Алла Загайкевич

Денис Колокол

Про Аллу Загайкевич я багато чув від Kotra (Дмитро Федоренко) та Андрія Кириченка – людей, що стоять за лейблом Nexsound. В 2005 році на фестивалі “Деталi Звуку” (ДЗ) Kotra мене з нею нарешті познайомив – “думаю, ви точно знайдете спільну мову”.

Виступ Алли Загайкевич на фестивалі був одним з тих, що було потрібно дуже уважно слухати. Своє концертне місце вона розташувала за спинами аудиторії, тому очі всіх були прикуті до відео-арта. Я був одним з небагатьох, хто знав про це місце – я один підкрався туди з фотокамерою. Коли ж хвилин за десять від початку її виступу на подіум вийшов скрипаль Сергій Охрімчук, фотографи полізли, як гриби після дощу. Охрімчук – старанний та експресивний музикант, він танцював над своєю скрипкою, із напруженням, як шаман, розхитувався і видирав одна по одній струни зі смичка. Сергій грав з нот, вони разом з Аллою зазвичай опрацьовують партії п’єс, щоб потім вона могла чутливо і не руйнуючи втручатися у скрипковий монолог.

Дует Алли Загайкевич та Сергія Охрімчука – це, що називається, академічна електроакустика. Охрімчук грав, а Загайкевич делікатно втручалася у вхідний сигнал, наповнюючи звуковий потік дрібними та відточеними відтінками ніби акустичного звуку, але вже трохи не акустичного. Взагалі, вслуховуючись у те що, в них виходило, мені здавалося, що Охрімчук тільки для того і грає, аби Алла перетворила його скрипку у розсипчасте різноманіття “можливостей обробки акустичного звуку в реальному часі”. Соло Алли Загайкевич – це, фактично, нойз – по мені забігали мурашки, коли вона раптом заводилась, розпухала у приміщенні, перетворюючись на неймовірно гучний брязкіт. Я не можу сказати, що мені ця музика подобається, але мені безперечно дуже цікаво, що нею рухає.

Таємничий концерт

Алла Загайкевич

Леонід Грабовський — одна з найпарадоксальніших постатей сучасної української музики. Композитор, для якого мистецтво — це завжди «нове мистецтво», а бути митцем — означає прокладати свій шлях у ньому. Композитор, що з перших кроків у музиці надзвичайно свідомо ставився до творчости, відшукуючи насправді її «вічні закони»: звертався до праць старих поліфоністів, дослухався до знахідок сучасників, ви¬вчав теоретичні праці европейських митців-аванґардистів — композиторів і художників, виробляючи власний метод композиції, а в останні роки захопився вивченням «композиції за допомогою комп’ютера».

Композитор, чия діяльність у колі «Київських аванґардистів» закладала підвалини самого поняття «українська нова музики» і від’їзд якого з України у 1981 році нікого не здивував.

Крізь його шлях проглядають долі багатьох українських першовідкривачів «нового мистецтва» — яскравий спалах творчої енергії в молоді роки, плідна заглиблена праця… мовчання… спочатку нетривале, потім довше… несвідоме, усвідомлене…

І все ж таки — невпинний шлях «до музики».