Posts Tagged '„Всесвіт“'



«Третій світ» і «нові ліві» у Франції

Оксана Мяло

Однією з прикметних рис політичного життя на зламі 1950—60 років можна вважати ту особливу роль, яку відігравали в ньому країни Азії, Африки й Латинської Америки, — так званого «третього світу» (до цього терміну вдаємось умовно, оскільки доводиться оперувати цитатами із західних авторів). Вже на самому початку руху, який згодом дістав назву «нових лівих», коло питань, пов’язаних із «третім світом», висувається на перший план. Воно опинилося в центрі дискусій, що призводять до виникнення й розмежування тих чи інших політичних програм і навіть форм поведінки.

Вже побіжний погляд на загальний «стиль» цього руху, на його гасла й прапори, під якими він виступав, на загальну емоційну стихію, яка його заполонила, дає змогу вважати однією з найвиразніших його рис — тяжіння до ідей «третього світу».

Більше того: вже в ситуації, яка передувала цьому рухові, роль останніх подій у країнах Азії, Африки та Латинської Америки більшості дослідників здається цілком очевидною. З цього погляду карібська криза 1962 року, китайська «культурна революція», піднесення антиколоніальних рухів, ескалація війни в Індокитаї виявляються історичними віхами власне західної історії.

Така чутливість до подій, що відбуваються у віддалених районах земної кулі, здавалося б, не нова й не оригінальна для Франції. Від Великої французької революції до Жана Жореса, який назвав колоніалізм «безперервною справою Дрейфуса», і аж до бурхливих дискусій ФКП з французькою інтелігенцією під час алжірської війни, — подібні питання так чи інакше пов’язувалися з розвитком усіх ліворадикальних рухів Франції. Продовжити читання ‘«Третій світ» і «нові ліві» у Франції’

Про деякі буржуазні концепції «масової культури»

Валентина Крючкова

Виникнення проблеми «масової культури» тісно пов’язане з важливими суспільними процесами, що відбувалися протягом XX століття — століття велетенських масових рухів, не-чуваного піднесення соціальної активності трудящих. Мільйони знедолених стали масовою діючою силою; ті, що становили «периферію» суспільства, опинилися в центрі подій.

Зростання промислового виробництва і, відповідно, урбанізація, посилена мобільність населення, стирання в культурі регіональних рис, поширення письменності, скорочення часу виробничої зайнятості і, завдяки наполегливій боротьбі трудящих, певне підвищення матеріального рівня життя — все це породило масову потребу в культурі.

Водночас були створені й технічні засоби для задоволення цієї потреби: поліграфія, фотографія, радіо, звукозапис, кіно і телебачення, які відкрили широкі можливості для інтенсивної й екстенсивної пропаганди культури.

Проте в капіталістичних країнах ці тенденції суспільного розвитку сприяли тому, що каналами масової комунікації ринув потік кітчу, низькосортної літератури, псевдомистецтва, беззмістовної і примітивної інформації. Це викликало різко критичну реакцію інтелігенції, а потім і спроби пояснити причини та джерела цієї «масової культури». Продовжити читання ‘Про деякі буржуазні концепції «масової культури»’

Франц Кафка чи Томас Манн? Авангардизм і критичний реалізм у сучасній буржуазній літературі

Дьєрдь Лукач

Щоб уявити собі характер середовища, в якому народжується тепер буржуазна «літературна література», потрібен аналіз головних ідейних і формальних тенденцій, характерних для антиреалістичного мистецтва. Було б, звичайно, цікаво розглянути й «позалітературну літературу» — в ній найбільш гостро виступають деякі риси, зумовлені суспільним буттям. Наприклад, якщо говорити про культ психічних та фізіологічних збочень, то саме «комікси» з усією очевидністю показують, що подібний матеріал проникає в літературу з самого життя. Про те саме свідчить еволюція детективного жанру. В історичний «період упевненості», — скажімо, в часи Конан-Дойля, — письменники вихваляли сміливість і розум «спеціалістів», яким доручено охороняти майно буржуазії та її безпеку. Тепер детективна література пройнята страхом перед небезпеками, які першої-ліпшої миті можуть обірвати мирне життя буржуа, а єдиним шансом на порятунок чимдалі частіше стає щасливий випадок. У творах бульварної чи близької до неї літератури автори зводять випадковість, на якій будується «хеппі-енд», майже в «закон життя». Зрозуміло, власне літературний авангардизм нехтує такими дешевими компромісами. Продовжити читання ‘Франц Кафка чи Томас Манн? Авангардизм і критичний реалізм у сучасній буржуазній літературі’

Безвихідь Джеймса Джойса

В. Івашова

Загальна тенденція модерністської літератури, всього капіталістичного заходу 1910-х — 1920-х років нашого століття дістала найзавершеніший вияв у мистецтві Джеймса Джойса. В творчості цього письменника найяскравіше втілилася характерна для декадансу філософія соціального песимізму. Ідейний і формальний зв’язок між творчістю Джойса і тими літературними течіями, які виросли на грунті тотального заперечення, цілком очевидний.

Важко відшукати суперечливішу постать, аніж постать натхненника і вчителя європейських декадентів 1920-х років. Людина великого і незвичайного таланту, він присвятив усе життя служінню мистецтву, але твори, написані ним, об’єктивно є запереченням будь-якого мистецтва.

Вплив методу Джойса певною мірою позначився на творчості найвидатніших письменників Західної Європи і США як у 1920-х роках нашого століття, так і значно пізніше. Багато видів сучасного модерністського «новаторства» виникли як варіація або дальший розвиток «джойсизму». Продовжити читання ‘Безвихідь Джеймса Джойса’

Дюбуа-публіцист

Л.Панкова

Однією з найбільш животрепетних і трагічних проблем у громадському житті Сполучених Штатів Америки є проблема взаємовідносин білих і чорних.

«Біла раса мусить панувати, це країна білих. Ніякої соціальної рівності, ніякої політичної рівності» — ця цинічна теза, сформульована вперше на таємних збіговиськах куклукскланівців незабаром по тому, як Північні штати перемогли в громадянській війні, і тепер залишається гаслом ідеологів расизму в їх намаганнях обгрунтувати дискримінацію негрів у США.

Американський расизм поділяє людство на вищі й нижчі раси. Всупереч історії його ідеологи Паудермекер, Берм, Гарт, Більбо та інші твердять, ніби всі світові цивілізації були створені білою расою і що загинули вони тільки внаслідок змішування з чорною расою. Американський соціолог Дональд Девідсон, висуваючи антинаукову тезу про біологічну, фізіологічну, інтелектуальну й соціальну «неповноцінність» «кольорових елементів», називає знищення рабства в Америці «кричущим порушенням біологічних і соціологічних законів, які можна відновити, лише реставрувавши освячений століттями інститут рабства». Продовжити читання ‘Дюбуа-публіцист’

На що ти спроможна?

Ассата Шакур*

Коли ти за ґратами, за дверима сталевими,
Спаплюжена, скривджена,
На що ти спроможна?

У цьому світі глухих мурів і гуркотливих дверей,
Де одні у постійній тривозі, що їх виженуть
із в’язниці,
Інші втратили віру, що коли-небудь вийдуть звідси,
На що ти спроможна?

Я скажу ще таке:
Після тих ланцюгів, що у мозок людини вгризаються,
Після ґрат поржавілих, що до наших дверей приросли,
На що ти спроможна?

Після сліз і гіркої образи,
Після довгих годин самоти
(Коли дихати нічим і зап’ястя в крові),
На що ти спроможна? Продовжити читання ‘На що ти спроможна?’

Від хаосу до організації

Тамара Сенкевич

Рух американських негрів якнайкраще відбиває всю складність расових взаємовідносин у Сполучених Штатах Америки. Прихильники інтеграції, сегрегації, десегрегації, прихильники радикальних заходів і половинчастих дій, «чорні пантери», поборники ненасильницьких дій, «чорні мусульмани», борці за «чорну владу» – всі ці різні, часом суперечливі явища виникли на ґрунті нестабільних расових взаємовідносин в Америці.

Інтеграція – одна із найзлободенніших проблем сьогоднішньої Америки. Саме вона розділяє всю американську націю, а в ній і негритянський народ, на два ворожих табори. До початку 50-х років як у політиці, так і в творчості американських негрів панувала традиція протесту. Але потім раптом почали доводити неграм, що треба «перебудуватися», перестати протестувати, бо, мовляв, настала ера цілковитої інтеграції.

Негритянські письменники, як і весь негритянський народ, опинилися перед лицем дуже заплутаних проблем, що здавалися нерозв’язними. Письменник-негр Артур Девіс, виступаючи на Першій конференції негритянських письменників Америки, заявив, що «проспекти і обіцянки інтеграції послабили серед негрів їхню найпліднішу традицію – традицію протесту. Це звучить тим більш парадоксально, що справжньої інтеграції ми так і не побачили. Все, що ми маємо, – це поверхова, «крихітна» інтеграція; в усіх провідних галузях життя й побуту негрів становище не змінилося й залишатиметься таким, мабуть, ще два чи три десятиріччя». Продовжити читання ‘Від хаосу до організації’

Барабанщик справедливості

Сергій Лосєв, Віталій Петрусенко

Два міста на Півдні Америки — Атланта й Бірмінгем — відіграли особливо важливу роль у житті й боротьбі Мартіна Лютера Кінга. Ці міста й схожі одне на одне і водночас різні.

В Атланті, де народився й виріс Кінг і де сорок процентів мільйонного населення становили негри, було шість чорних коледжів, були негритянська газета й радіостанція, була чорна буржуазія — бізнесмени, власники страхових компаній. Але в цьому місті, де ліберально настроєні білі закликали до «расової гармонії», лиш в окремі ресторани в центрі пускали чорних, сотні ж ресторанів і кафе, кінотеатри, готелі, різні інші місця громадського користування були зачинені для негрів, а їхні власники лицемірно розводили руками, посилаючись на «відповідні» закони.

Промислове місто Півдня Бірмінгем і штат, у якому воно лежить, — Алабама трохи відрізнялись від «освіченої» Атланти й Джорджії. В. Бірмінгемі була особливо люта, відверто расистська поліція, яку чверть століття очолював Коннор, на прізвисько Бугай, і найбузувірська організація ку-клукс-клану, що стояла на сторожі цілковитої сегрегації всього життя. Продовжити читання ‘Барабанщик справедливості’

Випробування Джеррі Роулінгса

Коджо Янка

Книга Коджо Янки, відомого ганського журналіста й письменника, лауреата премій імені Ленгстона Х’юза та Девідсона, «Випробування Джеррі Роулінгса (відгомін Революції 31 Грудня)» користується популярністю на його батьківщині. Майстерне поєднання нарису, політичного портрета, репортажу, інтерв’ю, документальних матеріалів утворює яскраву й переконливу публіцистичну оповідь. К.Янка виступає не просто як свідок чи безсторонній хронікер революційних подій у країні, він прагне розкрити їх справжній соціально-політичний зміст, пристрасно обстоює справу революції з позицій людини, глибоко переконаної в її закономірній природі, в її прогресивному історичному значенні.

Гана — невелика західноафриканська країна з 11-мільйонним населенням, надзвичайно багата на цінні природні ресурси. Через чотири роки після визволення від британського колоніалізму тут було проголошено республіку (1960 р.). Уряд очолив Кваме Нкрума — лідер Народної партії конвенту, яка з моменту свого утворення (1949 р.) йшла в авангарді боротьби ганського народу за незалежність. У 1966 році уряд Нкруми було повалено й встановлено військову диктатуру, що здійснювала антинародну політику. 1972 року в результаті нового перевороту до влади прийшла Рада національного порятунку. Однак соціальні та економічні суперечності загострювались, і 4 червня 1979 року група офіцерів скинула РНП. Цього разу при владі стала Революційна рада збройних сил на чолі з лейтенантом авіації Джеррі Джоном Роулінгсом. 24 вересня 1979 року вона поступилася місцем цивільній адміністрації, але та не змогла вивести країну з економічної скрути, і 31 грудня 1981 року знову відбувся державний переворот. Країну очолила керована Роулінгсом Тимчасова рада національної оборони. Продовжити читання ‘Випробування Джеррі Роулінгса’

Син Африки

Західні історики, особливо англійські, малюють ідилічну картинку колоніальних грабунків. Нібито до країни темної, відсталої, країни людожерів і чаклунів прийшов «Великий Білий Брат». Він прийшов сюди начебто ні в чому не зацікавлений, але хапав усе, що бачило око. В одній руці він тримав кодекс законів (англійці вихваляються тим, що ввели в колоніях «гуманне» британське законодавство), а в другій — хрест, щоб і чорним душам відкрити шлях на небо. Так він осідав і «цивілізовував», незважаючи на чорну невдячність місцевого населення, яке чомусь із зброєю в руках захищалося від прогресу.

В дійсності ж, звичайно, все було зовсім інакше. В Західній Африці існували дуже давно великі негритянські імперії, які досягли того ж рівня розвитку, що й деякі європейські держави. Гана, Малі та ряд інших країн відіграють почесну роль у древніх хроніках арабських мандрівників.

Один з них, Ібн Факіх, пише в IX сторіччі, що в «країні Гана золото росте, як морква, і збирають його після заходу сонця». Через двісті років інший арабський мандрівник Аль Бекрі записує, що «імператор Гани збирає податки в розмірі золотого динара за кожного навантаженого сіллю віслюка, який залишає королівство, і два динари за кожен транспорт солі, який прибуває… Все самородне золото, що є в королівстві, належить імператорові; народу дозволяють тільки промивати золотий пісок»… Продовжити читання ‘Син Африки’

Знайомство з Ганою

А. Гайна

Наче кінокадри, промайнули строкаті краєвиди Бєлграда, Рабата, Конакрі, Абіджана — і наш літак приземлився на аеродромі в Аккрі.

Ми прилетіли в складі невеличкої групи радянських будівельників та профспілкових діячів в столицю Республіки Гана на запрошення місцевої профспілки працівників будівництва і некваліфікованих робітників.

Мабуть, у кожного, хто навіть не бував у Африці, склалося певне уявлення про цей континент. Але те, що ми побачили на власні очі, перевершило всі наші сподівання.

Аккра зустріла нас умита тривалими дощами, причепурена яскраво-зеленим вбранням, світлими багатоповерховими спорудами, що проглядаються наскрізь, а головне — привітними і теплими посмішками її жителів. Цю привітність і теплоту ми відчували під час всього нашого подорожування по цій жаркій країні. Ганські профспілкові діячі Едвард Дампаре і Самуел Кісі доклали всіх зусиль, щоб наше перебування в Гані було цікавим, приємним і корисним. Продовжити читання ‘Знайомство з Ганою’

У колишньому королівстві Ашанті

Ян Урбаняк

Висока хвиля б’ється об берег, підкидаючи вгору невеличкі рибальські човни. Пахне солоною морською водою, а приємний бриз, що віє від океану, допомагає витримувати немилосердну тропічну спеку.

Ми їдемо вздовж берега від Аккри в напрямку до Такораді — головного порту Гани. Минаємо пальмові гаї й невеличкі села, споруди, які рідко зустрінеш в інших місцях Африки, — замки, точнісінько такі, які зводили в середньовічній Європі. Тут, на Золотому Березі, починаючи з XIV століття, ці замки споруджували французи, португальці, голландці, шведи, датчани, німці й англійці. Будівельний камінь вони привозили з Європи, а натомість везли звідси золото й невільників. Європейці-суперники нерідко зчиняли запеклі сутички. Кінець кінцем взяли верх англійські колонізатори, які проникали все далі вглиб нинішньої Гани, «втихомирюючи» волелюбний народ цієї країни.

Замків-факторій на Золотому Березі було споруджено більше сорока. З них 35 дали пізніше початок різним /59/ містам і населеним пунктам. Деякі будівлі повністю збереглися до наших днів (як наприклад форт Хрістіанбург, що донедавна був резиденцією президента Гани), від інших лишилися самі руїни. Продовжити читання ‘У колишньому королівстві Ашанті’

Кеніятта на волі!

Джомо Кеніятта… Десять років тому судова розправа англійських колонізаторів над цією людиною обурила прогресивну громадськість усього світу. Підкуплені свідки, брехливі обвинувачення, порушення елементарних судових норм — нічим тоді не гребували колонізатори, щоб кинути за грати видатного борця за свободу народу Кенії, керівника першої політичної партії в країні — Союзу африканців Кенії. У програмі Союзу були найважливіші вимоги кенійців — земельна реформа, ліквідація расової дискримінації, рівноправність негрів, національна незалежність.

12 тисяч англійських фунтів витратили колонізатори на підкуп фальшивих свідків «злочинної діяльності» обвинуваченого!

Кеніятту було засуджено до 7-ми років ув’язнення в каторжній тюрмі… Продовжити читання ‘Кеніятта на волі!’

«Білі нервуються в Кенії»

Жахливо живуть сьогодні негри — 99 процентів населення англійської колонії Кенії. Вони загнані в резервати, які займають менше чверті площі колонії. На решті території панують білі поміщики. Їм належить коло 4 мільйонів гектарів найплодючіших земель. Тут вони вирощують найцінніші експортні культури — кофе, чай, бавовну. Чорним дозволяється культивувати лише маїс, картоплю тощо. Середній заробіток африканського робітника становить менше одного фунта стерлінгів на місяць, щоб купити хоча б сорочку, треба кілька місяців заощаджувати кожний пенс на їжі. Заробіток чорного складає пересічно 200 шилінгів на рік, білого фахівця — понад 3 тисячі шилінгів на місяць. В країні існує лише кілька дрібних напівкустарних підприємств. Величезні природні багатства країни, зокрема копалини, — золото, срібло, сода, сіль та ін. — захоплені білими.

З 1890 року, відтоді як Кенія стала британською колонією, корінні жителі країни перебувають в умовах цілковитої майнової та юридичної нерівноправності. Незважаючи на шалену пропаганду колонізаторів, які доводять, що чорний — людина «нижчої раси» і зобов’язаний слухатися своїх панів, кенійці відчувають пекучу ненависть до поневолювачів. Білі намагаються тримати кенійців у темряві. Лише один процент корінного населення колонії вміє читати й писати. Кенійці майже повністю позбавлені політичних прав. За законом брати участь у голосуванні мають право лише люди, які досягли 21 року. Крім того треба бути письменним, заробляти на рік не менше 60 фунтів, займати «відповідальну посаду» і т. д. і т. п. Продовжити читання ‘«Білі нервуються в Кенії»’

Що розповів мені Самсон

Клаус Фішер

Дванадцять кроків уперед — поворот, — дванадцять кроків назад — поворот, — дванадцять кроків уперед…

Крізь загратовані вікна маленьких напівтемних камер безперервно долинають монотонні кроки британського вартового. У в’язниці — одній з багатьох у британській колонії Кенії — в переповнених камерах знемагають сотні африканців.

– Я не зрадник, ні, я не розкажу нічого… — тихесенько стогне в кутку однієї з камер молодий африканець. Він лежить на підлозі, на купі соломи, яку йому кинули тюремники. Руки, спина, голова в нього нестерпно болять, бо на кожному допиті його били, по-звірячому били. На тілі живого місця не зоставили. Але Самсон гордий: він не зрадив своїх друзів, свій народ. Через силу перевертається він на другий бік, намагаючись побачити невеликий клаптик неба за гратами, неба його любимої вітчизни, над якою в цей час опускаються присмерки. Продовжити читання ‘Що розповів мені Самсон’

Сучасний англійський антиколоніальний роман

О.Ніколюкін

Проблема колоній, що відіграє таку істотну роль в історії країни, віддавна привертала увагу англійських письменників.

Звичайно, в Англії і раніше існувала аболіціоністська література, але поряд з цим не менш відомі і твори англійських письменників, в яких розвиваються колонізаторські ідеї, що прославляють культуртрегерську роль європейців в пригноблених країнах. Ще в кінці минулого століття співцем колоніалізму виступив Р.Кіплінг. Ті ж самі ідеї зустрічаються пізніше і в книгах С.Могема. Останнім часом колоніалістські традиції в літературі продовжує розвивати сучасний реакційний письменник Алек Во.

Новітні епігони колоніального романа намагаються показати національно-визвольну боротьбу народів Африки, як прояв їх дикості і тупості. В одній з останніх книг такого гатунку — у романі Нетти Маскетт «Лісове полум’я» — корінне населення британського протекторату Сьєрра-Леоне зображено як ліниву і тупу масу, вищим моральним проявом якої письменниця вважає собачу відданість білим, які нібито навчають туземців поняттю чесності. Продовжити читання ‘Сучасний англійський антиколоніальний роман’

Салют, конголезці!

Н.Наумов

Кривава тризна

До кожної фотографії з далекої африканської країни ми придивляємось з почуттям щирого хвилювання. Не екзотичні пальми й алмазні розсипи, не полювання на слонів і не уранові рудники приваблюють радянських людей — дальша доля 13 мільйонів конголезців турбує нас, і ми плекаємо надію, що, нарешті, випроставшись на весь зріст, народ Конго назавжди покінчить з колоніалізмом, не схитнеться перед багнетами імперіалістичних розбійників і стане справжнім господарем своєї країни — однієї з найбагатших у світі.

Так, Конго, яке справедливо називають «геологічним чудом» (ця країна багата на кобальт, уран, в одній лише провінції Катанга зосереджено 10 процентів запасів міді всього капіталістичного світу), де є радій, свинець, кадмій, платина, розсипи алмазів, вугілля, де природа чарує апельсиновими гаями, бурхливими річками, тропічними лісами й кличе до щастя, Конго протягом довгих десятиріч було країною невільників… Продовжити читання ‘Салют, конголезці!’

Ганьба колонізаторам!

Що це? Концентраційний табір? Кошара? Казарма? Ні: Це типове селище, яке дуже зручно контролювати, де можна слідкувати за кожним кроком його мешканців.

Час? Середина XX сторіччя.

Місце? Південно-Африканський Союз.

Країна, де корінні жителі не мають права пересуватись по рідному місту без спеціальних перепусток.

Країна, в якій панує кривавий расистський режим.

Режим, якому, за висловом прем’єр-міністра Індії Неру, міг би позаздрити Гітлер.

На початку XV сторіччя, мандруючи по океанах в пошуках 6агатих земель, на південному березі Африки висадились європейці. Продовжити читання ‘Ганьба колонізаторам!’

Африка переможе!

Патріс Лумумба

Ти гинув,
чорний брате мій,
закований в ланці-кайдани.
Чорніший ночі попіл твій
по світу сіяв урагани.
Ти, що до неба будував
катам своїм
величні храми
й не раз за волю повставав,
і падав ниць під канчуками, —
у битвах тих
закони днів століття нашого
засвоїв: Продовжити читання ‘Африка переможе!’

Гана — молода африканська держава

В сховищах Британського музею в Лондоні довгі роки зберігається єдиний примірник старовинного рукопису арабського вченого і мандрівника Еббіна Батути, який у XI сторіччі зробив велику подорож по Африці. Він захоплено описує африканську державу Гану, що вразила його своїм багатством і високою культурою. Арабський мандрівник зустрів тут талановитий і працьовитий народ, він бачив храм науки в Тімбукту, зустрічав чудових митців…

Часи, про які розповідається в старовинному рукописі, були останніми роками існування древньої Гани. В 1075 році, внаслідок довгих воєн, які вели між собою африканські держави, Гана розпалася і перестала існувати як незалежна країна.

На картах Африки місце на узбережжі Гвінейської затоки, де колись була Гана, до минулого року носило назву Золотий Берег. Невеликий прямокутник на карті, де стояли ці слова, був завжди пофарбований у зелений колір, що означало належність території до Британської імперії. Та народ цієї англійської колонії ніколи не забував про свою історію, про те, що до того, як сюди ступила нога перших європейських колонізаторів, він мав свою незалежну державу. Продовжити читання ‘Гана — молода африканська держава’


Червень 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти