Archive for the 'Філософські зошити' Category

Біля витоків «західного марксизму»: Лукач, Корш, Ґрамші

Роман Тиса

Марксизм після Маркса

Парадоксальною була доля марксизму в XX в. У Радянському Союзі — у країні, де правляча комуністична партія проголосила марксизм офіційною доктриною, — він впродовж довгих десятиліть вихолощувався, фальсифікувався і перетворювався на подобу державної реліґії. Замовчувались праці не тільки західних філософів-марксистів, але й російських революціонерів-більшовиків. Замість культивувати полєміку та міжнародний обмін думками щодо насущних питань сьогодення, у СРСР видавали та перевидавали «святе письмо» повних збирань творів Маркса, Енґельса, Лєніна та Сталіна з «додатками» — безкінечними тлумаченнями «святого письма». Тим часом на Заході, де марксистські партії програли боротьбу за владу, тривала жвава дискусія, народжувалися, обговорювалися, розвивалися або відкидалися нові ідеї. З цих дискусій постав так званий «західний марксизм» — не так специфічна течії, як узагальнююча назва для марксизму теоретиків, що жили та працювали насамперед у країнах Західної Европи та Північної Америки, — марксизм, вільний у своїх теоретичних пошуках від доґматизму і тематично ріжноманітний у своїх дослідах.

Коли сам Карл Маркс приділяв основну увагу виявленню економічних законів капіталізму, «західні марксисти» — хоча й не нехтували політичною економією повністю — свою головну увагу зосередили на питаннях методи, теорії пізнання, державного устрою, форм політичної боротьби, культури, психолоґії та ин. Проте протиріччя — попри можливе враження — між Марксом і його послідовниками з XX ст. тут немає. 1932 року побачили світло «Економічно-філософські рукописи з року 1844» (писані у квітні—серпні 1844 р.) — невідомий раніше твір молодого Маркса (на момент написання йому було 26 років), і світ побачив, що в центрі цього твору стоїть не тільки проблєма капіталістичної експлоатації, як у «Капіталі» (1867 р.) та инших його пізніх книгах, але також проблєма відчуження, спричиненого владою капіталу над людським суспільством. Так, на початку 1930-х рр. виявилось, що Маркс — не тільки критик політекономії, але також філософ-гуманіст, і саме цей бік його теоретичної спадщини привернув увагу багатьох «західних марксистів». Саме поняття «західний марксизм» у 1950-х рр. увів в обіг французький філософ Моріс Мерло-Понті (що він сам пережив вплив марксизму та певний час був членом Французької комуністичної партії). Продовжити читання ‘Біля витоків «західного марксизму»: Лукач, Корш, Ґрамші’

Advertisements

Теолоґія визволення: християнський та ісламський варіянти

Роман Тиса

Реліґійне убозтво є в один і той самий час вираз дійсного убозтва і протест проти цього дійсного убозтва. Реліґія, це — зітхання пригнобленої істоти, серце безсердечного світу, подібно до того як вона — дух бездушних порядків. Реліґія є опіюм народу.

Карл Маркс

Соціялістичний католицизм

У 1940-і — 1970-і рр. Латинську Америку охопила революційна боротьба. Немаєтні, голодні, безправні народні маси повстали проти багатих і успішних «господарів життя» — лятифундистів, компрадорської буржуазії, військово-бюрократичних диктатур. Маштаб боротьби був такий, що Латинську Америку називали «палаючим континентом». Вщухнувши в одній країні, боротьба з новою силою розгоралася в инший. Одночасно з практичною політичною боротьбою розгорталась боротьба теоретична: філософи, соціолоґи, громадські діячі ріжних країн сперечалися про кращій устрій суспільства.

У Колумбії — країні в північно-західній частині Південної Америки — з 1948 по 1958 рр. йшла громадянська війна. Розпочавшись як суперництво між двома традиційними партіями — консерваторами і лібералами, вона поступово переросла в селянську війну. Колумбія була країною різких соціяльних контрастів, де національне багатство належало невеличкій купці багатіїв, а решта людности жила бідно чи навіть у злиднях. Ситуація на селі (половина населення країни) була гірша, ніж у місті: у руках лятифундистів, що становили менше 4% землевласників, зосередились 64% всієї землі, а 56% селян володіли лише 4%. Війна охопила мало не всю країну. Продовжити читання ‘Теолоґія визволення: християнський та ісламський варіянти’

Утопія з-за ґратами

Е.П. Томпсон

Р. Баро, „Альтернатива в Східній Европі”, переклад Д. Фернбаха (Нью Лефт Букс, 1978).

Ми ще чутимемо багато про Рудольфа Баро й, тому, може нам корисно було б тепер зробити резюме фактів.

Його справа важлива…, тому що пророблена Баро аналіза — найсуттєвіша, найоб’єктивніша й (кінець кінцем) найоптимістична, що досі появилася від критика, хто рішив лишитися внутрі тих суспільств і звідти боротися за зміни.

Баро родився 1935 р.; вступив до (Комуністичної) Партії Соціялістичної Єдности коли йому було дев’ятнадцять років; студіював філософію; і, до арешту в серпні 1977 р., служив на різних посадах у партії, в народному господарстві й в державному апараті. /74/

Два важливі документи описують його політичну еволюцію. Перший, це його недавній лист з тюрми (передрук у „Бюлетені в обороні Баро”…). Другий, це майстерно побудований авто-інтерв’ю, приготований ще до випуску своєї книжки — із знанням, що після випуску не дадуть висловлюватися — і який передрукований в Socialist Register за 1978 р. Продовжити читання ‘Утопія з-за ґратами’

Що означає «науковий»?

Антоніо Ґрамші

Зошит 6, §‹180›. Енциклопедичні поняття. «Науковий». Що означає «науковий»?  Двозначність, що оточує терміни «наука» та «науковий», пояснюється тим, що вони набули свого значення завдяки певному колу наук, а точніше природознавчих і фізичних наук. «Науковою» називали будь-яку методу, що була подібною до методи дослідження і вивчення природознавчих наук, що вони стали головними науками, науками-фетишами. Не буває головних наук і не буває головної методи, «методи-в-собі». Кожне наукове дослідження творить відповідну методу, власну лоґіку, що її загальність і універсальність полягають лише у здатності «відповідати меті». Найбільш загальна й універсальна методолоґія є нічим иншим, як формальною або математичною лоґікою, себто сукупністю абстрактних механізмів думання, що їх відкрили, прояснили та вдосконалили за всю історію філософії та культури. Цією абстрактною методолоґією, себто формальною лоґікою, нехтують філософи-ідеалісти, але це помилка: дослідження цієї методолоґії відповідають вивченню ґраматики, себто означає не тільки поглибленню досвіду, накопиченому в царині методолоґії мислення (техніки мислення) і засвоєнню знань минулого, але є передумову подальшого розвитку самої науки.

Вивчити причин перетворення формальної «лоґіки» на дисципліну, чимдалі тісніше пов’язану з математикою — Расселл в Анґлії, Пеано в Італії — аж до претензії, як у випадку Расселла, вважатися «єдиною правдивою філософією»[1]. За вихідний пункт можна було би взяти Енґельсове твердження, згідно з яким «науковий» протистоїть «утопічному»[2]; підзаголовок «Критика сочіяле» Тураті означає те саме, що й в Енґельса? Очевидно, ні. Для Тураті «науковий» наближається своїм значенням до «власне методи фізичних наук» (у якийсь момент підзаголовок зник; треба подивитися, коли саме, але певен, що 1917 року його уже не було), але у дуже загальному та тенденційному розумінні слова[3]. Продовжити читання ‘Що означає «науковий»?’

Політика та військове мистецтво

Антоніо Ґрамші

Зошит 6, §‹155›. Минуле і теперішнє. Політика та військове мистецтво. Тактика широких мас і пряма тактика малих ґруп. Це стосується обговорення позиційної та маневреної війни — того пункту, де йдеться за психолоґію великих вождів (стратеґів) і підлеглих. Це також, так би мовити, точка перетину стратеґії і тактики так у політиці, як у військовому мистецтві. Окремі індивіди (в тому числі як складові частини широких мас) схильні інстинктивно сприймати війну як «партизанську війну» або «ґарібальдійську війну» (що вона є вищою формою «партизанської війни»)[1]. У політиці помиляються через невірне розуміння того, чим є держава (як цілісне поняття: диктатура + геґемонія); на війні припускаються схожої помилки, переносячи нерозуміння на ворожій табір (не розуміють не тільки власну державу, але також державу супротивника). Помилка у першому та другому випадку пов’язана з партикуляризмом на рівні окремої людини, міста, области, що призводить до недооцінки противника та його бойової орґанізації. Продовжити читання ‘Політика та військове мистецтво’

Держава і впорядковане суспільство

Антоніо Ґрамші

Зошит 6, §‹12›. Держава і впорядковане суспільство. В нових «юридичних» течіях, представлених особливо журналом «Нуові студі» Вольпічеллі[1] та Спіріто, варто зауважити, що вихідним пунктом критики має бути мішання поняття кляси-держави та поняття впорядкованого суспільства. Надто цю плутанину знати в доповідній записці «Економічна свобода», підготовленій Спіріто для XIX зборів Товариства розвитку науки, що відбулися в Больцано у вересні 1930, і надрукованій у «Нуові студі» за вересень-жовтень 1930[2]. Доки істнує кляса-держава, доти не може істнувати впорядковане суспільство — воно може бути лише метафорою, себто бути лише в тому сенсі, в якому кляса-держава теж є впорядкованим суспільством. Утопісти, коли критикували сучасні їм суспільства, пречудово розуміли, що кляса-держава не може бути впорядкованим суспільством, тому в типах суспільств, що їх змальовано в ріжних утопіях, бачимо економічну рівність як необхідну основу пропонованої реформи; уже в цьому утопісти були не утопістами, але конкретними науковцями у галузі політики та відповідальними критиками. Утопічність декого з них полягає в тім, що вони вважали, що можна запровадити економічну рівність за допомогою свавільного закону, почерез вольовий акт тощо. Таке саме розуміння того, що повна та доконана політична рівність неможлива без рівности економічної, знаходимо також в инших публіцистів (навіть у правих, себто у критиків демократії, коли йдеться за Данію та Швецію як взірець ладу, доброго для всіх країн) — в авторів XVII ст. розуміння цього відкриваємо, наприклад, у Людовіко Дзукколо в його книзі «Беллуцці»[3], а також, думаю, у Макіявеллі[4]. На думку Морраса[5], ця форма демократії можлива в Швайцарії саме тому, що там є певний середній рівень економічного благополуччя тощо. Продовжити читання ‘Держава і впорядковане суспільство’

Геґель і об’єднання

Антоніо Ґрамші

Зошит 1, §‹47›. Геґель і об’єднання. Геґелеве вчення про партії та об’єднання як про «приватну» канву держави[1]. Воно постало історично з політичного досвіду Французької революції[2] та мало слугувати цілям надання конституціоналізмові конкретного наповнення. Урядування зі згоди керованих, але зі згоди орґанізованої — не загальної чи непевної, що її виражають на виборах; держава не лише користується згодою і вимагає її, але «виховує» цю згоду за допомогою політичних і профспілкових об’єднань, що вони — хоча утворюють приватні апарати — є приватними ініціятивами керівної кляси. Так, Геґель певною мірою йде далі за чистий конституціоналізм і розробляє теорію парляментської держави з її партійним режимом. Його концепція об’єднань не може не бути ще розпливчатою і початковою, коливаючись між політикою й економікою, відповідно до історичного досвіду свого часу, що він був дуже обмеженим і міг запропонувати лише один доконаний зразок орґанізації — «корпоративної» (коли політика вплетена в економіку)[3].

Маркс не міг мати історичного досвіду, що перевершував би — чи набагато перевершував би — Геґелів досвід, але завдяки своїй журналістській і аґітаційній діяльності він почував настрої мас. Марксова концепція орґанізації усе ще пов’язана із цими елєментами: таємна орґанізація, якобінський клюб, змовницькі ґрупки, журналістська орґанізація. Французька революція пропонує два переважні типи: клюби, що є нежорсткими орґанізаціями на кшталт народних зборів, зосередженими навколо окремих особистостей політиків, причому кожен політик має власну ґазету, що втримує увагу та підігріває інтерес певної, але слабко згуртованої клієнтури, котра захищає ґазетні тези на зборах клюбу. Продовжити читання ‘Геґель і об’єднання’


Жовтень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Тра    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти

Advertisements