«Третій світ» і революція

Ерік Гобсбаум

У січні 1974 року генерал Велета Абебе зупинився в казармах Годе з метою інспекції… Наступного дня Палац отримав неймовірну депешу: генерала арештували солдати й примушують його їсти те, що їдять вони. Та їда настільки очевидно зіпсована, що дехто потерпає, коли б генерал не захворів та не помер. Імператор [Ефіопії] послав десант своєї Гвардії, яка визволила генерала й поклала його до госпіталю.

Ришард Капущінскі. Імператор (1983, р. 120)

Ми перебили всю худобу [університетської експериментальної ферми], яку тільки змогли. Але, поки ми їх різали, розкричалися селянські жінки: Ох, бідні тварини! І нащо вони їх отак нищать? Що вони їм зробили? Коли ті панії (señoras) розрепетувалися, ох, лишенько! То ми й перестали, але встигли перебити близько чверті, щось із вісімдесят голів. Хотіли ж перебити усіх, і таки перебили б, коли б не розверещалися ті селянки. Ми були ще там, коли один пан на коні, це туди, де Аякучо, подався розказати їм, що сталося. Отож наступного дня про це говорила радіостанція La Voz. Ми якраз верталися додому, і дехто з товаришів мав оті маленькі приймачики, то ми слухали, і було нам ой же й приємно!

Молодий боєць «Сендеро луміносо». «Тьємпос» (1990, р. 198)

І

Хоч би як ми інтерпретували зміни в «третьому світі» та його поступовий розкол, розпад, усе це відрізнялося від «першого світу» в одному фундаментальному відношенні. Він становив світову зону революції: щойно здійсненої, близької /392/ чи можливої. Ну а «перший світ», коли розпочалася глобальна «холодна війна», був назагал, у політичному й соціальному відношеннях, стабільним. Хоч би що там помалу закипало на дні казана «другого світу», але воно було заховане під накривкою партійної влади й потенційної інтервенції радянських військ. А з другого боку зовсім небагато держав «третього світу», малих чи великих, пройшло через період від 1950 року (чи від дати його заснування) без своїх революцій, без військових переворотів, покликаних придушити революцію, чи запобігти, а чи посприяти революції, а чи без якої-небудь іншої форми внутрішнього збройного конфлікту. Основними винятками на день написання цієї книги є Індія та ще кілька колоній, керованих авторитарними патерналістами-довгожителями, на кшталт д-ра Банди з Малаві (колишньої колонії Ньясаленд) та незахитаного (до 1994 року) М. Фелікса Уфуе-Буаньї з Берега Слонової Кістки (Кот д’Івуар). Ця невигойна соціально-політична нестабільність «третього світу» й становила його спільний знаменник.

«Третій світ»

Ерік Гобсбаум

[Я припустив], що без читання книжок вечірнє життя в їхніх [єгипетських] сільських маєтках має бути нудотою та що м’яке крісло й гарна книжка на прохолодній веранді зробили б це життя приємнішим. Мій друг відказав зразу ж: «А ви не подумали, що такого землевласника, котрий розсівся б у себе на веранді з яскравим світлом над головою, могли б легко застрелити?» Справді, як я сам про це не подумав?

Расел Паша, 1949

Щоразу, коли сільська розмова звертала на тему взаємодопомоги та пропозицій грошових позичок як частини такої допомоги односельцям, рідко обходилося без жалісного оплакування дедалі меншої співпраці між селянами… Подібні твердження завжди підпиралися посиланнями на факт, що сільські люди стають дедалі розважливішими у своєму підході до грошових справ. І при цьому селяни неодмінно згадували те, що називають «добрими старими часами», коли люди були завжди готові прийти на допомогу потерпілому.

М.б.Абдул Рахім, 1973

І

Деколонізація й революція драматично перекраяли політичну мапу світу. Число визнаних міжнародною спільнотою незалежних держав в Азії зросло в п’ять разів. А в Африці, там, де 1939 року була одна держава, тепер налічувалося близько п’ятдесяти. Навіть в обох Америках, де деколонізація початку XIX століття /312/ створила добрі два десятки латиноамериканських республік, нова хвиля деколонізації додала ще дванадцять. Однак важить тут не кількість їх, а їхня незмірна (й дедалі більша) демографічна вага, а також той тиск, який вони справляють своєю сукупністю.

Соціалізм провалився. Тепер і капіталізм збанкрутував. Що ж далі?

Ерік Гобсбаум

ХХ століття давно минуло, однак ми все ще не навчилися жити у столітті ХХІ, чи, принаймні, мислити відповідно. Це має бути не так складно, як здається, бо головна ідея, що панувала в економіці та політиці минулого століття, вочевидь, розчинилась у повітрі. Згідно з нею модерні індустріальні (та, по суті, будь-які) економічні системи мислились у термінах двох взаємовиключних протилежностей: капіталізму та соціалізму.

Ми пережили дві практичні спроби реалізувати ці протилежності у чистому вигляді: централізована державно-планова економіка радянського типу та абсолютно не стримувана та не контрольована капіталістична економіка вільного ринку. Перша зруйнувалась у 1980-х, разом з європейською комуністичною політичною системою. Друга руйнується у нас на очах в найграндіознішій з 1930-х років кризі глобального капіталізму. В дечому вона серйозніша, ніж криза 1930-х, оскільки економіка в ті часи не була настільки глобалізована, як зараз, і криза не зачепила планової економіки Радянського Союзу. Ми ще не знаємо, наскільки серйозними та довготривалими будуть наслідки теперішньої світової кризи, але вони, без сумніву, вказують на кінець того типу ринкового капіталізму, який захопив світ та уряди в ньому з часів Маргарет Тетчер та президента Рейгана.

Ґрамші та політична теорія

Ерік Гобсбаум

(Нижче надруковано статтю, підготовлену за доповіддю професора Е. Д. Гобсбаума для конференції, присвяченої Ґрамші та орґанізованої спільно видавництвом Lawrence & Wishart і Політехнічним інститутом центрального Лондона 5-6 березня 1977 року. Назви розділів наші.)

Антоніо Ґрамші помер 40 років тому. В перші десять з цих сорока років він був невідомий фактично нікому крім товаришів з 1920-х рр., оскільки опубліковано або розповсюджено з написаного ним було зовсім мало. Це не означає, що він був невпливовим, адже про Пальміро Тольятті можна сказати, що він вів Італійську Комуністичну партію згідно з ґрамшістською лінією або, принаймні, згідно із своїм розумінням ґрамшістської лінії. Разом з тим, більшості людей — навіть комуністам — до закінчення другої світової війни ім’я Ґрамші мало про що казало.

В друге десятиріччя він став вельми відомим в Італії, і ним почали захоплюватися не тільки в комуністичних колах. Його твори активно публікувалися Комуністичною партією, але перш за все видавництвом Ейнауді. Хай там як пізніше критикували ці перші видання, вони відкрили Ґрамші широкій аудиторії та дали італійцям змогу оцінити його постать як одного з провідних мислителів-марксистів та — більш загально — як одну з головних фіґур італійської культури XX ст. Але тільки італійцям. Адже протягом цього періоду з технічних причин Ґрамші залишався невідомим за межами своєї батьківщини, бо його практично не перекладали. Так зазнали невдачі спроби публікації в Британії та США навіть його зворушливих «Листів з в’язниці». За виключенням невеличкої купки людей з особистими зв’язками в Італії та тих, хто читав італійською (переважно, комуністів), для инших по цей бік Альп він не істнував.