Archive for the 'Філософські зошити' Category

Мао Цзе-дун як марксист

Россана Россанда

У редакційній статті свого першого числа журнал «Маніфесто» відкритого звернувся до питання «культурної революції». Тоді ми ще були членами комуністичної партії та вказали партії на ці події, як на обов’язковий шлях не тільки до самого оновлення, але також до вироблення революційної стратеґії на Заході.

Наше твердження викликало скандал. Почасти через нерозуміння: рівень обізнаности про Китай — навіть у партії, що серед комуністичних має репутацію «відкритої» — є невиправдано низьким. Коли виникли розходження із СРСР, Китай без зайвих коливань було звинувачено у розпалюванні ворожнечі; коли вибухнула «культурна революція», «Уніта» вдалась до найбільш ганебних фальсифікацій японського чи совітського ґатунку, а секретаріят партії зробив заяву про військовий переворот. Тільки пізніше в комуністичній пресі з’явились куці й обережні спроби тлумачити події; проте навіть сьогодні редакція «Уніти» товаришам, що бажають бути поінформованими, відповідає, що це неможливо, бо Китай не дає акредитацію їхньому кореспондентові. Ніби не істнує цілого масиву офіційних і офіціозних відомостей, незаперечних свідоцтв з перших вуст, на основі яких можна дійти певних висновків і сформулювати політичну позицію! Продовжити читання ‘Мао Цзе-дун як марксист’

Лєнін в Анґлії

Маріо Тронті

Зачинається нова епоха клясової боротьби. Робітники ставлять капіталістів перед фактом боротьби вже тим, що їхня маса, переважно заводська, сама собою є об’єктивною силою. Влада, здається, держить рівновагу; співвідношення сил є несприятливим. Та що більше панує капітал, то більшає невдоволення робітників, хоча дехто воліє не бачити цього. Треба довго та пильно вивчати клясове становище робітників. Капіталістичне суспільство має свої закони розвитку: відкрили їх економісти, застосовують — правителі, а зазнають на своїй шкурі — робітники. Але закони розвитку робітничої кляси — хто відкриє їх? Капітал має свою історію, написану його істориками. Але історія робітничої кляси — хто напише її? Було досить преріжних форм політичного панування капіталістичної експлоатації. Але якою буде наступна форма диктатури робітників, орґанізованих у панівну клясу? Треба терпляче провадити роботу межи цим вибухонебезпечним суспільним матеріялом.

Раніше ми теж думали, що капіталістичний розвиток передує робітничій боротьбі. Це помилкова думка. Послідовність необхідно перевернути — змінити полюси, почати з найголовнішого, а найголовнішим є боротьба робітничої кляси. На стадії суспільно-розвиненого капіталу капіталістичний розвиток підпорядковується робітничій боротьбі, наслідує їй і має пристосовувати до неї політичний механізм власної продукції. Це не словесна еквілібристика чи яка вигадка, що її запропоновано на ліки від непевности. Справа стоїть так, що треба подолати гіркоту поразки робітників, що десятиріччями тяжіла над тим, що народилось як єдиний революційний рух нашої епохи. Проте практичної терміновости не завжди досить, щоби підтвердити наукову тезу, — посеред історичної плутанини матеріяльних фактів теза має твердо стояти на ногах. Уже ніхто не піддає сумніву те, що у липні 1848 року (тисячу разів проклятого буржуазією) робітники вийшли на сцену та відтоді більше ніколи її не полишали: вони добровільно час од часу змінювали ролі — виступали то як актори, то як суфлєри, працівники сцени, вижидаючи, коли ж нарешті зможуть спуститися у партер, аби напасти на глядачів. Ким вони є сьогодні, на сучасній сцені? Продовжити читання ‘Лєнін в Анґлії’

Марксизм: наука чи революція?

Лючіо Коллєтті

Марксизм, це — наука чи революція? Се питання досі не вирішено, і це не так просто зробити, як звичайно думають. Спершу скажу про першу складову дилєми — про марксизм як науку. Можна сказати, що загалом йдеться про таке. Марксизм — теорія законів становлення людського суспільства. В «Капіталі» Маркс вивчив і проаналізував закони, що керують становленням капіталістичного виробництва, описавши функціонування цього особливого «механізму». Щодо нової доктрини, марксизм по суті шукає об’єктивних причинних зв’язків. Він відкриває та аналізує закони, що урухомлюють систему, описує суперечності, що загрожують системі зсередини та визначають її долю. Проте настільки, наскільки він є твором науковим, а не ідеолоґічним, «Капітал» не дозволяє, щоб ця аналіза потьмарювалася «оцінними судженнями» чи особистими вподобаннями, — вона має виражати лише «судження, базовані на фактах», об’єктивні судження, твердження, що врешті-решт є переконливими для всіх. Наукові судження є твердженнями. Тут не передбачено «вибору» чи доцільности. З об’єктивних і неупереджених наукових констатацій неможливо вивести імперативи. Таким є — як уже сказано — підхід, описаний Гільфердінґом у передмові до «Фінансового капіталу» (підхід — ми не передамо куті меду, якщо заявимо так, — усього ортодоксального марксизму II Інтернаціоналу). Продовжити читання ‘Марксизм: наука чи революція?’

Неґативність у Сартра та Маркузе. Спосіб порушення проблєми залежить від панівної ідеолоґії

Іштван Месарош

Останні півтора століття розвитку філософії не змінили цих [неґативних] детермінант на краще. Навпаки — за цей час їхня неґативність стала ще помітнішою й вагомішою.

Філософія Гайдеґґера з безмежжям його «нігілістичного заперечення» в цьому відношенні є зразковою. Ще гіршає, коли філософи, що прагнуть протистояти чинному ладові (і не тільки в справах другорядних), порушуючи проблєми, потрапляють в лабети приголомшливої неґативности панівної ідеолоґії.

Це стосується не тільки екзистенціялістів, але також «марксиствуючого» Сартра, як він пізніше сам називав себе. В цьому сенсі екзистенціяльна синтеза «Буття і ніщо» є — якщо нагадати визначення Мерло-Понті, що він дав, коли ставився до Сартра приязно — «передусім демонстрацією того, що суб’єкт є свободою, відсутністю і неґативністю»[1]. Але навіть якщо ми звернемось до найбільш позитивного етапу Сартрового розвитку — до років написання «Критики діялєктичного розуму», ми побачимо, що неґативність лишається центральним провідним принципом його філософії. Продовжити читання ‘Неґативність у Сартра та Маркузе. Спосіб порушення проблєми залежить від панівної ідеолоґії’

Післямова до Маркузе

Лючіо Коллєтті

Для Маркузе відчуження, фетишизм не є продуктами найманої праці, світу товарів і капіталу. «Зло» для нього, це — не певна орґанізація суспільства, не певна система суспільних відносин, а радше індустрія, техніка, наука. Не капітал, а машина як така.

Насправді «Одновимірна людина» ніяк не може видобутися на волю, лишаючись у лабетах цієї перестарілої постави питання. Книжка блискуча, вона містить низку невеличких, але правильних спостережень. Проте коли додивитися до її сути, не тяжко побачити, що вона є звинуваченням не проти капіталізму, але проти техніки. Маркузе, що виступає проти «цілісної філософської системи», не здає собі справи в тому, що розмірковує як найбільш цілісний з-поміж буржуазних соціолоґів. Для нього не істнує ріжниці між капіталізмом і соціялізмом, себто він бореться з «індустріяльним суспільством», з «індустрією», позбавленою клясових конотацій, — індустрією «в собі». Це не машина як капітал, не капіталістичне вжиття машини, але гола та люта машина. Продовжити читання ‘Післямова до Маркузе’

Моралізм й утопізм Маркузе

Ґальвано делля Вольпе

Оскільки ми торкнулись теми ідеолоґії й утопії, поговорімо також про Герберта Маркузе: його остання книжка «Одновимірна людина» (Бостон, 1964; Турин, 1967) має нехитрий і скромний підзаголовок «Дослідження ідеолоґії розвинутого індустріального суспільства». Саме ця книжка (найкраща у Маркузе) демонструє набагато ширше охоплення фактів теперішнього американського й американізованого буржуазного суспільства та більшу сприйнятливість до цих фактів, ніж книжка Горкгаймера—Адорно[1], майже вся присвячена явищу mass-media [засобам масового інформування]. Про це свідчать уже перші вступні рядки: «Чи не слугує загроза атомної катастрофи, здатної знищити людство, разом з тим і збереженню тих самих сил, котрі увічнюють цю загрозу? …Розвинуте індустріяльне суспільство стає багатшим, більшим і кращим у міру того, як воно увічнює цю небезпеку. Орієнтована на оборону структура полегшує життя великій кількості людей і посилює панування людини над природою. За таких обставин засобам масової інформації неважко видавати окремі інтереси як такі, що властиві всім розумним людям… Проте … це суспільство є нерозумним, ірраціональним. Виробництво в ньому має деструктивний характер щодо вільного розвитку потреб і здібностей людини, мир у ньому тримається на постійній загрозі війни, його розвиток залежить від придушення дійсних можливостей умиротворити боротьбу за істнування…». Продовжити читання ‘Моралізм й утопізм Маркузе’

По той бік одновимірної людини*

Герберт Маркузе

Я присвячую цю доповідь пам’яти Ганса Майєргоффа не тільки з особистих обставин, але й з причин дуже важливих і об’єктивних: не тільки тому, що я був його добрим другом — він був моїм найближчим другом, але також тому, що я вважаю, що праця Ганса Майєргоффа належить до напряму, вкрай важливого для розуміння тóго, що сьогодні відбувається з молоддю, переважно інтеліґентами. Маю надію довести в доповіді взірцевість роботи Ганса Майєргоффа.

Мені би хотілося передньо схарактеризувати напрям, що я його згадав, як дивне перетворення філософії, що передбачає еволюціонування — почерез літературу та мистецтво — до політики. Еволюція відбувається у бік здійснення філософії, що доволі відмінне від здійснення, передбаченого Марксом, і від звичайного розуміння (чи нерозуміння) цього здійснення, а саме: замість тлумачити світ, треба тепер його змінити, а ця інтерпретація чужа Марксовим букві та духу. Продовжити читання ‘По той бік одновимірної людини*’


Березень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лют    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти