Кляса, політика та Дебре

Андре Ґундер Франк і Саїд А. Шах

Чесна і конструктивна критика творчости Дебре не може не розпочатися з визнання її важливости та цінности. Як революційний документ в найкращих традиціях публіцистики, низка статей Дебре звертається — і нас закликає звернутися — до найважливіших політичних питань нашого часу, — до питань, яких багато хто прагнув уникнути. Дебре піддав переконливій критиці псевдореволюційні тенденції та щиро закликав до зброї в ім’я революції. Ба більше: цьому закликові повністю відповідала його особиста поведінка, чого про більшість з нас сказати не можна. Але все це — і з цим він погодився би першим — не ставить творчість Дебре над критикою. Навіть навпаки — критичний, але якомога об’єктивніший розбір текстів Дебре від цього стає ще важливішим.

На нашу думку, тези Дебре потребують критики з двох головних причин: по-перше, вони не базуються на ретельній аналізі латиноамериканського суспільства, не кажучи вже про увагу до його клясової структури; по-друге, як наслідок у них теорія відокремлюється від практики, і, виходячи з хибного розуміння природи латиноамериканської революції, у них недооцінюється політична роля збройної боротьби та масової участи, а також важливість їхнього взаємозв’язку. Брак аналізи суспільства не був би такою серйозною хибою політичного трактату (на від відміну від твору аналітичного), якби він не призводив до увічнення — у відмінній формі — тієї самої політичної слабкости революційної політики в Латинській Америці, що її Дебре саме хоче подолати. У цьому критичному розборі ми розглядатимемо радше центральні тези Дебре, ніж окремі «цитати», що вони часто суперечать його власним центральним тезам.

Режіс Дебре і «Революція в революції?»

Віктор Петруша

Ще чутно відголоси «довгих шістдесятих» минулого століття, що їх у нас, серед лівих, прийнято розглядати лише під кутом подій 1968 року у Франції. Така звуженість погляду на досить широку історичну епоху пояснюється здебільшого звеличенням власне европейських подій, зокрема студентського протесту, примірянням цих подій на себе, а також слабкою поінформованістю про події в країнах «третього світу». Видання книги Режі Дебре є спробою розширити погляд на цю революційну епоху, що її пережили народи ґлобального Півдня і деякі країни Півночі.

Звернімося спочатку до біоґрафії автора «Революції в революції?». Режі Дебре народився 2 вересня 1940 року в сім’ї юристів. Батьки дотримувались правих поглядів, що, проте, не завадило їм взяти участь у французькому руху Опору. В юному віці Дебре виявляє здібності до філософії, здобуває премію «Конкур женераль» з цієї дисципліни, що проводиться серед учнів старших кляс. Власне завдяки цьому талантові Дебре згодом вступає до Вищої нормальної школи, що є кузнею не тільки для кадрів природничих наук, але й лівих інтелєктуалів — випускниками цього вишу були Сартр, Фуко, Альтюссер. Останній вплинув на Дебре, адже був його викладачем. Хоча Луї Альтюссер і належав до Французької комуністичної партії (ФКП), найбільш прорадянської на той момент компартії у Західній Европі, він цікавився і популяризував також ідеї Мао Цзе-дуна; це відбувалось на тлі поступового відходу «західного марксизму» від прорадянської позиції — надто після подій 1956 року в Угорщині.