Леза, леза, леза. Як США, щоби врятувати світ від комунізму, підбурювали до масових вбивств

Ґевін Джейкобсон

Рец. на кн.: Vincent Bevins, The Jakarta Method: Washington’s Anticommunist Crusade and the Mass Murder Program that Shaped Our World, PublicAffairs Books, 320 p.

Село Петулу на острові Балі відоме чаплями — кококанами — що вони із заходом сонця спускаються на дерева. Надвечір тисячі коричневих єґипетських чапель і малайських жовтих чапель здіймаються з сусідніх рисових полів, а потім величезною зграєю налітають на гілки, що висять над місцевим храмом. Вперше вони прилетіли сюди на початку листопада 1965 року, за місяць після того, як індонезійська армія, бандити і воєнізовані загони смерти почали винищувати підозрюваних у членстві в Індонезійській комуністичній партії (ІКП). Подорожуючи країною на початку 2000-х рр., я познайомився з чоловіком, який вважав, що кококани, це — душі померлих, що повертаються, яких місцеві дуже цінують за їхню гадану здатність відвертати лихо.

З жовтня 1965 та по березень 1966 року на острові Балі було вбито близько 80 тис. людей (5 % населення острова), а загалом на архіпелазі було вбито не менше 420 тис.. ЦРУ назвало цю різанину «одним з найстрашнішим і найкоротших кровопролить нашого часу». Жертв зганяли в одне місце й розстрілювали, душили або рубали мачете і залізною арматурою. У похмуро-сюрреалістичному фільмі Джошуа Оппенгаймера «Акт вбивства» (2012) кат з Північної Суматри згадує лютий садизм: «Ми засовували ломаччя їм у задній прохід доти, поки вони не вмирали. Ломаками ламали їм шиї. Вішали. Душили їх дротом. Відрубували голови. Давили машинами». Трупи скидали у колодязі, викидали в річки і озера або ховали у неглибоких могилах під банановими деревами. Річка Брантас у Східній Яві була завалена трупами без голів. Як пише Вінсент Бевінс у книжці «Джакартська метода», це був «вибух насилля» проти ІКП, що нагадував «апокаліптичну бійню».