Протосоціялізм і пізній капіталізм: до теоретичної синтези, базованої на аналізі Баро

Герберт Маркузе

Значущість Баро для аналізи пізнього капіталізму

У наступному тексті йдеться насамперед про питання, розглянуті у книзі Баро, що мають універсальне значення, що воно виходить за рямці аналізи НДР. Це означає, що сформульовані ним поняття, які в рямцях його буття (себто у рямцях «реального соціялізму») вже не можливо розвивати, можуть мати стосунок також до пізнього капіталізму. Друга частина цього нарису є моїм внеском у аналізу тенденцій пізнього капіталізму, відповідних тенденціям, підміченим Баро у протосоціялізмі. Його книга є не просто критикою «реального соціялізму», але одночасно марксистською аналізою періоду переходу до повного соціялізму. За останні десятиліття це найвагоміший внесок у марксистську теорію і практику.

Перетворення методи Баро

Коли хтось говорить, що більшість критики Баро можна прикласти, mutatis mutandis [із належними змінами. — Пер.], до пізнього капіталізму і що альтернатива є дійсною, mutatis mutandis, для обох суспільних ладів, це не означає, що Баро викладає щось на кшталт теорії конверґенції. Він радше продемонстрував єдність проґресу і руйнування, продуктивности і репресій, задоволення і бажання, вкорінену в структурах обох цих — дуже ріжних — суспільств. Цю єдність, що її у вельми ріжних формах можна спостерігати в обох суспільствах (і що її стабілізуючий потенціял марксизм фатально недооцінив), можна зруйнувати лише у соціялізмі, якого реально поки що немає.

Рудольф Баро: комуніст проти «реального соціялізму» та «меґамашини»

Роман Тиса

Інакомислячий марксист

Нічого в біоґрафії Рудольфа Баро не вказувало на майбутнє перетворення з відданого марксиста-лєнінця на комуніста-дисидента. Він народився 1935 року у курортному містечку Бад-Флінсберґ в Пруссії (сьогодні Сверадув-Здруй в південно-західній Польщі) й був типовим представником свого покоління. Спочатку кандидат у члени Соціялістичної єдиної партії Німеччини, правлячої партії Німецької Демократичної Республіки, пізніше член партії, Баро вчився і працював. Після навчання на філософському факультеті Університету ім. В. Гумбольдта (Східний Берлін), який закінчив 1959 р., він займався ріжною роботою: був редактором партійних видань, заступником редактора ґазети для студентства та молоді «Форум», співробітником центрального апарату профспілки наукових працівників і економістом на заводі гумових виробів.

«Празька весна» та її придушення військами країн-учасниць Варшавського договору стали подіями, що вирішальним чином вплинули на еволюцію політичних поглядів Баро та підштовхнули до ґрунтовних теоретичних зайнять. Ще під час роботи в партійній пресі він позбавився ілюзій щодо «реального соціялізму» та ставлення до нього з боку партійно-господарської верхівки і робітництва. Одначе на відміну від багатьох інтелєктуалів 1960-х — 1970-х рр. кінець періоду лібералізації східноевропейських режимів, що розпочався у залі засідань Верховної ради РРФСР у лютому 1956 р., а завершився на вулицях Праги у серпні 1968 р., не перетворив Баро на циніка й антикомуніста. Енерґію розчарування він спрямував не на викриття «злочинів тоталітарних режимів», а на пошук відповідей на фундаментальні питання сучасности, головними з яких були: що таке соціялістичне суспільство? чи є східноевропейські країни соціялістичними? якщо вони не соціялістичні, чому? як здійснити перехід до соціялізму?

Утопія з-за ґратами

Е.П. Томпсон

Р. Баро, „Альтернатива в Східній Европі”, переклад Д. Фернбаха (Нью Лефт Букс, 1978).

Ми ще чутимемо багато про Рудольфа Баро й, тому, може нам корисно було б тепер зробити резюме фактів.

Його справа важлива…, тому що пророблена Баро аналіза — найсуттєвіша, найоб’єктивніша й (кінець кінцем) найоптимістична, що досі появилася від критика, хто рішив лишитися внутрі тих суспільств і звідти боротися за зміни.

Баро родився 1935 р.; вступив до (Комуністичної) Партії Соціялістичної Єдности коли йому було дев’ятнадцять років; студіював філософію; і, до арешту в серпні 1977 р., служив на різних посадах у партії, в народному господарстві й в державному апараті. /74/

Два важливі документи описують його політичну еволюцію. Перший, це його недавній лист з тюрми (передрук у „Бюлетені в обороні Баро”…). Другий, це майстерно побудований авто-інтерв’ю, приготований ще до випуску своєї книжки — із знанням, що після випуску не дадуть висловлюватися — і який передрукований в Socialist Register за 1978 р.