на об’єднання з Европою, щоб протиставитися «китайській навалі».

Політика США, як причина розходжень між СРСР і Китаєм

Всеволод Голубничий

ВИСЛІД АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ «СТРИМУВАННЯ»

Важливих причин конфлікту між Пекіном і Москвою є декілька: це і різниці державних та економічних інтересів на довшу мету, і різниці соціяльних ідеалів та концепцій майбутнього ладу в суспільстві, і відмінності в національних традиціях, психіці, культурі. Але все це, принаймні покищо, причини підрядні чи надто глибокі, і тому про них треба говорити в другу чергу.

Головною, першочерговою причиною сучасних розходжень між Пекіном і Москвою є проблема, як далі боротися проти капіталізму в світі, як перемогти Америку. Це — питання дальшої тактики та стратегії комуністичного руху. І саме це питання, як видно з усіх офіційних стверджень, і стоїть весь час у центрі всіх дискусій на комуністичних нарадах і конференціях останніх років, бо на нього Москва й Пекін дають цілком відмінні відповіді.

Серп місяця

Лао Ше

1

Я знову побачила серп місяця — золотавий, наче холоднуватий… Скільки разів я бачила його ось таким, як зараз; скільки разів… І завжди він будить у мені різноманітні почуття, різноманітні видива. Коли я дивлюсь на нього, то мені здається, ніби він висить на прозорих легких хмаринках. А тим часом у пам’яті зринають спогади, мов ті квіти, що від подиху вечірнього вітерця розкривають оповиті сном пелюстки.

2

Коли я вперше помітила серп місяця, він справді був холодний. На душі в мене тоді було тоскно, а слабе золотаве проміння мерехтіло в моїх сльозах. Мені було лише сім років: мале дівча в червоній ватяній курточці та шапочці, яку сплела мама, синій, в дрібні квіточки, — я пам’ятаю це. Прихилившись до одвірка, я дивилась на місячний серп. А в тісній кімнатці — запах тютюну, ліків, материн плач, хворий татко. Я стояла на порозі і дивилася на серп місяця. Ніхто не кликав мене вечеряти. Я розуміла —нас спіткало лихо, бо довкола тільки й розмов було, що про таткову недугу, і ще болючіше відчувала печаль, холод та голод, свою самотину. Так я стояла, доки місяць не сховався. Усьому кінець.

Новий політичний та ідеологічний конфлікт у комуністичному таборі

Всеволод Голубничий

Москва втратила абсолютну організаційну та ідеологічну контролю над світовим комуністичним рухом. Тепер поступово оформлюється двоподіл у цьому русі — з тим, що коло Москви ще лишаються компартії, які стоять завдяки їй при владі в країнах-сателітах СРСР, і деякі старі, збюрократизовані партії, як французька; а на Пекін орієнтуються молоді компартії колоніяльних і залежних країн Азії та Африки і компартії Південної Америки. Новий конфлікт виглядає далеко поважнішим, ніж: конфлікт між Сталіном і Тітом. Існування його комуністи поза СРСР більше не заперечують, хоч і маскують його інтерпретацією, що це, мовляв, лише нормальна демократична дискусія, а не розлам і боротьба. В СРСР покищо визнано лише конфлікт з Албанією, і від цього визнання не повіяло дебатами, а запахло кров’ю. Все інше в СРСР ще замовчується.

ДЕЩО З НЕДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ СТОСУНКІВ МІЖ МОСКВОЮ І ПЕКІНОМ

Китайські комуністи вперше відкрито повідомили про свою незгоду з Москвою у вересні 1960 p., несподівано зазнавши поразки на з’їзді Південно-В’єтнамської Партії Трудящих.[1] Напередодні з’їзду Москва пообіцяла Го-Чі-Мінові величезну допомогу у виконанні його першої п’ятирічки, і китайці зрозуміли, що Москва бореться проти їх впливів, а не дискутує. Тому вони уповноважили представника лівого крила компартії Індії Гарекрішна Конара виступити в індійському тижневику «Лінк» з офіційним роз’ясненням ідеологічної суперечки між Пекіном і Москвою. З виступу Конара[2], а також і з інших матеріялів, наприклад, з книжки італійського комуніста Джюзеппе Боффа[3], тепер знаємо, що цей конфлікт почався негайно після /66/ XX з’їзду КПРС у 1956 p., коли Хрущов, не порадившися з закордонними комуністами і навіть не допустивши їх на свою промову, раптом виступив 25 лютого з своїм відомим засудженням Сталіна. Нікому з закордонних комуністів той виступ до вподоби не припав, бо він скомпромітував їх перед своїми народами та виборцями, як безвольних маріонеток, що сліпо йшли за таким божевільним злочинцем, як Сталін. Були і такі, що не повірили Хрущову і запідозрили його в наклепі на Сталіна та в зраді. І все ж, хоч би лише для того, щоб якось зберегти дисципліну, центральні комітети всіх без вийнятку компартій схвалили нову лінію КПРС; але китайці, — розповідає Конар, — одночасно вказали Хрущову, що, на їх думку, його виступ проти Сталіна був тактично помилковим.

Про ідеологічні розходження між СРСР і Китаєм

Іван Майстренко

В першій половині 1960 року комуністична преса світу відзначала 90-річчя з дня народження Леніна, і саме під час цього чотиримісячного ювілею виникли ідеологічні розходження між компартіями СРСР і Китаю. Вони торкалися спочатку трактування Ленінової науки про природу імперіялізму та імперіялістичних воєн, але відразу перейшли й на актуальні політичні проблеми нинішнього дня: на питання про можливість мирного співіснування капіталістичних і соціялістичних країн, питання про можливість уникнення третьої світової війни, можливість мирного переходу від капіталізму до соціялізму в деяких країнах і так далі.

Спір зачепив засади зовнішньої політики СРСР, і, очевидна річ, ініціяторами цього спору були китайці. Китайцям не сподобалась теза КПРС про можливість мирного співіснування (коекзистенціі) між соціялістичними та капіталістичними країнами і вони звернулися до авторитету Леніна. В його працях вони вишукали ті місця, де Ленін говорив про загарбницьку природу імперіялізму, про неминучість воєн у добу імперіялізму, і, протиставляючи ці думки Леніна тезі Хрущова про коекзистенцію, стали називати прихильників коекзистенції «новітніми ревізіоністами».

До розуміння того, що діється в Китаї

Всеволод Голубничий

Від редакції. В зв’язку з десятиріччям Китайської Народньої Республіки, що відсвятковано в жовтні ц.р., подаємо читачам нариси про сучасний Китай, написані старим співробітником «Впереду». Стаття ця в скорому часі вийде в одному німецькому журналі. У «Впереді» вона буде надрукована з продовженням у кількох числах.

Сучасні історичні стремління Китаю можна зрозуміти лише на тлі його минулого, яке існувало ще тільки 10 років тому, а тривало сторіччями. Найбільша в світі нація з найстарішою в світі культурою була приречена бути напів-колонією імперіялістів, легкою здобиччю значно менших від неї сусідів і не грала в світовій політиці жадної творчої ролі, що була б хоч наближено співмірна з її справжніми можливостями. Чимало світових політиків дивились на китайців як на «унтерменшів», деякі вчені антропологи вивчали їх на рівні з папуасами, а ситі західні міщани пирхкали: «Пхе, та ж вони їдять черваків!»

Історичний китайський експеримент

О.Васечко

Можна так або інакше ставитися до китайської реформи, чи — кажучи повніше — революції, треба, проте, безсторонньо ствердити, що маємо до діла з історичної ваги експериментом. Вистачить вказати на обставину, що сьогодні вперше від сторіччів Китай відчуває недостачу робочих рук, цей Китай, що завжди страждав перманентним безробіттям, аґрарним перенаселенням і великою масою частинно зайнятих працею людей. Недостачі праці не покривають навіть 250 мільйонів жінок, що перейшли до продукційної праці і працюють нарівні з чоловіками. Експеримент гідний того, щоб прикувати до себе увагу світу!

Про створення китайських народних комун ми вже інформували в попередніх числах «Впереду». Від тоді наспівають все нові і нові вістки, які вказують, що китайські комуни не були тільки подією, викликаною державним адміністративним актом, але стали процесом і загальнонаціональним рухом. Це може найбільша революція в історії китайського народу.

Ще до питання народніх комун в Китаї

Б.Левицький

В попередньому числі «Впереду» ми поінформували читачів у загальному про постанову ЦК Комуністичної Партії Китаю щодо т.зв. народних комун. В міжчасі появилися матеріяли, з яких можна докладніше оцінити значення китайських комун не тільки з погляду їх важливости для народного господарства Китаю, але також їх впливу на всякі інші проблеми комунізму у східньому бльоці.

1. Організація народних комун.

Народні комуни постають шляхом злиття дотеперішніх продукційних кооперативів-колгоспів. Це, однак, ще не значить, що вони є через те влитою організаційною формою сільського господарства; в рядах з новопосталих комун знаходяться крім сільсько-господарських робітників також промислові робітники, урядовці, учителі, учні, а навіть військові відділи, одним словом, все населення даної територіальної одиниці. Першочерговим завданням комун не є праця в сільському господарстві, тільки керування розвитком цілого господарства даної територіяльної одиниці. Згідно з напрямними Пленуму ЦК КП Китаю комуни мають відогравати вирішну ролю в індустріялізації країни. Народна комуна є отже основною організаційною одиницею господарства.

Новітня китайська література

В.С.Г. (Всеволод Голубничий)

Так званий цивілізований світ, попихкуючи сигарою після ситного обіду чи приємно потягаючись на подушках в будуарі, бере сучасну книжку до рук і, навіть не читаючи її, вже переживає гостроту несподіванок і психологічних блукань її героя, зворушується відчуттям його індивідуальности, персональности, винятковости, що приємно так відрізняється від реального життя, з його нудними, собіподібними людьми; втягується всією своєю продоляреною душею в джазовий ритм життя соціяльних джунглів, смакує кожен струс ожирілих нервів від кожного руху мордобою, кожної обставини садистичного вбивства, з жадобою обгризає очима жіночу ногу і з гідністю культурної людини відкидає в кошик із сміттям книжку, якщо у ній нічого подібного немає.

Єремія Бентам, філософський батько цього світу, казав, що сенс життя є тільки в насолоді. Література ж покликана також для цього. І вона, ця сучасна література цивілізованого світу, дає насолоду людям, яким від насолоди у реальному житті вже просто гірко. Поза вітальнями й будуарами існує ще маса снобів, які сприймають культуру не з власних потреб, а з наслідування авторитетів, які вчать, що це гарне, а це погане. Після цього повчання маса снобів теж починає уявляти, що вона насолоджується сучасною літературою.

Укрупнення колгоспів і комун в Китаї

А.Бабенко (Іван Майстренко)

Московська «Правда» від 29 серпня надрукувала постанову ЦК Комуністичної Партії Китаю про укрупнення с.-г. кооперативів і переведення їх у комуни. В цьому процесі, що має охопити 500 мільйонів с.-г. населення Китаю, є дві різні тенденції: з одного боку це відповідає тому, що відбулося в СРСР в 1951 році — укрупнення колгоспів, з другого боку творенням с.-г. комун висувається практичне завдання здійснити .принцип комунізму — від кожного за його працею, кожному за потребою.

Укрупнення с.-г. кооперативів у Китаї відрізняється від радянського поперше тим, що в Китаї воно набуває більш грандіозного характеру. Там комуна має об’єднувати від 2 до 6-7 тис., а в окремих випадках і до 10-20 тис. селянських дворів. Комуна може охоплювати навіть цілий адміністративний район. В постанові ЦК КПК сказано: «Потрібне також об’єднання органу влади з комуною: волосний комітет партії — це партійний комітет комуни, а волосний народній комітет — це народній комітет комуни».

Нотатки про Китай

Всеволод Голуб (Голубничий)

1.

Коли читаєш чотирьохтомник «Вибраних творів» Мао Цзе-Дуна, в якому його статті й промови зібрані в хронологічному порядку, неминуче зауважуєш, як ця людина поступово, з часом все більше й більше звільняється від впливу ідеології Сталіна, перестає цитувати його, висуває свої власні, протилежні Сталіновим ідеї й принципи. Правда, вплив Сталіна на Мао ніколи не був великим. Мао став вождем китайських комуністів якраз після провалу політики Сталіна й Комінтерну в китайській революції 1927-1930 рр. Сталін наказав тоді китайським комуністам оперти повстання на містах, і вони потерпіли поразку, а Мао ж відродив комуністичний рух, але олертий на села, на селянських анти-февдальних партизанів. І він переміг. Але Мао постійно вивчав всю теорію й практику Сталіна. Подекуди, якийсь час, він цитував Сталіна, як авторитет. Але вже приблизно від 1937 р. вплив ідей Сталіна на Мао починає помітно зникати.

Написана в 1937 р. філософська стаття Мао «Відносно практики» в суті своїй вже є анти-сгалінська. Вона атакує волюнтаризм і суб’єктивізм, явища, що саме розквітли під одноосібною диктатурою Сталіна в СССР («нет таких крепостей, которых бы не взяли большевики!», заява, що соціялізм вже побудований, проголошення економічних плянів об’єктивними законами розвитку суспільства і т.п.). Від цього часу й до нині боротьба проти волюнтаризму й суб’єктивізму, за марксистський детермінізм, стала наріжним каменем ідеології китайського комунізму.

Енциклопедист антисталіністської революції Мао-Цзе-Дун

А.Бабенко (Іван Майстренко)

Переворот-в Кремлі, що відбувся під час пленуму ЦК КПСС 22-29 червня, був підготований двома чинниками — матеріяльним і ідеологічним. Матеріяльний чинник — це створення в СССР безвласницького суспільного устрою, що с передумовою для нового типу демократії, базованої не на приватній власності на засоби виробництва, де демократія є фактично у кишені багатих, а на суспільній власності на засоби виробництва, де демократія буде в руках розумних. Матеріяльні передумови для такої демократії в СССР створені вже давно, і той факт, що вони створені нелюдськими кривавими методами виродка і злочинця Сталіна, не міняє в даному разі суті справи — передумови для нового типу демократії існують. А раз вони існують, то вони неминуче увіходять в протиріччя з тоталітарним суспільним устроєм, створеним за часів Сталіна. Цей устрій покликаний був зруйнувати пережиті приватновласницькі основи економіки, перетопити 25 мільйонів селянських господарств в усуспільненій економіці. І він це зробив. А зробивши це, він став колодою на шляху дальшого розвитку, бо тепер вже нікого перетоплювати, нікого колектизувати, нікого зсилати за спротив на Сибір, не потрібна вже терористична державка машина. Соціялістичні нації СССР хочуть розвиватися самі, власними силами, демократичним шляхом: без централістичного тоталітарного опікуна. Соціялістична демократія стукається в двері запакованого в обручі сталінізму нового суспільства.

Пекін і Москва — порівняння

(ВІД РЕД.: Нижче приводимо трохи скорочений переклад статті Річарда Г’юґса, спеціяльного кореспондента лондонського «Сандей Таймс», про його подорожі по Китаю й СССР. В об’єктивності спостережень цього, явно антикомуністичного, буржуазного кореспондента, сумніватись в даному випадку не доводиться. Тим, власне, й цікаві ці його спостереження й вражіння).

Різниці й паралелі поміж двома найбільшими комуністичними країнами яскраво видко по їх столицях. Пекін і Москва на перший погляд мають багато спільного. Одноманітна, пригноблююча людська покора потребам машини примусової економіки й ростучої індустрії, хоч, поруч з цим, щиро кажучи, й помітне загальне покращання фізичних умов життя, здоров’я й перспектив для більшости людей.. Але це останнє — більше в Пекіні. Явні переваги Пекіну швидко даються взнаки. Хоч Москва і йде попереду в деяких фізичних атрибутах, лікарні, школи чи транспорт, проте Пекін іде далеко попереду в людських вартостях.

Друга п’ятирічка індустріялізації Китаю

Г-ко

Восьмий з’їзд китайської компартії, що скінчився 27-го вересня ц.р., затвердив новий, другий п’ятирічний плян Китаю на 1958-1962 рр. Перша китайська п’ятирічка почалася з 1953 році й має скінчишся в 1957 році, хоч багато цілей її вже виконано зараз, так що в цілому п’ятирічка буде значно перевиконана.

Друга п’ятирічка, подібно як і перша, головною метою має індустріялізацію Китаю. Плян передбачає, що між 1958 і 1962 роками національний дохід Китаю зросте на 50%, тобто середньорічний темп росту становитиме біля 8,5%. Це повільніший темп росту, ніж під час перших п’ятирічок в СРСР, що говорить за те, що китайські комуністи не такі безоглядні, як Сталін.

Чи спроможна совєтська бюрократія навчитися у китайців?

А.Бабенко (Іван Майстренко)

Газета «Правда» за другу половину вересня видрукувала стенографічний звіт VIII з’їзду Комуністичної Партії Китаю, що відбувався саме в той час. Звіт з’їзду КПК займає в «Правді» майже стільки місця, як займав звіт про XX з’їзд КПСС. Уміщено цей звіт у «Правді» не просто для інформації і не для вивчення порівняно зеленого досвіду китайських комуністів. Ні, це щось більше, значніше. Це є намагання «колективного керівництва» КПСС повернути большевицьку партію лицем до її молодости, і, як зразок молодости комунізму, подано матеріяли VIII з’їзду КПК. І треба сказати, що зразок КПК в цьому відношенні блискучий і разючо відмінний від сучасного большевицького.

Не виключено, що окремі промови на VIII з’їзді КПК, подані в «Правді», підчищені досвідченими в фальсифікаціях учнями сталінської школи, як підчистили вони наприклад статтю секретаря компартії США Юджвіна Денніса в «Правді» за 27 червня. Але навіть і в такому виді звіт про VIII з’їзд КПК зробить цілу революцію в умах тих совєтських комуністів, які ще не до кінця продали свою душу термідоріянсько-бюрократичному чортові. Сам факт надрукування в «Правді» звіту про VIII з’їзд КПК свідчить про те, що вплив в КПСС цих «кающихся» комуністів не такий-то малий і що вони серйозно вирішили лікувати Партію від хвороби контрреволюційного сталінізму.

Мао Тзе-тунґ — теоретик національного відродження Китаю

В.Фелікс (Всеволод Голубничий)

Треба признати, що — на сором нашій европейській самозакоханій культурі — ми ще й досі не знаємо Китаю, тільки тепер починаємо відкривати його. Щойно тепер наші студенти в Україні й закордоном ідуть до шкіл, щоб вивчати китайську мову, щоб черпати з бездонної криниці чотирьохтисячолітньої китайської культури й цивілізації. І цілий т.зв. цивілізований світ як слід не знає досі Китаю.

Ще менше знаним є китайський комунізм. Не зважаючи на те, що Захід уважає його своїм ворогом №1, а Москва — своїм союзником №1, і на Заході, і на Сході разом можна зараз знайти не більше 10 більш-менш повчальних, серйозних книжок на цю тему. Тимчасом, китайський комунізм являє собою надзвичайно ориґінальне явище, знання якого, без сумніву, допомогло б світові зрозуміти політичні позиції сучасного Китаю і можливо сприяло б усуненню багатьох нерозумних потягнень в міжнародній політиці.

Національне питання в Китаї

Василь Чернета

Згідно повідомлення Національного Статистичного Бюра Китайської Народної Республіки, населення Китаю (включно з Формозою і східньо-азійськими поселеннями) становило в червні 1953 року біля 602 мільйони чоловік. З цієї загальної кількости 94 відс. становлять хінці, а решта 6 відс. припадає на національні меншини. Ці, ніби незначні, відсоткові дані, одначе, ніскільки не применшують історичного значення національного питання в Китаї, майбутнє якого, крім усього іншого, в великій мірі залежить саме від розвитку національних відносин.

Національне питання в Китаї має два аспекти: внутрінаціональні відносини поміж самими хінцями і національні відносини між хінцями та національними меншинами. Основною темою нашої статті є розгляд другого аспекту, тобто відносин поміж хінцями і нацменами, але, з огляду на подвійний характер національного питання в цій країні, першого аспекту теж ніяк не можна обминути.