Спротив чи конформізм

Карлус Маріґела

Бразильці стоять перед вибором — або опиратися ситуації, що склалася після перевороту 1-го квітня[1], або підкоритися їй.

Підкорення, це — смерть. Щонайменше, це — жити навколішки. Терпіти нескінченне приниження. Страждати від упослідження загонів військової поліції (ІПМ) та їх шефів-інквізиторів.

Раніше ми мали так звану «представницьку демократію». За цієї демократії інфляція йшла прискореними темпами. Усім заправляли північноамериканські трасти. Панував лятифундизм. Не мали права голосу мільйони простих людей: права голосу були позбавлені неписьменні та військові. Комуністи мали право голосувати, але не могли бути обраними. Це була унормована демократія. І унормована тому, що принаймні поважали права особистости, хоча обмеження участі людей у цій демократії було вражаючим і несправедливим. Своєю структурою ця демократія була перешкодою на шляху соціяльних реформ — так званих «основних реформ». Хай там які істнували можливості, з усією повагою до прав особистости, відчувався застій. Поступувати мирно така демократія не могла. Фактично так і сталося: демократію скасували. Контрольний постріл у неї зробили правиця і бразильський військовий фашизм.

Вісімнацяте Брюмера Луї Бонапарта

Карл Маркс

ПЕРЕДМОВА ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

Нове видання «Вісімнацятого Брюмера» стало конечним через трицять три роки після першої появи його і це доводить, що цей невеликий твір і досі нічого не втратив на своїй вартості.

І справді, це була ґеніяльна праця. Безпосередньо після події, що здивувала весь політичний світ, як блискавиця з ясного неба, події, яку одні проклинали голосним покриком морального обурення, другі вважали за спасення від революції та кару за її помилки, але якій всі лише дивувалися, і ніхто її не розумів, — виступив Маркс з коротким епіґрамовим викладом, у якому подав увесь хід французької історії від лютневих днів у її внутрішньому звязку і звів чудо 2 грудня до природнього конечного результату цього звязку, а при тому, навіть не треба йому було поводитися з героєм державного перевороту инак, ніж з цілком гідною його зневагою. Малюнок було зроблено такою майстерньою рукою, що кожне нове відкриття, яке після того виникало, подавало лише нові докази на те, як правдиво він одбивав дійсність. Таке чудове розуміння живої поточної історії, таке ясне вгадування подій в той саме час, як вони відбуваються, є справді безприкладне.

На це треба було такого докладного знання французької історії, як Марксове. Франція — країна, де більш ніж де-инде проваджено класову боротьбу що-року до найвищого щабля, де мінливі політичні форми, серед яких ця боротьба розвивається і в яких з’ясовуються її наслідки, визначено також у найгостріших обрисах.

Осередок феодалізму в середні віки, взірцева країна об’єднаної суспільної монархії від часів Відродження, Франція в добу Великої Революції розвалила феодалізм і заснувала відверте панування буржуазії в такій класичній формі, якої немає в инших європейських країнах. Також і боротьба пролетаріяту, що набув сили й повстав проти владної буржуазії, виступає тут у невідомій де-инде гострій формі. Саме на цій підставі Маркс з особливим замилуванням вивчав не тільки минулу історію Франції, але в усіх подробицях стежив також за поточною, збирав матеріял до майбутнього вжитку, і тому події ніколи не захоплювали його розполохом.