Posts Tagged 'Бадью'

Реалістичний оптимізм: політичні рефлексії над етикою Бадью

Павло Швед

Одне з гасел паризьких студентів 1968-го гласило: «Будьте реалістами — вимагайте неможливого!» Як ми повинні розуміти цей лозунг? Я пропоную читати його у дусі Алена Бадью, філософське вчення якого є прямим наслідком радикальних рухів 1960-тих, як «неможливого для кого». Звісно, для домінуючої ідеології. Якщо ми справді хочемо щось змінити у нашій країні, а не просто змінити Вітю на Вітю, чи навіть на Юлю, ми повинні направити свої неможливі вимоги прямісінько у серцевину тієї нігілістичної ідеології, що панує сьогодні в Україні, ідеології щастя, за якою, найбільшою подією, що її може прагнути людина сьогодні — це купівля Porsch Cayenne, відпочинок на Мальдівах або придбання позитивно сегрегованого chalet десь у заповітних нетрях Кончи Заспи.

Найбільшою проблемою такого гедоністичного реалізму є навіть не те, що переважна більшість наших громадян є невідворотно вигнаною з цього споживацького раю, що для більшости людей він є не більш як маною, телевізійним спектаклем на тлі дешевих синтезованих продуктів харчування, злиденних гостинок та щоденної зневаги, а те, що такий гедонізм є лише формою видимості своєї протилежності — крайнього і войовничого нігілізму. Ідеологія щастя, або те, що Бадью називає (панівною) етикою нашого суспільства, є нігілістичною саме тому, що в центрі її лежить переконання, ніби єдиною подією, яка справді може трапитись з кимось у житті, є смерть. «Carpe diem», — говорить нам панівна ідеологія, — «насолоджуйся, адже насолода, це єдине, що має сенс, бо вкінці на тебе все одно чекаю старість, немічність і смерть». Чи не тому ми відчуваємо майже фізично відчутне насильство, дивлячись на цих вічно усміхнених хлопчиків та дівчаток на нав’язливих білбордах, що вкрили простір наших міст? Продовжити читання ‘Реалістичний оптимізм: політичні рефлексії над етикою Бадью’

Інтерв’ю зі Славоєм Жижеком

zizekДжонатан Дербішир

Яке, на вашу думку, відношення має ваша робота до мейнстрімної, нормативної, ліберальної політичної філософії англійських та американських університетів?

Я дещо помітив – хоча, можливо, я просто узагальнюю; не знаю, до якої міри це є правилом, але я зауважив, як багато з тих, хто вважає себе радикальнішими за ліберальний стандарт, за ліво-ліберальний стандарт, не займаються політичною філософією у власному сенсі цього слова, а наче ховаються у літературній критиці чи філософії. Так ніби існує якась надмірність (excess),що вимагає зміни жанру. Ще однією тенденцією серед цих «радикалів» є моралізаторство, пов’язане з легалізацією. Вони стають в цю позу, аби показати, що вони справді радикальніші. Але цей надлишок радикальності конкретно артикулює себе лише у якомусь загальному моралістичному обуренні – «що ми робимо з іммігрантами?!». Думаю, вони часто схильні до лицемірства. Я завжди читаю ліберальних анти-комуністів, ліберальних лівих – вони цікаві, в них є чому повчитись. Я прочитав чудовий есей Орвелла 1938 року, з чудовим аналізом типового лівого ліберала. Орвелл пише, що вони вимагають змін, але роблять це лицемірно – так, ніби ця вимога потрібна для того, аби переконатись, що насправді ніяких змін не відбудеться.

Чи не здається вам, що дещо схоже можна знайти в сьогоднішніх типових радикальних лібералів – наприклад в сьогоднішній анти-іммігрантській кампанії? Звичним є говорити, як мій друг Ален Бадью у Франції, «ті, хто перебувають тут, звідси і походять». Це означає – ніякої перевірки походження, відкритість до усіх. Легалізувати все. Проблема в тому, що вони чудово розуміють – така радикальна відкритість ніколи не настане. Тому дуже легко мати радикальну позицію, яка нічого тобі не коштує, і за безцінь дає тобі певну моральну вищість. Це також дає їм можливість уникати справді складних питань. Наприклад, мій конфлікт з друзями-лівими радикалами починається з їхнього бажання повної відкритості. Я кажу їм – чи ви знаєте, що анти-іммігрантство це загалом стихійна настанова нижчого прошарку робітничого класу? Вони ж говорять так, ніби якийсь великий імперіалістичний владний центр вирішив бути проти іммігрантів. Ні! Цілком можливо, що капітал навіть більш ліберальний стосовно них. Тому я не вважаю, що це дуже добре – я маю на увазі усіх цих теоретиків, як Гідденс чи Гельд, які хоч і є лівими, але лівими всередині істеблішменту. Продовжити читання ‘Інтерв’ю зі Славоєм Жижеком’


Червень 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти