Італійська мова на Мальті

Антоніо Ґрамші

Зошит 8, §‹106›. Минуле та теперішнє. Італійська мова на Мальті[1]. Захист італійської мови та культури на Мальті, як показали події перших місяців 1932 року (див. статтю в «Коррьєре делля сера» від 25 березня 1932 року[2]), утруднив істнування Конкордату[3]. Поки італійська держава конфліктувала з церквою, істнування орґанізованого італійського осередку на Мальті (як і в багатьох инших країнах світу) не таїло в собі небезпеки для панівних держав: він навряд чи міг поширитися на національну та політичну сферу, він не виходив за межі фольклору та культури діялєктів. По Конкордатові ситуація змінилася: церкву, що нею керують італійці та що її представляють на місцях також італійці, які вже не конфліктують з державою, тепер плутають із італійською державою і геть не пов’язують з традиціями всесвітнього католицизму. Отже, Конкордат, замість сприяти розширенню італійської культури, ще більше утруднює її розвиток і не тільки: він опирається традиційним осередкам «італійства». Отже, видається, в сучасному світі культурно-духовний імперіялізм є утопією: лише політична сила, що спирається на економічну експансію, може стати основою культурної експансії.

Боротьба за геґемонію

Роман Тиса

Здається, боротьба за геґемонію, якщо вона обмежується культурою і просвітою, що здійснюється в рамках громадянського суспільства та за допомогою запропонованих ним інструментів, приречена на поразку. Ідея подолання капіталізму мирним шляхом через просвіту, профспілку, парлямент, поступові покращення життя там і сям, невеличку — але тут і зараз — дію нагадують утопії теоретиків анархізму першої половини XIX ст., що про них писав Енґельс Марксові у листі від 18 вересня 1846 р.: «Пролетарі повинні збирати дрібні акції. На ці кошти (на початок треба, звичайно, не менше 10-20 тисяч робітників) будують спочатку одну або кілька майстерень з одної або кількох галузей ремества, і частина акціонерів починає там працювати. Продукти вироблені там: 1) продають акціонерам по ціні сировини плюс ціна праці (акціонери не повинні оплачувати прибутки) і 2) що залишається від продуктів після цього — продають на ринку по ринковій ціні. В міру того, як капітал товариства зростатиме через внески нових членів або через нові заощадження старих акціонерів, на цей капітал будуватимуть нові майстерні й фабрики й т. ін., поки, нарешті, всі пролетарі працюватимуть і всі наявні в країні виробні сили будуть куплені, і завдяки цьому капітали, що є в руках буржуазії, втратять свою владу над робітниками, владу добувати з них зиск!..» Приблизно так, напевне, уявляють собі скасування капіталізму й сучасні соціяльні активісти та парляментські радикали. Їхня утопія — перемогти капіталізм його ж зброєю, що зрештою означає прийняття капіталізму як такого, згоду на гру за його правилами, боротьба за якими веде не до руйнування капіталізму, а тільки зміцнює його. Це завжди відкладання рішучого зіткнення на потім, чого ніколи так і не відбувається.

Кіно

Poмaн Πiщąлoβ

Напевне, невипадково найпопулярнішим видом мистецтва в буржуазному суспільстві є кіно. Инакше й бути не може в суспільстві, в якому стосунки між людьми постають у фантастичній формі стосунків між речами, коли речі спочатку відокремлюються від своїх хазяїв, а потім заступають їхнє місце. Речі репрезентують людей. Кіно — гра тіней, омана, містифікація, ілюзія (згадаймо, як на початку XX ст. — кіно тільки встигло народитися —його називали й кінематоґраф, й ілюзіон). Ілюзія ж є способом, у який працює капіталізм, зокрема в ідеолоґічній царині. Створення ілюзій — головне завдання ідеолоґії й кіно. Комерційне масове кіно робиться з кліше, обмеженого набору сценаріїв, розрахованих відразу на всі прошарки населення, яких кіно заохочує не до критичного сприйняття чи осмислення, а до примирення з дійсністю і пристосуванням до неї. Так, наприклад, пресловутий «щасливий кінець» (happy end) заохочує до пасивного споглядання: не треба хвилюватися чи — не дай боже! — діяти; все і так (без нас) буде добре. Комерційне кіно викликає інтенсивні емоційні переживання, виводячи глядачі з рівноваги, і активно експлуатує цей стан, контрабандою проносячи в залу та «продаючи» йому свій ідейний зміст.