Posts Tagged 'диктатура пролєтаріяту'

Критичні міркування щодо брошури Рози Люксембурґ «Російська революція»

Ґеорґ Лукач

Пауль Леві побажав видати писану в Бреславській в’язниці, але незавершену брошуру товаришки Рози Люксембурґ. Це видання здійснено підчас запеклої боротьби з К.П.Н. [Комуністичною Партією Німеччини] і III Інтернаціоналом; воно є одним з етапів цієї боротьби, так само як викриття «Vorwärts», як брошура Фріслянда лише служить иншим, глибшим цілям. Мається на меті не тільки похитнути авторитет К.П.Н., довіру до політики III Інтернаціоналу, але й самі теоретичні основи більшовицької орґанізації й тактики. Високий авторитет Рози Люксембурґ має послужити цій справі. Її спадщина має лягти в основу теорії ліквідації III Інтернаціоналу та його секцій. Відтак, на це недостатньо просто зазначити, що Роза Люксембурґ пізніше змінила свої погляди. Головне тут з’ясувати, якою мірою вона була права чи не права. Адже, абстрактно кажучи, цілком можна припустити, що в перші місяці революції погляди Рози Люксембурґ розвивалися б у хибному напрямку, що зазначена товаришами Варським і Цеткін переміна в її поглядах означала помилкову тенденцію. Тому слід передусім — незалежно від пізнішої позиції Рози Люксембурґ стосовно викладених у брошурі ідей — розібратися із самими цими поглядами. Тим більше, що деякі зі згаданих у ній розбіжності між Розою Люксембурґ і більшовиками з’явились уже в «Брошури Юніуса» і критиці її Лєніним, як, власне, вже в критиці Розою Люксембурґ лєнінської книги «Крок вперед, два кроки назад», в її статті, опублікованій 1904 року тижневиком «Neue Zeit», почасти вони відіграли ролю навіть у період створення проґрами «Спартака». Продовжити читання ‘Критичні міркування щодо брошури Рози Люксембурґ «Російська революція»’

Про Російську революцію

Роза Люксембурґ

I

Російська революція є найвеличнішим фактом світової війни. Її вибух, її небувалий радикалізм, її тривалий вплив якнайкраще доводять брехливість фраз, якими офіційна німецька соціял-демократія ретельно намагалась від самого початку ідеолоґічно прикрасити завойовницький похід німецького імперіялізму, — фраз про місію німецьких багнетів повалити російський царизм і звільнити пригноблені ним народи. Величезний розмах, якого набула революція в Росії, той глибокий вплив, який вона справила на всі клясові відносини, те, як вона оголила всі суспільно-економічні проблєми, як послідовно просунулась уперед від першої стадії буржуазної республіки до подальших фаз — причому повалення царату залишилось лише незначним епізодом, майже дрібничкою — все це як на долоні показує, що звільнення Росії є не наслідком війни та військової поразки царизму, не заслугою «німецьких багнетів у німецьких руках», як віщувала передовиця часопису «Neue Zeit» за редакцією Кауцького, а мало глибоке коріння у власній країні та внутрішньо повністю дозріло. Військова авантюра німецького імперіялізму під ідеолоґічним щитом німецької соціял-демократії не викликала революції в Росії, а навпаки: її спочатку тимчасово — після першого бурхливого підйому в 1911-1913 роках — перервала, а потім — після революційного вибуху — створила для неї найважчі, найбільш анормальні умови. Продовжити читання ‘Про Російську революцію’

Роза Люксембурґ і Російська революція

Роман Тиса

Рукопис Рози Люксембурґ «Про Російську революцію» (1918) є не просто результатом роздумів німецької революціонерки над бурхливими подіями в колишній Російській імперії, але також і заочною полємікою з більшовиками, головними дійовими особами цих подій, та критикою їхньої практики. Визнаючи величезне значення революції взагалі (рукопис починається словами «російська революція є найбільшою подією світової війни»), визнаючи величезне значення самого факту приходу до влади у великій країні соціялістів-марксистів («… їм належить безсмертна історична заслуга, що полягає в здобутті політичної влади та постановці проблєми втілення соціялізму перед світовим пролєтаріятом…»), Люксембурґ разом з тим висуває пункти, в яких вона з більшовиками, їхніми методами проведення революції розходиться. Таких я нарахував три: (1) протиставлення більшовиками диктатури демократії, нерозуміння ними необхідности нерозривного поєднання одного з иншим, тим більше в добу революції; (2) національна політика більшовиків, засудження так званого «права націй на самовизначення» («пустопорожньої дрібнобуржуазної фразеолоґії та махлярства», за словами Люксембурґ); (3) засудження гасла «Землю — селянам!» і розподілу панської землі між селянами, засудження подрібнення великих маєтків — матеріяльної бази майбутніх сільських комун, сільгоспкооперативів чи колгоспів. Таке суперечливе ставленні Люксембурґ до більшовиків та її хитання від беззастережної аполоґетики до жорсткої критики російських революціонерів, що проступає мало не на кожній сторінці рукопису, свідчить, як на мене, не тільки про викривлене уявлення про події в Росії, яке склалось у авторки через відомі обставини (нагадую, що писаний рукопис у в’язниці, і можна тільки уявити, як важко писати в’язню про поточні події в нехай і сусідній, але чужій країні, в умовах нестачі інформації, неповних і суперечливих відомостей, які до того ще й поступають із запізненням), але також і про те, що вона не до кінця звільнилась від буржуазних уявлень про пролєтарську революцію. Люксембурґ ніби прикладала до Російської революції шаблони попередніх, буржуазних революцій: контури минулого співпадали з сучасністю тільки почасти, викликаючи в неї розчарування і відчай. Продовжити читання ‘Роза Люксембурґ і Російська революція’

Демократія і диктатура

Роза Люксембурґ

Найбільша помилка теорії Леніна-Троцького  полягає в тому, що вони – точнісінько  як і Каутський – протиставляють демократію диктатурі. «Диктатура або демократія» – саме так сформульована дилема як для більшовиків, так і для Каутського. Каутський, звісно ж, дає перевагу демократії, а саме буржуазній демократії, постулюючи її як альтернативу соціалістичним перетворенням. Ленін же з Троцьким проголошують диктатуру напротивагу демократії, що в такому разі означає диктатуру невеличкої групки людей, тобто цілковито за буржуазним взірцем. Йдеться тут про два протилежних полюси, що є рівновіддаленими від справжньої соціалістичної політики. В разі якщо пролетаріат, захопивши владу, вчинятиме за «доброю порадою» Каутського, і так ніколи й не візьметься за соціалістичні перетворення під приводом «нeдозрілості країни» та задовольняючись лише демократією, – то тим самим пролетаріат зрадить самого себе, інтернаціонал і революцію. Соціалістичні перетворення мають слідувати одразу ж – найенергічнішим, найпослідовнішим та безкомпромісним чином. Тобто диктатура є необхідною, – але ж диктатура класу, а не диктатура партії, або кліки! Диктатура класу, тобто диктатура народних мас в необмеженій демократії. Продовжити читання ‘Демократія і диктатура’

Громадянська війна у Франції

Карл Маркс

Передмова

Пропозиція випустити новим виданням відозву Генеральної Ради Міжнароднього Робітничого Товариства з приводу громадянської війни у Франції й додати до неї переднє слово була для мене несподіванкою. Отже, я можу тільки побіжно торкнутись тут найважливішого в цій справі.

До більшого твору, що назву його я подав вище, я додаю ще дві відозви Генеральної Ради з приводу франко-пруської війни, і роблю це, по-перше, тому, що в «Громадянській війні» є посилки на другу відозву, а відозва ця не зовсім зрозуміла без першої, по-друге-ж, тому, що й ці дві відозви так само написано Марксом, і що в них, не менш, як і в «Громадянській війні», виявляється надзвичайний хист автора, що вперше визначився в його праці «Луї-Наполеонове 18-е брюмера», — хист схоплювати характер, значіння й наслідки поважних історичних подій в той час, коли події ці саме розгортаються перед нашими очима, або-ж щойно закінчились, — нарешті-ж ще й тому, що ми в Німеччині ще й досі відчуваємо на собі Марксове пророкування — тяжкі наслідки цих подій. Продовжити читання ‘Громадянська війна у Франції’

Про диктатуру пролєтаріяту

Карл Маркс, Фрідріх Енґельс

Зібрав Ернст Дран

ДЖЕРЕЛА.

Енґельс, Фрідріх. Основи комунізму. Укр. вид. Київ, 1919.
Маркс, Карл і Енґельс, Фрідріх. Комуністичний Маніфест. Укр. вид. Київ, 1918.
Листи і витяги з листів І. Ф. Векера, І. Діцґена, Фр. Енґельса, К. Маркса і А. до Ф. А. Зорґе та инших. Нім. вид. Штутґарт, 1906.
Дран, Ернст і Фрідеґ, Ернст. Німецький революційний альманах. Нім. вид. Берлін, 1919.
Вермут і Штрібер. Комуністичні змови. Нім. вид. Берлін, 1853.
Маркс, Карл. Громадянська війна у Франції. Укр. вид. Харків, 1921.
«Neue Zeit» (Нові часи), нім. періодичне вид. Штутґарт, т. IX, X і XX.
З арсеналу соціялізму. Нім. вид. Франкфурт н. М., 1907.

Найдавніший документ, в котрому говорить Енґельс про диктатуру пролєтаріяту, є старий льондонський статут Союзу Комуністів з 8 грудня 1847 року. В ньому сказано:

«§ 1. Ціллю союзу є повалення буржуазії, панування пролєтаріяту, знесення старого, опертого на клясові противенства, буржуазного громадянства і основання нового громадянства без кляс і без приватної власности.»

Вже в цьому реченні є вказівка на диктатуру пролєтаріяту по «поваленні буржуазії». Справа стане яснішою, коли ми приглянемося блище складеному Фрідріхом Енґельсом «Нарисові Комуністичного Маніфесту». Тут каже він у вісімнацятому питанні: «Який розвиток перейде ця революція (то-б-то знесення приватної власности)?

Відповідь: Передусім встановить вона демократичний державний лад[1] і разом з тим посередно чи безпосередно політичне панування пролєтаріяту… Продовжити читання ‘Про диктатуру пролєтаріяту’


Травень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти