Український Жовтень

Андрій Здоров

Вступ

– То хіба Ви по-руськи не розумієте?
– Цебто по-панськи? А де ж би ми тут навчились?
Марко Кропивницький. “Доки сонце зійде, роса очі виїсть.” (Дія 1. Ява 4)

Подобно тому, как человечество может прийти к уничтожению классов лишь через переходный период диктатуры угнетенного класса, подобно этому и к неизбежному слиянию всех наций человечество может прийти лишь через переходный период полного освобождения всех угнетенных наций, то есть свободы их отделения.
Ленин В.И. Социалистическая революция и право наций на самоопределение // ПСС. – Т. 27. – С. 256.

Наступного дня після указу Президента В.Ющенка про розпуск Верховної Ради України від 2 квітня 2007 р. найбагатший українець мільярдер Р.Ахметов згадав про 1917 рік. В інтерв’ю „Українській правді” він закликав всіх виконувати рішення Конституційного суду й зберігати правову державу: „Є емоції, є різні точки зору. Але всі ми повинні бути рівними перед законом. Інакше в нас вийде не по європейські, а як у 1917 році”[1]. Ахметов не один, хто бачить загрозу повторення 1917 року. Буржуа всього світу добре пам’ятають цю загрозу й цей урок, що змушує їх досі оглядатися на сплячого велетня й робити вигляд, що вони ставляться до своїх найманих рабів як до людей, до „громадян”. При цьому вони не забувають нагадувати, що саме досвід історії підтверджує їх правоту, їх право на владу й панування. Так було завжди, відколи існують класові суспільства й держави на Землі.

Червоне козацтво і Василь Шахрай: невідомі сторінки

Андрій Здоров

23 лютого керівники української держави, як і більшості колишніх республік Радянського Союзу, будуть поздоровляти всіх військовослужбовців, ветеранів та й просто чоловіків із «Днем захисника Вітчизни». То й не дивно, що чоловіча половина населення, незалежно від того, служили вони колись в армії чи ні, звикла в цей день приймати поздоровлення від жіночої половини та відзначати це «чоловіче свято», своєрідний чоловічий аналог 8 березня. Мало хто в цей день зазвичай навіть згадує, що народилося це свято як «день Рабоче-Крестянской Красной Армии»  у 1918-1919 рр. й до сучасної «Вітчизни» (тобто буржуазної держави України чи Росії) жодного відношення не має.

Незручність цього становища відчув попередній президент України В.Ющенко, який пропонував перенести День захисника Вітчизни на 29 січня – день пам’яті героїв Крут. Нинішні керманичі держави на радянські традиції не зазіхають. Більше того, 29 січня прем’єр М.Азаров поклав квіти до могили «героїв Крут», тобто юнкерів та студентів, що загинули у бою із червоними військами, а президент Янукович на своєму сайті оприлюднив звернення із закликом шанувати пам’ять «тих, хто загинув за нашу незалежність». Як вдається нашій владі всидіти на двох стільцях одночасно, поєднуючи антирадянські й суто радянські традиції – загадка, над якою ще довго будуть ламати голови історики. Залишається відкритим і питання про те, із кого ж тоді брати приклад підростаючому поколінню, хто ж тоді «наші», а хто «вороги», червоні чи жовто-блакитні?

Український марксизм — короткий огляд перших кроків

Андрій Здоров

Марксизм за своєю суттю є інтернаціональним вченням, його національні різновиди неможливі, боротьба пригноблених за своє визволення не має національних меж і об’єднує пролетарів усього світу. Проте марксизм водночас не відкидає і національне питання, і наявні українські випадки свідчать про роль марксизму в історії України.

Офіційна ідеологія більшости держав, що виникли на території колишнього СРСР, на сьогодні стверджує, що марксизм та соціялізм у ці країни, до всіх неросійських народів було принесено на російських багнетах, тобто військами Червоної Армії у 1918-1921 роках і пізніше. Тому всі республіки колишнього СРСР після 1991 року заперечили «соціялізм» як силоміць нав’язане вчення, органічно чуже їх «менталітету». Однак ці ідеологічні інвективи далекі від реалій.

Хто підняв збройне повстання в Києві в січні 1918 р.?

Андрій Здоров

Доба української революції 1917-1920 рр. і період Української Центральної Ради зокрема здавна привертає увагу істориків. Чимало з них, описуючи причини поразки Центральної Ради, згадують і повстання, підняте проти неї більшовиками в січні 1918 р. в Києві, як раз тоді коли більшовицькі війська зі сходу вели повномасштабний наступ на столицю УНР. Проте спеціальних наукових досліджень саме цього повстання до сих пір практично немає. Як не дивно, але навіть у радянські часи наукова розробка цієї теми була зведена до написання кількох популярних нарисів, енциклопедичних та ювілейних статей. Причини ж, підготовка, перебіг повстання, склад його учасників, роль різних політичних сил у ньому практично залишились недослідженими.

Не багато зробили в цьому напрямку і дослідники з української діаспори. Ось як описує причини і початок січневого повстання в Києві „Енциклопедія українознавства”: „Під впливом большевицької пропаганди чужонаціональні (росіяни та жиди) робітники київського заводу „Арсенал” під проводом А. Іванова, захопивши стратегічні пункти міста (Арсенал, Печерськ, Поділ, Вантажну станцію, Старе місто) і намагаючись оточити Центральну Раду, почали 29.01.1918 р. (дата подана за новим стилем. За старим стилем це 15 січня 1918 р. – А. З.) повстання”.