«Західний марксизм» і Радянський Союз. Огляд критики та дискусій після 1917 року (IV)

Марсель ван дер Лінден

Глава четверта. Від «Великої Вітчизняної війни» до уподібнення структур Східної Европи (1941–1956)

Раптовий напад Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 року остаточно поклав край договору, що упродовж двох років істнував між двома країнами. Швидкісне просування вперед німецької армії змусило радянський режим вдатися до жорстких заходів. На додаток до звичайних військових заходів (мобілізація, проголошення воєнного стану на европейській території СРСР тощо) було вжито низку економічних заходів, таких як переведення на воєнні рейки сільського господарства та промисловости і повна евакуація багатьох промислових підприємств на схід. Героїчні зусилля, які доклали салдати, робітники та інженери підчас евакуації, можна пояснити лише тим, що від самого початку війна велась як народна, оборонна війна. Центральною темою всієї офіційної пропаґанди були патріотизм і ненависть до підступного ворога. Спочатку здавалось, що німецький наступ неможливо зупинити, але під час битви за Москву (взимку 1941/1942 р.) відбулися перші контрнаступи, що вони повторились з подвійною силою під Сталінградом і Курськом (1943 р.). На міжнародному рівні Сталін утворив союз з Великою Британією і США. Щодо своєї гаданої мети «світової революції» він намагався якомога переконливіше заспокоїти заморських союзників, зокрема розпустивши 1943 року Комуністичний Інтернаціонал.

Марксизм і «нова лівиця»

Ісак Дойчер

Навесні 1967 року Ісак Дойчер шість тижнів провів у Гарпьор-коледж (тепер це Університет штату Нью-Йорк у місті Бінемтоні) як почесний запрошений професор політолоґії. Надрукований нижче обмін думками є частиною записаної на плівку дискусії зі студентами коледжу, надрукованої у першому числі «Нью лефт форум» — студентського журналу, започаткованого за участи Ісака Дойчера. Крім самого Дойчера в дискусії взяли участь Ерік Дейвіс, Ален Вайтмен, Ґері Вьорцел і професор Мелвін Ляймен.

Дойчер розпочав зі спроби з’ясувати, у чому так звана нова лівиця бачить свою відмінність від инших радикальних ґруп минулого, та критично розглянув її заявку на дотримання праґматичної, неідеолоґічної позиції.

Ісак Дойчер: Термін «ідеолоґія» у ріжних мовах і ріжних контекстах означає ріжні речі. Навіть в анґлійський мові. І плутанина у термінах віддзеркалює плутанину в головах. Знайшлись навіть автори, що вони кілька років тому проголосили «кінець ідеолоґії». Що вони мали на увазі? Якщо придивитися до їхньої заяви ретельніше, можна бачити, що заявити вони хотіли про «кінець комунізму та марксизму»; проте оскільки це звучало б банально, тривіяльно, реакційно, вони сформулювали свою заяву солідніше: кінець ідеолоґії! Треба відкинути великі прагнення й ідеї змінити суспільство, адже вони старомодні, — ось на чому вони наголошували. Коли ці автори проголосили кінець ідеолоґії, насправді вони заявили про кінець своєї ідеолоґії, про пошук душевного спокою і примирення з істнуючим суспільством. У гурті цих «пророків» були ріжні колишні ліваки, колишні комуністи, колишні соціялісти та колишні троцькісти.

Маоїзм: його засновки, розвиток, ідейна сильвета

Ісак Дойчер

I

Що таке маоїзм? Що це за політична ідея і напрямок сучасного комунізму? Пильно треба вияснити це, адже маоїзм сьогодні змагає з иншими комуністичними школами, прагнучи міжнародного визнання. Водночас маоїзм був напрямком — навіть провідною течією — китайського комунізму впродовж тридцяти чи тридцяти п’яти років. Саме під цим прапором головні сили китайської революції розгорнули найтривалішу війну сучасної історії та здобули 1949 року перемогу, завдавши капіталізмові найбільшого вдару по Жовтневій революції і прорвавши ізоляцію Радянського Союзу. Маоїзм виходить на міжнародну арену та прагне уваги всього світу до своїх ідей — се не дивно. Дивно те, що він не зробив цього досі та що він так довго був обмежений на національному досвіді.

Тут маоїзм разюче контрастує із лєнінізмом. Останній також спочатку був суто національною, російською школою, але так було недовго. 1915 року, після краху II Інтернаціоналу, Лєнін вже був центральною фіґурою руху за III Інтернаціонал, його ініціятором і надхненником з лав більшовицької фракції Російської Соціял-Демократичної Робітничої Партії, а лєнінізм став самостійною думкою. До того більшовики, як і инші російські соціялісти, активно обговорювали всі питання міжнародного марксистського руху, переживали його досвід, брали участь у всіх суперечках і почували свій нерозривний зв’язок із міжнародним рухом, інтелєктуальну, моральну та політичну солідарність із ним. Маоїзм від самого першу був рівним більшовизмові своєю революційною силою та динамікою, але ріжнився від нього відносною вузькозорістю та браком котрого-небудь безпосереднього контакту з важливими сучасними тенеденціями сучасного марксизму. Хоча й не дуже певно, але слід визнати, що китайську революцію, що своїми маштабами є найвеличнішою з усіх революцій в історії, очолювала найбільш провінційна й «обмежена» з революційних партій. Цей парадокс укотре виявляє внутрішню силу, притаманну революції.