Ми дуже любимо Ґрєту. До критики політеколоґії пізнього капіталізму

Віктор Петруша

Ми дуже любили Гленду й наділили її останньою беззмінною досконалістю. Піднісши її на недосяжну висоту, ми вбережемо її від падіння, і шанувальники зможуть і далі обожнювати її, бо живі не сходять з хреста.
Хуліо Кортасар. Ми дуже любимо Гленду

Ніхто в світі, ніхто в історії не здобув свободи, апелюючи до моральних почуттів гнобителів.
Ассата Шакур. Ассата: Автобіоґрафія

Еколоґічні проблєми давно привертають увагу громадськости, тільки якщо ще десять років тому представлена вона була окремими активістами та ґрупами, сьогодні про еколоґію — підтоплення Венеції, пожежі в лісах Австралії і Сибіру, острови зі сміття в Тихому океані, загальне підвищення температури на Землі та зміна клімату — говорять всі. Речницею тих, хто вимагає негайні заходи для зупинення процесів, що вони ризикують стати незворотними, стала шведська школярка Ґрєта Тунберґ. 2018 року вона почала пікетувати національний парлямент і скоро вийшла на міжнародну арену — тепер виступає перед можновладцями з ріжних країн. Виступає і вимагає негайних дій. Загалом станом на вересень 2019 року в еколоґічних протестах взяли участь чотири мільйони людей, у 150 країнах сумарно було проведено 2500 подій ріжного маштабу[1]. Одначе заходи, що їх пропонують послідовники Ґрєти — або инші «звичайні люди», що вони раптом зацікавилися темою еколоґії, — і що вони мають зарадити у питанні зміни клімату, і форма протесту є абсурдними, ба навіть ґротескними.

Абстрактна людина — винуватець еколоґічних траґедій…

Коли нам говорять, що людина, або антропогенні чинники, є головним винуватцем еколоґічної катастрофи одразу виникають сумніви щодо такої сміливої, можна навіть сказати, зухвалої абстракції. Так, неможливо заперечувати важливість людського фактору для зміни клімату, забруднення атмосфери та довкілля. Проте яка саме людина мається на увазі? Звичайний найманий робітник чи виконавчий директор корпорації, де цей найманий робітник працює? Споживач портативної техніки з ґлобальної Півночі чи виробник цієї техніки з ґлобального Півдня? Бідний, що задовольняє свої базові потреби, чи багатий, що він на додачу до базових задовольняє свої неприродні потреби — потреби нагромадження матеріяльного багатства та капіталу?

Екологія і соціальне місто

Автор невідомий

Домінування міського способу життя досягло вирішальної стадії нещодавно і мало обговорюється. Вперше в історії відсоток міського населення в світі перевищив 50% (за даними ООН, цей відсоток складає 45%; але, враховуючи рурбанізацію, тобто поширення міського способу життя на сільських територіях, така цифра відповідає дійсності — прим. пер).

Менше ста років тому це число складало всього 15%. Соціальний та екологічний вплив сучасного міста, що виражається у забрудненні довкілля, винищенні біоти, бідності, стресах і злочинності, безсумнівно зростає. Тому критичний і конструктивний аналіз міста та його зв’язків із світом природи видається не те що доречним — нагальним.

Місто — від найперших поселень аж до сучасних мегалополісів (від назви др.-грец. міста Мегалополь, що виникло внаслідок злиття більш ніж 35 поселень; перекручене «мегаполіс» з’явилося в останні роки у ЗМІ, хоча й почало проникати в наукову лексику — прим. пер.), — завше залежало від землі, на якій розвивалося. Незважаючи на це, відчуження міста від природи очевидне. Значні міські центри з’являлися протягом історії в різних частинах світу, але саме в середньовічній Англії (скоріше, йдеться про дещо пізніший час: якщо не про промисловий переворот кінця XVIII сторіччя, то про активний розвиток мануфактури, теж не набагато раніше — прим. пер.) вирубка й освоєння лісових просторів та розвиток капіталізму призвели до того, що міста стали домінувати над селом. Феодальні та інші традиційні стосунки витіснялися торгівлею, диверсифікацією, виробництвом задля прибутку, а не для власних потреб. Тоді ж відгородження общинних земель (так званий аграрний переворот і політика відгороджування — джентрі господарювали тепер на підприємницькій основі і селяни, якщо були неспроможними платити орендну плату, мусили через певний час покинути місце проживання — прим. пер.) знедолювало тисячі людей (1,5 млн. за перші 20 років ХІХ сторіччя — прим. пер). Вони не мали іншого вибору, як поневірятись у містах — працювати на нових фабриках або загинути на вулиці.

Чому зелені мають бути політично некоректними

Айдан Ренкін

Нова тривожна тенденція починає з’являтися у „Перших Світових” містах та місцевих громадах. Це тенденція, котра полягає у зміні правильності освіти, оскільки книжки зникають зі шкільних поличок.

Це відбувається не через скорочення фінансових видатків, але через спалахи „політичної коректності”. Викладачі вилучають із бібліотек книги про воєнних героїв, дослідників, мисливців і завойовників, обгрунтовуючи це описаними в них стосунками, що засновувалися на „расизмі”, „імперіалізмі” та „ксенофобії”. Відбувається відчуження чоловічої частини учнів від школи і школи від суспільства, в цілому. Піддаючи цензурі, „прогресивні” педагоги послаблюють позиції місцевих культур, замість того, аби посилювати їх, додаючи нових відтинків до знань. Така робота набуває антиосвітніх рис. Це підриває традиції, замінюючи їх порожнечою, що складається з цинізму, нігілізму та відчуття образи.

Один приклад — школа у Лабрадорі (Канада). Освічені на західну манеру викладачі засуджують полювання, і це незважаючи на те, що інуїти (мешканці субарктичних широт) поважають тварин і довго існували виключно завдяки полюванню.

Інуїти далекі від того, аби їхнє суспільство уважали ідеальним, але його еволюція закономірна. Протягом століть кочового життя вони сформували власну соціальну систему, власні закони і уявлення про місце чоловіка у всесвіті, котрі досить успішно функціонували, принаймні до зустрічі з представниками вищої, зарозумілішої культури. В минулому загроза інуїтській ідентичності лежала у площині місіонерської діяльності, потім адміністраторів, котрі вважали, що їхня присутність покращить умови інуїтського життя, що ліпше жити у будинках, а харчуватися в універсамах, замість полювати на „віддалених” територіях. Тепер подібні „цінності” артикулюються „прогресивними” західними педагогами, представниками компаній та, іронічно — борцями за „свободи і права”. В розвинутому світі, пропаговані ліберальними, західними елітами бажання, мета котрих у тому, аби накинути однорідний зразок „суспільства для всіх”, призвели до появи нових соціальних розбіжностей. Неприємності, що виникають у підсумку — це фрагментація громади та інші, аналогічні для колонізованих „тубільців”. В інуїтських селищах з’явилися алкоголізм та сімейні конфлікти, а рівень суїцида вважається найвищим у світі. Далі на північ, де інуїти спромоглися відновити самоуправління, залежність від „захисників навколишнього середовища” зредукувалася до нападок стосовно полювання і траперства.