Що чекає на Болівію?

Тоні Вуд

Криза, що призвела до форсованого усунення Ево Моралєса з посади президента, почалася вночі проти понеділка, 21 жовтня. У неділю проходили президентські та парляментські вибори, і за попередніми підрахунками, оприлюдненими болівійськими виборчими орґанами того ж дня, Моралєс випереджав свого найближчого суперника Карлоса Меси на 8% — для уникнення другого туру цього було недостатньо. Це був неофіційний підрахунок за даними 84% виборчих бюлетенів, і у понеділок Верховний виборчий суд припинив його, щоби почати офіційне підрахування голосів. Одначе під тиском Орґанізації американських держав Верховний виборчий суд відновив неофіційне підрахування голосів і згодом оприлюднив оновлену статистику. Цього разу дані базувались на 95% відсотках голосів і демонстрували відрив Моралєса у трохи більше ніж 10%. Якби цей відрив підтвердився, цього б вистачило, аби ґарантувати йому четвертий президентський термін.

Чи була ця зміна у неофіційному підрахунку доказом фальсифікації виборів? «Рух до соціялізму» (МАС) Моралєса користає з більшої підтримки у сільській місцевості, аніж инші партії, тому з точки зору соціолоґії чи статистики прикінцеве помітне зростання голосів не мало б дивувати. Проте супротивники Моралєса оголосили вибори нелєґітимними, а Меса назвав вибори фальсифікованими до початку самих виборів. В цьому немає нічого дивного: болівійська верхівка опиралася Моралєсу, починаючи з самого першого терміну, після його приголомшливої перемогу на виборах 2005 року. Проте саме значна більшість МАС 2009 і 2014 років, а також період стабільного економічного зростання зробила з Болівії взірцевий приклад «рожевої хвилі» — повороту ліворуч у політиці Латинської Америки в останні двадцять років. Помітно зменшились бідність і рівень нерівности, запроваджувались заходи задля усунення столітньої дискримінації індіянської більшости (62% населення країни), включно з укладенням нової «багатонаціональної» конституції, ратифікованої на референдумі 2009 року, поширенням освіти і створенням робочих місць для представників аймара і кечуа.

Нові успіхи революції в Болівії

(П.С.) 30 жовтня ц. р. зарядив новий уряд Болівії з президентом Віктором Пазом на чолі націоналізації копалень цини. Як відомо, найважніше багатство Болівії – цина була дотепер повністю в руках чужоземного капіталу, переважно американського. Тому не диво, що американська преса сприйняла цей крок Болівії, як болючий удар по американському капіталові. Президент Паз заповів ще в минулому році, зараз після захоплення влади Болівійською Націоналістичною Партією МНР, що копальні цини будуть націоналізовані. Але з різних причин уряд зволікав здійснення цієї обіцянкі. З одного боку праве крило МНР гальмувало цю справу, а з другого, що дуже цікаво, самі робітники підходили до справи націоназації копалень дуже обережно, боючись, шоб на місце приватних експлуататорів не прийшли нові бюрократичні, державні. Але момент національний, а саме – оборона країни перед чужоземним капіталом, приспішив рішення в цій важливій для Болівії справі. На З’їзді Болівійських Профспілок (ЦОБ) поставили робітники справу націоналізації копалень руба і президент Паз був змушений зложити заяву: «Тепер бачу, що націоналізацію копалень не можна дальше зволікати і обіцяю якнайскорше її здійснити».