Posts Tagged 'капіталіст'

Павуки та мухи

Вільгельм Лібкнехт

Кожний знає оте волохате сотворіння з липучим тілом, з круглим опучкуватим черевом. В темних куточках, найдалі від соняшного світла будує воно собі розбишацьке гніздо. Оттуди й попада бідна необачна муха тай гине. Бридке страховище із блискучими баньками, довгими закрученими лапами як раз вдалось, щоб хапати та душити свою здобич. Те страховище — павук. Придивіться, як непорушно, як байдуже сидить він у куточку, та пильнує, чи не попаде яка здобич у його царство. Тай як-же зручно пряде він смертовбийчу тканину, щоб захопити та безпорадно обплутати бідну муху! Гидка потвора не жалує часу, щоб на скільки стане снаги поліпшити своі тенета. Зпочатку вона витягає одну нитку, потім другу, третю і так далі; потім протягає поперечні, звязує іх новими ниточками. Це все для того щоб здобич не подужала розірвати сітки, хоч би й як пручалася. Нарешті сітку виплетено, пастку налаштовано, втікти від неі неможливо. Павук вертається до свого схову і чекає, поки легкодушна муха з голоду прилетить шукати харчу. Не довго йому доведеться чекати — муха прелетіла незабаром. Скрізь кидається сіромаха на роздобутки, та ось одразу нагналася на розіпнуті тенета й заплуталася. Одразу вже видко, яка ій доля судилася! Павук уже запримітив свою здобич і кидає свій притулок. З хижим поглядом, із простертими лапами він помалу наближується до здобичі. Нема чого й хапатись! Бридка тварюка добре знає, що коли та нещасна жертва попалася — вже не втіче. Він уже наближується, втоплюючи в ній своі витріщені очі. Муха дубіє, тремтить… вона зачула свою видиму смерть, бажає визволитись і знесилюється в роспучних заходах… Всі труди, всі силкування даремні! Павутиння заплутується все дужче, нові нитки, нові петлі обхоплюють муху все міцніше, а павук тимчасом наближується. Знесилена, задихана, вона уже вся у владі свого ворога. Тоді бридке страховище простягає до неі своі чепкі лапи і — душить іі. Одразу воно починає ссати кров із тремтячого тіла своєі плохоі жертві; небавом, закропивши до часу згагу крови, кидає іі напів мертву, згодом вертається, знов ссе… Мука ця тягнеться довго, часом дуже довго, поки хоч крапелька крови зостається у бідолашній мусі. Хижий упиряка диха іі життям, глитає іі сили, впивається іі кровью і не спуска іі з очей, поки можна видушити хоч атом життєвоі сили, навіть з трупа. Нарешті муха здихає і іі, як непотрібне сміття викидають геть з павутиння. Перший подих вітерця — і вже помусі! Вдовольнився павук, нажерся і вертається у свій притулок. Він завдоволений і з себе самого, і з цілого світа і розмірковує собі, що, мовляв, за наших часів, путящим людям ще можна жити на світі. Продовжити читання ‘Павуки та мухи’


Липень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти