Posts Tagged '„Всесвіт“'

На роковини падіння Бастилії

Вадим Скуратівський

Десь на порозі нашого століття директор архіву, що в ньому були зібрані документи Великої французької революції, прохопився про те, що він доволі часто міняє склад своїх працівників: постійно маючи справу з тими документами, вони самі поступово стають «лівими», «радикалами», «екстремістами»…

Зрештою, в історичній науці немало випадків еволюцій у протилежному напрямі: ті чи ті дослідники французької революції починали, принаймні, зі спокійної її ретроспективи, а закінчували запеклим, аж істеричним запереченням її провідних сил, устремлінь, наслідків, постатей.

Не випадково один із найавторитетніших знавців тепер уже неозорої, безберегої історіографії французької революції якось дотепно зауважив, що в цій історіографії і досі сперечаються — «Гора» з «Жірондою», Робесп’єр з Дантоном, «помірковані» з «несамовитими» і т.д. Додамо від себе — і роялісти з республіканцями. В останніх десятиріччях у Франції має місце свого роду інтелектуальний спорт — одна за одною з’являються книжки, написані високо-фаховими авторами, де з немалою індуктивною енергією доводиться, що французька революція: а) зазнала тотальної невдачі, б) посліплена своїми вождями, йшла якимись параноїдальними манівцями, в) була керована параноїками, г) і взагалі — краще її, цієї революції, не було б. Продовжити читання ‘На роковини падіння Бастилії’

Про представницьке урядування

Максиміліан Робесп’єр

Промова, виголошена в Національній асамблеї 10 травня 1793 року

Людина народжена для щастя і свободи, але скрізь вона в рабстві і нещаслива! Мета суспільства — удосконалювати людину й охороняти її права, але воно повсюди утискує її і насаджує глупоту! Настав час нагадати людині про її справжнє призначення; поступ людського розуму підготував цю велику революцію, і саме на вас покладений обов’язок прискорити її.

Щоб виконати таку місію, треба робити якраз протилежне тому, що робилося донині.

Досі мистецтво урядування було тільки мистецтвом грабунку й гноблення більшості на догоду меншості, а законодавство — засобом зведення цих злочинів у систему. Король і аристократи своє діло добре знали; тепер вам слід братися за своє — тобто робити людей щасливими й вільними по закону.

Дати урядові силу достатню для того, щоб громадини завжди шанували права інших громадян, і зробити так, щоб сам уряд ніколи не міг зазіхнути на них, — ось, на мою думку, подвійне завдання, з яким мусить упоратись законодавець. Перше, я гадаю, зовсім неважке. Ну а друге б уважали нездійсненним, якби тільки зважали на події минулі й сучасні, а не дошукувались їхніх причин. Продовжити читання ‘Про представницьке урядування’

Відповідь на питання: що таке просвітництво?

Іммануїл Кант

Просвітництво — це вихід людини зі стану неповноліття, в якому вона перебуває з власної вини. Неповноліття означає неспроможність користатися власним розумом без керівництва когось іншого. Такий стан виникає тоді, коли бракує не розуму, а лише рішучості і відваги користуватися ним без стороннього керівництва. Отже, гасло просвітництва: май відвагу користуватися власним розумом! Люди охоче лишаються впродовж цілого свого життя неповнолітніми, навіть після того, як природа їх давно визволить з-під чужої опіки,— а все через власні лінощі і боягузтво. З цієї самої причини інші отримують змогу доволі легко накидати їм своє опікунство. Це ж бо так зручно бути неповнолітнім! Маючи книгу, яка накопичує для мене розум, душепастиря, який плекає для мене сумління, лікаря, який вирішує за мене мою дієту й тому подібне, я можу сам ні про що не дбати. Я можу взагалі ні про що не думати, якщо тільки маю чим заплатити,— інші візьмуть цю дражливу роботу на себе. Опікуни, які великодушно взяли на себе нагляд за нами, потурбуються, щоб більшість людей (зокрема все жіноцтво) вважала крок до повноліття не лише важким, яким він справді є, а й дуже небезпечним. Спочатку вони доведуть цих своїх свійських тварин до отупіння і подбають про те, щоб ці спокійні істоти не відважились без їхнього дозволу зробити бодай крок поза плетеною коляскою, у якій дітей вчать ходити, більше того, заборонять їм зробити цей крок і вийти з коляски, до якої вони їх самі посадили. Потім вони візьмуться доводити своїм підопічним, що на них чигає страшна небезпека, якщо тільки вони спробують ходити на власних ногах. Насправді небезпека не така вже й велика — вони хіба що впадуть кілька разів, але таки навчаться нарешті ходити; проте подібні перестороги роблять людей украй полохливими і відстрашують, як правило, від будь-яких подальших спроб. Продовжити читання ‘Відповідь на питання: що таке просвітництво?’

Від Рабле до Вольтера

Микола Рябчук

Багато хто, мабуть, пам’ятає восьму пісню знаменитої «Орлеанської діви» Вольтера, опублікованої на Україні завдяки майстерному перекладові М. Рильського ось уже у чотирьох виданнях (1937, 1956. 1962 та 1985 рр.). Розповідається там про поєдинок французького рицаря Ля Трімуйля та англійця д’Аронделя, кожен з яких обстоює чесноти своєї коханої. З численних рицарських романів ми знаємо чимало таких поєдинків, як, зрештою, і пародій на них, — досить згадати хоча б геніального Сервантесового «Дон Кіхота» чи «Несамовитого Роланда» Аріосто. Останній твір, очевидно, мав на увазі й Вольтер, зокрема — аналогічний поєдинок між християнином Феррау та сарацином Рінальдо, котрі, завдавши один одному важких ран, усе-таки припинили бій разом, на одному коні, кинулися в погоню за Анжелікою, яка, очевидно, знудилась їхнім поєдинком. У Вольтера цей пародійний момент посилено: обох дам у його поемі викрадає «бандит із папиних підданців», що означає або радісну покірність обох панночок у цій пікантній ситуації, або ж цілковиту глухоту обох рицарів до їхніх криків про допомогу. До того ж Ля Трімуйль та д’Арондель у Вольтера залишаються цілком голими: вкрадено весь їхній одяг — адже ще перед початком поєдинку вони погодились:

Надворі спека — будем голі биться
І тим полегкість зробимо для дам,
Які за суддів мають бути нам.

Зрозуміло, що не заради спеки роздягає своїх героїв Вольтер, а таки передусім задля «полегкості» — у досить таки специфічному, «еротичному» розумінні. Продовжити читання ‘Від Рабле до Вольтера’

«Розправа» з «верховним» «патріархом»

Маріо Бенедетті

Передусім хочу пояснити, що в цій статті йтиметься про три романи — «Розправа з методом» Алехо Карпентьєра (Куба), «Ми, Верховний» Аугусто Роа Бастоса (Парагвай) та «Осінь патріарха» Габріеля Гарсіа Маркеса (Колумбія) — і в назві її немає самоцінної гри слів. З дивовижною (а може, й закономірною) випадковістю ці видатні романісти звернулися до однієї теми, розповівши про феномен латиноамериканського диктатора, цього «надпатріарха», який в одному романі (у Роа Бастоса) має ім’я та прізвище, а в двох інших виступає як символічна істота.

Напівсерйозно, напівжартома Карпентьєр якось казав, що його герой на 40 відсотків складається з Мачадо, на 10 відсотків з Гусмана Бланко, на 10 відсотків з Сіпріано Кастро, на 10 відсотків з Естрада Кабрери, на 20 відсотків з Трухільйо та на 10 відсотків з Порфіріо Діаса, а також має деякі риси Сомоси та Хуана Вісенте Гомеса[1].

Назви романів іронічні — іронією просякнутий і зміст творів. Іронія Карпентьєра зачіпає не лише героїв, а й самого Декарта; іронія Роа Бастоса виказує себе в гіперболізації хитрощів та марнославства протагоніста; іронія Гарсіа Маркеса полягає в тому, що він пропонує справжнього «патріарха» — майже без лапок — для того, щоб потім руйнація міфа справила особливо сильне враження. Продовжити читання ‘«Розправа» з «верховним» «патріархом»’

Куди крокує прочанин?

Константин Жоль, Дмитро Видрін

В останні десятиліття в мусульманських країнах різко зросла релігійна, політична і навіть економічна роль ісламу. Цьому сприяли труднощі розвитку цих країн, поглиблення соціальної і матеріальної нерівності, протест проти засилля привнесених із Заходу звичаїв капіталістичного суспільства, намагання імперіалізму поставити під свій контроль багатющі місцеві природні ресурси, неврегульованість близькосхідного конфлікту.

Зростання релігійних настроїв у країнах мусульманського світу виявляється по-різному. Серед мусульманської інтелігенції посилилося зацікавлення традиційними духовними цінностями. Проглядається явна тенденція до політизації культурної спадщини мусульман під егідою ісламу.

«Ісламський Ренесанс» в країнах Близького й Середнього Сходу стимулював активізацію пропагандистської діяльності буржуазних сходознавці в-політологів. На цій хвилі було «перевідкрито» радянські республіки Середньої Азії, а в лексиконі західних ідеологів з’явився вислів «червоний іслам». Західні «експерти», йдучи за від жилою традицією, продовжують називати республіки Радянського Сходу «мусульманськими», намагаючись довести, ніби релігійний фактор є домінуючим у способі життя радянських народів Середньої Азії. Продовжити читання ‘Куди крокує прочанин?’

Афганістан: наклепи і реальність

Анрі Аллег

В обстановці гострого протиборства утверджується новий лад у демократичному Афганістані. Корінні соціально-економічні перетворення зустрічають різку протидію з боку внутрішньої контрреволюції, підтримуваної силами імперіалізму з-за кордону.

«Ми пишаємося тим, що в своїй боротьбі за благо афганського народу дістаємо тверду підтримку і величезну інтернаціональну допомогу з боку Країни Рад, славної КПРС, — сказав під час візиту до СРСР у жовтні 1980 р. Бабрак Кармаль. — Ленінська політика Радянського Союзу по відношенню до Афганістану — це чудовий і високий приклад пролетарського інтернаціоналізму в дії, яскравий зразок братерської допомоги нашому народові, який обрав шлях революції, шлях порятунку од відсталості, шлях прогресу.

Минуть роки і століття, афганський народ побудує справедливе суспільство, однак він завжди і завжди буде вдячний своєму брату і щирому другові — народу Радянського Союзу».

В міру того, як революційна влада домагається дальших успіхів у справі будівництва нового життя, ті, хто був уведений в оману брехливою імперіалістичною пропагандою, починають усе більше усвідомлювати неправильність своїх дій. Про методи цієї буржуазної пропаганди та дійсний стан справ в Афганістані пише в своєму репортажі спеціальний кореспондент газети «Юманіте», відомий французький публіцист і письменник, давній автор «Всесвіту» Анрі Аллег. Продовжити читання ‘Афганістан: наклепи і реальність’


Жовтень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лип    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031  

Введіть адресу своєї ел.пошти