Posts Tagged 'вибрані листи'

Вибрані листи: Фанон до Шаріяті (осінь 1961)

Франц Фанон

Осінь 1961 р.

Довше за всю Азію й всю Африку опирається ісламський ‹світ› Заходові та колоніялізмові. Ці два вороги завдали його тілу та душі страшних ран. Він самотньо страждає від ненависти цих ворогів, що вони б’ють по ньому сильніше, ніж по инших. І хоча я не поділяю твого почуття до ісламу, я хотів би наголосити на твоєму зауваженні сильніше, ніж це зробив ти сам, а саме, що в третьому світі (і, з твого дозволу, насамперед на Близькому та Середньому Сході) іслам має — більше за будь-які инші суспільні сили та ідеолоґічні альтернативи — антиколоніяльний потенціял та антизахідний характер. ‹…›

Сподіваюсь, що ваші справжні інтелєктуали, маючи на меті підвищити загальний рівень усвідомлення робітничими масами своєї країни та підняти їх на оборонну війну проти аґресії та спокус отруйних і підозрілих ідей, а також проти метод і способів вирішення, вироблених у Европі, — сподіваюсь, що ваші справжні інтелєктуали використають колосальні культурні та громадські ресурси, заховані в мусульманських суспільствах і в мусульманському дусі, для емансипації і заснування иншого людства та иншої цивілізації, та вдихнуть новий дух у тіло мусульманського Сходу. На тебе та твоїх колєґ покладено обов’язок виконати це завдання. Звісно, я знаю, що твої зусилля в цьому напрямку — попри видиму їхню подібність — не сумісні з моєю метою будівництва сполученої і дружної нації в нашій країні «третього світу» — точніше сказати, у третій країні світу. Адже те, що нас об’єднує, дозволяє мені визнати цей образ дії за великий розумний крок уперед до мого ідеалу. Продовжити читання ‘Вибрані листи: Фанон до Шаріяті (осінь 1961)’

Вибрані листи: Маркс Руґе (березень 1843)

Маркс Руґе

На буксирному судні по дорозі в Д., березень 1843 р.

Я подорожую тепер по Голландії. Судячи з тутешніх і французьких газет, Німеччина глибоко загрузла в багні і з кожним днем загрузає все глибше. Повірте мені, що і той, кому зовсім невідоме почуття національної гордості, відчуває все ж національний сором — навіть у Голландії. Найнікчемніший голландець — все-таки громадянин у порівнянні з найвидатнішим німцем. А міркування іноземців про прусський уряд! В цьому відношенні панує жахлива одностайність, ніхто не обманюється більше щодо прусської системи та її нескладної природи. Значить, деяку користь нова школа все ж дала. Пишний плащ лібералізму впав з плечей, і найогидніший деспотизм став у всій своїй наготі перед очима всього світу.

Це теж відкриття, хоч і негативне. Це — така істина, яка, принаймні, виявляє перед нами пустоту нашого патріотизму, потворність нашого державного ладу і змушує нас закривати з сорому обличчя. Ви дивитесь на мене з усмішкою і питаєте: яка користь у цьому? З почуття сорому революції не роблять. — А я кажу: сором — це вже свого роду революція; сором — це, дійсно, перемога французької революції над німецьким патріотизмом, який переміг її в 1813 році. Сором — це свого роду гнів, тільки обернений всередину. І коли б ціла нація справді зазнала почуття сорому, вона була б подібна до лева, який весь напружується, готуючись до стрибка. Правда, в Німеччині не відчувають іще навіть сорому; навпаки, ці жалюгідні люди все ще патріоти. Але чи є ще система, здатна витравити в них патріотизм у такій мірі, як ця сміховинна система новоявленого рицаря[1]? Комедія деспотизму, яка розігрується з /11/ нами, так само небезпечна для нього, як у свій час стала небезпечною трагедія для Стюартів і Бурбонів. І коли б навіть ще довгий час не розуміли, що в дійсності являє собою ця комедія, то все ж вона була б уже в певному розумінні революцією. Держава надто серйозна річ, щоб її можна було перетворити в якусь арлекінаду. Судно, повиє дурнів, можна було б ще, мабуть, полишити на якийсь час на волю вітру, але воно пливло б назустріч своїй неминучій долі саме тому, що дурні цього не підозрівають. І ця доля — грядуща революція. /12/ Продовжити читання ‘Вибрані листи: Маркс Руґе (березень 1843)’

Вибрані листи: Енґельс Шмідтові (1 листопада 1891)

Енґельс Шмідтові

1 листопада [1891 р.]

Без Геґеля, звичайно, обійтися не можна (вивчаючи марксизм), і до того ж треба час, щоб його перетравити. Стисла лоґїка в Енциклопедії — це чудовий початок. Але ви візьміть VI том зібр. творів, а не окреме видання Розенкранца (1845 р.), бо в першому є далеко більше пояснювальних додатків, хоча для тупоголового Геннінґа[1] вони частенько були назрозумілі.

У вступі ви знайдіть §26 і далі, Насамперед критику Вольфового опрацювання Ляйбніца (Метафізика в історичному розумінні). Потім англо-французький емпіризм, §37 і далі, потім /277/ — Канта §40 і дальші, нарешті містицизм Якобі §61. В розділі І („Буття”), ви не зупиняйтеся надто довго на „Бутті” і „Ніщо”. Останні параграфи „якість” потім, „кількість” і „міра” багато кращі. Але головна частина — це наука про „сутність”. (die Lehre von Wesen). Викриття цілковитої неспроможности абстрактних суперечностей, при чому, як тільки хочеш ухопити міцно один бік (суперечності), так він непомітно обертається на інший. Ви можете з’ясувати собі це завжди на конкретних прикладах. Наприклад, яскравий зв’язок неподільности тотожности й різниці ви, як наречений, знайдете в собі самому й у вашій нареченій. Цілком неможливо встановити чи є статеве кохання радість від того, що тотожність у різниці, або різниця в тотожності. Відкиньте тут різницю (в даному разі статеву) або тотожність (людяність обох). І що ж у вас залишиться? Я пригадую, як мені спочатку дошкуляла саме ця неподільність тотожности й різниці, хоч ми не можемо й кроку ступити, щоб не наткнутися на неї. Продовжити читання ‘Вибрані листи: Енґельс Шмідтові (1 листопада 1891)’

Вибрані листи: Енґельс Зорґе (18 січня 1893)

Енґельс Зорґе

18 січня [1893 р.]

Тут у Лондоні фабіянці являють собою банду кар’єристів, у них, проте, досить здорового розуму, щоб зрозуміти неминучість соціяльного перевороту; але не довіряючи цієї велетенської роботи самому грубому пролетаріятові, вони зволили стати на чолі його. Страх перед революцією — їхній основний принцип. Вони „інтеліґенти” par excellence. Їхній соціялізм — муніципальний соціалізм: комуна, а не нація, принаймні спершу, мусить стати власницею засобів виробництва. Свій же соціялізм вони малюють крайнім, але неминучим наслідком буржуазного лібералізму. Звідси їхня тактика: не провадити рішучої боротьби з лібералами, як із супротивниками, а штовхнути їх на соціялістичні висновки, тобто обдурювати їх, насичувати лібералізм соціялізмом; не протиставляти соціялістичних кандидатів лібералам, а підсовувати їх лібералам, тобто обманно провадити їх… Та що при цьому їх або самих« обдурять, або обдурять соціялізм, — цього вони, звичайно, не розуміють. Продовжити читання ‘Вибрані листи: Енґельс Зорґе (18 січня 1893)’

Вибрані листи: Енґельс Бебелеві (28 жовтня 1882)

Енґельс Бебелеві

28 жовтня [1882 р.]

Статтю я прочитав досить побіжно…[1] Інакше я помітив би французький вплив у тому, як він уявляє собі революцію… Тут дістає своє втілення фраза про „Єдину реакційну масу”. Всі офіціяльні партії об’єднуються тут в одну купу, а ми соціялісти там, у струнких лавах. Велика рішуча битва, перемога по всій лінії відразу! Справді ж справа не відбувається так просто. /238/ Справді революція починається якраз навпаки — з того, що величезна більшість народу, а також і офіціяльні партії, об’єднуються проти уряду, що через те стає ізольований, скидають його, і лише тоді настає великий поділ народу, а разом із тим і змога нашого панування і то лише після того, як ті з офіціяльних партій, що залишаються ще можливі, одна за одною знищать себе, діючи одна проти одної.

Якби ми захотіли почати революцію відразу ж з її останньої дії, нам довелося б дуже погано. /239/ Продовжити читання ‘Вибрані листи: Енґельс Бебелеві (28 жовтня 1882)’

Вибрані листи: Енґельс Зорґе (12 (17) вересня 1874)

Енґельс Зорґе

12 (17) вересня [1874 р.]

Коли ти вийшов, старий Інтернаціонал закінчив назавжди своє існування. І чудово. Він належав добі Другої імперії, коли /192/ скрізь по цілій Европі переслідували робітничий рух, що прокидався, і це диктувало солідарність пролетаріяту і його невтручання у внутрішню політику. Це був момент, коли загальні космополітичні інтереси пролетаріяту були висунуті на перший кін; коли Німеччина, Еспанія, Італія, Данія тількищо пристали до руху, абож ще тільки приставали. 1864 р. теоретичний характер руху залишався по всій Европі, тобто для мас, далеко ще не зрозумілий. Німецький комунізм ще не набрав форми робітничого руху, прудонізм вже не був такий сильний, щоб виїжджати на своєму спеціяльному конику; бакунінська нова нісенітниця ще не набрала виразної форми й у власній голові її автора; і навіть провідники англійських тред-юньйонів вважали за можливе пристати до руху на підставі програми, викладеній в поясняльній записці до статуту. Перший же великий успіх повинен був зруйнувати несумісне співробітництво різних фракцій. Таким успіхом і була Комуна — ця мимовільна духовна дитина Інтернаціоналу, хоча останній і пальцем не поворухнув для того, щоб надати/їй життя; отже Інтернаціонал, до певної міри, цілком справедливо вважають за винуватця Комуни, але як тільки він через неї придбав у Европі моральну силу, так відразу виникла сутичка між окремими політичними напрямками, що заперечували один одному виключне право на використування наслідків, досягнутих Комуною. Давно вистиглий момент розпаду Інтернаціоналу настав. Заздрість на чимраз більшу силу елементів, що залишилися вірні старій широкій програмі, — німецьких комуністів, — штовхнуло бельгійських прудоністів в обійми бакунінських шукачів пригод. Гаазький з’їзд був справді кінцем для обох партій. Америка була єдина країна, де ім’я Інтернаціоналу ще користалося з певної популярносте, тим то здоровий інстинкт і підказав, що доцільно перенести туди його управу. Але, нарешті, в Америці престиж Інтернаціоналу впав і всяка спроба вдмухнути в нього нове життя була б безглузда й легковажна витрата енерґії. 10 років Інтернаціонал керував однією стороною европейської історії, і саме тою, де закладено все майбутнє і він має повнісіньке право гордо озирнутися на перейдений ним шлях. Продовжити читання ‘Вибрані листи: Енґельс Зорґе (12 (17) вересня 1874)’

Листи про історичний матеріалізм 1890-1894

Фрідріх Енгельс

ЕНГЕЛЬС — КОНРАДУ ШМІДТУ

В БЕРЛІН

Лондон, 5 серпня 1890 р.

…Про книгу Пауля Барта[1] я читав у віденському журналі «Deutsche Worte» відзив, написаний злополучним Моріцом Віртом[2], і ця критика лишила у мене невигідне враження також і про саму книгу. Я перегляну її, але мушу сказати, що коли Моріцхен правильно його цитує, то Барт твердить, ніби він в усіх творах Маркса зміг знайти всього лише один приклад залежності філософії і т.д. від матеріальних умов існування, а саме той, що Декарт оголошує тварин машинами. Мені просто шкода людину, яка може писати такі речі. І раз ця людина ще не зрозуміла, що хоч матеріальні умови існування є premium agens[3], це не виключає того, що ідеологічні галузі справляють у свою чергу зворотний, але вторинний вплив на ці матеріальні умови; раз це їй неясно, то вона не здатна розуміти і той предмет, про який пише. Але, кажу знову, це ж усе з других рук, а Моріцхен — небезпечний друг. І матеріалістичне розуміння історії має тепер дуже багато таких друзів, для яких воно є приводом, щоб не вивчати історію. Справа стоїть цілком так само, як тоді, коли Маркс говорив про французьких «марксистів» кінця 1870-х років: «Я знаю тільки одно, що я не марксист».

Ось також у «Volks-Tribüne» точилась дискусія про розподіл продуктів у майбутньому суспільстві — чи відбуватиметься він відповідно до кількості праці, чи інакше[4]. До питання підійшли теж сугубо «матеріалістично» на протилежність відомим ідеалістичним фразам про справедливість. Але, хоч як це дивно, нікому не спало на думку, що спосіб розподілу істотно ж залежить від того, яка кількість продуктів має бути розподілена, і що ця кількість, звичайно, змінюється залежно від прогресу виробництва і організації суспільства, а значить, повинен змінюватись і спосіб розподілу. Але всі учасники дискусії розглядають «соціалістичне суспільство» не як щось таке, /3/ що постійно змінюється і прогресує, а як щось стабільне, раз назавжди встановлене, що повинно, значить, мати також раз назавжди встановлений спосіб розподілу. Та коли міркувати розумно, то можна все-таки: 1) спробувати відшукати спосіб розподілу, з якого буде почато, і 2) постаратися знайти загальну тенденцію дальшого розвитку. Але про це я в усій дискусії не знаходжу ні слова. Продовжити читання ‘Листи про історичний матеріалізм 1890-1894’

Вибрані листи: Енґельс Бльохові (21 вересня 1890)

Енґельс Йосипу Бльохові

Лондон, 21 вересня [1890 р.]

З погляду матеріялістичного розуміння історії основний момент в історичному процесі кінець-кінцем є виробництво й відтворення дійсного життя. Ні я, ні Маркс більшого не доводили. Якщо хтось перекрутить це твердження в тому розумінні, ніби економічний момент є єдиний визначний момент, тоді це твердження обертається на абстрактну, безглузду фразу, що /265/ нічого не говорить. Економічне становище — це основа, але на перебіг історичної боротьби впливають і в багатьох випадках визначають переважно форму її різні моменти надбудови: політичні форми клясової боротьби та її наслідки — конституції, що їх установила переможна кляса після своєї перемоги й т.ін. правові форми, і навіть відображення всіх цих справжніх боїв у мозку учасників, політичні, юридичні, філософські теорії, релігійні погляди та їхній дальший розвиток у систему догмів. Тут є взаємодіяння всіх цих моментів, в якому, кінець-кінцем, економічний рух, як доконечний, прокладав собі шлях через нескінченну низку випадковостей (тобто речей і подій, у яких внутрішній взаємний зв’язок до того віддалений, або до того важко його визначити, що ми можемо забути про нього, вважати, що його немає). В- противному разі застосувати теорію до будь-якої історичної доби було б легше, ніж розв’язувати найпростіше рівняння першого ступеня.

Ми творимо свою історію самі, але, поперше, ми творимо її серед досить певних передумов та умов. Серед них, кінець-кінцем, економічні є вирішальні. Проте й політичні умови й т.ін. навіть традиції, що живуть у людських головах, відіграють певну ролю, хоч і не вирішальну. Пруська держава виникла й розвинулась з історичних і, кінець-кінцем, економічних причин. Але навряд чи можна, не ставши педантом, запевняти, що серед сили дрібних держав Північної Німеччини саме Бранденбурґ був призначений на ролю великої держави, в якій втілилися економічні різниці, мовні різниці, а з часів реформації і релігійні відміни між північчю й півднем, при чому це заздалегідь визначила саме тільки економічна конечність, а інші моменти не впливали (головна причина те, що Бранденбурґ володів Прусією й через це був втягнений в польскі справи, а отже й у міжнародні політичні стосунки, які стали за вирішальні також і при утворенні могутности Австрійської династії). Ледве чи пощастить будь-кому, не викликавши сміху, пояснити економічно існування кожної маленької німецької держави в минулому й тепер, або пояснити економічно походження горішньо-німецьких змін у голосівках, які поділяють Німеччину (щодо діялекту), на дві половини, що посилюється ще географічно гірським пасмом від Судетів до Тавнуса! Продовжити читання ‘Вибрані листи: Енґельс Бльохові (21 вересня 1890)’

Вибрані листи: Енґельс Шлютерові (11 січня 1890)

Енґельс Шютерові

11 січня [1890 р.]

Бурхливий потік робітничого руху минулого літа поступово стихає. А найкраще—це те, що неприродні симпатії буржуазної зграї до робітничого руху, як це було під час страйку портових робітників, поступаються перед природнішими почуттями недовір’я та неспокою. В страйку, силоміць накиненому робітникам від компанії, робітників знову залишили філістери. І це дуже добре; я хотів би лише, щоб Берне переконався коли-небудь цього всього на власному досвіді, коли, наприклад, він сам керуватиме яким небудь страйком, бо він ще й досі створює собі з приводу цього різні ілюзії.

При вашій революції в американському соціялістичному казані найголовніше те, що ви жорстоко поквиталися з Розенберґом і К°. Німецькі партії, як такі, мусять перестати існувати в Америці, бо вони починають дуже гальмувати рух. Так само, як англійці, американські робітники не забаряться й підуть своїм власним шляхом. Починати з ними з теорії—неможна; їхній власний досвід, помилки й погані наслідки цих помилок поставлять їх віч-на-віч з теорією, а тоді аll right (все добре). Самостійні народи йдуть своїм власним шляхом, а між ними англійці та їхні найсамостійніші нащадки—американці. Від тупої впертости остров’янина нерідко увірвається терпець, та зате вона є і запорукою того, що розпочате раз, вже буде доведене до кінця. Продовжити читання ‘Вибрані листи: Енґельс Шлютерові (11 січня 1890)’

Вибрані листи: Енґельс Марксові (8 грудня 1882)

Енґельс Марксові

Лондон, 8 грудня [1882 р.]

Для того, щоб з’ясувати собі остаточно паралель між германцями Тацета і північно-американськими червоношкірими, я простудіював І т. твого Банкрофта[1]. Схожість справді тим паче разюча, що способи виробництва істотно відмінні: тут — рибалки й мисливці, що не заходатуються коло скотарства й рільництва, там — кочове скотарство, що переходить у рільництво. Це доводить, що на цьому ступені спосіб виробництва менш вирішальний, ніж степінь розкладу стародавніх зв’язків кревного споріднення й стародавнього спілкування статів у межах племени. В противному разі Тлінкіти в колишній Російській Америці не могли б бути подібні як дві краплі води на германців, — ще більше навіть, ніж твої ірокези. Тут же розв’язується й інша загадка: як погоджується повага до жінок з тим, що на них накладають головну масу роботи. Далі потвердилася моя здогадка, що jus primae noctis (право на першу ніч), яке було в Европі колись у кельтів і слов’ян, є залишок стародавніх /240/ статевих зносин: у двох племен дуже далеких одне від одного і різних раc, воно існує для шаманів, що є представники племени. Я довідався з книжки дуже багато також і про германців, покищо цього цілком досить. Мехіко й Перу мені доведеться відкласти. Я відіслав Банкрофта назад, а із праць Маврера дістав і інші; отже вони в мене всі, повнотою. Мені треба було переглянути їх для моєї прикінцевої замітки про „Марку”. Вона стає досить довга й мені не подобається, хоч я двічі чи тричі переписував її. Зробити звіт на 8-ю сторінках про виникнення, розквіт і занепад — це не жарт. Продовжити читання ‘Вибрані листи: Енґельс Марксові (8 грудня 1882)’

Вибрані листи: Енґельс Куно (24 січня 1872)

Енґельс Куно

24 січня [1872 р.]

Бакунін, що інтригував проти Інтернаціоналу до 1868 р., вступив у нього відразу ж після невдачі на мирному конгресі в Берні і зараз же почав всередині Інтернаціоналу затівати змову проти Генеральної ради. В Бакуніна своєрідна теорія, мішанина прудонізму з комунізмом, при чому для першого характеристичне, що він вважає за головне лихо, яке треба усунути не капітал, не класові суперечності між капіталістами і робітниками, що виникають завдяки суспільному розвиткові, а державу. Тим часом, як маси соціяль-демократичних робітників, так само як і ми тримається такого погляду, що державна влада є не що інше, як організація, яку створили собі панівні кляси—землевласники й капіталісти—для того, щоб боронити свої суспільні привілеї, Бакунін твердить: держава утворила капітал, капіталіст посідає свій капітал лише з ласки держави. Продовжити читання ‘Вибрані листи: Енґельс Куно (24 січня 1872)’

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (24 березня 1870)

Маркс Енґельсові

24 березня [1870 р.]

Пересилаю тобі листа російської колонії в Женеві. Ми їх допустили (в Інтернаціонал), я прийняв їхнє доручення бути за їхнього представника в Генеральній раді й надіслав їм стислу відповідь (офіційну, поруч з приватним листом), дозволивши їм опублікувати її в їхній газеті. Курйозне становище—бути за представника „молодої Росії”. Не знаєш до чого це може тебе призвести і в якій дивній компанії можеш опинитися. В офіційній відповіді я хвалю Флеровського й підкреслюю, що головне завдання російської секції — допомагати Польщі (тобто звільнити Европу від свого власного сусідства).

Про Бакуніна я вважав за безпечніше не говорити ні слова, ні в офіційному, ні в приватному листі. Але чого я їм ніколи не прощу — це того, що вони величають мене Venerable (шановний). Вони, мабуть, гадають, що мені 80-100 років. Продовжити читання ‘Вибрані листи: Маркс Енґельсові (24 березня 1870)’

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (5 березня 1869)

Маркс Енґельсові

5 березня [1869 р.]

Доданий документик[1] надійшов учора (хоча він і датований 27 лютого). Ти надішли мені його назад, як тільки прочитаєш, бо наступного вівтірка я подам його раді. Панам з „Альянсу” треба було, мабуть, багато часу, щоб укласти цей твір.

Насправді для нас було б далеко краще, якби вони залишили при собі свої „незчисленні легіони” у Франції, Еспанії і Італії.

Бакунін думає, коли ми ухвалимо його радикальну програму, то він зможе її розблаговістити й таким чином до певної міри скомпромітувати нас. Якщо ми висловимося проти, то нас уславлять як контрреволюціонерів. Крім того, коли ми її допустимо, то він подбає за те, щоб на Базельському конґресі його підтримала деяка галаслива юрба. Продовжити читання ‘Вибрані листи: Маркс Енґельсові (5 березня 1869)’

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (20 червня 1866)

Маркс Енґельсові

20 червня [1866 р.]

Вчора на раді Інтернаціоналу обмірковувалися сучасні воєнні справи. Про це оголошено заздалегідь і кімната наша була дощенту напихана. Надіслали своїх також і пани італійці. Дискусія, як і слід чекати, перейшла на питання про „національності” взагалі й про те, як ставимося до цього питання ми. Дальше обговорення перенесене на найближчий вівторок.

Французи, яких було дуже багато, не ховали своєї ворожнечі до італійців. /182/

Представники „молодої Франції” (не робітники) почали з того, що всяка національність і самі нації — все це застарілі пересуди. Прудонізоване пітірнеріянство. Всіх треба розбити на дрібні „групи”, або „комуни”, що й собі утворюватимуть „союз”, але не державу. І ця „індивідуалізація” людства і відповідні їй „mutualisme” (взаємодопомога) повинні розвиватися, тим часом історія в усіх інших країнах зупиниться й увесь світ чекатиме, поки, нарешті, французи встигнуть для того, щоб зробити соціяльну революцію. Тоді вони зроблять перед нами спробу, а ввесь інший світ, вражений силою їхнього прикладу, зробить те самісіньке. Якраз того самого чекав Фур’є від своєї зразкової фаляцстери. Взагалі ж усі, хто обтяжує „соціяльне” питання „пересудами” старого світу,—всі вони „реакціонери”. Продовжити читання ‘Вибрані листи: Маркс Енґельсові (20 червня 1866)’

Вибрані листи: Маркс Маєрові й Фоґтові (9 квітня 1870)

Маркс Маєрові й Фоґтові

9 квітня [1870 р.]

Багато років вивчаючи ірляндське питання, я дійшов того висновку, що рішучого вдару панівним англійським клясам можна завдати не в Англії, а лише в Ірляндії (а він мав би вирішальне значення для робітничого руху в цілому світі).

1 грудня 1869 р. Генеральна рада видала таємний обіжник, що я його склав французькою мовою (для впливу на Англію мають значення лише французькі, а не німецькі газети) про зв’язок ірландської національної боротьби з емансипацією робітничої кляси й про ставлення Міжнароднього товариства робітників до ірляндського питання, що випливає звідси. Перекажу вам стисло суть головних тез. Продовжити читання ‘Вибрані листи: Маркс Маєрові й Фоґтові (9 квітня 1870)’

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (10 грудня 1869)

Маркс Енґельсові

Лондон, 10 грудня [1869 р.]

Найближчого вівтірка (залишаючи на боці всі „інтернаціональні” і „гуманні” фрази про „справедливість для Ірляндії”, що в раді Інтернаціоналу зрозумілі самі собою), я доводитиму, що  б е з п о с е р е д н і й  і н т е р е с  а н г л і й с ь к о ї  р о б і т н и ч о ї  к л я с и  в  т о м у,  щ о б  з в і л ь н и т и с я  в і д  с в о г о  т е п е р і ш н ь о г о /175/ з в’ я з к у  з  І р л я н д і є ю. На цьому я глибоко переконаний з причин, що їх англійським робітникам почасти я не можу сказати. Довгенько я думав, що ірляндські порядки можна зруйнувати за допомогою впливу англійської робітничої кляси. Цей погляд я завжди висував у „Нью-Йоркській Трибуні”. Глибше вивчення переконало мене зворотного. Англійській робітничій клясі  н і ч о г о  н е  в д а с т ь с я  з р о б и т и, поки вона не спекаються Ірляндії. Центр ваги — в Ірляндії. Ось чому ірляндське питання таке важливе для соціяльного руху взагалі. Продовжити читання ‘Вибрані листи: Маркс Енґельсові (10 грудня 1869)’

Вибрані листи: Енґельс Марксові (9 грудня 1869)

Енґельс Марксові

Манчестер, 9 грудня [1869 р.]

Ірляндія все ще залишається „священним островом”, що його поривання не можна плутати з клясовою боротьбою звичайнісінького грішного світу. Почасти, звичайно, це має характер справжнього божевілля. Почасти ж провідниками безперечно керує свідомий розрахунок. Вони підтримують це твердження, щоб зберегти, таким чином, своє панування над селянами. До цього прилучається й те, що селянство мусить брати своїх літературних представників з-поміж міської буржуазії та її ідеологів. З цього погляду Дублін для Ірляндії є те самісіньке, що Копенгаген для Данії (я розумію католицький Дублін). Але для цих панів увесь робітничий рух чистісінька єресь і ірляндський селянин не повинен знати, що соціялістичні робітники є єдині його спільники в Европі.

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 175.

Вибрані листи: Маркс Куґельманові (29 листопада 1869)

Маркс Куґельманові

29 листопада [1869 р.]

Ти бачив мабуть у „Volkstaat” запропоновані від мене резолюції проти Ґладстона в питанні про ірляндську амнестію. Я напав тепер на Гладсона — і це тут зчинило галас—так само, як раніш на Пальмерстоиа. Тутешні еміґранти-демагоги люблять поглузувати з континентальних деспотів із безпечного далека. Для мене це має лише тоді свою принаду, коли робиться vultu instantis Tyranni (перед лицем самого тирана).

Однак мій виступ у цьому ірландському питанні про амнестію, а також і моя подальша пропозиція на Генеральній раді про те, щоб обговорити становище англійської робітничої кляси в Ірляндії і ухвалити з приводу цього певну постанову, мали звичайно ще й інші цілі, крім тої, щоб голосно й рішуче висловитися за пригноблювану Ірляндію проти її гнобителів. Продовжити читання ‘Вибрані листи: Маркс Куґельманові (29 листопада 1869)’

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (18 листопада 1869)

Маркс Енґельсові

18 листопада [1869 р.]

Останнього вівтірка відкрилась дискусія про пункт №1 — ставлення британського уряду до питання про амнестію ірляндців. Я говорив приблизно годину з чвертю за многоразових похвал і потім запропонував до пункту № 1 таку резолюцію:

„Ухвалено, що в своїй відповіді на домагання ірляндців звільнити ув’язнених ірляндських патріотів, — у відповіді, що міститься в листі п-на Ґладстонн п-ві „О’Ші і т. д.—  перший навмисно образив ірляндську націю;

що він сполучає політичну амнестію з умовами однаково /172/ образливими як для жертов поганого уряду, як і для народу, до якого вони належать; Продовжити читання ‘Вибрані листи: Маркс Енґельсові (18 листопада 1869)’

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (2 листопада 1867)

Маркс Енґельсові

2 листопада [1867 р.]

Раніш я вважав відокремлення Ірляндії від Англії за неможливе. Тепер я вважаю його за неминуче, хоча після відокремлення може знову виникнути федерація. Як англійці просуваються вперед, доводить хліборобська статистика за цей рік, що вийшла цими днями. До того ж форма вигнання. Ірляндський віце-король лорд Аберкорн протягом останніх тижнів очистив свій маєток від багатьох тисяч людей за допомогою силоміцних правежів. Серед них є заможні орендарі, що їхні /170/ поліпшення й витрати капіталу були таким чином конфісковані. Ні в якій иншій европейській країні чужоземне панування не набрало такої безпосередньої форми грабунку тубільців. Росіяни конфіскують лише з політичних мотивів. Прусаки в західній Прусії викупають. /171/

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 170-171.


Серпень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти