Листуванє Юліяна Бачинського з Михайлом Драгомановом з приводу «України irredent-и»

Вступна увага до першого виданя Листуваня 1900 р.

Коли я приступав до другого виданя «України irredent-и», хотів був відповісти в «Переднім слові» на уваги і закиди, які були поміщені в часописах і журналах з нагоди її першого виданя. Приглянувшись однак їм я від сего відступив. Показало ся, що ті замітки, здебільшого, так загально висловлені, що я просто не знав, від чого мені властиво починати би і на чім кінчити, та — се заняло би стільки місця, що сама відповідь дорівняла би на певно розмірови самої «України irredent-и». Тож з поміж усіх тих рецензій вибрав я лише одну: М.Драгоманова, котру він мені прислав приватно в листі, а котру я в 1897 р. віддав був М.Павликови до оголошеня в «Житю і Слові»[1]. Ту рецензію вибрав я тому, що в ній вказав Драгоманів докладно в чім зі мною не годить ся, чим поставив мене в далеко вигіднійше становище, /173/ як инші рецензенти, — а друге, що писав її — власне Драгоманів, для великої частини мислячої української громади авторитет в українських справах. Тож його уваги і закиди мають ту для мене більшу вагу і значінє.

Моє листуванє з Драгомановом, що почало ся між нами з приводу «України irredent-и», не обмежило ся однак на самій лише «Україні irredent-і». В однім із своїх листів доторкнув ся Драгоманів також і радикальної партії, що у той час (1894 р.) переходила малу крізу, тож мені прийшло ся також і про неї писати. Правда, сю частину листуваня я міг би ту опустити, як се й зробив М.Павлик, публікуючи моє листуване з Драгомановом в «Житю і Слові», — але я сего не роблю, а то з огляду на стан, в якім знаходить ся тепер радикальна партія. Радикальна партія знаходить ся в стані упадку, і не далекий уже час, коли про неї згадувати ся буде як про — вправді світлий момент в політичнім житю галицької України, але, про момент, котрий був, та — котрий вже не є. Тож се, що оголошую тепер про радикальну партію, оголошую як історичний документ, як причинок до історії політичного руху галицької України з 90-тих рр. сего столітя, а спеціяльно як причинок — до історії радикального руху.

Україна irredenta

Юліян Бачинський

Присвячую
Товаришам — молодіжи українській

Ю. Б а ч и н с ь к и й /III/

Значіння «України irredent-и» в історії розвитку української національної свідомости

«Політична самостійність України — це conditio sine qua non її економічного й культурного розвитку, умова взагалі — можливости її істнування» — ось теза, що її боронить брошура Ю.Бачинського. І отця сама теза й робить цю брошуру для нас такою близькою й цікавою ще й тепер, не вважаючи на те, що від часу, як вона появила ся, минуло сливе 30 літ.

30 літ — поважний шмат часу не тільки в життю одиниці, а й цілого народу. А для нас, Українців, останні 30 літ мають особливо велику вагу. Аджеж саме протягом їх зросло й виступило на арену життя  м о д е р н е  українство і в Галичині й на Великій Україні.

Замість туманного народовства в одній й подібного до нього українофільства в другій з щораз більшою силою проявляєть ся активний політичний рух, що не засклеплюєть ся вже в своїх льокальних межах, а навпаки, хоче їх розсунути, вийти поза них, ставляючи своєю метою державну самостійність цілої української території.

Ukraina irredenta

Іван Франко

Українське питання переходить в новіших часах дивні форми розвитку. Відколи при кінці XVI віку унія з Польщею, зразу політична, а далі й обрядова, силою натуральної реакції кинула між українців сильний фермент і збудила перші проблиски національного почуття, першу свідомість національних інтересів, відрубних від інтересів польських (почуття відрубності від Московщини збудилося і виступило досить різко вже в другій половині XVII віку), бачимо серед українського народу і серед української суспільності певне аналогічне, хоч не паралельне хвилювання тої свідомості і того почуття. Серед інтелігенції (головно духовної і міщанської) після гарних розмахів кінця XVI і першої половини XVII віку бачимо певний відплив сил і духа, певне ослаблення в другій половині XVII віку; боротьба з польськими гегемонійними замахами скінчилася остаточно побідою українського елементу, та для боротьби з такими ж замахами московськими в українців не стало вже сили ані політичної далекоглядності. Історія української інтелігенції в XVIII віці, то історія її асиміляції з московською. Правда, почуття окремішності, навіть деякого локального патріотизму не вигасло, навіть Мазепинські традиції тліли подекуди, та почуття безсильності і анахронічності тих традицій було загальне.

Іван Франко і марксизм

Олександр Хоменко

Як це не дивно, але і досьогодні ми не маємо більш-менш грунтовних і (а це найголовніше!) об’єктивних досліджень, присвячених проблематиці становлення та розвитку революційного марксистського руху в Україні, досліджень, які б бодай конспективно фіксували основні факти, події, явища, посутньо необхідні для осмислення вище поіменованої проблеми.

Тому закономірно, що інтерес Карла Маркса до украінських проблем був і постійним, і не поверховим: часто використовуваний нині в науковій і публіцистичній літературі термін «християнська козацька республіка» (йдеться про Запорозьку Січ) — це просто цитата з «Хронологічних виписок» Карла Маркса, небагатьом відомий також і той факт, що в його особистій бібліотеці зберігалася написана французькою мовою книга М.Драгоманова «Українська література, заборонена російським урядом» (1878) з численними помітками автора «Капіталу». У брошурі Драгоманова Карл Маркс відзначив ті місця, де йшлося про специфіку поезії Т.Шевченка, про першу політичну організацію в новій історії України — Кирило-Мефодіївське товариство. К.Маркс і Ф.Енгельс були особисто знайомі з визначним діячем українського національно-визвольного руху другої половини XIX ст. Сергієм Подолинським — видавцем «Громади» М.Драгоманова, автором фактично першої у вітчизняній науці праці прпо розвиток суспільного виробництва «Ремесла й фабрики в Україні» (1880), в якій обгрунтовувалась ідея «власності виключно для робітників». Подолинський не лише сумлінно вистудіював величезний масив тогочасної соціалістичноі літератури, він також надіслав К.Марксу рукопис свого трактату «Праця людини та її стосунок до розподілу енергії в природі», який отримав загалом його схвальну оцінку.

Незвичний марксизм. Боротьба Юліана Бачинського за незалежність України

Денис Кірюхін

Для людини, яка живе в постра дянській державі, може здатися досить дивним, що на полицях будь-якої великої книгарні в Нью- Йорку можна знайти дуже багато літератури, присвяченої марксизму. Причому це не книжки, спрямовані на розкриття помилковості вчення Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, не література з антимарксистської пропаганди. Крім праць класиків марксизму, там можна відшукати багато серйозних теоретичних досліджень, написаних останніми роками. На жаль, наша теоретична думка поки не може похвалитися такими досягненнями. А шкода. Добра стара традиція, згідно з якою кожна нова ідеологія прагне віддати забуттю свою попередницю і все з нею пов’язане, продовжує панувати в нашому суспільстві. Тому приємним винятком виявився вихід у серії «Спадщина» соціал-демократичного видавництва «Основні цінності» книжки Юліана Бачинського «Україна irredenta», написаній наприкінці ХIХ ст., в якій уперше в історії українського національного руху було обгрунтовано, причому на основі історичного матеріалізму (!), необхідність незалежності України.