Posts Tagged 'Алжир'

Африка на шляху до визволення

Ю.Мовчан

Недавно в м. Акра (Ґана) відбулася перша конференція представників самостійних африканських держав. З огляду на характер рішень цієї конференції, можна без перебільшення сказати, що ця конференція матиме історичне значіння для народів африканського континенту. Бо конференція не тільки гостро осудила колоніялізм, але також ухвалила, що народи самостійних африканських держав будуть боротися за повну незалежність усіх африканських народів, будуть боротися проти расової дискримінації, переслідування та економічного поневолення. В одній з семи резолюцій конференція підкреслила, що мусить бути встановлений певний час (термін), коли буде надано самостійність тій чи іншій колоніяльно-залежній країні. І цей термін, як доречно висловився А.Л.Аду (Ґана) — генеральний секретар конференції, повинен бути визначений не урядами окупантів, а самими поневоленими народами. Країни, які взяли участь в конференції, були такі: Ґана, Ліберія, Абісинія, Судан, Марокко, Туніс, Лівія та Об’єднана Арабська Республіка. З усіх тепер існуючих самостійних держав Африки, уряд Південно-Африканського Союзу був єдиний, який в останню хвилину відхилив запрошення вислати своїх представників на конференцію. Але в цьому нема нічого дивного, якщо зважити, що в тому Союзі тепер панує фашистський режим Мелана з його розгнузданою дикою політикою расової дискрімінації. Продовжити читання ‘Африка на шляху до визволення’

Кінець злочинної банди

Визнання незалежності Алжіру, зрозуміло, спричиняється і до ліквідації однієї з найганебніших військових організацій колоніалістської Франції — так званого Іноземного легіону, — створеної з метою підкорення, а потім приборкання народів колоній. Нині з колоніями Франції справа розв’язана; і Іноземному легіонові вже нічого робити. Його доведеться розпустити; з ліквідацією Іноземного легіону і фашистська підпільна організація ОАС втратить одну із своїх масових озброєних баз.

Перші ознаки неминучої ліквідації легіону дали себе знати вже одразу після «генеральського путчу» в Алжірі, в червні минулого року. Однак тоді було закрито лише бюро набору і розпущено перший полк парашутистів. Нині приходить кінець усьому легіонові. Продовжити читання ‘Кінець злочинної банди’

Бенгалорес

Знищувати, як собак, усіх, хто не повзатиме біля наших ніг…»

Ці слова могли б стати виразним епіграфом до не написаної ще історії кривавого 130-річного французького панування в Алжірі. Вони належать маршалу Сент-Арно і взяті з його наказу, відданого в червні 1830 року, коли французькі війська висадилися в Алжірі.

Втім, ці слова французького маршала мають не лише історичний інтерес. Їх ретельно додержувались в теперішні часи і генерал Шаль, і командир парашутистів-убивць генерал Массю, і найманці з Іноземного легіону, і всі ті, чиї руки по самий лікоть заплямовані кров’ю в Алжірі.

Але можна з певністю сказати, що ні маршал Сент-Арно, ні його численні наслідувачі нічого не домоглися цим наказом. Вони могли знищити мільйони алжірців, однак примусити цей народ повзати біля своїх ніг нікому з них не вдалося. Продовжити читання ‘Бенгалорес’

Лист з волі

Анрі Аллег

Відомий французький письменник Анрі Аллег своєю мужньою книжною «Допит» розповів усьому світові про терор в Алжірі. Після втечі з французької в’язниці Анрі Аллег прибув до Чехословаччини й звідти написав листа до редакції журналу «Нейє берлінер іллюстрірте» (НДР), який ми тут наводимо.

Як чудово, коли по роках перебування у в’язниці можна знову вільно вийти на вулицю, відчинити вікно, не наштовхуючись на грати, що розрізають на квадратики краєвид; коли зустріч із поліцейським не змушує серце стискатися від думки, що він впізнає тебе; коли, більше того, можна посміхнутися йому, бо знаєш, що він твій друг. Це радісне відчуття не залишає мене з тієї миті, як я ступив на землю Чехословацької Соціалістичної Республіки. Доброзичливість, з якою зустріла мене ця країна, передусім стосується, звичайно, Алжіру, що бореться за свою незалежність. Продовжити читання ‘Лист з волі’

ОАС рветься до влади

Уже багато років триває справедлива визвольна боротьба алжірського народу. Сотні тисяч безстрашних бійців проти французького імперіалізму наклали головами в запеклих боях. Та прапор незалежності несуть повстанці в горах Атласу, він майорить на вулицях алжірських міст. «Перемога близької» — це гасло надихає волелюбний алжірський народ на нові й нові подвиги в боротьбі проти колоніалістів. Марними залишаються всі зусилля французьких імперіалістів домогтися підкорення алжірського народу. «Алжірська хвороба» — як називають вони становище в країні Атлаських гір — не піддається «лікуванню» методами насильства й масових убивств. Останнім часом президент Франції де Голль виступав з кількома промовами, в яких лицемірно присягався найближчим часом розв’язати «проблему Алжіру». Проте, дійсність показує, що єдиний спосіб припинити кровопролиття й ліквідувати «алжірську хворобу» полягає в наданні алжірському народові самостійності. Ще в 1945 році французький уряд урочисто заявив, що після повної перемоги над гітлеризмом Алжіру буде надано незалежність. Сорок п’ять тисяч алжірських солдатів віддали за це своє життя в боротьбі проти фашизму. Продовжити читання ‘ОАС рветься до влади’

Сильніші за смерть

Жан Вілен

Свій довгий, важкий шлях до незалежності алжірський народ розпочав холодної осінньої ночі 1 листопада 1954 року. Сигналом до виступу послужили розложисті рушничні залпи й глухі вибухи динамітних патронів, а за перші придорожні знаки борцям за свободу правили криваво-червоні вогнища великих пожеж. Бо початок своєї визвольної боротьби алжірці відзначили 36-ма одчайдушними нальотами на французькі казарми, жандармські відділки й стратегічно важливі транспортні вузли, розташовані в 36 різних кутках країни.

Патріоти, що взяли участь у нальотах тієї драматичної ночі 1954 року, залишили на місцях сутичок десятки тисяч листівок, що починалися словами: «Звернення до алжірського народу». Прокламації закликали до загальнонародного повстання «з метою встановлення суверенної, демократичної алжірської держави»- й були підписані трьома літерами «FLN». Так світова громадськість дізналася про існування «Front de Libération Nationale», Національного фронту визволення Алжіру… Продовжити читання ‘Сильніші за смерть’

Школи за лінією вогню

В Атлаських горах серед гарячих пісків Сахари і в густих непрохідних джунглях веде запеклі бої з колонізаторами Народно-визвольна армій Алжіру. Крок за кроком вона звільняє рідну землю від загарбників, наближаючи час цілковитої перемоги, час здійснення  віковічних прагнень алжірського народу до свободи й незалежності,

Попереду ще багато випробувань, але на визволеній території вже можна побачити перші паростки нового життя. І серед інших яскравих ознак нового впадає в око піклування тимчасового уряду Алжірської республіки про дітей,

Французькі колоніальні власті змушені були недавно визнати, що в Алжірі, який перебуває ще під владою Франції, пише 10 процентів дітей місцевого населення відвідують школу. Отже, колоніальна «цивілізація» прирікає на неписьменність і темноту дев’ять десятих молодого покоління алжірського народу. Продовжити читання ‘Школи за лінією вогню’

Похідний щоденник французького капітана в Алжірі

Газета  «Юманіте діманш» опублікувала уривки з щоденника французького офіцера, людини зі здоровим глуздом, якій довелося брати участь у злочинній війні в Алжірі. Ці безпосередні спостереження очевидця переконливо показують гидке обличчя «брудної» війни. Вміщуємо переклад цих уривків.

Жорстока романтика смерті…

Цій молоді бракує романтики. Боюся, що я відкрив її трагічну сторону. За кермом джипа, що наїжачився кулеметами, а проте віз мене з мирною місією, — хоч тут кожна дорога, куди б вона не йшла, — це обов’язково стежка війни, — за кермом сидів молодий солдат, спокійний і серйозний. Продовжити читання ‘Похідний щоденник французького капітана в Алжірі’

Ще про Альжір

І.Винник

Картина альжірської визвольної боротьби була б неповна, коли б ми не познайомили читачів з тими силами, які ведуть її. Можливо, що коли б увесь альжірський народ знайшов на важливому етапі своєї історії одну тактику визвольної боротьби, до якої приєдналися б усі шари альжірського народу, тоді вся національна енергія була б скерована в одно річище. Тоді й французький противник був би позбавлений можливостей пристосовувати хитролукаву тактичну гру.

Перед альжірській визвольній боротьбі веде альжірський націоналістичний рух, що принципово видвигнув і вперто відстоює постулят альжірської незалежности. За ним весь арабський світ. Нажаль, незалежницький альжірський рух переживає у своїх рядах важкі дні, викликані внутрішніми непорозуміннями. Він не єдиний. Під сучасну пору репрезентують його два угруповання: Фронт Національного Визволення (ФНВ) і Альжірський Національний Рух (АНР). До 1954 р. була лише одна націоналістична партія – МТЛД (Мувеман пур ле тріомф де ліберте демократік), членами якої була більшість сьогоднішніх провідників ФНВ, як також сьогоднішній провідник АНР – Мессалі Гадж. Весною 1954 року наступив в альжірському націоналістичному русі розлам. Постали дві націоналістичні організації, а це влегшує французькому урядові маневрувати в альжірській політиці. Французький уряд не хоче визнати ФНВ за політичного репрезентанта альжірського населення. Цей арґумент висунув був Піно, відкидаючи пропозиції «доброї послуги» Тунісу і Марока. На форумі ООН обидві організації виступають окремо. Обидві організації вислали до ООН меморандуми з пропозиціями розв’язати альжірське питання. Обидві також мають своїх постійних представників в ООН. Продовжити читання ‘Ще про Альжір’

«Брудна війна», або як «вільний світ» душить альжірську революцію

Ю.Мовчан

«107 партизанів знову полягло сьогодня підчас жорстокої і дикої війни… Вчора було забито 36 партизанів з гелікоптера… Щонайменше 175 революціонерів втратило життя вчора під час кривавої боротьби з урядовими військами»…

І так далі, і так далі… І так майже щоденно…

Де це діється? По той бік «залізної заслони»?

Ні, це діється тут, у країнах «вільного світу» — діється в Альжірі, під «священним покровительством найдемократичнішої держави» — Франції. Це «вільний світ», наче будучи викликаним на «соцзмагання» Москвою щодо успішного закріпачення і винищення народів, душить національну революцію альжірського народу. Продовжити читання ‘«Брудна війна», або як «вільний світ» душить альжірську революцію’

Алжирська війна й визволення людини*

Франц Фанон

Часто аналіза й оцінка певної події є невідповідними, а висновки — парадоксальними саме тому, що не досить зважили на орґанічні зв’язки, що істнують між цією конкретною подією та переднім історичним розвитком.

Так, наприклад, іноді нехтують діялєктичним зв’язком між визвольним рухом колонізованих народів і боротьбою за визволення робітничої кляси, що її експлоатовано ув імперіялістичних країнах, або взагалі забувають за нього.

Робітник і колонізований…

Процес визволення людини, незалежно від конкретних обставин, що супроводять його, охоплює все людство та стосується всього людства. Боротьба за національну гідність надає боротьбі за хліб і соціяльну гідність правдивої ваги. Це внутрішнє відношення є одним з джерел величезної солідарности, що вона єднає пригноблені народи та експлоатовані маси по колонізаторських країнах. Продовжити читання ‘Алжирська війна й визволення людини*’

Колоніяльна війна та психічні розлади

Франц Фанон

А війна триває. І ще довго ми гоїтимемо численні — часом невиліковні — рани, завдані нашому народові колоніяльною навалою.

Імперіялізм, що сьогодні опирається справжньому визволенню людини, повсюдно насіяв мікробів занепаду, що їх ми маємо повсякчас постерігати на наших землях і в наших мізках та винищувати.

Тут ми говоримо про психічні розлади, що до них дійшло через національно-визвольну війну, проваджену алжирським народом.

У такій книжці, як ця, психіятричні завваги можуть видатись не на часі чи геть недоречними. Тут ми нічого не вдіємо.

Ми нічого не можемо вдіяти з тим, що у цій війні психіятричних проявів, психолоґічних і поведінкових розладів так багато серед учасників «умиротворення» або у гурті «умиротвореного» населення. Правда в тім, що колонізація своєю суттю, як ми вже знаємо, поповнює ліжка психіятричних лікарень. У ріжних наукових працях від 1954 року ми зауважували французьким і міжнародним психіятрам труднощі, що заходять за «лікування» місцевого населення, коли його намагаються, як той каже, зробити частиною суспільного тіла колоніяльної країни. Продовжити читання ‘Колоніяльна війна та психічні розлади’

Франц Фанон і визволення людини

Роман Тиса

Алжирський революціонер Франц Фанон відомий перш за все як теоретик революційного насильства чи навіть як популяризатор його терапевтичних властивостей. Хоча таке тлумачення його теоретичної спадщини не позбавлене підстав і на його захист можна навести чимало цитат з Фанонових текстів, воно свідчить радше за поверхневе прочитання його творів і нерозуміння його особистости, за неспроможність збагнути всіх обставин, в яких його погляди сформувались. Фанон був пристрасним, але раціональним мислителем цілком у дусі Маркса. Розглядаючи те саме насильство, він прагнув поставити його в ширший контекст, у коло дій, що вони можуть слугувати ріжним політичним, соціяльним і психолоґічним цілям. Він аналізував світ, аби пояснити; пояснював, аби змінити.

Читача, що він вперше знайомиться з творами Фанона, не може не захопити революційний патос автора, його беззастережний вибір на боці пригноблених, підтримка боротьби пригноблених, пророче передбаченням майбутнього нових незалежних держав — колишніх колоній. У нього-ж можна вичитати пропозицію своєрідної стратеґії побудови «третім світом» своїх стосунків з «першим світом», яка може мати революційні наслідки у світовому маштабі. Починається все з того, що «третій світ» розриває економічні стосунки з «першим світом». Далі: Продовжити читання ‘Франц Фанон і визволення людини’

Алжирська революція 1954-1962

Роман Тиса

Цей рік є ювілейним для Алжиру. Виповнюється 50 років з підписання (18 березня) історичних Ев’янських угод, що вони поклали край семирічній війни в цій північно-африканській країні та відкрили їй шлях до незалежности. Проголошена 5 липня 1962 року незалежність після занепаду та заціпеніння колоніяльного періоду відродила алжирській народ до життя, повернула його в історію, в якій йому відмовляли впродовж більше ніж ста років. Алжирська національно-демократична революція мала величезне значення не тільки для алжирців, але й для народів усього світу. Перемога цієї революції зіграла велику ролю в розвалі французької та світової колоніяльної системи, ставши другою — після В’єтнаму — великою поразкою Франції в колоніях. Війна за незалежність Алжиру мала в Европі та світі такий суспільний резонанс, що його можна порівняти хіба тільки з відгуком на війну у В’єтнамі десять років по тому. Крім того вона стала першим випадком, коли поразка в колоніях і спровокована нею політична криза призвели до зміни політичного режиму в метрополії (у Франції ледь не стався військовий переворот і впала Четверта Республіка) —  себто своєрідною перемогою «третього світу» над «першим» на території останнього. В цьому відношенні Алжирська революція може послужити наочною ілюстрацією до етапу «село захоплює місто» партизанської стратеґії Мао Цзе-дуна, тільки не в національному, а в міжнародному маштабі. Иншою такою ілюстрацією може стати «революція гвоздик» 1974 року в Портуґалії, що вона була б неможлива без успіхів національно-визвольних сил в портуґальських колоніях в Африці, тривала і запекла боротьба в яких заслуговує на окрему розмову. Продовжити читання ‘Алжирська революція 1954-1962’

Про насильство

Франц Фанон

Національне визволення, національне відродження, відродження державности, співдружности — хай там як це називати — деколонізація, це — завжди насильницьке явище. Хай там які ми візьмемо прояви деколонізації (міжособистісні стосунки, нова назва спортивного клюбу, список запрошених на фуршет, персональний склад поліції та рад директорів національних або приватних банків), деколонізація, це — заміна одного «виду» людей иншим. Ця заміна відбувається без перехідного етапу та є всеосяжною, повною і доконаною. Звісно, можна було б додати кілька слів про появу нової нації, становлення нової держави, встановлення дипломатичних зносин, визначення політичної й економічної орієнтації. Проте ми вирішили розпочати з «чистого аркуша», що він відповідає самому початку процесу деколонізації. Важливість його в тім, що з першого ж саме цей «аркуш» визначає вимоги мінімум колонізованих. Власне, докорінне перетворення суспільної структури є свідченням успіху. Надзвичайна важливість цього перетворення полягає в тім, що її бажають, до неї закликають і її вимагають. Необхідність суспільних перетворень присутня — до кінця ще не усвідомлена, задавлена, смутна — у житті та свідомості колонізованих чоловіків і жінок. Одночасно неминучість такого перетворення иншим «видом» чоловіків і жінок сприймається як жахливе майбутнє. Цей «вид» — колонізатори.

Очевидно, що деколонізація, яка претендує на перевлаштування світу, є проґрамою абсолютного безладу. Але її не можна здійснити помахом чарівної палички, за допомогою якогось природного каталізатора або наслідком мирної домовлености. Як ми знаємо, деколонізація, це — історичний процес, себто її неможливо збагнути, у ній неможливо розібратись як слід, обриси деколонізації не стануть чіткішими, якщо не розгледіти історичний рух, що надає їй форми та наповнює змістом. Деколонізація, це — зіткнення двох споконвіку антаґоністичних сил, що своєю самобутністю завдячують уречевленню, яке корениться у колоніяльній системі та нею живиться. Перше зіткнення цих сила було позначене насильством, а їхнє співістнування, а точніше — експлоатація колонізованого колонізатором — триває завдяки масі багнетів і гармат. Колонізатор і колонізований — старі знайомі. І колонізатор має рацію, коли говорить, що знає «їх». Саме колонізатор створив і продовжує творити колонізованого. Свої права, себто свої статки, колонізатор отримав від колоніяльної системи. Продовжити читання ‘Про насильство’

Колаборація, незалежність і визволення

Едвард Саїд

На семінарі з імперіялізму, що відбувався в Оксфорді у 1969-1970 роках, доповідь Рональда Робінсона «Неєвропейські основи європейського імперіялізму» була однією з найцікавіших. Разом з «Африканськими та третьосвітніми теоріями імперіялізму» Томаса Годжкіна роздуми Робінсона з приводу теоретичних і емпіричних студій продемонстрували вплив багатьох постколоніяльних тенденцій, про які я згадував:

Будь-яка нова теорія мусить визнати, що імперіялізм був так само похідним від колаборації чи неколаборації його жертв — їхнього тубільного політичного життя, — як і від європейської експансії. …Не [без добровільної чи примусової кооперації правлячих еліт і не] без колаборації тубільців, коли для цього настав час, європейці змогли завоювати й керувати своїми неєвропейськими імперіями. З самого початку цьому правлінню неперервно протидіяли; і так само постійними були тубільні посередники для запобігання опору чи його придушення[159].

Робінсон підкріплює свої слова, досліджуючи, як у Єгипті перед 1882 роком паші й хедив колаборували з європейцями: вони дозволили їхнє проникнення, драматично затьмарене націоналістичним повстанням Орабі, після якого британці захопили країну з допомогою військової сили. Робінсону варто було додати, що багато класів та окремих осіб, які колаборували з імперіялізмом, почали зі спроб наслідувати сучасні європейські манери, модернізуватися відповідно до того, що сприймалося як європейський проґрес. Протягом перших двох десятиріч XIX сторіччя Мухаммед Алі висилав місії до Європи; три десятиріччя по тому японські місії прибули до Сполучених Штатів та Європи з такою ж метою. В радіусі французького колоніялізму обдарованих студентів аж до 1920-х і 1930-х років посилали до Франції здобувати там освіту, хоча деякі з них, наприклад Сенгор і Сезер та багато індокитайських інтелектуалів, перетворилися на рішучих супротивників імперії. Продовжити читання ‘Колаборація, незалежність і визволення’

Про Жана Жене

giacometti-genetЕдвард В. Саїд

Вперше я зустрівся з Жаном Жене навесні 1970 року — в той надзвичайно бурхливий і натхненний період, коли енерґія та честолюбство з соціяльної уяви Америки випустили в її соціяльне тіло. Завжди була якась хвилююча подія для святкування, якийсь привід для виступу, якийсь новий поворот у війні в Індокитаї, що вимагав або оплакування, або демонстрації. За кілька тижнів до американського вторгнення до Камбоджі, в час, який, схоже, був апоґеєм весняних подій в Колумбійському університеті, котрий — слід нагадати — все ще не оговтався після заворушень 1968 року (невпевненість керівництва у власних діях, різкий розкол у викладацькому складі, нескінченні студентські демарші), з’явилось оголошення про мітинґ на підтримку Чорних Пантер. Мітинґ мав відбутися після обіду на сходинках Нижньої бібліотеки, імпозантної адміністративної будівлі університету; я мав велику охоту піти, бо ходили чутки, що виступати на ньому збирався Жан Жене. Коли я вийшов з Гемілтон-голлу, я зіткнувся з одним своїм студентом, котрий був надзвичайно активним у студмістечку і запевнив мене, що Жене таки мав робити промову, а він (студент) буде синхронним перекладачем Жене.

То була незабутня сцена з двох причин. Однією з них був глибоко зворушливий вигляд самого Жене, що стояв у центрі великого натовпу Пантер і студентів — його поставили посеред сходів, а аудиторія стояла не перед ним, а навколо нього — вдягнений у чорну шкіряну куртку, синю сорочку й, як мені здалося, задрипані джинси. Він виглядав абсолютно спокійним і був схожий радше на власний портрет кісти Джіакометті, в якому вловилось вражаюче поєднання в цій людині шалености, повного володіння собою і майже реліґійного спокою. Чого я ніколи не забуду, так це погляду проникливих блакитних очей Жене: вони ніби дивилися кудись вдалечінь і водночас вдивлялися в тебе своїм загадковим і дивно відстороненим поглядом. Продовжити читання ‘Про Жана Жене’


Жовтень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти