Posts Tagged 'Африка'

Солідарність у боротьбі. Бесіда з чорношкірими американцями у невимушеній обстановці

Амілкар Кабрал

Під час свого останнього візиту до Сполучених Штатів Америки Кабрал попрохав Африканську інформаційну службу[1] влаштувати коротку неформальну зустріч із представниками ріжних орґанізацій чорношкірих. АІС зв’язалась із близько 30 орґанізаціями, тож 20 жовтня 1972 року понад 120 представників широкого загалу ґруп, що об’єднують чорношкірих Америки, протовпилися у невеличке приміщення, щоби зустрітися з Амілкаром Кабралом. Багато їх приїхало до Нью-Йорку саме задля цієї зустрічі. Доки вона тривала, всі, хто раніше не знав Кабрала, пересвідчилися, що він жвавий, сердечний та жартівливий. Фраґменти розмови було відредаговано з ґраматичного погляду, аби зарадити можливим помилкам і неточностям: хоча Кабрал знав багато мов, йому було незручно спілкуватися анґлійською.

Я передаю вам — наші африканські браття і сестри Сполучених Штатів — братні вітання нашого народу, запевняючи вас у тому, що ми усвідомлюємо: все, що стосується вас, обходить і нас. Якщо ми не завжди кажемо про це, то це ще не означає, що ми не обізнані. Так є, і, зважаючи на те, що світ стає тіснішим, всі люди дізнаються про це.

Звісно, якщо ви мене запитаєте, щó мені до вподоби між братами (і сестрами) та товаришами — якщо ми є братами, то це не наша вада чи обов’язок. Але-ж якщо ми є товаришами, то це є політичне зобов’язання. Звісно, ми любимо своїх братів, але в нашому розумінні краще бути братом і товаришем. Ми дуже любимо своїх братів, але ми вважаємо, що позаяк ми брати, то маємо усвідомлювати відповідальність за це та мати чітку позицію щодо наших проблєм, щоб побачити, чи лишаємося ми товаришами поза цим. Це є надто важливим для нас. Продовжити читання ‘Солідарність у боротьбі. Бесіда з чорношкірими американцями у невимушеній обстановці’

Advertisements

Випробування Джеррі Роулінгса

Коджо Янка

Книга Коджо Янки, відомого ганського журналіста й письменника, лауреата премій імені Ленгстона Х’юза та Девідсона, «Випробування Джеррі Роулінгса (відгомін Революції 31 Грудня)» користується популярністю на його батьківщині. Майстерне поєднання нарису, політичного портрета, репортажу, інтерв’ю, документальних матеріалів утворює яскраву й переконливу публіцистичну оповідь. К.Янка виступає не просто як свідок чи безсторонній хронікер революційних подій у країні, він прагне розкрити їх справжній соціально-політичний зміст, пристрасно обстоює справу революції з позицій людини, глибоко переконаної в її закономірній природі, в її прогресивному історичному значенні.

Гана — невелика західноафриканська країна з 11-мільйонним населенням, надзвичайно багата на цінні природні ресурси. Через чотири роки після визволення від британського колоніалізму тут було проголошено республіку (1960 р.). Уряд очолив Кваме Нкрума — лідер Народної партії конвенту, яка з моменту свого утворення (1949 р.) йшла в авангарді боротьби ганського народу за незалежність. У 1966 році уряд Нкруми було повалено й встановлено військову диктатуру, що здійснювала антинародну політику. 1972 року в результаті нового перевороту до влади прийшла Рада національного порятунку. Однак соціальні та економічні суперечності загострювались, і 4 червня 1979 року група офіцерів скинула РНП. Цього разу при владі стала Революційна рада збройних сил на чолі з лейтенантом авіації Джеррі Джоном Роулінгсом. 24 вересня 1979 року вона поступилася місцем цивільній адміністрації, але та не змогла вивести країну з економічної скрути, і 31 грудня 1981 року знову відбувся державний переворот. Країну очолила керована Роулінгсом Тимчасова рада національної оборони. Продовжити читання ‘Випробування Джеррі Роулінгса’

Син Африки

Західні історики, особливо англійські, малюють ідилічну картинку колоніальних грабунків. Нібито до країни темної, відсталої, країни людожерів і чаклунів прийшов «Великий Білий Брат». Він прийшов сюди начебто ні в чому не зацікавлений, але хапав усе, що бачило око. В одній руці він тримав кодекс законів (англійці вихваляються тим, що ввели в колоніях «гуманне» британське законодавство), а в другій — хрест, щоб і чорним душам відкрити шлях на небо. Так він осідав і «цивілізовував», незважаючи на чорну невдячність місцевого населення, яке чомусь із зброєю в руках захищалося від прогресу.

В дійсності ж, звичайно, все було зовсім інакше. В Західній Африці існували дуже давно великі негритянські імперії, які досягли того ж рівня розвитку, що й деякі європейські держави. Гана, Малі та ряд інших країн відіграють почесну роль у древніх хроніках арабських мандрівників.

Один з них, Ібн Факіх, пише в IX сторіччі, що в «країні Гана золото росте, як морква, і збирають його після заходу сонця». Через двісті років інший арабський мандрівник Аль Бекрі записує, що «імператор Гани збирає податки в розмірі золотого динара за кожного навантаженого сіллю віслюка, який залишає королівство, і два динари за кожен транспорт солі, який прибуває… Все самородне золото, що є в королівстві, належить імператорові; народу дозволяють тільки промивати золотий пісок»… Продовжити читання ‘Син Африки’

Знайомство з Ганою

А. Гайна

Наче кінокадри, промайнули строкаті краєвиди Бєлграда, Рабата, Конакрі, Абіджана — і наш літак приземлився на аеродромі в Аккрі.

Ми прилетіли в складі невеличкої групи радянських будівельників та профспілкових діячів в столицю Республіки Гана на запрошення місцевої профспілки працівників будівництва і некваліфікованих робітників.

Мабуть, у кожного, хто навіть не бував у Африці, склалося певне уявлення про цей континент. Але те, що ми побачили на власні очі, перевершило всі наші сподівання.

Аккра зустріла нас умита тривалими дощами, причепурена яскраво-зеленим вбранням, світлими багатоповерховими спорудами, що проглядаються наскрізь, а головне — привітними і теплими посмішками її жителів. Цю привітність і теплоту ми відчували під час всього нашого подорожування по цій жаркій країні. Ганські профспілкові діячі Едвард Дампаре і Самуел Кісі доклали всіх зусиль, щоб наше перебування в Гані було цікавим, приємним і корисним. Продовжити читання ‘Знайомство з Ганою’

У колишньому королівстві Ашанті

Ян Урбаняк

Висока хвиля б’ється об берег, підкидаючи вгору невеличкі рибальські човни. Пахне солоною морською водою, а приємний бриз, що віє від океану, допомагає витримувати немилосердну тропічну спеку.

Ми їдемо вздовж берега від Аккри в напрямку до Такораді — головного порту Гани. Минаємо пальмові гаї й невеличкі села, споруди, які рідко зустрінеш в інших місцях Африки, — замки, точнісінько такі, які зводили в середньовічній Європі. Тут, на Золотому Березі, починаючи з XIV століття, ці замки споруджували французи, португальці, голландці, шведи, датчани, німці й англійці. Будівельний камінь вони привозили з Європи, а натомість везли звідси золото й невільників. Європейці-суперники нерідко зчиняли запеклі сутички. Кінець кінцем взяли верх англійські колонізатори, які проникали все далі вглиб нинішньої Гани, «втихомирюючи» волелюбний народ цієї країни.

Замків-факторій на Золотому Березі було споруджено більше сорока. З них 35 дали пізніше початок різним /59/ містам і населеним пунктам. Деякі будівлі повністю збереглися до наших днів (як наприклад форт Хрістіанбург, що донедавна був резиденцією президента Гани), від інших лишилися самі руїни. Продовжити читання ‘У колишньому королівстві Ашанті’

Кеніятта на волі!

Джомо Кеніятта… Десять років тому судова розправа англійських колонізаторів над цією людиною обурила прогресивну громадськість усього світу. Підкуплені свідки, брехливі обвинувачення, порушення елементарних судових норм — нічим тоді не гребували колонізатори, щоб кинути за грати видатного борця за свободу народу Кенії, керівника першої політичної партії в країні — Союзу африканців Кенії. У програмі Союзу були найважливіші вимоги кенійців — земельна реформа, ліквідація расової дискримінації, рівноправність негрів, національна незалежність.

12 тисяч англійських фунтів витратили колонізатори на підкуп фальшивих свідків «злочинної діяльності» обвинуваченого!

Кеніятту було засуджено до 7-ми років ув’язнення в каторжній тюрмі… Продовжити читання ‘Кеніятта на волі!’

«Білі нервуються в Кенії»

Жахливо живуть сьогодні негри — 99 процентів населення англійської колонії Кенії. Вони загнані в резервати, які займають менше чверті площі колонії. На решті території панують білі поміщики. Їм належить коло 4 мільйонів гектарів найплодючіших земель. Тут вони вирощують найцінніші експортні культури — кофе, чай, бавовну. Чорним дозволяється культивувати лише маїс, картоплю тощо. Середній заробіток африканського робітника становить менше одного фунта стерлінгів на місяць, щоб купити хоча б сорочку, треба кілька місяців заощаджувати кожний пенс на їжі. Заробіток чорного складає пересічно 200 шилінгів на рік, білого фахівця — понад 3 тисячі шилінгів на місяць. В країні існує лише кілька дрібних напівкустарних підприємств. Величезні природні багатства країни, зокрема копалини, — золото, срібло, сода, сіль та ін. — захоплені білими.

З 1890 року, відтоді як Кенія стала британською колонією, корінні жителі країни перебувають в умовах цілковитої майнової та юридичної нерівноправності. Незважаючи на шалену пропаганду колонізаторів, які доводять, що чорний — людина «нижчої раси» і зобов’язаний слухатися своїх панів, кенійці відчувають пекучу ненависть до поневолювачів. Білі намагаються тримати кенійців у темряві. Лише один процент корінного населення колонії вміє читати й писати. Кенійці майже повністю позбавлені політичних прав. За законом брати участь у голосуванні мають право лише люди, які досягли 21 року. Крім того треба бути письменним, заробляти на рік не менше 60 фунтів, займати «відповідальну посаду» і т. д. і т. п. Продовжити читання ‘«Білі нервуються в Кенії»’


Листопад 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти