Кеніятта на волі!

Джомо Кеніятта… Десять років тому судова розправа англійських колонізаторів над цією людиною обурила прогресивну громадськість усього світу. Підкуплені свідки, брехливі обвинувачення, порушення елементарних судових норм — нічим тоді не гребували колонізатори, щоб кинути за грати видатного борця за свободу народу Кенії, керівника першої політичної партії в країні — Союзу африканців Кенії. У програмі Союзу були найважливіші вимоги кенійців — земельна реформа, ліквідація расової дискримінації, рівноправність негрів, національна незалежність.

12 тисяч англійських фунтів витратили колонізатори на підкуп фальшивих свідків «злочинної діяльності» обвинуваченого!

Кеніятту було засуджено до 7-ми років ув’язнення в каторжній тюрмі…

«Білі нервуються в Кенії»

Жахливо живуть сьогодні негри — 99 процентів населення англійської колонії Кенії. Вони загнані в резервати, які займають менше чверті площі колонії. На решті території панують білі поміщики. Їм належить коло 4 мільйонів гектарів найплодючіших земель. Тут вони вирощують найцінніші експортні культури — кофе, чай, бавовну. Чорним дозволяється культивувати лише маїс, картоплю тощо. Середній заробіток африканського робітника становить менше одного фунта стерлінгів на місяць, щоб купити хоча б сорочку, треба кілька місяців заощаджувати кожний пенс на їжі. Заробіток чорного складає пересічно 200 шилінгів на рік, білого фахівця — понад 3 тисячі шилінгів на місяць. В країні існує лише кілька дрібних напівкустарних підприємств. Величезні природні багатства країни, зокрема копалини, — золото, срібло, сода, сіль та ін. — захоплені білими.

З 1890 року, відтоді як Кенія стала британською колонією, корінні жителі країни перебувають в умовах цілковитої майнової та юридичної нерівноправності. Незважаючи на шалену пропаганду колонізаторів, які доводять, що чорний — людина «нижчої раси» і зобов’язаний слухатися своїх панів, кенійці відчувають пекучу ненависть до поневолювачів. Білі намагаються тримати кенійців у темряві. Лише один процент корінного населення колонії вміє читати й писати. Кенійці майже повністю позбавлені політичних прав. За законом брати участь у голосуванні мають право лише люди, які досягли 21 року. Крім того треба бути письменним, заробляти на рік не менше 60 фунтів, займати «відповідальну посаду» і т. д. і т. п.

Що розповів мені Самсон

Клаус Фішер

Дванадцять кроків уперед — поворот, — дванадцять кроків назад — поворот, — дванадцять кроків уперед…

Крізь загратовані вікна маленьких напівтемних камер безперервно долинають монотонні кроки британського вартового. У в’язниці — одній з багатьох у британській колонії Кенії — в переповнених камерах знемагають сотні африканців.

– Я не зрадник, ні, я не розкажу нічого… — тихесенько стогне в кутку однієї з камер молодий африканець. Він лежить на підлозі, на купі соломи, яку йому кинули тюремники. Руки, спина, голова в нього нестерпно болять, бо на кожному допиті його били, по-звірячому били. На тілі живого місця не зоставили. Але Самсон гордий: він не зрадив своїх друзів, свій народ. Через силу перевертається він на другий бік, намагаючись побачити невеликий клаптик неба за гратами, неба його любимої вітчизни, над якою в цей час опускаються присмерки.

В одній закутині «вільного світу»

Сідней Ленз

Чому повстають Мав-Мав у Кенії? Найпершою, найголовнішою причиною є вікова проблема Африки – земельний голод. Ліберальні кола в Лондоні переконані, що, якщо ця проблема не буде розв’язана в найкоротшому часі, ніяк не вдасться спинити рух Мав-Мав у Кенії. Білий прийшов у то країну при кінці минулого сторіччя на запрошення англійського уряду і поселився тут. Він одержав найліпшу землю по обох боках новозбудованої залізниці шматками від 500 до 20.000 гектарів і з того часу сам він ніколи й пальцем не кивнув, щоб самому обробити ту землю.

П’ять з половиною мільйонів тубільців, з другого боку, не лише втратили найліпшу землю і були зіпхнуті до заповідників, але й були примушені віддати своє право на землю і в самих заповідниках, що в Африці звуться «резерваціями». З огляду на їхній примітивний спосіб ведення землеробства, ґрунт швидко вичерпується і тому нова земля ставала життєвою необхідністю. За вивласнену землю тубільці не дістали жодного пенса компенсації. На додачу ж, англійські колоністи придумали хитру систему для рекрутування дешевої робочої сили зпоміж вивласнених тубільців. Податки, що мали платитись тільки в грошах, а не в натурі, були накладені на населення, а тих, хто не міг їх сплатити, примушувано по закону працювати на плянтаціях білих, щоб у такий спосіб заробити гроші для сплати податків.

Мав-Мав – символ протесту і боротьби проти поневолення

Бритійці пробували вже не раз в новій історії «залізним пястуком» вдаряти по визвольному рухові народів Південної Африки. Зараз після першої світової війни постав у Південній Африці комітет тубільців т.зв. «Східньо-Африканське Об’єднання», яке поставило собі завданням вести організовано боротьбу народів Африки за рівноправність. Але в 1922 році бритійці арештували провідників організації, а об’єднання розігнали. Залізний п’ястук вже тоді показався ненадійним, бо в 1927 році на конференції Африканської Унії в Кенії проклямували тубільці гасло «Африка африканцям» і висунули програму боротьби за цілковиту рівноправність місцевого населення. Тоді бритійці знову зареаґували терором. Тисячі муринів були арештовані та публічно биті. Але останні події в Африці у зв’язку з діяльністю організації «Мав-Мав» показують, що і тоді нічого в цей спосіб бритійці не розв’язали.

В бритійській Африці живе разом около 18 мільйонів африканців проти пів мільйона европейців. В Кенії, що є тепер осередком революції, живе на головних вулицях около 29000 білих кольоністів, які мають до своєї диспозиції около 13000 квадр. кілометрів землі. Водночасно 5 мільйонів африканців зіпхнуті в т. зв. резервуати з 43000 квадр. землі. Земля в резервуатах погана. В резервуаті племени Кікую, яке зараз веде перед в революції, густота населення около 1000 осіб на квадр. кілом. Якщо в районі якогось резервуату відкриті земні поклади, мусять африканці переїздити в інші райони і цей терен призначується білим. Зараз після другої світової війни обіцяли відповідні бритійські кола перевести ряд реформ для місцевого населення в Кенії.

УПА, колоніялізм і сучасність

Роман Горбик

Немає жодної пам’ятки культури, яка водночас не була б свідченням варварства.
Вальтер Беньямін

Протягом 2000-х діяльність Української Повстанської Армії стала чимось значно більшим за один з епізодів історії. Вона обернулася на питання ідеолоґії, ідентичности, світогляду. І хоч як би ми намагалися балансувати на межі крайнощів, проблєма УПА ставить нас у ситуацію вибору. Вона вимагає оцінки; вимагає стати на чийсь бік. В цьому сенсі вона є, безперечно, політичним питанням.

Однак кожен вибір, а надто вибір політичний, мусить бути усвідомленим. На жаль, дискурс про УПА в популярних ЗМІ виходить із розуміння цього руху винятково як праворадикального. Насправді ж практично тотально замовчана об’єктивна лівизна багатьох аспектів політичної програми ОУН і її бойового крила вартує не одного дослідження і не однієї ґазетної статті (особливо як поглянути на динаміку полівіння націоналістів у часовому розрізі).

Попри осуд невдач українського націоналізму доби 1917-1921 рр., ОУН і УПА не могли уникнути потужного впливу соціял-демократичного у своїй суті петлюрівського руху. Не можна не згадати й цікаві зауваження Ярослава Грицака щодо впливу самої постати Петлюри на формування особи Степана Бандери.