Posts Tagged 'економіка'

До питання про економічний колоніялізм на Україні

holub-3Всеволод Голубничий

У цьому питанні в українській літературі як на еміґрації, так і на батьківщині панує багато непорозуміння, опрощення й пропаґандизму. В УРСР часто розкидаються фразою, що, мовляв, Україна була колонією (або ще й «напівколонією» — щось таке!) царської Росії, а на еміґрації полюбляють твердження, що Україна є й зараз колонією Росії. Однак, колоніялізм є дуже складним явищем і розкидатися цим словом без поважного обґрунтування не рекомендується. В світі існують встановлені в науці (як, напр., і в документах Об’єднаних Націй) поняття й дефініції колоній і колоніялізму, ці поняття треба знати і з ними порівнювати становище України. А своє власне, якесь «українське» поняття колоніялізму, що пасувало б лише до України (чи Україна до нього) вигадувати не варт, бо світ його не визнає.

Насамперед треба наголосити, що в авторитетній світовій літературі зараз  р о з р і з н я є т ь с я  політичний колоніялізм і економічний колоніялізм, які хоч і часто пов’язані, проте далеко не завжди. (Крім того розрізняється ще й культурний колоніялізм, демографічний, соціяльний тощо, але це не буде нашою темою).

Дефініцію політичного колоніялізму можна просто подати так. Усі несуверенні країни й території, що є під владою інших держав, в суті речі є політично колоніями. Під цю категорію підпадає і те, що прямо зветься колонією (напр., Гонконґ), і різні «мандатні» чи «трестові» території (острови у Тихому океані), і різні протекторати тощо. Україну, поскільки вона не суверенна, не важко окреслити колонією в політичному сенсі, хоча й це треба робити обґрунтовано, з поясненнями (див. про це нижчеподану працю д-ра Б.Т. Галайчука). Але не слід змішувати політичний і економічний колоніялізм. Продовжити читання ‘До питання про економічний колоніялізм на Україні’

Україна в системі всесоюзного, европейського й світового господарства

holub-2Всеволод Голубничий

Під кутом зору економічних зв’язків та інтеґрації пореволюційну історію України слід поділити на три періоди: 1) період перед п’ятирічками, коли відбувалася дуже важлива зміна напрямків економічних зв’язків головних українських земель в бік Росії; 2) період сталінських п’ятирічок, 1929—1955, коли мала місце інтенсивна насильна інтеґрація української економіки з економікою Росії; 3) сучасний період, що характеризується помітною дезінтеґрацією економічних зв’язків між Україною і Росією та поворотом розвитку господарства України до напрямків торгівлі і спеціялізації, далеко більше згідних з економічним законом порівняльної вигоди, ніж раніше. (Стосовно міжвоєнного періоду мова тут йтиме головно про центральні й східні українські землі. Питання про те, чи була економіка Західньої України достатньо інтеґрована в економіку країн, що її окупували, як і ще раніше — питання інтеґрації з Австро-Угорщиною ще не є вичерпно досліджені. Але можна гадати, що поскільки економічний рівень розвитку західно-українських земель був завжди нижчий за рівень розвитку країн-окупантів, інтеґрація економіки Західньої України могла бути значно більшою, ніж на Центральній і Східній Україні).

У двадцятих роках, після перемоги радянської влади на Україні, в напрямках і структурі економічних зв’язків України з її сусідами і світом настали радикальні зміни. Поперше, обірвалися зв’язки України із Західньою Европою. В наслідок націоналізації (без відшкодування) чужоземних капіталів на Україні та відмови уряду СРСР сплачувати закордонні царські борги, приплив чужих капітало-вкладів на Україну припинився цілком, і разом з тим дуже різко сповільнилася індустріялізація України в цей перший період. В наслідок усамостійнення Польщі й Прибалтицьких держав різко зменшилася й зовнішня торгівля України з ними. Натомість зросла торгівля України з Росією та іншими частинами СРСР, хоча об’єм цього приросту був значно менший за об’єм втрат української торгівлі із Західньою й Східньою Европою. Настали зміни і в сільсько-господарському експорті України. Продовжити читання ‘Україна в системі всесоюзного, европейського й світового господарства’

Україна в системі всеросійського, европейського й світового господарства

holub-1-0Всеволод Голубничий

Якщо розуміти під реґіональними ринками значний розвиток торгівлі поміж містом і довколишніми селами та панськими маєтками, то такі регіональні ринки розвинулися на Україні в другій половині XVI століття, головно на базі ярмарків. Якщо під національним ринком розуміти звичайний розвиток торгівлі поміж містами, то український національний ринок створився в першій половині XVII століття на базі розвитку магнатських мануфактур та ремісництва. Одночасно з українським національним ринком, розвинувся й російський національний ринок на Московщині і польський у Польщі.

Остаточно український національний ринок оформився за козацько-гетьманської держави. Починаючи від Богдана Хмельницького, державний скарб збирав пограничне мито, т. зв. «індукту» (довізне) й «евекту» (вивізне). Після поразки гетьмана Мазепи, царським указом 1714 р. заборонено вивіз усіх товарів з України через всі кордони окрім московського. На цьому кордоні мито збиралося в московську скарбницю. В 1720-х роках усю зовнішню торгівлю України передано московським купцям. У той же час запроваджено на Україні московські гроші, а вживання польських та інших заборонено. В 1752 р. російський сенат видав указ не брати «портового» (закордонного) мита з російських товарів, що вивозяться на Україну, а в 1754 р. зовсім скасовано всі мита поміж Московією й Україною. Продовжити читання ‘Україна в системі всеросійського, европейського й світового господарства’

Вибрані листи: Енґельс Марксові (26 квітня 1853)

Енґельс Марксові

26 квітня [1853 р.]

У Франції торгівля, либонь, падає. Надто зменшився безпосередній довіз бавовни з Америки, так що Франція тепер єдина країна, яка одержала цього року, не зважаючи на величезний американський врожай, менше, ніж минулого року, і ледве-ледве більше, ніж за рік політичних заколотів (1851 р.), коли „соціялістичний вир загрожував поглинути порядок і суспільство”. Довіз 1822 р. свідчить за тимчасовий магічний ефект державного перевороту. 1853 р., виявляється занепад. Дещо завжди йшло з Ліверпуля до Гавру, але далеко не такою кількістю, як раніш. Взагалі, як видно, у Франції промисловість не процвітає. Цього разу здається становище серйозне й спирається на витиснення французьких товарів із чужоземних ринків власними продуктами даної країни. Масове вигнання робітників 1851—1852 р.р. починає давати свої наслідки. Я переконаний, що це вигнання особливо спричинилося до поширення й поліпшення англійських і американських фабрик, що вироблюють паризькі речі, бронзові вироби і т.ін. і тепер ще сучасний режим безкарно гонить пролетаріят за кордон, хоча й менше, ніж раніш. Французька промисловість навіть за мирних умов повинна піти під три чорти, бо там завжди користуються змовою як „засобом керувати”, а також завдяки тому, що пролетаріят весь час висилається. Англійці і янкі зуміють використати справді придатну частину французьких робітників.

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 52.


Жовтень 2022
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти