Серп місяця

Лао Ше

1

Я знову побачила серп місяця — золотавий, наче холоднуватий… Скільки разів я бачила його ось таким, як зараз; скільки разів… І завжди він будить у мені різноманітні почуття, різноманітні видива. Коли я дивлюсь на нього, то мені здається, ніби він висить на прозорих легких хмаринках. А тим часом у пам’яті зринають спогади, мов ті квіти, що від подиху вечірнього вітерця розкривають оповиті сном пелюстки.

2

Коли я вперше помітила серп місяця, він справді був холодний. На душі в мене тоді було тоскно, а слабе золотаве проміння мерехтіло в моїх сльозах. Мені було лише сім років: мале дівча в червоній ватяній курточці та шапочці, яку сплела мама, синій, в дрібні квіточки, — я пам’ятаю це. Прихилившись до одвірка, я дивилась на місячний серп. А в тісній кімнатці — запах тютюну, ліків, материн плач, хворий татко. Я стояла на порозі і дивилася на серп місяця. Ніхто не кликав мене вечеряти. Я розуміла —нас спіткало лихо, бо довкола тільки й розмов було, що про таткову недугу, і ще болючіше відчувала печаль, холод та голод, свою самотину. Так я стояла, доки місяць не сховався. Усьому кінець.