Спротив чи конформізм

Карлус Маріґела

Бразильці стоять перед вибором — або опиратися ситуації, що склалася після перевороту 1-го квітня[1], або підкоритися їй.

Підкорення, це — смерть. Щонайменше, це — жити навколішки. Терпіти нескінченне приниження. Страждати від упослідження загонів військової поліції (ІПМ) та їх шефів-інквізиторів.

Раніше ми мали так звану «представницьку демократію». За цієї демократії інфляція йшла прискореними темпами. Усім заправляли північноамериканські трасти. Панував лятифундизм. Не мали права голосу мільйони простих людей: права голосу були позбавлені неписьменні та військові. Комуністи мали право голосувати, але не могли бути обраними. Це була унормована демократія. І унормована тому, що принаймні поважали права особистости, хоча обмеження участі людей у цій демократії було вражаючим і несправедливим. Своєю структурою ця демократія була перешкодою на шляху соціяльних реформ — так званих «основних реформ». Хай там які істнували можливості, з усією повагою до прав особистости, відчувався застій. Поступувати мирно така демократія не могла. Фактично так і сталося: демократію скасували. Контрольний постріл у неї зробили правиця і бразильський військовий фашизм.

Валенса і Лула: кінець порівнянь

Мацек Вишневський

Нещодавно нам випала нагода озирнутися на минуле, всі його перипетії, і підбити деякі підсумки: 29 вересня 2011 року Лех Валенса вручив Луїсу Інасіу «Лулі» да Сілві премію Фонду Валенси з формулюванням: «За діяльність із зниження соціяльної нерівності та зміцнення впливу країн, що розвиваються».

Зустріч колишнього президента Польщі (1990-1995) — лауреата Нобелівської премії миру 1983 року — і його бразильського колєґи (2003-2010) відбулась у Гданську — саме там, де на початку 1980-х років Валенса очолив страйки, що призвели до появи першої незалежної профспілки у країнах радянського блоку.

Хоча обидва національні лідери мають однакове походження — є вихідцями з небагатих сімей, робітниками за фахом, керівниками профспілок, що боролись проти диктатур — відмінності в ситуації їх країн не так-то просто визначити з першого погляду.

Як підкреслив провідний бразильський економіст і політолоґ, один з теоретиків «залежного розвитку» Теотоніу Дус Сантус, визначальні вектори політичного розвитку [Східної] Европи та Латинської Америки, виявилися прямо протилежними: якщо в Польщі синонімами свободи стали капіталізм і «вільний ринок», то до Бразилії «вільний ринок» прийшов з диктатурою, а свободу можні знайдена лише разом з соціялізмом.