Posts Tagged 'держава'

Похід на Рим

Антоніо Ґрамші

Зошит 6, §‹150›. Минуле і теперішнє. Щодо походу на Рим дивись число «Джовенту фашиста», що вийшло з нагоди дев’ятої річниці (1931), з вельми цікавою статтею Де Боно та Бальбо[1]. Крім всього иншого Бальбо пише: «Муссоліні діяв. Якби він цього не зробив, фашистський рух був змушений десятиліттями вести громадянську партизанську війну, і не виключено, що инші сили, що вони діяли, як і ми, поза рамками закону, але з цілями анархічними та руйнівними, пізніше — скориставши з невтральности та бездіяльности держави — завершили би акт повстання, на який ми наважилися в жовтні 1922 року. Хай там як, але можна з упевненістю сказати, що без Походу на Рим, тобто без революційної розв’язки наш рух наразився би на фатальні кризи втоми, подрібнення і недисциплінованости, які прирекли на смерть старі партії». Тут є певна неточність: держава не була «невтральною та бездіяльною», як зазвичай стверджують, тому що в той період головною її опорою був саме фашистський рух; також між державою і фашистським рухом не могло бути «громадянської війни», а могли бути лише епізодичні насильницькі дії, покликані змінити напрямок розвитку держави та реформувати урядовий апарат. У громадянській партизанській війні фашистський рух виступав на боці держави — не проти держави, якщо висловлюватися не метафорично та дивитися не з точки зору формального закону. Продовжити читання ‘Похід на Рим’

Велика амбіція та дрібні амбіції

Антоніо Ґрамші

Зошит 6, §‹97›. Минуле і теперішнє. Велика амбіція та дрібні амбіції. Чи можлива політика, себто незавершена історія, без амбіцій? Слово «амбіції» набуло ницого та презирливого значення з двох головних причин: 1) тому що плутають (велику) амбіцію і дрібні амбіції; 2) тому що амбіції занадто часто призводили до опортунізму найнижчого ґатунку, до зради старих принципів і старих суспільних формацій, що створювало для амбітних умови для переходу на вигіднішу та одразу дохіднішу службу. По суті, навіть цей другий мотив можна звести до першого; він стосується дрібних амбіцій, позаяк вони квапливі та не бажають долати багато труднощів або долати великі труднощі [або піддаватися занадто великим небезпекам].

Своєю природою кожний вождь є амбіційним, себто прагне всіма силами до здійснення державної влади. Вождь без амбіцій — не вождь, а елємент, небезпечний для своїх послідовників, пасивний і боягузливий. Не забути твердження Артуро Велія «наша партія ніколи не стане урядовою партією»[1], себто завжди буде опозиційною партією; але що означає пропозиція завжди залишатися в опозиції? Це означає готувати страшні катастрофи, тому що якщо перебувати в опозиції зручно для опозиціонерів, це не «зручно» (хоча, звісно, це залежить од сили опозиції та їхньої природи) для керівників уряду, що вони у певний момент мають поставити питання про нищення і відкидання опозиції. Крім того, що велика амбіція необхідна для боротьби, її не можна морально зневажати, навпаки — треба дивитися, чи підноситься «амбіційний» після того, як він створив навколо себе пустелю, або-ж його піднесення [свідомо] обумовлене цілою суспільною верствою і він власне розглядає своє піднесення як складову загального піднесення. Продовжити читання ‘Велика амбіція та дрібні амбіції’

Держава і впорядковане суспільство

Антоніо Ґрамші

Зошит 6, §‹12›. Держава і впорядковане суспільство. В нових «юридичних» течіях, представлених особливо журналом «Нуові студі» Вольпічеллі[1] та Спіріто, варто зауважити, що вихідним пунктом критики має бути мішання поняття кляси-держави та поняття впорядкованого суспільства. Надто цю плутанину знати в доповідній записці «Економічна свобода», підготовленій Спіріто для XIX зборів Товариства розвитку науки, що відбулися в Больцано у вересні 1930, і надрукованій у «Нуові студі» за вересень-жовтень 1930[2]. Доки істнує кляса-держава, доти не може істнувати впорядковане суспільство — воно може бути лише метафорою, себто бути лише в тому сенсі, в якому кляса-держава теж є впорядкованим суспільством. Утопісти, коли критикували сучасні їм суспільства, пречудово розуміли, що кляса-держава не може бути впорядкованим суспільством, тому в типах суспільств, що їх змальовано в ріжних утопіях, бачимо економічну рівність як необхідну основу пропонованої реформи; уже в цьому утопісти були не утопістами, але конкретними науковцями у галузі політики та відповідальними критиками. Утопічність декого з них полягає в тім, що вони вважали, що можна запровадити економічну рівність за допомогою свавільного закону, почерез вольовий акт тощо. Таке саме розуміння того, що повна та доконана політична рівність неможлива без рівности економічної, знаходимо також в инших публіцистів (навіть у правих, себто у критиків демократії, коли йдеться за Данію та Швецію як взірець ладу, доброго для всіх країн) — в авторів XVII ст. розуміння цього відкриваємо, наприклад, у Людовіко Дзукколо в його книзі «Беллуцці»[3], а також, думаю, у Макіявеллі[4]. На думку Морраса[5], ця форма демократії можлива в Швайцарії саме тому, що там є певний середній рівень економічного благополуччя тощо. Продовжити читання ‘Держава і впорядковане суспільство’

Походження родини, приватної власности і держави

Фрідріх Енґельс

ВСТУП

Ця книга є, так-би мовити, виконання духовного заповіту. Не хто инший, як сам Карл Маркс, взяв на себе труд викласти наслідки розвідок Моргана в звязку з нашими, Марксовими й почасти моїми, висновками з історичних розвідок, пророблених з матеріялістичного погляду. Таким викладом Маркс мав на увазі повніше освітлити добуті Морганом наслідки. Американський вчений, на підставі самостійних розвідок, дійшов того-ж матеріялістичного погляду на історію, що його 40 років тому висловив Маркс у Німеччині, і цей погляд привів обох до однакових висновків у порівнянні варварства з цивілізацією. І як цехові політико-економісти Німеччини протягом багатьох років списували «Капітал» Маркса, а про сам твір і його автора змовчували, так само вчинили англійські верховоди «доісторичної» науки з твором Моргановим “Ancient Society”[1]. Моїй роботі не замінити, звичайно, того, що дав-би мій покійний друг, хоча я скористувався, скільки було змоги, з критичних заміток на Морганів твір, що залишилися після Маркса.

*       *
*

Матеріялістичний погляд визнає за оснівний момент історії піддержання й продовження безпосереднього життя; це виявляється у продукції миттьових засобів, ц.-т. їжі, одіжи, житла й потрібних для їх виготування знарядь, і в народженні нащадків, у продовженні роду, так що суспільні установи певного історичного періоду й певної країни обумовлюються» з одного боку, розвитком, праці, з другого — розвитком родинних взаємин. Що менше розвинена праця» що обмеженіша її кількість, що бідніше суспільство» то сильніше панування полової спілки. Але в суспільстві, збудованому на такій спілці, поволі збільшується продуктивність праці, а з нею разом приватна власність, вимін продуктів, розрізнення багатих і бідних, привласнення одними робочої сили инших і утворюються окремі класи, стани. Нові соціяльні елементи, народжуючись, стараються протягом багатьох поколінь приноровити діючі суспільні взаємини до нових умов, але ці різні елементи разом існувати не можуть, і це призводить до цілковитої руїни старого. Збудоване на половій спілці суспільства розпадається, натрапивши на нові суспільні класи; місце його посідає нове суспільство, збудоване не на половій, а на місцевій спілці, суспільство, де родинні взаємини підлягають цілком законам власности. В новому суспільстві, державі, зростають, у свою чергу, суперечності й боротьба між класами. Ці суперечності й ця боротьба становлять зміст всієї писаної історії. Продовжити читання ‘Походження родини, приватної власности і держави’


Серпень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Тра    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти