Posts Tagged 'Кабрал'

Солідарність у боротьбі. Бесіда з чорношкірими американцями у невимушеній обстановці

Амілкар Кабрал

Під час свого останнього візиту до Сполучених Штатів Америки Кабрал попрохав Африканську інформаційну службу[1] влаштувати коротку неформальну зустріч із представниками ріжних орґанізацій чорношкірих. АІС зв’язалась із близько 30 орґанізаціями, тож 20 жовтня 1972 року понад 120 представників широкого загалу ґруп, що об’єднують чорношкірих Америки, протовпилися у невеличке приміщення, щоби зустрітися з Амілкаром Кабралом. Багато їх приїхало до Нью-Йорку саме задля цієї зустрічі. Доки вона тривала, всі, хто раніше не знав Кабрала, пересвідчилися, що він жвавий, сердечний та жартівливий. Фраґменти розмови було відредаговано з ґраматичного погляду, аби зарадити можливим помилкам і неточностям: хоча Кабрал знав багато мов, йому було незручно спілкуватися анґлійською.

Я передаю вам — наші африканські браття і сестри Сполучених Штатів — братні вітання нашого народу, запевняючи вас у тому, що ми усвідомлюємо: все, що стосується вас, обходить і нас. Якщо ми не завжди кажемо про це, то це ще не означає, що ми не обізнані. Так є, і, зважаючи на те, що світ стає тіснішим, всі люди дізнаються про це.

Звісно, якщо ви мене запитаєте, щó мені до вподоби між братами (і сестрами) та товаришами — якщо ми є братами, то це не наша вада чи обов’язок. Але-ж якщо ми є товаришами, то це є політичне зобов’язання. Звісно, ми любимо своїх братів, але в нашому розумінні краще бути братом і товаришем. Ми дуже любимо своїх братів, але ми вважаємо, що позаяк ми брати, то маємо усвідомлювати відповідальність за це та мати чітку позицію щодо наших проблєм, щоб побачити, чи лишаємося ми товаришами поза цим. Це є надто важливим для нас. Продовжити читання ‘Солідарність у боротьбі. Бесіда з чорношкірими американцями у невимушеній обстановці’

Зброя теорії

Амілкар Кабрал

Відозва до першої Триконтинентальної конференції народів Азії, Африки і Латинської Америки, що відбулась у Гавані в січні 1966

Якщо хтось з нас приїхав на Кубу, мавши сумніви, що Кубинська революція радикальна, міцна, зріла й сильна, то, перебувши тут, ми певні її сили. Ця непоборна певність гріє наші серця і дає сміливість боротися проти спільного ворога, боротися тяжко, а славно: жадна сила у світі не годна знищити Кубинської революції, що вона не лише творить нове життя по селах і містах, але — і це навіть важливіше — творить Нову Людину, цілком свідому своїх національних, континентальних і міжнародних прав та обов’язків. За останні сім років і зокрема 1965 року — Року сільського господарства — кубинці зробили величезний поступ у кожній царині діяльности.

Ми віримо, що він є наукою для національно-визвольних рухів, а надто для тих, хто хоче, щоби їхня національна революція була правдивою революцією. Не можна було не помітити, що дехто з кубинців, хоч таких і небагато, не поділяв радощів святкування сьомої річниці: вони проти Революції. Можливо, дехто не прийде святкувати восьму річницю, але ми хотіли б заявити, що вважаємо політику «відкритих дверей» щодо ворогів Революції уроком мужности, рішучости, гуманізму та впевнености в людях, ще однією політичною та моральною перемогою над ворогом; тим, кого по-дружньому турбує небезпека, що її може ховати в собі цей масовий виїзд, ми ґарантуємо, що ми, народи африканських країн, що досі геть уярмлені портуґальським колоніялізмом, готові доправити на Кубу стільки чоловіків і жінок, скільки буде треба, щоби компенсувати від’їзд тих, хто з клясових причин або через негодність до пристосування, — тих, хто має інтереси чи настрої, несполучні з інтересами кубинців. Знову встаючи на важкий і траґічний шлях наших предків (здебільшого з Ґвінеї й Анґоли), що їх вивозили до Куби як рабів, ми ладні приїхати як вільні люди, як багатотрудиві робітники та кубинські патріоти, щоби мати продукційну функцію у цьому новому, рівному та багаторасовому суспільстві, а також допомогти перемогам кубинського народу та захищати їх ціною власного життя. У такий спосіб ми зміцнили би всі історичні, кревні та культурні зв’язки, що сполучають наші народи з кубинськими народами, а також стихійну відданість, глибоку радість і запальний ритм, що роблять будівництво соціялізму на Кубі новим явищем у всьому світові, унікальною і непересічною подією. Продовжити читання ‘Зброя теорії’

Амілкар Кабрал і «клясове самогубство»

Роман Тиса

Кабрал був очільником визвольного руху, що мав великий авторитет не тільки в Ґвінеї та Кабо-Верде, де він очолював бійців за свободу Африканської партії незалежности Ґвінеї та Кабо-Верде (Островів Зеленого Мису) (ПАЇҐК), але й по всій Африці та в усьому світі. Не мавши будь-яких особистих амбіцій і не претендуючи бути ідеолоґом національно-визвольного руху, Кабрал, проте, студіював і розробляв теорію (хоча через зрозумілі обставини не мав змоги робити це систематично). Його літературно-теоретична спадщина, це — статті та промови, що в них із огляду на становище двох рідних йому країн він порушує важливі соціяльно-економічні та політичні питання розвитку країни, що позбувається колоніяльної влади. Кабрал розумів, що звільнитися з-під тягаря колоніялізму можна лише поєднавши збройну, політичну та ідейну боротьбу, що вона ведеться з огляду на умови життя, історію та традиції народу, що здобуває незалежність. Разом з тим він був чужий ізоляціонізмові, національній замкненості, нехтуванню міжнародним досвідом революційної боротьби. Кабрал був переконаний, що всі здобутки проґресивної революційної думки та практики треба врахувати в боротьбі та творчо застосувати до конкретних умов. Завдяки цьому підходові ПАЇҐК досягла великих успіхів у суспільних перетвореннях у визволених районах, створених підчас збройної боротьби з колонізаторами, в мобілізації населення, а також у міжнародному визнанні своєї діяльности. Продовжити читання ‘Амілкар Кабрал і «клясове самогубство»’

Революція в Ґвінеї-Бісау 1963-1974

Роман Тиса

Є на південно-західному узбережжі Африки маленька країна — Ґвінея-Бісау. Малонаселена, небагата на природні ресурси, вона перебуває на периферії міжнародного життя. Та були такі часи, коли про неї знав увесь світ — коли в 1960-1970-х народ Ґвінеї самовіддано збройно боровся проти портуґальських колонізаторів. Війна за незалежність точилася більше десяти років, але повсталий народ, очолюваний Африканською Партією Незалежности Ґвінеї та Кабо-Верде (Островів Зеленого Мису) (ПАЇҐК), зрештою переміг. Революція в Ґвінеї зробила свій внесок у розвал світової колоніяльної системи, до того ж країна першою з-поміж портуґальських колоній позбулася влади заокеанського володаря. Перемога маленького народу продемонструвала, як поразка колонізаторів у колоніях може спричинити зміну політичного режиму в метрополії: в Портуґалії 1974 року сталася «революція гвоздик», що поклала край фашистській «Новій державі». Під цим оглядом Ґвінейська революція неначе ілюструє етап «село захоплює місто» партизанської стратеґії Мао Цзе-дуна, тільки не в національному, а в міжнародному маштабі (ще добрий приклад — Алжирська революція: внаслідок колоніяльної війни, що на той час тривала вже чотири роки, 1958 року у Франції стався військовий путч і впала Четверта Республіка). Продовжити читання ‘Революція в Ґвінеї-Бісау 1963-1974’

Коротка аналіза соціяльної структури «портуґальської» Ґвінеї

Амілкар Кабрал

Стислий виклад доповіді на семінарі, орґанізованому Центром ім. Ф.Фанона в Мілані, 1-3 травня 1964 року

Аналіза соціяльної структури в Ґвінеї може стати підмурівком нашої боротьби за національне визволення. Ми маємо уважно вдивлятися у ріжноманіття соціяльних станів і уникати їх протиставлення.

Отже, в сільській місцевості ми можемо виявити, з одного боку, ґрупу, яку можна охарактеризувати як напівфевдальну, представлену народом фула. З иншого боку, є народ баланта, який можна було-б назвати суспільством «без держави». Істнує також багато проміжних станів між цими двома етнічними крайнощами. Тоді як загалом можна ототожнити ісламістів із напівфевдалізмом, а відповідно анімістів — з відсутністю будь-якого недержавним устроєм, варто зазначити, що серед анімістів істнує етнічна ґрупа мандяків, яка вже на момент прибуття портуґальців демонструвала ознаки февдального ладу.

Якою є соціяльна стратифікація народу фула? Для початку ми розглянемо ґрупу вождів, привілейовану верству та реліґійну верхівку, потім — ремісників та дяула, що являють собою чисельних торговців, і нарешті поговоримо про селян. Ще не клавши початок економічній аналізі кожної з цих ґруп, уже можна помітити, що вожді та їхнє оточення, незважаючи на збереження традицій колєктивного володіння землею, мають вагомі привілеї стосовно прав власности на землю та використання праці инших. Унаслідок цього селяни, залежні від вождя, змушені працювати на нього протягом певного періоду щороку. Ремісники посідають важливе місце в соціяльно-економічній системі народу фула і є представниками тієї галузі, що переробляє сировину, починаючи ковалями на найнижчій сходинці цієї драбини, шкірниками тощо, себто є представниками, так-би мовити, зародкової галузі. Ґрупа дяула, яку деякі дослідники вважають такою, що вона стоїть вище за ремісників, не відіграє аж такої важливої ролі. Проте вони мають певні можливості для накопичення грошей. Ґрупа селян здебільшого є безправною та експлоатованою клясою всередині народу фула. Продовжити читання ‘Коротка аналіза соціяльної структури «портуґальської» Ґвінеї’

Ідентичність і гідність в контексті національно-визвольної боротьби

Амілкар Кабрал

15 жовтня 1972 року Амілкар Кабрал отримав ступінь почесного доктора Університету ім. А.Лінкольна в Пенсильванії, США. Нижче навадено текст його виступу з цієї нагоди.

Вступ

Боротьба народу за національне визволення і незалежність від влади імперіялізму стала рушійною силою проґресу для людства та, безсумнівно, однією з найхарактерніших рис сучасної історії.

Об’єктивна аналіза імперіялізму як такого або як «природного» історичного явища — чи навіть «необхідного» в контексті певного шляху економіко-політичного розвитку великої частини людства — показує, що влада імперіялізму (разом з його неодмінними супутниками — злиднями, грабунками, злочинами, руйнуванням людських і культурних цінностей) має не тільки неґативний бік. Величезне нагромадження капіталу у пів-дюжині країн північної півкулі, що уможливилося завдяки піратству, конфіскації майна инших народів і безжальній експлоатації праці цих народів, призвело не тільки до монополізації колоній, але й до поділу світу та зміцнення влади імперіялістів. Продовжити читання ‘Ідентичність і гідність в контексті національно-визвольної боротьби’

Національне визволення і культура[1]

Амілкар Кабрал

Ми дуже раді взяти участь у цій церемонії, влаштованій на вшанування пам’яті нашого соратника та гідного сина Африки, покійного доктора Едуардо Мондлане[2], покійного президента ФРЕЛІМО, підступно вбитого портуґальськими колонізаторами та їхніми союзниками 3-го лютого 1969 року у Дар-ес-Салаамі.

Хочемо подякувати за цю ініціятиву Сіракузькому університету та особливо проґрамі східно-африканських досліджень, якою керує вчений і викладач Маршал Сеґал. Вона є доказом не лише вашої поваги та захоплення незабутньою особистістю доктора Едуардо Мондлане, але також вашої солідарности з героїчною боротьбою мозамбікського народу та усіх народів Африки за національне визволення та розвиток.

Приймаючи ваше запрошення, яке, ми вважаємо адресованим всьому нашому народу та нашим бійцям, ми ще раз хотіли засвідчити бойову дружбу та солідарність з народом Мозамбіку та його шанованим керівником, доктором Едуардо Мондлане, з яким нас пов’язують братерські зв’язки у спільній боротьбі проти портуґальського колоніялізму, що він є особливо реакційним. Наші дружба та солідарність є тим більш щирими, що ми, насправді, не завжди погоджувалися з нашим товаришем Едуардо Мондлане, чия смерть зрештою була втратою і для нашого народу. Продовжити читання ‘Національне визволення і культура[1]’


Липень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  

Введіть адресу своєї ел.пошти