Таємничий концерт

Алла Загайкевич

Леонід Грабовський — одна з найпарадоксальніших постатей сучасної української музики. Композитор, для якого мистецтво — це завжди «нове мистецтво», а бути митцем — означає прокладати свій шлях у ньому. Композитор, що з перших кроків у музиці надзвичайно свідомо ставився до творчости, відшукуючи насправді її «вічні закони»: звертався до праць старих поліфоністів, дослухався до знахідок сучасників, ви¬вчав теоретичні праці европейських митців-аванґардистів — композиторів і художників, виробляючи власний метод композиції, а в останні роки захопився вивченням «композиції за допомогою комп’ютера».

Композитор, чия діяльність у колі «Київських аванґардистів» закладала підвалини самого поняття «українська нова музики» і від’їзд якого з України у 1981 році нікого не здивував.

Крізь його шлях проглядають долі багатьох українських першовідкривачів «нового мистецтва» — яскравий спалах творчої енергії в молоді роки, плідна заглиблена праця… мовчання… спочатку нетривале, потім довше… несвідоме, усвідомлене…

І все ж таки — невпинний шлях «до музики».

«Совєтська людина» як культурно-антропологічний тип

Сергій Грабовський

Процеси віднайдення національної української тожсамості на теренах України наразилися на якийсь «чинник X», що заважає їм просуватися вперед настільки ж успішно, як це було наприкінці 80 — на початку 90 років. Звісно, можна все списати на недолугість владної політики чи на економічні негаразди, проте, мабуть, ідеться про щось істотніше, «буттєвіше», ніж тактичні операційні помилки владних структур. Проблеми ж опору змінам у соціальному бутті, як правило, вказують на існування масового, усталеного культурно-антропологічного персонажа соціальної драми, буттєвість якого й зупиняє найрадикальніші проекти перевлаштування світу.