Патріотизм і расизм

Бенедикт Андерсен

У попередніх розділах я намагався окреслити процеси, завдяки яким націю стали виображати, а згодом моделювати, адаптувати й трансформувати. Такий аналіз неминуче торкався головним чином соціальних змін і різних форм свідомості. Сумнівно втім, щоб одними тільки соціальними змінами або змінами у свідомості можна було б пояснити ту відданість, з якою люди ставляться до витворів своєї уяви — або, нагадуючи питання, поставлене на початку цієї праці — чому люди готові померти заради цих витворів.

В епоху, коли проґресивні інтелектуали-космополіти (особливо в Європі?) звично наголошують на майже патолоґічному характері націоналізму, на тому, що він живиться страхом і ненавистю до Іншого, й на його спорідненості з расизмом[1], варто було б нагадати собі, що нації викликають любов, причому нерідко любов глибоко жертовну.