Posts Tagged 'Голубничий'

Колективізація в Індії

В.Г. (Всеволод Голубничий)

Індія вже переводить в життя свою другу п’ятирічку індустріялізації, але для виконання її їй не вистачає понад 2 мільярди долярів капіталу. Західні кредитори цей капітал не хочуть дати, бо це завелика сума, та й Індія вже й так їм винна майже 5 мільярдів долярів.. Тому вони вимагають, щоб Індія скорочувала свої пляни і не спішила з індустріялізацією. А Індії спішити треба, бо кожного року у неї приростає по 6 мільйонів чол. населення, себто по 3 мільйони нових робітників, що потребують праці. Тільки індустріалізація може врятувати Індію від неминучого росту голоду й нужди. Тому їй не лишається нічого іншого, як шукати власних внутрішніх джерел творення й акумуляції капіталу.

Ще в липні 1957 р. уряд Індії післав до Китаю делеґацію експертів для вивчення китайських колгоспів. Ця делеґація пробула в Китаї три місяці й повернулася з такими висновками: колективізація в Китаї, хоч і переведена під тиском компартійного апарату, дала успішні наслідки, бо селяни в кінці залишилися задоволені тим, щоб їх продуктивність зросла й зросли доходи на харчі; державі ж вийшла та користь, що в колгоспах вона може легко й дешево заготовляти досить продукції для експорту за кордон, щоб за це купувати за кордоном машини для індустралізації. Голосами 7 проти 2 індійська делегеція прийняла резолюцію, що рекомендувала спробувати завести з державною допомогою експериментальні колгоспи в Індії. (Характерно, що 7 голосів «за» були голосами державних урядовців, а 2 голоси «проти» були голосами представників кооперативного руху!). Продовжити читання ‘Колективізація в Індії’

Значення подій в Ірані

Вс. Ф-с.

Події, зв’язані з націоналізацією англійських нафтових кампаній в Ірані, відомі нашим читачам з української й чужинецької преси. Тому корисним буде не переповідання зайвий раз вже відомих фактів, а зроблення з тих фактів певних висновків про значення тих подій в сучасному міжнародньому становищі та про соціяльну, економічну й політичну суть тих чинників і сил, які обумовили й спричинили ті події.

Мабуть сьогодні вже кожному ясно, що події в Ірані не є локального значення. Фактом є, що негайно після націоналізації нафти в Ірані, почався похід за націоналізацією нафти в ще важливіших, ніж Іран, нафтових районах Близького Сходу — в Арабських країнах, в Іраку, в Сирії й Лебаноні, де безпосередньо вже загрожені не англійські, а американські інтереси. Але націоналізаційний похід не обмежується лише на нафті: недавно відбулася, не зважаючи на протести США, націоналізація бувших американських залізниць на о-ві Куба. Існують намагання націоналізувати кавчукові плантації в британській колонії Саравак на Малайському архіпелазі, проведено закон про націоналізацію бувших британських залізниць в Ірляндії, і. т.д. Продовжити читання ‘Значення подій в Ірані’

Розвиток подій в Польщі (квітень-жовтень 1956 р.)

В.Ф. (Всеволод Голубничий)

В Польщі сталися події може ще більшого історичного значення, ніж у Югославії в 1948 році. Щоб зрозуміти їх суть, тенденцію і вплив на хід історичних подій, мусимо спершу встановити картину їх точного перебігу, а ще перед цим мусимо коротко схарактеризувати сучасну Польщу. З 1949 року в Польщі існує безроздільна сталіністська диктатура. За шість років з часу її встановлення диктатура ця не встигла ще виродитися в тотально здеґенерований бюрократичний режим, як в СССР. Від часу закінчення другої світової війни поміщицько-буржуазна кляса старої панської Польщі революційними реформами згори, за допомогою державної влади, стала вивлащена й позбавлена матеріяльної й леґальної опори в суспільстві. Вся велика й середня промисловість, банки, торгівля в Польщі є націоналізована. Польське суспільство з цього часу складається з кляс робітництва, дрібновласницького селянства, невеликого прошарку дрібної буржуазії, крамарів, куркулів, довкола якої групується частина залишків старих вивлащених кляс, старої інтеліґенції й духовенства, та з прошарку нової інтеліґенції й державної та партійної бюрократії. Сталіністський режим з 1949 року взяв був курс на приспішену індустріялізацію Польщі і важким пресом натиснув на село, намагаючись його колективізувати. Продовжити читання ‘Розвиток подій в Польщі (квітень-жовтень 1956 р.)’

Енґельс про Україну й українців

В.Г. (Всеволод Голубничий)

У «марксистському» СРСР вже років 25 не згадується нічого про об’єктивну оцінку Марксом і Енґельсом царського російського імперіялізму по відношенню сусідів Росії; Щогірше, послідовники Соловйова серед сучасних совєтських істориків, вибілюючи на всі лади «проґресивність» російського імлеріялізму, намагаються доводити, що клясики марксизму ніколи не осуджували царську Росію.

В СССР офіційно оголошено підготовку до друку нового повного видання творів Маркса й Енґельса. Відомо, що в попередньому «повному» виданні бракувало чимало важливих місць в статтях і книгах Маркса й Енґельса, зокрема чимало того, що торкалося образу справжнього соціялізму, як також і того, що торкалося російського імперіялізму. Треба надіятись, що нове видання буде більш правдивим, від попереднього. Але буде воно чи ні, на всякий випадок, щоб історія не забувалася, ми хочемо викласти тут коротко погляди Енґельса на українське питання. Логічно, про це мусіли б писати в першу чергу не ми, а, скажімо «Радянська Україна» або «Вітчизна», бо у нас інших проблем є чимало, а вони ж мусять писати «в допомогу вивчаючим теорію партії». Але тому, що вони про це нічого не пишуть, доводиться нам. Продовжити читання ‘Енґельс про Україну й українців’

Китайська критика СРСР і майбутнє комунізму

Всеволод Голубничий

РІЗНИЦІ В ДЕРЖАВНИХ ІНТЕРЕСАХ КИТАЮ І РОСІЇ

До глибших причин радянсько-китайських ідеологічних розходжень, — глибших, ніж відмінні зовнішньо-політичні концепції поширення комунізму на весь світ, — належать фактичні і уявні різниці в інтересах російської і китайської націй, а ці різниці проявляються зокрема у площинах державній та економічній. Питання взаємин між націями завжди було складною амальгамою раціональних та ірраціональних елементів. Комунізм теж не спромігся ні розв’язати, ні навіть спростити це питання. Як змушений був визнати радянський уряд у своїй декларації 30 жовтня 1956 року, під час польської та угорської революцій, у взаєминах з сусідами у нього «було багато труднощів, нерозв’язаних проблем і просто помилок», зокрема «помилок і порушень, що принижували принцип рівности у стосунках між соціялістичними державами».[1]

Але, щоб докопатися до справжньої суті розходжень державних та економічних інтересів СРСР і Китаю, необхідно почати з критики деяких фантастичних уявлень про ці розходження. Скрізь поширеною є вульґарна «геополітична» концепція, що виводить конфлікт китайсько-російських інтересів з того, що, мовляв, у Китаї вже забагато населення і воно швидко зростає далі, а території, землі та харчів не вистачає, і тому китайці мусять посунути в Сибір і взагалі на територію СРСР. Таке часто пишеться в західній пресі, а з численних розмов з радянськими бюрократами відомо, що й вони мають таке в голові. Що гірше, навіть де Ґолль, президент такої освіченої і культурної країни, як Франція, говорить публічно про «жовту небезпеку» для Европи та Росії і пророкує, що Росія рано чи пізно піде на об’єднання з Европою, щоб протиставитися «китайській навалі». Продовжити читання ‘Китайська критика СРСР і майбутнє комунізму’

Політика США, як причина розходжень між СРСР і Китаєм

Всеволод Голубничий

ВИСЛІД АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ «СТРИМУВАННЯ»

Важливих причин конфлікту між Пекіном і Москвою є декілька: це і різниці державних та економічних інтересів на довшу мету, і різниці соціяльних ідеалів та концепцій майбутнього ладу в суспільстві, і відмінності в національних традиціях, психіці, культурі. Але все це, принаймні покищо, причини підрядні чи надто глибокі, і тому про них треба говорити в другу чергу.

Головною, першочерговою причиною сучасних розходжень між Пекіном і Москвою є проблема, як далі боротися проти капіталізму в світі, як перемогти Америку. Це — питання дальшої тактики та стратегії комуністичного руху. І саме це питання, як видно з усіх офіційних стверджень, і стоїть весь час у центрі всіх дискусій на комуністичних нарадах і конференціях останніх років, бо на нього Москва й Пекін дають цілком відмінні відповіді. Продовжити читання ‘Політика США, як причина розходжень між СРСР і Китаєм’

Новий політичний та ідеологічний конфлікт у комуністичному таборі

Всеволод Голубничий

Москва втратила абсолютну організаційну та ідеологічну контролю над світовим комуністичним рухом. Тепер поступово оформлюється двоподіл у цьому русі — з тим, що коло Москви ще лишаються компартії, які стоять завдяки їй при владі в країнах-сателітах СРСР, і деякі старі, збюрократизовані партії, як французька; а на Пекін орієнтуються молоді компартії колоніяльних і залежних країн Азії та Африки і компартії Південної Америки. Новий конфлікт виглядає далеко поважнішим, ніж: конфлікт між Сталіном і Тітом. Існування його комуністи поза СРСР більше не заперечують, хоч і маскують його інтерпретацією, що це, мовляв, лише нормальна демократична дискусія, а не розлам і боротьба. В СРСР покищо визнано лише конфлікт з Албанією, і від цього визнання не повіяло дебатами, а запахло кров’ю. Все інше в СРСР ще замовчується.

ДЕЩО З НЕДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ СТОСУНКІВ МІЖ МОСКВОЮ І ПЕКІНОМ

Китайські комуністи вперше відкрито повідомили про свою незгоду з Москвою у вересні 1960 p., несподівано зазнавши поразки на з’їзді Південно-В’єтнамської Партії Трудящих.[1] Напередодні з’їзду Москва пообіцяла Го-Чі-Мінові величезну допомогу у виконанні його першої п’ятирічки, і китайці зрозуміли, що Москва бореться проти їх впливів, а не дискутує. Тому вони уповноважили представника лівого крила компартії Індії Гарекрішна Конара виступити в індійському тижневику «Лінк» з офіційним роз’ясненням ідеологічної суперечки між Пекіном і Москвою. З виступу Конара[2], а також і з інших матеріялів, наприклад, з книжки італійського комуніста Джюзеппе Боффа[3], тепер знаємо, що цей конфлікт почався негайно після /66/ XX з’їзду КПРС у 1956 p., коли Хрущов, не порадившися з закордонними комуністами і навіть не допустивши їх на свою промову, раптом виступив 25 лютого з своїм відомим засудженням Сталіна. Нікому з закордонних комуністів той виступ до вподоби не припав, бо він скомпромітував їх перед своїми народами та виборцями, як безвольних маріонеток, що сліпо йшли за таким божевільним злочинцем, як Сталін. Були і такі, що не повірили Хрущову і запідозрили його в наклепі на Сталіна та в зраді. І все ж, хоч би лише для того, щоб якось зберегти дисципліну, центральні комітети всіх без вийнятку компартій схвалили нову лінію КПРС; але китайці, — розповідає Конар, — одночасно вказали Хрущову, що, на їх думку, його виступ проти Сталіна був тактично помилковим. Продовжити читання ‘Новий політичний та ідеологічний конфлікт у комуністичному таборі’

До розуміння того, що діється в Китаї

Всеволод Голубничий

Від редакції. В зв’язку з десятиріччям Китайської Народньої Республіки, що відсвятковано в жовтні ц.р., подаємо читачам нариси про сучасний Китай, написані старим співробітником «Впереду». Стаття ця в скорому часі вийде в одному німецькому журналі. У «Впереді» вона буде надрукована з продовженням у кількох числах.

Сучасні історичні стремління Китаю можна зрозуміти лише на тлі його минулого, яке існувало ще тільки 10 років тому, а тривало сторіччями. Найбільша в світі нація з найстарішою в світі культурою була приречена бути напів-колонією імперіялістів, легкою здобиччю значно менших від неї сусідів і не грала в світовій політиці жадної творчої ролі, що була б хоч наближено співмірна з її справжніми можливостями. Чимало світових політиків дивились на китайців як на «унтерменшів», деякі вчені антропологи вивчали їх на рівні з папуасами, а ситі західні міщани пирхкали: «Пхе, та ж вони їдять черваків!» Продовжити читання ‘До розуміння того, що діється в Китаї’

Розгром влади Керенського в Києві в 1917 році

Всеволод Голуб (Голубничий)

Після Корніловського заколоту влада уряду Керенського була остаточно підірвана силою соціяльної революції в цілій Росії. На Україні в підвалини цього уряду стукали одночасно дві сили — національна революція і соціяльна революція, які, правда, далеко не завжди розвивалися паралельно одна одній.

В Києві в жовтні. 1917 року фактично вже не існувало політичної влади уряду Керенського. Існували ще тільки військові сили, лояльні до Петроградського уряду. До цих сил належав штаб КВО на чолі з генералом Квєцінським та комісаром Кирієнком, міські школи юнкерів і прапорщиків, як також деякі військові частини Південно-Західнього фронту, які перебували поблизу міста.

В місті існувало два головних політичних центри: Українська Центральна Рада та Рада Робітничих і Солдатських Депутатів. До складу обох установ входили й представники російських меншевиків та есерів, які були основною підпорою уряду Керенського в Петрограді; в Києві ж при кінці жовтня обидві ті партії не проявляли великої активности в підтримці уряду Керенського. Продовжити читання ‘Розгром влади Керенського в Києві в 1917 році’

Новітня китайська література

В.С.Г. (Всеволод Голубничий)

Так званий цивілізований світ, попихкуючи сигарою після ситного обіду чи приємно потягаючись на подушках в будуарі, бере сучасну книжку до рук і, навіть не читаючи її, вже переживає гостроту несподіванок і психологічних блукань її героя, зворушується відчуттям його індивідуальности, персональности, винятковости, що приємно так відрізняється від реального життя, з його нудними, собіподібними людьми; втягується всією своєю продоляреною душею в джазовий ритм життя соціяльних джунглів, смакує кожен струс ожирілих нервів від кожного руху мордобою, кожної обставини садистичного вбивства, з жадобою обгризає очима жіночу ногу і з гідністю культурної людини відкидає в кошик із сміттям книжку, якщо у ній нічого подібного немає.

Єремія Бентам, філософський батько цього світу, казав, що сенс життя є тільки в насолоді. Література ж покликана також для цього. І вона, ця сучасна література цивілізованого світу, дає насолоду людям, яким від насолоди у реальному житті вже просто гірко. Поза вітальнями й будуарами існує ще маса снобів, які сприймають культуру не з власних потреб, а з наслідування авторитетів, які вчать, що це гарне, а це погане. Після цього повчання маса снобів теж починає уявляти, що вона насолоджується сучасною літературою. Продовжити читання ‘Новітня китайська література’

Нотатки про Китай

Всеволод Голуб (Голубничий)

1.

Коли читаєш чотирьохтомник «Вибраних творів» Мао Цзе-Дуна, в якому його статті й промови зібрані в хронологічному порядку, неминуче зауважуєш, як ця людина поступово, з часом все більше й більше звільняється від впливу ідеології Сталіна, перестає цитувати його, висуває свої власні, протилежні Сталіновим ідеї й принципи. Правда, вплив Сталіна на Мао ніколи не був великим. Мао став вождем китайських комуністів якраз після провалу політики Сталіна й Комінтерну в китайській революції 1927-1930 рр. Сталін наказав тоді китайським комуністам оперти повстання на містах, і вони потерпіли поразку, а Мао ж відродив комуністичний рух, але олертий на села, на селянських анти-февдальних партизанів. І він переміг. Але Мао постійно вивчав всю теорію й практику Сталіна. Подекуди, якийсь час, він цитував Сталіна, як авторитет. Але вже приблизно від 1937 р. вплив ідей Сталіна на Мао починає помітно зникати.

Написана в 1937 р. філософська стаття Мао «Відносно практики» в суті своїй вже є анти-сгалінська. Вона атакує волюнтаризм і суб’єктивізм, явища, що саме розквітли під одноосібною диктатурою Сталіна в СССР («нет таких крепостей, которых бы не взяли большевики!», заява, що соціялізм вже побудований, проголошення економічних плянів об’єктивними законами розвитку суспільства і т.п.). Від цього часу й до нині боротьба проти волюнтаризму й суб’єктивізму, за марксистський детермінізм, стала наріжним каменем ідеології китайського комунізму. Продовжити читання ‘Нотатки про Китай’

Мао Тзе-тунґ — теоретик національного відродження Китаю

В.Фелікс (Всеволод Голубничий)

Треба признати, що — на сором нашій европейській самозакоханій культурі — ми ще й досі не знаємо Китаю, тільки тепер починаємо відкривати його. Щойно тепер наші студенти в Україні й закордоном ідуть до шкіл, щоб вивчати китайську мову, щоб черпати з бездонної криниці чотирьохтисячолітньої китайської культури й цивілізації. І цілий т.зв. цивілізований світ як слід не знає досі Китаю.

Ще менше знаним є китайський комунізм. Не зважаючи на те, що Захід уважає його своїм ворогом №1, а Москва — своїм союзником №1, і на Заході, і на Сході разом можна зараз знайти не більше 10 більш-менш повчальних, серйозних книжок на цю тему. Тимчасом, китайський комунізм являє собою надзвичайно ориґінальне явище, знання якого, без сумніву, допомогло б світові зрозуміти політичні позиції сучасного Китаю і можливо сприяло б усуненню багатьох нерозумних потягнень в міжнародній політиці. Продовжити читання ‘Мао Тзе-тунґ — теоретик національного відродження Китаю’

До питання про колективізацію в Китаї

Всеволод Голуб

I.

Індустріялізація є єдиноможливою розв’язкою двох основних проблем, які стимулювали народи Китаю до могутнього революційного зриву: проблеми аґрарної і проблеми національно-визвольної.

1) Аґрарна проблема в економічно недорозвинутих країнах полягає в загальному застої або й занепаді сільськогосподарського виробництва, в нестачі харчів для населення та сирівців для промисловости. Характеризується ця проблема скороченням посівних площ або неспроможністю обробити орноздібну землю та падінням урожайности на тих землях, що оброблюються. Так, у Китаї обробляється лише 33% всієї орноздібної площі, в Індії — лише 68% її, і т.д. (The Indian Review, Madras, June 1954, р. 246). Врожайність рижу з гектару знизилася в Індії з 13,6 ц в 1936 р. до 10,2 ц. в 1950 р.; врожайність кукурудзи за той же час знизилася з 7,2 ц до 5,6 ц; врожайність пшениці — з 7,4 ц до 6,3 ц. У висліді скорочення посівних площ і падіння врожайности невистачає харчів для населення. Беручи ще до уваги швидкий зріст населення в цих країнах, природа аґрарної проблеми стає цілком, ясною. Від браку харчів в дореволюційному Китаї щороку регулярно вмирали мільйони селян з голоду. В Індії сьогодні продукується 45 млн. тон зерна в рік, а щоб прогодувати все населення, потрібно 51 млн. тонн в рік (джерело те, що й вище). От оце і є аґрарна проблема. Вона існує скрізь: в Азії, на Близькому Сході, в Південній Америці, в колоніяльних недорозвинутих країнах. Продовжити читання ‘До питання про колективізацію в Китаї’

Громадянська війна в Китаї

Всеволод Голуб (Голубничий)

Громадянська війна в Китаї з малими перервами точиться вже двадцять другий рік. Природа цієї війни є суто соціяльна й являє вона собою одну з водозмін перманентних селянських повстань, що з часом перейшли у відкриту громадянську війну. Політичними противниками в цій війні є комуністична партія Китаю на чолі з Мао Тзе-Тунґом та націоналістична китайська партія Куомінтанґ на чолі генераліссімусом Чан Кай-Шеком. В свій час (1912-1927) хартія Куомінтанґ, на чолі якої стояв її засновник і перший президент демократичної Китайської Республіки — Сун Ят-Сен, була партією демократичною і революційною. До складу її входили всі партії й комуністи. Об’єднаними силами Куомінтанґ скинув монархію богдиханів і встановив владу республіки. Та скоро, вже в 1927 році, владу в республіці і в самому Куомінтанзі захоплює праве, націоналістичне крило Куомінтанґу на чолі з Чан Кай-Шеком. Китай розколюється, при чому північні провінції підпадають під вплив комуністів, південні — під вплив Чан Кай-Шека. З цим розколом в Китаї почалася громадянська війна. Тяглася вона з перемінними успіхами для обох ворогуючих сторін: час від часу, але дуже на короткий час, в Китаї наступав мир, а потім війна продовжувалась з новими силами. Під час японської інвазії, противники заключили були перемир’я і спільними силами боролися з японськими інтервентами, аж заки Японія не скапітулювала під ударами альянтів в другій світовій війні. В кінці 1945 року; воєнні дії між комуністами і націоналістами відновились знову. Продовжити читання ‘Громадянська війна в Китаї’

Матеріялістична діялєктика Мао Цзе-дуна

Всеволод Голубничий

У цій статті борониться той погляд, що матеріялістична діялєктика Мао Цзе-дуна є окремішньою в царині марксистсько-лєнінсько-сталінської філософії. Хоча вона безумовно споріднена з діялєктикою Маркса, Енґельса, Лєніна, Сталіна та сучасних російських й инших комуністичних філософів, вона також має свої особливості. Крім того, є риси, що ріднять її з діялєктикою клясичної китайської філософії. Усі ці зв’язки пояснювані тим, що марксистської клясики Мао Цзе-дун читав небагато, можливо, навіть менше, ніж клясики китайської. Инші відмінності та особливості пояснювані його своєрідним мисленням.

Очевидно, Мао на практиці застосовував свою діялєктику в політиці. Його тексти з теорії та методи пізнання та практичної дійльности вочевидь базовані на власному досвіді. Отже, ознайомлення з філософією Мао Цзе-дуна може допомогти читачеві зрозуміти спосіб його мислення, а також розібратися у поведінці китайських комуністів у політиці. (Ця стаття аж ніяк не претендує на те, щоби почерез діялєктику Мао геть пояснити йо Продовжити читання ‘Матеріялістична діялєктика Мао Цзе-дуна’

Про соціялістичні теорії національної проблеми

Всеволод Голубничий

І

В нашій літературі на тему становища до національної проблеми з боку марксизму, соціялізму та більшовизму досі ще не було такої поважної і систематичної розвідки, як та, що написав проф. Панас Феденко.[1] Навіть в УРСР, як би там вони не перекручували цю тематику, вже ось років з тридцять не з’являлося про це жодної книжки. А сумно, бо ця проблематика вельми актуальна.

Праця П.Феденка складається з двох розділів: «Марксистські теорії національного питання» і «Більшовицькі теорії національного питання до жовтневого перевороту 1917 року». Крім того, в кожному розділі є по п’ять підрозділів, кожен з яких висвітлює окрему тему. Книжка дещо нагадує формою збірник довідкового матеріялу про становище окремих керівників соціялістичного руху до окремих аспектів і цілости національної проблеми. Матеріял у документований доречними цитатами з першоджерел. Коментарі, пояснення й критичні зауваги — дуже стислі, не зайві.

Першим у книжці йде виклад поглядів Маркса та Енґельса. П.Феденко вказує на їх історичну еволюцію та зміни під впливом подій перед революцією 1848 року, під час її і після неї, окремо зупиняється на висвітленні становища Маркса до «неісторичних націй», слов’ян, до Польщі, Росії та Австро-Угорщини, а також шкіцує Марксів інтернаціоналізм та тактику в національному питанні на терені І Інтернаціоналу. Загальний висновок П.Феденка про Маркса та Енґельса той, що їх погляди на національне питання не були систематичними: «Уривки думок, що часто стоять у суперечності між собою, розкидані в різних журнальних статтях, промовах і в приватних листах, писані нашвидку, лишають читачеві право різним способом толкувати їх принагідні суди й вироки». Продовжити читання ‘Про соціялістичні теорії національної проблеми’

М.Волобуєв, В.Доброгаєв та їх опоненти

Всеволод Голубничий

Так звана „волобуєвщина” цікавить нас у цій статті головно як історичний факт постання певної концепції в українській економічній науці. Ми маємо на меті зібрати докупи порозкидані факти про постання її, описати її головні риси та те, як вона була зустрінута в час постання. Нашою метою не є оцінка цієї концепції. Ми самі розцінюємо мету статті лише як внесок до пізнання історії ідеологічної боротьби в Україні в 20-х роках біжучого [XX] століття, як додаток до історії хвильовизму й інших проявів українського націонал-комунізму.

Михайло Волобуєв увійшов у сучасну історію України через факт написання лише двох статей, п.з. „До проблеми української економіки”, що були надруковані в центральному теоретичному органі ЦК КП(б)У „Більшовик України” в чч. 2 й З за 1928 рік. Сам цей факт вже вказує на те, якої історичної ваги були ті дві статті!

Свідки, що знали М.Волобуєва ближче, говорять, що він не був економістом, а лише педагогом[1]. Таке свідчення підтверджується до певної міри й нашим власним спостереженням в українських і російських економічних публікаціях 1920-х років, у яких ніде не зустрічається ім’я М.Волобуєва. Щобільше, не був М.Волобуєв до написання цих статтей відомим і читачам головних партійних газет і журналів, включаючи й „Більшовик України”. Не можна знайти його прізвища і серед більш-менш видатних партійців України того часу. Одначе, надрукування його статтей у центральному органі ЦК КП(б)У може промовляти лише за те, що або М.Волобуєв був викладачем у якійсь партійній школі, або в ЦК, а в редакції „Б.У.” він мав сильних заступників, або ідеї, що він їх висунув, були співзвучні з цілеспрямованнями тодішнього ЦК. Продовжити читання ‘М.Волобуєв, В.Доброгаєв та їх опоненти’

Про істину і способи її пізнання

Всеволод Голуб (Голубничий)

Вихідним пунктом гносеології, тобто теорії пізнання, є розв’язка питання про те, як відносяться наші думки (ідеї) до оточуючого нас середовища (світу). Розв’язкою цього питання в той чи інший спосіб ми виявляємо наше розуміння істини чи правди, а таке чи інше розуміння істини в свою чергу визначує й практичні способи її реалізації. В такому формулюванні гносеологію можна вільно назвати наукою про наукову методу пізнання дійсности, якщо залишити на боці релігійну гносеологію, про яку ми тут говорити не будемо.

В сучасній світській гносеології можна розрізнити дві окремих розв’язки питання про відношення між нашими думками і оточуючим нас середовищем: 1). Оточуючий нас світ є уявний, залежний тільки від нашої свідомости, для кожної людини він є окремий, інший, а поза людьми він є ще інший. 2). Поза нами і незалежно від нас існує єдиний світ, що відображається в нашій свідомості таким, яким він є в дійсності.

Розгорнемо обидва ці погляди. Перший погляд, що є фундаментальним для сучасної філософії прагматизму й позитивізму, поширених на Заході, твердить, що матеріяльні предмети, явища і взагалі дійсність є уявні, поза нашою свідомістю не існуючі зовсім, або існуючі інакше, ніж вони нам видаються. Світ, що оточує нас, є тільки комплекс відчуттів, які наші органи чуття — дотик, зір, слух, нюх, смак — передають до нашої свідомости. Те, що існує поза відчуттям, є непізнавальне цілком. Продовжити читання ‘Про істину і способи її пізнання’

Маленький коментар на велику тему

Всеволод Голубничий

Стаття у Гіллеля Г.Тіктина вийшла, як у того славнозвісного пароха зварене яйце: місцями добре.

Ясно, що це був лише виклик до дискусії, мабуть, написаний, як кажуть журналісти, „на коліні”. Потреба пошуків основних законів розвитку, головної рушійної сили, що охарактеризували б і пояснили б соціяльно-економічну природу СРСР, — цілком на місці, на часі, і це — добре. Критика безконцепційного емпіризму західніх досліджень радянської економіки — доречна, але спрощена. Наприклад, на перший погляд безцільні й чисто емпіричні американські обчислювання національного доходу СРСР, індексів промислових цін і т.п. в добу холодної війни мали за завдання встановити, який відсоток воєнно-економічного потенціялу СРСР міг би бути знищений війною гарячою, а зараз, у добу розрядки, — якими є рівень озброєння й можливості роззброєння в СРСР. Отже, такий емпіризм був і є цілеспрямований, не безглуздий, хоча про це самі емпірики, зрозуміло, не говорять.

Крім того, Тіктин не відзначає, що підложжям західнього емпіріокритицизму радянської економіки є ряд цікавих, хоч і не завжди марксистських, теоретичних концепцій. Беручи історично, такою є, наприклад, послідовна й струнка критична аналіза економіки СРСР з позицій т.зв. „економіки добробуту” (welfare economics) у раннього Оскара Лянґе та в його послідовника Абрама Берґсона, авторів теорії „ринкового соціялізму”, в якій економічну систему СРСР порівнюється до принципів „чистої конкуренції” й „суверенности споживача”. І це робиться в глибокій вірі, що СРСР, рано чи пізно, але неминуче, піде цим напрямом, як пішла вже Югославія. Філософія „економіки добробуту” настільки поширена, що з її позицій постійно пише про СРСР „Нью-Йорк Таймс” і веде свою пропаґанду по-російськи „Голос Америки”. Та й сам Тіктин, здається, схиляється до цієї теорії, коли бачить перед СРСР тільки одну дилему: або ринок, або соціалізм. У Лянґе і Берґсона це виходить більш діялектично: і ринок, і соціялізм! Продовжити читання ‘Маленький коментар на велику тему’

Терор 1937 року на Україні*

Всеволод Голуб (Голубничий)

Після постишевського терору 1933-34 рр., в якому згинув весь цвіт українського національного ренесансу, вибуялого у двадцятих роках, роки 1935 і 1936 були порівняльно спокійнішими, хоч цілковито терор не припинявся ніколи. На виборах до рад при кінці 1934 р. позбавлені права голосу все ще й далі становили 2,7% сільських та 2,4% міських виборців. Це вже були переважно нащадки, родичі та приятелі тих, хто погинув у попередніх хвилях терору, але НКВД продовжувало переслідувати й їх.

У травні 1935 р. П.П.Постишев раптом розпочав нову чистку КП(б)У під виглядом «перевірки партійних документів» від можливого їх фальшування. В маштабах цілої ВКП(б) такою перевіркою партквитків керував Г.Маленков, а з грудня 1935 р. — Н.Єжов. Лише, по Київській обласній організації КП(б)У було виключено 7,9% членів, по Одеській міській парторганізації — 25,6% і т.д. Постишев висловив при цьому подив, що мовляв троцькісти, виключені з партії ще в 1927-30 рр., знов якось поставали членами КП(б)У. Продовжити читання ‘Терор 1937 року на Україні*’


Жовтень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти