Posts Tagged 'Африканська революція'

Соціялістичні перетворення у Ґані 1957-1966

Роман Тиса

Британська колонія

Ранній колоніяльний період

Першими европейцями, що проникли на територію нинішньої Ґани, були портуґальці: вони прибули до Ґвінейської затоки океаном і 1482 року побудували на землі фанті фортецю Сан-Жоржи-да-Міна-де-Оуру (Ельміна); згодом постали Санто-Антоні-да-Аксім (Аксім), Сан-Франсіску-Шав’єр (Осу) та Сан-Себаштійон (Шама). Портуґальці вивозили золото (звідси назва країни Золотий Берег), слонову кістку та перець. Багатства Золотого Берега приваблювали мореплавців-авантюрників і торгівців також з инші европейських держав — Голляндії, Швеції, Данії, Пруссії, Великої Британії. Европейські торгівельні компанії будували факторії на землі, орендованій у місцевих правителів, платили їм податок, скуповували у африканців пальмову олію, мавпячі шкури, дровину, тощо. У XVI ст. золото, що вивозилося з Золотого Берега, становило близько 10% світового видобутку. Але найвищі доходи приносила работоргівля.

Рабство у африканців істнувало ще до приходу европейців, але воно мало домашній, патріярхальний характер: раби разом з вільними общинниками брали участь в сільськогосподарських роботах, торгівлі, використовувалися як слуги, носильники тощо. До рабів не ставилися жорстоко й часто вважали членами родини. В рабство продавали військовополонених, і продавали їх спочатку арабам Північної Африки та Аравії. Головними постачальниками рабів европейцям були племена ашанті — войовничі мешканці материкової, центральної частини Золотого Берега, головними посередниками у работоргівлі — фанті та аганті з узбережжя. Продовжити читання ‘Соціялістичні перетворення у Ґані 1957-1966’

Елітизм

Кваме Нкрума

Елітизм, це — ідеолоґія буржуазії. Ця ідеолоґія постала у другій половині XIX ст. наслідком роботи двох італійських соціолоґів — Вільфредо Парето (1848-1923)[1] і Ґаетано Моски (1858-1941)[2]. Вони писали в часи, коли середня кляса, котра щойно виборола політичну владу в аристократії, почувала, своєю чергою, небезпеку з боку робітничої кляси, котра швидко зростала та поділяла марксистську ідеолоґію. Парето і Моска прагнули спростувати Маркса та заперечити те, що соціялістична революція, що веде до побудови безклясового суспільства, є можливою. На відміну від Маркса, вони стверджували, що політичний хист визначає, кому правити, і що суспільством завжди керуватиме така собі еліта або спілка еліт.

По суті, прибічники елітизму стверджують, що на практиці реальну владу завжди здійснює меншість, а більшість ніколи не контролюватиме панівну меншість, хай би там які були так звані демократичні інституції. Згуртованість еліт, це — головна сила меншости. Вони невеличкі що до до всієї нації, але вони сильніші, ніж можна було б думати з огляду на їхню чисельність.

Елітизм, це — ідеолоґія, створена саме для капіталізму, і така, що відповідає фактичному пануванню буржуазії в капіталістичному суспільстві. Ба більше: вона розпалює расизм, адже його можна використати, щоб підтримати міт про расову вищість і расову неповноцінність. Продовжити читання ‘Елітизм’

Знайомство з Ганою

А. Гайна

Наче кінокадри, промайнули строкаті краєвиди Бєлграда, Рабата, Конакрі, Абіджана — і наш літак приземлився на аеродромі в Аккрі.

Ми прилетіли в складі невеличкої групи радянських будівельників та профспілкових діячів в столицю Республіки Гана на запрошення місцевої профспілки працівників будівництва і некваліфікованих робітників.

Мабуть, у кожного, хто навіть не бував у Африці, склалося певне уявлення про цей континент. Але те, що ми побачили на власні очі, перевершило всі наші сподівання.

Аккра зустріла нас умита тривалими дощами, причепурена яскраво-зеленим вбранням, світлими багатоповерховими спорудами, що проглядаються наскрізь, а головне — привітними і теплими посмішками її жителів. Цю привітність і теплоту ми відчували під час всього нашого подорожування по цій жаркій країні. Ганські профспілкові діячі Едвард Дампаре і Самуел Кісі доклали всіх зусиль, щоб наше перебування в Гані було цікавим, приємним і корисним. Продовжити читання ‘Знайомство з Ганою’

У колишньому королівстві Ашанті

Ян Урбаняк

Висока хвиля б’ється об берег, підкидаючи вгору невеличкі рибальські човни. Пахне солоною морською водою, а приємний бриз, що віє від океану, допомагає витримувати немилосердну тропічну спеку.

Ми їдемо вздовж берега від Аккри в напрямку до Такораді — головного порту Гани. Минаємо пальмові гаї й невеличкі села, споруди, які рідко зустрінеш в інших місцях Африки, — замки, точнісінько такі, які зводили в середньовічній Європі. Тут, на Золотому Березі, починаючи з XIV століття, ці замки споруджували французи, португальці, голландці, шведи, датчани, німці й англійці. Будівельний камінь вони привозили з Європи, а натомість везли звідси золото й невільників. Європейці-суперники нерідко зчиняли запеклі сутички. Кінець кінцем взяли верх англійські колонізатори, які проникали все далі вглиб нинішньої Гани, «втихомирюючи» волелюбний народ цієї країни.

Замків-факторій на Золотому Березі було споруджено більше сорока. З них 35 дали пізніше початок різним /59/ містам і населеним пунктам. Деякі будівлі повністю збереглися до наших днів (як наприклад форт Хрістіанбург, що донедавна був резиденцією президента Гани), від інших лишилися самі руїни. Продовжити читання ‘У колишньому королівстві Ашанті’

Кеніятта на волі!

Джомо Кеніятта… Десять років тому судова розправа англійських колонізаторів над цією людиною обурила прогресивну громадськість усього світу. Підкуплені свідки, брехливі обвинувачення, порушення елементарних судових норм — нічим тоді не гребували колонізатори, щоб кинути за грати видатного борця за свободу народу Кенії, керівника першої політичної партії в країні — Союзу африканців Кенії. У програмі Союзу були найважливіші вимоги кенійців — земельна реформа, ліквідація расової дискримінації, рівноправність негрів, національна незалежність.

12 тисяч англійських фунтів витратили колонізатори на підкуп фальшивих свідків «злочинної діяльності» обвинуваченого!

Кеніятту було засуджено до 7-ми років ув’язнення в каторжній тюрмі… Продовжити читання ‘Кеніятта на волі!’

«Білі нервуються в Кенії»

Жахливо живуть сьогодні негри — 99 процентів населення англійської колонії Кенії. Вони загнані в резервати, які займають менше чверті площі колонії. На решті території панують білі поміщики. Їм належить коло 4 мільйонів гектарів найплодючіших земель. Тут вони вирощують найцінніші експортні культури — кофе, чай, бавовну. Чорним дозволяється культивувати лише маїс, картоплю тощо. Середній заробіток африканського робітника становить менше одного фунта стерлінгів на місяць, щоб купити хоча б сорочку, треба кілька місяців заощаджувати кожний пенс на їжі. Заробіток чорного складає пересічно 200 шилінгів на рік, білого фахівця — понад 3 тисячі шилінгів на місяць. В країні існує лише кілька дрібних напівкустарних підприємств. Величезні природні багатства країни, зокрема копалини, — золото, срібло, сода, сіль та ін. — захоплені білими.

З 1890 року, відтоді як Кенія стала британською колонією, корінні жителі країни перебувають в умовах цілковитої майнової та юридичної нерівноправності. Незважаючи на шалену пропаганду колонізаторів, які доводять, що чорний — людина «нижчої раси» і зобов’язаний слухатися своїх панів, кенійці відчувають пекучу ненависть до поневолювачів. Білі намагаються тримати кенійців у темряві. Лише один процент корінного населення колонії вміє читати й писати. Кенійці майже повністю позбавлені політичних прав. За законом брати участь у голосуванні мають право лише люди, які досягли 21 року. Крім того треба бути письменним, заробляти на рік не менше 60 фунтів, займати «відповідальну посаду» і т. д. і т. п. Продовжити читання ‘«Білі нервуються в Кенії»’

Що розповів мені Самсон

Клаус Фішер

Дванадцять кроків уперед — поворот, — дванадцять кроків назад — поворот, — дванадцять кроків уперед…

Крізь загратовані вікна маленьких напівтемних камер безперервно долинають монотонні кроки британського вартового. У в’язниці — одній з багатьох у британській колонії Кенії — в переповнених камерах знемагають сотні африканців.

– Я не зрадник, ні, я не розкажу нічого… — тихесенько стогне в кутку однієї з камер молодий африканець. Він лежить на підлозі, на купі соломи, яку йому кинули тюремники. Руки, спина, голова в нього нестерпно болять, бо на кожному допиті його били, по-звірячому били. На тілі живого місця не зоставили. Але Самсон гордий: він не зрадив своїх друзів, свій народ. Через силу перевертається він на другий бік, намагаючись побачити невеликий клаптик неба за гратами, неба його любимої вітчизни, над якою в цей час опускаються присмерки. Продовжити читання ‘Що розповів мені Самсон’

Салют, конголезці!

Н.Наумов

Кривава тризна

До кожної фотографії з далекої африканської країни ми придивляємось з почуттям щирого хвилювання. Не екзотичні пальми й алмазні розсипи, не полювання на слонів і не уранові рудники приваблюють радянських людей — дальша доля 13 мільйонів конголезців турбує нас, і ми плекаємо надію, що, нарешті, випроставшись на весь зріст, народ Конго назавжди покінчить з колоніалізмом, не схитнеться перед багнетами імперіалістичних розбійників і стане справжнім господарем своєї країни — однієї з найбагатших у світі.

Так, Конго, яке справедливо називають «геологічним чудом» (ця країна багата на кобальт, уран, в одній лише провінції Катанга зосереджено 10 процентів запасів міді всього капіталістичного світу), де є радій, свинець, кадмій, платина, розсипи алмазів, вугілля, де природа чарує апельсиновими гаями, бурхливими річками, тропічними лісами й кличе до щастя, Конго протягом довгих десятиріч було країною невільників… Продовжити читання ‘Салют, конголезці!’

Африка на шляху до визволення

Ю.Мовчан

Недавно в м. Акра (Ґана) відбулася перша конференція представників самостійних африканських держав. З огляду на характер рішень цієї конференції, можна без перебільшення сказати, що ця конференція матиме історичне значіння для народів африканського континенту. Бо конференція не тільки гостро осудила колоніялізм, але також ухвалила, що народи самостійних африканських держав будуть боротися за повну незалежність усіх африканських народів, будуть боротися проти расової дискримінації, переслідування та економічного поневолення. В одній з семи резолюцій конференція підкреслила, що мусить бути встановлений певний час (термін), коли буде надано самостійність тій чи іншій колоніяльно-залежній країні. І цей термін, як доречно висловився А.Л.Аду (Ґана) — генеральний секретар конференції, повинен бути визначений не урядами окупантів, а самими поневоленими народами. Країни, які взяли участь в конференції, були такі: Ґана, Ліберія, Абісинія, Судан, Марокко, Туніс, Лівія та Об’єднана Арабська Республіка. З усіх тепер існуючих самостійних держав Африки, уряд Південно-Африканського Союзу був єдиний, який в останню хвилину відхилив запрошення вислати своїх представників на конференцію. Але в цьому нема нічого дивного, якщо зважити, що в тому Союзі тепер панує фашистський режим Мелана з його розгнузданою дикою політикою расової дискрімінації. Продовжити читання ‘Африка на шляху до визволення’

Африка переможе!

Патріс Лумумба

Ти гинув,
чорний брате мій,
закований в ланці-кайдани.
Чорніший ночі попіл твій
по світу сіяв урагани.
Ти, що до неба будував
катам своїм
величні храми
й не раз за волю повставав,
і падав ниць під канчуками, —
у битвах тих
закони днів століття нашого
засвоїв: Продовжити читання ‘Африка переможе!’

Гана — молода африканська держава

В сховищах Британського музею в Лондоні довгі роки зберігається єдиний примірник старовинного рукопису арабського вченого і мандрівника Еббіна Батути, який у XI сторіччі зробив велику подорож по Африці. Він захоплено описує африканську державу Гану, що вразила його своїм багатством і високою культурою. Арабський мандрівник зустрів тут талановитий і працьовитий народ, він бачив храм науки в Тімбукту, зустрічав чудових митців…

Часи, про які розповідається в старовинному рукописі, були останніми роками існування древньої Гани. В 1075 році, внаслідок довгих воєн, які вели між собою африканські держави, Гана розпалася і перестала існувати як незалежна країна.

На картах Африки місце на узбережжі Гвінейської затоки, де колись була Гана, до минулого року носило назву Золотий Берег. Невеликий прямокутник на карті, де стояли ці слова, був завжди пофарбований у зелений колір, що означало належність території до Британської імперії. Та народ цієї англійської колонії ніколи не забував про свою історію, про те, що до того, як сюди ступила нога перших європейських колонізаторів, він мав свою незалежну державу. Продовжити читання ‘Гана — молода африканська держава’

Великий здвиг африканських негрів

З початком січня ц. р. в місті Абідйян (французька західня Африка) відбувся великий з’їзд африканських негрів. На з’їзд прибуло понад 1.000 делегатів з різних теренів Африки. Після нарад, що тривали три дні й виявили одностайність негрів з різних африканськнх країн, рішено заложити «Демократичний Об’єднаний Рух Африки». В святочній деклярації, не весело для колоніяльних імперій, лунають слова визвольного руху африканськнх негрів: «Тут підноситься до життя чорна Африка, яка себе організує і з скорістю вогня здійснює свою єдність. Африканці [нрзб. – Вперед] рішені боронити прав які їм в «Атлянтійській Хартії» забезпечувано».

Африканські негри стають до боротьби за Африку і останній їх конґрес показує, ще маємо до діла з новою історичною фазою цієї боротьби. В Африці живе зараз коло 125 мільйонів негрів і зокрема на полудні, на обох побережжях. Це питання спеціяльно гостре. (Північна Африка є більше заселена білими та є під великими впливами Єгипту). Головні осередки визвольного руху африканських негрів є в Абісінії. Тут теж мають свої централі різні християнські місії, з-поміж яких деякі відіграють поважну ролю у розвиненні свідомости африканського населення. Продовжити читання ‘Великий здвиг африканських негрів’

Суец

В.Волинський

В попередній статті про справу Суецу ми підкреслили, що в конфлікті довкола Суецького каналу ходить не стільки про право на вільний прохід кораблів через канал, як про конфлікт економічних інтересів. Суецький конфлікт, це в першу міру конфлікт між великодержавними інтересами Англії, Франції й США та інтересами Єгипту. А ці інтереси, це не лише зиски з користування каналом, але передовсім чорне пливке золото, що йому на ім’я нафта.

Для арабських країн повна контроля й користування своїми економічними ресурсами й природніми багатствами є конечною передумовою для виходу з економічної відсталости й мізерного животіння мільйонних мас. Життєвий стандарт арабських народів – один з найнижчих в світі. Тоді як національний продукт на одиницю населення в США становить 2.240 долярів на рік, в арабському світі ця міра є така: 108 долярів в Йордані, 126 в Іраку, 132 в Сирії, 135 в Єгипті. Це означає, що середній дохід єгиптянина в рік виносить приблизно 100 долярів, не враховуючи великої різниці в доході між різними верствами єгипетського суспільства! Без націоналізації економічних ресурсів, загарбаних чужинецькими власниками, ріст економіки арабських країн неможливий. Маси населення і далі житимуть крайній нужді, а доходи з копалень, рафінерій, плянтацій йтимуть, як досі, в руки чужих капіталістів і місцевих февдалів. І тому боротьба арабських народів за контролю своїх економічних багатств, це боротьба за життя. Продовжити читання ‘Суец’

Бенгалорес

Знищувати, як собак, усіх, хто не повзатиме біля наших ніг…»

Ці слова могли б стати виразним епіграфом до не написаної ще історії кривавого 130-річного французького панування в Алжірі. Вони належать маршалу Сент-Арно і взяті з його наказу, відданого в червні 1830 року, коли французькі війська висадилися в Алжірі.

Втім, ці слова французького маршала мають не лише історичний інтерес. Їх ретельно додержувались в теперішні часи і генерал Шаль, і командир парашутистів-убивць генерал Массю, і найманці з Іноземного легіону, і всі ті, чиї руки по самий лікоть заплямовані кров’ю в Алжірі.

Але можна з певністю сказати, що ні маршал Сент-Арно, ні його численні наслідувачі нічого не домоглися цим наказом. Вони могли знищити мільйони алжірців, однак примусити цей народ повзати біля своїх ніг нікому з них не вдалося. Продовжити читання ‘Бенгалорес’

Лист з волі

Анрі Аллег

Відомий французький письменник Анрі Аллег своєю мужньою книжною «Допит» розповів усьому світові про терор в Алжірі. Після втечі з французької в’язниці Анрі Аллег прибув до Чехословаччини й звідти написав листа до редакції журналу «Нейє берлінер іллюстрірте» (НДР), який ми тут наводимо.

Як чудово, коли по роках перебування у в’язниці можна знову вільно вийти на вулицю, відчинити вікно, не наштовхуючись на грати, що розрізають на квадратики краєвид; коли зустріч із поліцейським не змушує серце стискатися від думки, що він впізнає тебе; коли, більше того, можна посміхнутися йому, бо знаєш, що він твій друг. Це радісне відчуття не залишає мене з тієї миті, як я ступив на землю Чехословацької Соціалістичної Республіки. Доброзичливість, з якою зустріла мене ця країна, передусім стосується, звичайно, Алжіру, що бореться за свою незалежність. Продовжити читання ‘Лист з волі’

ОАС рветься до влади

Уже багато років триває справедлива визвольна боротьба алжірського народу. Сотні тисяч безстрашних бійців проти французького імперіалізму наклали головами в запеклих боях. Та прапор незалежності несуть повстанці в горах Атласу, він майорить на вулицях алжірських міст. «Перемога близької» — це гасло надихає волелюбний алжірський народ на нові й нові подвиги в боротьбі проти колоніалістів. Марними залишаються всі зусилля французьких імперіалістів домогтися підкорення алжірського народу. «Алжірська хвороба» — як називають вони становище в країні Атлаських гір — не піддається «лікуванню» методами насильства й масових убивств. Останнім часом президент Франції де Голль виступав з кількома промовами, в яких лицемірно присягався найближчим часом розв’язати «проблему Алжіру». Проте, дійсність показує, що єдиний спосіб припинити кровопролиття й ліквідувати «алжірську хворобу» полягає в наданні алжірському народові самостійності. Ще в 1945 році французький уряд урочисто заявив, що після повної перемоги над гітлеризмом Алжіру буде надано незалежність. Сорок п’ять тисяч алжірських солдатів віддали за це своє життя в боротьбі проти фашизму. Продовжити читання ‘ОАС рветься до влади’

Сильніші за смерть

Жан Вілен

Свій довгий, важкий шлях до незалежності алжірський народ розпочав холодної осінньої ночі 1 листопада 1954 року. Сигналом до виступу послужили розложисті рушничні залпи й глухі вибухи динамітних патронів, а за перші придорожні знаки борцям за свободу правили криваво-червоні вогнища великих пожеж. Бо початок своєї визвольної боротьби алжірці відзначили 36-ма одчайдушними нальотами на французькі казарми, жандармські відділки й стратегічно важливі транспортні вузли, розташовані в 36 різних кутках країни.

Патріоти, що взяли участь у нальотах тієї драматичної ночі 1954 року, залишили на місцях сутичок десятки тисяч листівок, що починалися словами: «Звернення до алжірського народу». Прокламації закликали до загальнонародного повстання «з метою встановлення суверенної, демократичної алжірської держави»- й були підписані трьома літерами «FLN». Так світова громадськість дізналася про існування «Front de Libération Nationale», Національного фронту визволення Алжіру… Продовжити читання ‘Сильніші за смерть’

Школи за лінією вогню

В Атлаських горах серед гарячих пісків Сахари і в густих непрохідних джунглях веде запеклі бої з колонізаторами Народно-визвольна армій Алжіру. Крок за кроком вона звільняє рідну землю від загарбників, наближаючи час цілковитої перемоги, час здійснення  віковічних прагнень алжірського народу до свободи й незалежності,

Попереду ще багато випробувань, але на визволеній території вже можна побачити перші паростки нового життя. І серед інших яскравих ознак нового впадає в око піклування тимчасового уряду Алжірської республіки про дітей,

Французькі колоніальні власті змушені були недавно визнати, що в Алжірі, який перебуває ще під владою Франції, пише 10 процентів дітей місцевого населення відвідують школу. Отже, колоніальна «цивілізація» прирікає на неписьменність і темноту дев’ять десятих молодого покоління алжірського народу. Продовжити читання ‘Школи за лінією вогню’

Похідний щоденник французького капітана в Алжірі

Газета  «Юманіте діманш» опублікувала уривки з щоденника французького офіцера, людини зі здоровим глуздом, якій довелося брати участь у злочинній війні в Алжірі. Ці безпосередні спостереження очевидця переконливо показують гидке обличчя «брудної» війни. Вміщуємо переклад цих уривків.

Жорстока романтика смерті…

Цій молоді бракує романтики. Боюся, що я відкрив її трагічну сторону. За кермом джипа, що наїжачився кулеметами, а проте віз мене з мирною місією, — хоч тут кожна дорога, куди б вона не йшла, — це обов’язково стежка війни, — за кермом сидів молодий солдат, спокійний і серйозний. Продовжити читання ‘Похідний щоденник французького капітана в Алжірі’

Ще про Альжір

І.Винник

Картина альжірської визвольної боротьби була б неповна, коли б ми не познайомили читачів з тими силами, які ведуть її. Можливо, що коли б увесь альжірський народ знайшов на важливому етапі своєї історії одну тактику визвольної боротьби, до якої приєдналися б усі шари альжірського народу, тоді вся національна енергія була б скерована в одно річище. Тоді й французький противник був би позбавлений можливостей пристосовувати хитролукаву тактичну гру.

Перед альжірській визвольній боротьбі веде альжірський націоналістичний рух, що принципово видвигнув і вперто відстоює постулят альжірської незалежности. За ним весь арабський світ. Нажаль, незалежницький альжірський рух переживає у своїх рядах важкі дні, викликані внутрішніми непорозуміннями. Він не єдиний. Під сучасну пору репрезентують його два угруповання: Фронт Національного Визволення (ФНВ) і Альжірський Національний Рух (АНР). До 1954 р. була лише одна націоналістична партія – МТЛД (Мувеман пур ле тріомф де ліберте демократік), членами якої була більшість сьогоднішніх провідників ФНВ, як також сьогоднішній провідник АНР – Мессалі Гадж. Весною 1954 року наступив в альжірському націоналістичному русі розлам. Постали дві націоналістичні організації, а це влегшує французькому урядові маневрувати в альжірській політиці. Французький уряд не хоче визнати ФНВ за політичного репрезентанта альжірського населення. Цей арґумент висунув був Піно, відкидаючи пропозиції «доброї послуги» Тунісу і Марока. На форумі ООН обидві організації виступають окремо. Обидві організації вислали до ООН меморандуми з пропозиціями розв’язати альжірське питання. Обидві також мають своїх постійних представників в ООН. Продовжити читання ‘Ще про Альжір’


Вересень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти