Archive for the 'Сенс історії' Category

Пальміро Тольятті

togliattiМихайло Кучер

1958 року Комітет неамериканської діяльности США визнав Тольятті, голову італійської комуністичної партії, найбільш небезпечною людиною поза совєтсько-московською імперією. Ні зовнішній вигляд Тольятті, ані його поведінка не зраджували ознак такої характеристики. Пальміро Тольятті керував найбільшою в Західній Европі комуністичною партією, яка нараховує 1,6 мільйона членів. Ідеолог італійської комуністичної партії мав вплив на комуністів сусідніх країн, зокрема в районі Середземного моря, його впливу не уникнув і Моріс Торез, голова французької комуністичної партії. Торез і Тольятті в останніх роках свого життя зустрілися з опозицією молодих, які з симпатією споглядали не на Москву, а на Пекін. Тольятті належав до ґенерації, що сформувалася /15/ за першої світової війни. Ця ґенерація вождів вже сходить або зійшла зі сцени. Разом з тим нова ґенерація комуністів приходить до голосу з дещо іншими ідеями. Доба беззастережного панування Москви скінчилася разом з життям Вільяма Фостера, Єлизавети Флінн (США), Юрія Дімітрова (Болгарія), Болеслава Бєрута (Польща), Тореза (Франція) й Тольятті (Італія). Їхня смерть, разом з виникненням величезної комуністичної країни в Азії, започаткувала нову добу комунізму. Ще не можна з певністю визначити, де в майбутньому буде центр світового комунізму, але з певними підставами можна твердити, що значення Москви значно зменшиться. До голосу приходить також чорний континент, увага якого зосереджена на расовому питанні білих та чорних. Тому Африці ближчий Пекін, як Москва.

Політичний заповіт Тольятті цікавий зокрема в сьогоднішню критичну добу совєтсько- китайського конфлікту. Московський комунізм вперше за своє існування зустрівся з такою гострою критикою, яка знайшла сильний міжнародний відгомін. Політичний заповіт Тольятті виявляє погляди італійської комуністичної партії на становище, в якому опинився міжнародний комунізм. Продовжити читання ‘Пальміро Тольятті’

Довгі десятиліття світових революцій

rev-68Роман Тиса

У статті «Періодизація 60-х» Фредрик Джеймісон робить кілька цікавим зауважень[1]. По-перше, 1960-ті рр., як ми їх знаємо, — низка славетних протестів, повстань і революцій — почались і закінчились у «третьому світі». По-друге, почалось це бурхливе десятиліття у 1950-х рр., а закінчилось у 1970-х рр. За Джеймісоном, 1960-ті рр. народилися з Алжирської революції (1954-1962), незалежности Ґани (1957) і Конґолезької кризи (1960-1965). Крапку в історії 1960-х рр. поставив військовий переворот у Чилі (1973). Отже, 1960-ті рр. були довгими і тривали з 1954 до 1973 р.

Довгі 1960-ті рр. охоплюють такі політичні події (список неповний, а показовий):

— Алжирська революція 1954-1962 рр.;
— В’єтнамська війна 1959-1975 рр.;
— Угорське повстання 1956 р.;
— «відлига» у СРСР 1956-1968 р.;
— Кубинська революція 1959 р.;
— Війни за незалежність у портуґальських колоніях ув Африці 1961-1974 рр.;
— «Культурна революція» у Китаї 1966-1974 рр.;
— «Празька весна» у Чехословаччині 1968 р.,
— «Червоний травень» у Франції 1968 р,;
— «Спекотна осінь» ув Італії 1969 р. Продовжити читання ‘Довгі десятиліття світових революцій’

Нагірний Карабах: театр імперських дій і сучасне поле бою

karabachМацек Вишневський

Спірна територія

Гірський анклав між Чорним і Каспійським морем, традиційно населений переважно вірменами, за який сперечаються Вірменія і Азербайджан, протягом століть побував під владою росіян, турків, персів. У самій його назві залишили слід три імперії: «нагірний» означає «високий» в російській мові, «кара», це — «чорний» турецькою, а «бах», це — «сад» перською мовою (хоча вірмени віддають перевагу назві «Арцах», що походить від імени стародавнього царя Арташеса). У ньому і сьогодні діють три країни — нащадки цих імперій — Туреччина, Росія й Іран (а також нова силою реґіонального маштабу Ізраїль), розглядаючи цю територію як арену протистояння. Гарним прикладом цього протистояння є нещодавня кровопролитна війна між Азербайджаном і вірменськими сепаратистськими силами, що вона почалася з масивного наступу Баку 27 вересня і завершилася домовленістю про припиненням вогню 10 листопада 2020 року. Ця війна позбавила життя 6 тисяч людей — переважно військових, але були серед жертв і цивільні.

В умовах розпаду СРСР, що дало поштовх до відкритих міжетнічних конфліктів, досі придавлених вагою радянської бюрократії, і хитання влади під ногами Горбачова, що він спочатку начебто розумів вимоги вірмен, але швидко дав задній хід, розпочалася перша кривава війна, яка мляво тліла вже з 1988 року, вибухнула по-справжньому на початку 1990-х рр. і тривала до 1994 року, заливши по собі 30 тисяч загиблих і більш ніж мільйон біженців. Наслідком впевненої військової перемоги Нагірний Карабах відокремився від Азербайджану та під назвою «республіка» Арцах одержав незалежність. Щоправда, країну, що вона за міжнародним правом перебуває у складі Азербайджану, визнали лише Абхазія (Грузія), Південна Осетія (Грузія) і Придністров’я (Молдова) — такі самі сепаратистські республіки та республіки з невизначеним статусом, залишки розпаду — чи «демонтажу згори» (як сказав про це Стівен Коєн) — Радянського Союзу, допомагаючи яким Росія намагалася відновити свій вплив у реґіоні. Продовжити читання ‘Нагірний Карабах: театр імперських дій і сучасне поле бою’

До питання про економічний колоніялізм на Україні

holub-3Всеволод Голубничий

У цьому питанні в українській літературі як на еміґрації, так і на батьківщині панує багато непорозуміння, опрощення й пропаґандизму. В УРСР часто розкидаються фразою, що, мовляв, Україна була колонією (або ще й «напівколонією» — щось таке!) царської Росії, а на еміґрації полюбляють твердження, що Україна є й зараз колонією Росії. Однак, колоніялізм є дуже складним явищем і розкидатися цим словом без поважного обґрунтування не рекомендується. В світі існують встановлені в науці (як, напр., і в документах Об’єднаних Націй) поняття й дефініції колоній і колоніялізму, ці поняття треба знати і з ними порівнювати становище України. А своє власне, якесь «українське» поняття колоніялізму, що пасувало б лише до України (чи Україна до нього) вигадувати не варт, бо світ його не визнає.

Насамперед треба наголосити, що в авторитетній світовій літературі зараз  р о з р і з н я є т ь с я  політичний колоніялізм і економічний колоніялізм, які хоч і часто пов’язані, проте далеко не завжди. (Крім того розрізняється ще й культурний колоніялізм, демографічний, соціяльний тощо, але це не буде нашою темою).

Дефініцію політичного колоніялізму можна просто подати так. Усі несуверенні країни й території, що є під владою інших держав, в суті речі є політично колоніями. Під цю категорію підпадає і те, що прямо зветься колонією (напр., Гонконґ), і різні «мандатні» чи «трестові» території (острови у Тихому океані), і різні протекторати тощо. Україну, поскільки вона не суверенна, не важко окреслити колонією в політичному сенсі, хоча й це треба робити обґрунтовано, з поясненнями (див. про це нижчеподану працю д-ра Б.Т. Галайчука). Але не слід змішувати політичний і економічний колоніялізм. Продовжити читання ‘До питання про економічний колоніялізм на Україні’

Україна в системі всесоюзного, европейського й світового господарства

holub-2Всеволод Голубничий

Під кутом зору економічних зв’язків та інтеґрації пореволюційну історію України слід поділити на три періоди: 1) період перед п’ятирічками, коли відбувалася дуже важлива зміна напрямків економічних зв’язків головних українських земель в бік Росії; 2) період сталінських п’ятирічок, 1929—1955, коли мала місце інтенсивна насильна інтеґрація української економіки з економікою Росії; 3) сучасний період, що характеризується помітною дезінтеґрацією економічних зв’язків між Україною і Росією та поворотом розвитку господарства України до напрямків торгівлі і спеціялізації, далеко більше згідних з економічним законом порівняльної вигоди, ніж раніше. (Стосовно міжвоєнного періоду мова тут йтиме головно про центральні й східні українські землі. Питання про те, чи була економіка Західньої України достатньо інтеґрована в економіку країн, що її окупували, як і ще раніше — питання інтеґрації з Австро-Угорщиною ще не є вичерпно досліджені. Але можна гадати, що поскільки економічний рівень розвитку західно-українських земель був завжди нижчий за рівень розвитку країн-окупантів, інтеґрація економіки Західньої України могла бути значно більшою, ніж на Центральній і Східній Україні).

У двадцятих роках, після перемоги радянської влади на Україні, в напрямках і структурі економічних зв’язків України з її сусідами і світом настали радикальні зміни. Поперше, обірвалися зв’язки України із Західньою Европою. В наслідок націоналізації (без відшкодування) чужоземних капіталів на Україні та відмови уряду СРСР сплачувати закордонні царські борги, приплив чужих капітало-вкладів на Україну припинився цілком, і разом з тим дуже різко сповільнилася індустріялізація України в цей перший період. В наслідок усамостійнення Польщі й Прибалтицьких держав різко зменшилася й зовнішня торгівля України з ними. Натомість зросла торгівля України з Росією та іншими частинами СРСР, хоча об’єм цього приросту був значно менший за об’єм втрат української торгівлі із Західньою й Східньою Европою. Настали зміни і в сільсько-господарському експорті України. Продовжити читання ‘Україна в системі всесоюзного, европейського й світового господарства’

Україна в системі всеросійського, европейського й світового господарства

holub-1-0Всеволод Голубничий

Якщо розуміти під реґіональними ринками значний розвиток торгівлі поміж містом і довколишніми селами та панськими маєтками, то такі регіональні ринки розвинулися на Україні в другій половині XVI століття, головно на базі ярмарків. Якщо під національним ринком розуміти звичайний розвиток торгівлі поміж містами, то український національний ринок створився в першій половині XVII століття на базі розвитку магнатських мануфактур та ремісництва. Одночасно з українським національним ринком, розвинувся й російський національний ринок на Московщині і польський у Польщі.

Остаточно український національний ринок оформився за козацько-гетьманської держави. Починаючи від Богдана Хмельницького, державний скарб збирав пограничне мито, т. зв. «індукту» (довізне) й «евекту» (вивізне). Після поразки гетьмана Мазепи, царським указом 1714 р. заборонено вивіз усіх товарів з України через всі кордони окрім московського. На цьому кордоні мито збиралося в московську скарбницю. В 1720-х роках усю зовнішню торгівлю України передано московським купцям. У той же час запроваджено на Україні московські гроші, а вживання польських та інших заборонено. В 1752 р. російський сенат видав указ не брати «портового» (закордонного) мита з російських товарів, що вивозяться на Україну, а в 1754 р. зовсім скасовано всі мита поміж Московією й Україною. Продовжити читання ‘Україна в системі всеросійського, европейського й світового господарства’

Дайте світло! Наш вихід!

thomas-lightsКіт Томас

Рец. на кн.: Ritchie Bobertson, The Enlightenment: The Pursuit of Happiness, 1680-1790, Allen Lane, 2020, 984 pp.

1 листопада 1755 року в Лісабоні внаслідок землетрусу, після якого почалася пожежа і сталася повінь, загинуло від тридцяти до шістдесяти тисяч людей. Природна катастрофа, як стверджували всі священники, була карою божою за гріховність. Джон Веслі, засновник методистської церкви, вбачав у ній священну помсту за жорстокості портуґальської інквізиції. Слабший землетрус поблизу одного іподрому в Йоркширі він тлумачив як инше божественне втручання: бог «навмисно обрав таке місце, де щороку буває великий наплив панів і дворянства». У грудні 1797 року віра в божественне управління людським життям спонукала Ґеорґа III віддати наказ про загальний подячний молебень за нещодавні британські перемоги на морі. Один з учасників молебня дякував богові за своєчасний сильний вітер, що він завадив голляндцям висадити на шотляндському березі десятитисячний десант. Немає сумнівів, що для парафіян він звучав переконливо. Але на той час багато хто з людей почав відчувати, що для штормів, так само як для землетрусів, істнують природні причини.

Переміна в способі мислення є однією з тем об’ємистої книги Річі Робертсона про Просвітництво. У цьому томі, товщиною майже тисяча сторінок, в якому все вельми переконливо та ретельно задокументовано, досліджується історія Европи XVIII ст. — історія розставання з хибними уявленнями, зокрема з уявленнями, поширюваними церковниками та пов’язаними з надприродними силами. Мета всієї справи — прийти до розуміння світу, що його джерелом є не визнаний авторитет, а поєднання розуму й емпіричного спостереження. Робертсон нагадує нам, що коли берлінський пастор 1784 року спитав Канта «що таке Просвітництво?» («Was ist Aufklärung?»), Кант відповів, що це вихід людей зі стану неповноліття, набуття здатности самостійно думати та вирішувати щодо себе самих (Selbstdenken). Його гаслом було: «Sapere aude!» — «Зважся на свою думку!». Продовжити читання ‘Дайте світло! Наш вихід!’

Робітнича держава, термідор і бонапартизм (історично-теоретична перевірка)

stalin-74Лев Троцький

Зовнішня політика сталінської бюрократії — по обох своїх каналах: головному, дипльоматичному і допоміжному, комінтернівському — завершила різький поворот в сторону Ліги Народів, status quo, союзу з реформістами і буржуазною демократією. Внутрішня політика повернула одночасно в сторону ринку і «заможнього колгоспника». Новий розгром опозиційних, півопозиційних груп і окремих більш-менш критичних елементів, нова масова чистка партії мають за завдання розв’язати Сталінові руки для правого курсу. Фактично справа йде про поворот до старого органічного курсу (ставка на кулака, союз з Гомінданом, Англо-російський комітет і пр.), тільки в ширшому маштабі і в незрівняно трудніших умовинах. Куди провадить цей курс? Слово «термідор» знову багатьом на устах. На жаль, це слово стерлося від вжитку, втратило конкретний вміст і стало недостаточним для характеристики як того етапу, через котрий проходить сталінська бюрократія, так і тої катастрофи, котру вона підготовляє. Перше всього треба умовитися про терміни.

Спори про «термідор» в минулому.

Питання «термідору» тісно звязане а історією лівої опозиції в СРСР. Зараз булоб не легко встановити, хто перший вдався до історичної аналогії з Термідором. У всякому разі в 1920 р. позиції розпреділилися приміром так. Група «демократичного центризму» (замучений Сталіном на засланні В. М. Смирнов, Сапранов і др.) твердили: «Термідор, доконаний факт»! Сторонники платформи лівої опозиції, більшовики-леніііці, категорично опрокидали це твердження. По цій лінії й наступив розкол. Хто був правий? Щоби відповісти на це питання, треба точно опреділити, що властиво обі групи розуміли під «термідором»: історичні аналогії допускають рівні толкування, а тим самим і зловживання. Продовжити читання ‘Робітнича держава, термідор і бонапартизм (історично-теоретична перевірка)’

За порогом «третього світу»

Роман Тиса

Цього року, напевне, побачимо багато статей, інтерв’ю, телєвізійних проґрам, документальних фільмів, круглим столів, присвячених тридцятиріччю розпаду Радянської Союзу, а також — хотілося би бачити і такі — підсумкам перших тридцяти років розвитку України. Можливо, побачимо огляди старих проґнозів. А деякі проґнози тридцятирічної давнини щодо місця країн колишнього СРСР на політично-економічній мапі світу справдились. Писались вони, так би мовити, на порозі «третього світу». Тім цікавіше їх читати сьогодні, сидячи за порогом «третього світу».

У березневому числі московського журналу «Век ХХ и мир» за 1990 рік у статті «Нове повстання мас. СРСР на порозі „третього світу“» Татьяна Ворожєйкіна застерігала від західоцетризму та закликала серйозно цікавитися «третім світом»:

«Коли ми, спираючись на власний неґативний досвід, розмірковуємо про переваги соціяльно-економічної еволюції, то у свідомості нашій, зазвичай, істнує образ сучасних західних суспільств. Вони набагато успішніше за  нас розв’язали не тільки економічні й політичні, але також соціяльні проблєми, забезпечивши більшості громадян гідний людини рівень життя. Одначе такий розвиток, що інтеґрує суспільство, досі мав місце лише у центрах світової капіталістичної системи. Його не повторили ані в дореволюційній Росії, ані в країнах сьогоднішньої Латинської Америки. … Продовжити читання ‘За порогом «третього світу»’

«Великий демократичний джихад»?

Алєксандр Тарасов

Захід є Захід,
А Схід є Схід,
І їм не зійтися вдвох,
Допоки Землю і Небеса
на Суд не покличе Бог;
Та Сходу і Заходу вже нема,
границь нема поготів,
Як сильні стають лицем у лице,
хоч вони із різних світів!

Джозеф Редьярд Кіплінґ

Знайома всім точка зору на захоплення Кувейту Іраком, що вона, коротко кажучи, зводиться до низки труїзмів («Хусейн — скажений диктатор», «виклик світовій спільноті», «аґресія аморальна», «ми маємо покарати агресора, що зарвався»), не задовольняє мене через дві основні причини. По-перше, вона рішуче нічого не пояснює у «феномені» Саддама Хусейна (і я впевнений — навмисно). І по-друге, вона відразливо фарисейська.

Спробую обґрунтувати обидві позиції. Отже, у численних публікаціях Саддама Хусейна підносять нам як «скаженого диктатора», що загордився і вважає себе новим Наполеоном або Салах ед-Діном — і саме цим, мовляв, пояснюються усі його дії. Продовжити читання ‘«Великий демократичний джихад»?’

Леза, леза, леза. Як США, щоби врятувати світ від комунізму, підбурювали до масових вбивств

Ґевін Джейкобсон

Рец. на кн.: Vincent Bevins, The Jakarta Method: Washington’s Anticommunist Crusade and the Mass Murder Program that Shaped Our World, PublicAffairs Books, 320 p.

Село Петулу на острові Балі відоме чаплями — кококанами — що вони із заходом сонця спускаються на дерева. Надвечір тисячі коричневих єґипетських чапель і малайських жовтих чапель здіймаються з сусідніх рисових полів, а потім величезною зграєю налітають на гілки, що висять над місцевим храмом. Вперше вони прилетіли сюди на початку листопада 1965 року, за місяць після того, як індонезійська армія, бандити і воєнізовані загони смерти почали винищувати підозрюваних у членстві в Індонезійській комуністичній партії (ІКП). Подорожуючи країною на початку 2000-х рр., я познайомився з чоловіком, який вважав, що кококани, це — душі померлих, що повертаються, яких місцеві дуже цінують за їхню гадану здатність відвертати лихо.

З жовтня 1965 та по березень 1966 року на острові Балі було вбито близько 80 тис. людей (5 % населення острова), а загалом на архіпелазі було вбито не менше 420 тис.. ЦРУ назвало цю різанину «одним з найстрашнішим і найкоротших кровопролить нашого часу». Жертв зганяли в одне місце й розстрілювали, душили або рубали мачете і залізною арматурою. У похмуро-сюрреалістичному фільмі Джошуа Оппенгаймера «Акт вбивства» (2012) кат з Північної Суматри згадує лютий садизм: «Ми засовували ломаччя їм у задній прохід доти, поки вони не вмирали. Ломаками ламали їм шиї. Вішали. Душили їх дротом. Відрубували голови. Давили машинами». Трупи скидали у колодязі, викидали в річки і озера або ховали у неглибоких могилах під банановими деревами. Річка Брантас у Східній Яві була завалена трупами без голів. Як пише Вінсент Бевінс у книжці «Джакартська метода», це був «вибух насилля» проти ІКП, що нагадував «апокаліптичну бійню». Продовжити читання ‘Леза, леза, леза. Як США, щоби врятувати світ від комунізму, підбурювали до масових вбивств’

«Західний марксизм» і Радянський Союз. Огляд критики та дискусій після 1917 року (II)

Марсель ван дер Лінден

Глава друга. Від Жовтневої революції до сталінських часів (1917-1929)

Роки 1917–1929 позначили період, коли соціяльна ситуація в Радянському Союзі була у всіх відношеннях непевною і нестабільною. Спочатку новий режим вважав, що він швидко вирветься з політичної ізоляції завдяки революції у Західній Европі. Але ця революція не відбулась. Постійно відчувалась загроза іноземної інтервенції. Коли минули хаотичні роки «воєнного комунізму», настали часи «нової економічної політики», що вони відзначились напруженими відносинами між державою і ринком. На той час ніякого «плянового розвитку» не відбувалось.

Якщо Радянський Союз чимось відржнявся від західних капіталістичних країн, ця ріжниця, схоже, полягала насамперед у непропорційно великому державному секторі економіки, а також у тому, що нові керівники державного апарату прийшли до влади через повстання робітників і селян, керовані марксизмом (а пізніше лєнінізмом). Суспільні орґанізаційні форми, які в 1930-і рр. нададуть Радянському Союзу нового вигляду (колєктивне сільське господарство, п’ятирічні пляни), були ще невідомі та їх ніхто не міг передбачити. Сама ідея суспільства нового типу — ні капіталістичного, ні соціялістичного — відповідно теж ще не народилась. Отже, марксистські дискусії не виходили за рамки однолінійної схеми: представники протилежних поглядів на розвиток подій у Радянському Союзі зосереджували свою увагу переважно на питаннях, чи була Жовтнева революція буржуазною чи соціялістичною, чи потенційно пролєтарська революція виродилась у буржуазну під впливом низки чинників (відсутність західноевропейської революції, політичні прорахунки більшовицьких лідерів). Припущення про невідповідність самої однолінійної схеми потребам аналізи у цих дискусіях не звучало, проте з огляду на тогочасні суспільні відносини в Радянському Союзі така ідея навряд могла у когось зародитися. Продовжити читання ‘«Західний марксизм» і Радянський Союз. Огляд критики та дискусій після 1917 року (II)’

Большевицький бонапартизм

А. Бабенко (Іван Майстренко)

Роздумуючи над подіями Великої Французької революції мимо волі задаємо собі запитання: що було б якби Робесп’єр не дозволив якобінському «болотові» в Конвенті 9. термідора арештувати й ґільотинувати себе, а, навпаки, якби він сам заарештував й розправився з своїми супротивниками?

Років з двадцять тому це запитання було б схолястичне й безпредметне. Тепер воно є глибоко актуальне, бо дуже нав’язується з дійсністю большевицької революції, яка має дивовижну подібність з революцією якобінською.

Большевизм так само як і якобінська партія мав три течії: ліву, праву й центр. І тай само як тоді Робесп’єр, спираючись на центр, розгромив с п о ч а т к у лівих гебертистів, потім правих дантонистів, потім сам був усунутий термідоріянським переворотом безпринципного центру (болота), так і в Росії Сталін, очоляючи центр, ліквідував с п о ч а т к у ліве крило в партії (троцькістів), потім праве крило (бухарінців) і тільки сам Сталін зумів врятуватися від термідору; не дозволивши, щоб большевицьке болото (центр) скинуло його, як то сталось з Робесп’єром, а, навпаки, сам усунув центр державним переворотом 1937 року (так звана «єжовщина»).

Якобінська революція йшла вгору до ліквідації лівої й правої течій в якобінстві. Так само большевицька революція йшла вгору, до ліквідації троцькізму й правого ухилу. Якобінська й большевицька партії були революційно-творчими доки вони очоляли народну революцію. Революція завжди має в собі абсолютно чисті від всякого компромісу з минулим ідеали (ліві тенденції) і спробу поступитися тими ідеалами перед реальною дійсністю (праві тенденції). Ці тенденції відбиваються в партії, що очоляє революцію, в формі ухилів — лівого (гебертисти в якобінстві і троцькісти в большевизмі) і правого (дантонисти в якобінстві і бухарінці в большевизмі). Продовжити читання ‘Большевицький бонапартизм’

Естафета реґіонального сепаратизму: Катанґа, Біяфра, Донбас

Роман Тиса

…найбільша та найпоширеніша помилка — неспроможність вирватися за межі власної культурної оболонки та звичка прикладати до инших … мірило, що не може бути ним, у невидющості до відмінностей там, де на перший погляд все те саме, і невмінні побачити схожість там, де все має вигляд геть иншого.

Антоніо Ґрамші

Тому найкраща фортеця — це прихильність народу, бо якщо ти йому ненависний, ніякі фортеці тебе не врятують — на допомогу повсталому людові завжди поспішать чужинці.

Нікколо Мак’явеллі

1. Вступ

Громадянська війна на Донбасі є головною подією кризи, в яку країна сповзла наприкінці 2013 р. Сама криза своєю чергою є найважливішим фактом новочасної історії України — історії після 1991 р.

Розмовами про україно-російську війну, а тим більше про «гібридну війну» Росії проти України, що ведуться вже сьомий рік, приховують одну важливу річ: у 2013-2014 рр. зазнали історичної поразки українська буржуазія і буржуазна Україна. Буржуазія відмовляється вірити, що відчуження великої частки населення і розвал країни на чотири частини (три маріонеткові держави й одна анексована територія) — справа її рук, і всіляко прагне замаскувати правду «гібридними» вигадками. Продовжити читання ‘Естафета реґіонального сепаратизму: Катанґа, Біяфра, Донбас’

Мир і революція

Ернесто Карденаль

Ім’я Ернесто Карденаля добре відоме світові, знають його й читачі «Всесвіту» (див. №№ 2, 4, 1981 р.). Колишній священик, поет, а нині міністр культури в уряді відродження Нікарагуа, він багато років свого життя віддав і віддає справі боротьби за незалежність і свободу своєї країни, за краще майбутнє її дочок і синів. Як міністр культури він очолив кампанію боротьби за ліквідацію неписьменності, вважаючи, що найбільшим досягненням революції буде формування соціалістичних норм поведінки, соціалістичної свідомості визволеного народу. Палко бажаючи побачити свою батьківщину оновленою і сильною, він усвідомлює, що це можливо за умови загального миру в світі.. Тому такою пристрасною була його промова на Конференції за роззброєння і мир, скликаній 1981 р. прогресивними викладачами Гарвардського університету (США). Промову передруковуємо з кубинського журналу «Каса де лас Амерікас».

Після поразки у В’єтнамі, уотергейтського скандалу, драми із заложниками в Тегерані та низки економічних провалів суспільства споживання нинішня адміністрація США вирішила пошукати для своєї країни якесь нове обличчя. Однією з причин сучасної тяжкої кризи, коли американські стратеги розводяться про можливість «обмеженої» кількамісячної ядерної війни,, є саме пошук цього нового обличчя: обличчя Сполучених Штатів Америки як визнаного лідера західного світу. Причому обличчя це повинне бути значною мірою войовничим.

В імперській стратегії США переплітаються військові, політичні та економічні аспекти. Адже посилення гонки озброєнь активізує й економіку. Лише одна компанія «Дженерал дайнемікс» має намір продати Пентагонові 1388 нових літаків-винищувачів F-16. Астрономічні суми, що їх одержить індустрія смерті, важко собі уявити. Продовжити читання ‘Мир і революція’

Поразка «нової лівиці»?

Герберт Маркузе

Перш ніж перейти до обговорення причин поразки «нової лівиці», ми маємо з’ясувати два питання: по-перше, хто така «нова лівиця»; по-друге, чи дійсно вона програла.

Для початку кілька зауваг щодо першого пункту. «Нова лівиця» складається з політичних ґруп, розташованих ліворуч від традиційних комуністичних партій; ці ґрупи досі не мають якихось нових орґанізаційних форм, не мають масової бази й ізольовані від робітничої кляси, надто у Сполучених Штатах Америки. Тим часом сильні лібертарні, антиавторитарні моменти, що спочатку характеризували «нову лівицю», зникли або виродилися у новий «ґруповий авторитаризм». Але те, що відріжняє і в принципі визначає цей рух, полягає в тім, що він переосмислив поняття революції, збагативши його новими можливостями для свободи та новим потенціялом для соціялістичного розвитку, створеними (та миттєво загальмованими) розвиненим капіталізмом. Наслідком такого розвитку постали нові виміри суспільних перетворень. Перетворення вже більше не визначають просто як економічний чи політичний переворот, як встановлення нового способу продукції та нових інститутів, але визначають насамперед як революцію у структурі потреб і у можливостях для їхнього задоволення.

Поняття революції від самого початку було частиною марксистської теорії: соціялізм, це — якісно инше суспільство, суспільство, в якому відбулись докорінні перетворення стосунків між людьми та стосунків між людиною і природою. Одначе під тиском економічної моці капіталізму, змушені до співістнування, соціялістичні країни, схоже, були приречені з часом перенести акцент на продукцію засобів виробництва, на розширення продуктивного сектора економіки і майже тільки його. Така розстановка пріоритетів неминуче призвела до підпорядкування індивіда потребам роботи (підпорядкування, що за певних обставин може бути «демократичним» і може означати раціональнішу та ефективнішу форму виробництва, а також більш справедливий розподіл продуктів). Продовжити читання ‘Поразка «нової лівиці»?’

Начерк історії пролетарської революції на Вкраїні (III)

М. О. Скрипник.

VII. РАДЯНСЬКА УКРАЇНА У ПЕРШОМУ ПЕРІОДІ СВОГО ІСНУВАННЯ.

Таким чином з початком лютого 18 року на всьому терені України було скинено владу поміщиків та буржуазії, і натомісць запанувала влада Рад.

Всупереч всім сумнівам і розмовам, буцім-то Україна повинна йти иншим шляхом соціяльного розвитку, ніж робоче-селянська Росія, всупереч всім центробіжним силам, як також і всій інерції націоналізму, що повинен був розвинутися в наслідок царату і влади поміщиків та буржуазії — кінець кінцем в результаті жорстокої, хоч може не дуже довгої, лише кількамісячної боротьби вся влада у містах перейшла до рук рад робочих і салдатських, а по селах — селянських депутатів. В центрі була вища державна установа ВУЦВИК і уряд його — Н а р о д н і й  С е к р е т а р і я т.

Придивимося до фактичних відносин у цей перший період Радянського будівництва на Україні. Цей період ще й досі має свій вплив на дальший хід подій, хоч майже зовсім не має документів: вони згоріли в пожежі революційної боротьби.

Владу робітників та селян в дійсності було скорше декляровано на Україні, аніж проведено. Наче по наказу та й в дійсності по наказу капіталу зупинилися всі індустріяльні підприємства, всі копальні, фабрики і заводи. Пролетаріят станув перед загрозою безробіття. Вся технична адміністрація підприємств не лише за страх, а навіть за совість, як вірні слуги своїх велико-буржуазних володарів, псувала машини, перешкоджувала діяльності пролетаріяту. Продовжити читання ‘Начерк історії пролетарської революції на Вкраїні (III)’

Начерк історії пролетарської революції на Вкраїні (II)

М. О. Скрипник

V. БОРОТЬБА ЗА ЖОВТЕНЬ НА УКРАЇНІ.

Таким чином картину соціяльних відносин за часи перед самим жовтнем можна характеризувати, як стан де-якої рівноваги сил в певному, дуже своєрідному трикутникові. В існуванні трьох ворожих сил, що боролись за владу, лежить дуже характерна риса Україні того часу. Сили Тимчасового Уряду, цеб-то лагеря великої буржуазії, сили УЦР — лагеря дрібної буржуазії, зі всіма її спільниками і, нарешті, — сили революційного пролетаріяту. Але в цьому трикутникові роля Тимчасового Уряду ставала все меншою і всім ходом історії та соціяльних відносин була засуджена на загибіль у боротьбі проти двох инших сил.

Революційну боротьбу в жовтні 17 року можна скрізь по всій Україні характеризувати в основі однаково: при перших вістках з Петербургу і Москви про збройну боротьбу робітників за владу рад, робітництво підіймається і в більш-менш упертій боротьбі перемагає війська Тимчасового Уряду. Найбільшої жорстокости ця боротьба досягла у Киїзі та Катеринославі, менше сутичок було в Харкові, Одесі та инших місцях. У Київі. Контр-революційний генералітет і меншовицько-есерівський комісарський склад, на чолі юнкерів та офіцеріз, сам почав наступати проти робітництва, захопивши до полону керовників Київської Ради Робітничих і Салдатських Депутатів, а також більшовицькі комітети. Але робітники арсеналу і инших заводів з рушницями, а потім і з гарматами, в кілька-денному бої примусили юнкерів та офіцерів скласти зброю і здатися на волю переможців. Так само було в Катеринославі й по инших містах. Продовжити читання ‘Начерк історії пролетарської революції на Вкраїні (II)’

Начерк історіі пролетарської революції на Вкраїні (I)

М. О. Скрипник

І. НА ПЕРЕДОДНІ.

Соціяльно-політичні умови далеко в меньшій степені сприяли розвиткові революційно-пролетарського руху на Україні, ніж у Росії.

Кількість пролетаріяту що до всього населення значно меньша. Пролетаріят скупчений найбільш на сході та півдні України: в Донецькому, Криворожському районах, Катеринославському і т. п. Робочі переважно недавнього сільсько-господарського походження, але не були тісно звязані з сільським населенням українського села, виходячи, як, напр., горняки з Орловської, та инших губерній Россії. Розвій сільсько-господарської індустрії — цукрових заводів, винниць і инш. сприяв до де-якої міри тому, що по великих латифундіях південної України скупчується вже сільсько-господарський пролетаріят, але про те пролетаріят на Вкраїні складав лише невеличку частину населення України, не маючи значного впливу на все життя, хоча своєю революційною боротьбою вже вів за собою в 1902-1907 роках селянство. Мало організований, здатний до революційних випадів, але неприготований до впертої повсякчасної боротьби, робітник України не виробив, як то було в Росії, постійних організацій, об’єднаних непереривним розвитком.

Соціял-демократична організація більшовиків по великих містах — в Катеринославі, Миколаїві, Одесі, а також у Донбасі існувала весь час, але це були окремі необ’єднані у маштабі країни гуртки і комітети. На всьому протязі революційної боротьби до скинення царату можно пригадати лишь де-які кроки до крайового об’єднання соціял-демократичних організацій, се є проведення конференції більшовіків у кінці 1904 року і инші подібні наради. До того же імперіялистична війна майже остаточно розбила шереги революційних робочих організацій, закинувши одних на фронт, війни а других, за одверту боротьбу против неї, — у в’язниці та на заслання. Продовжити читання ‘Начерк історіі пролетарської революції на Вкраїні (I)’

Декілька способів вбивства

Хуліо Кортасар

Просто як у казці про пастуха й вовків: вторгнення до Нікараґуа, що про нього говорили останні місяців, усе ніяк не відбудеться, тим-то в Европі схильні розглядати ситуацію як застійну. Увагу людей привертають инші вихори насилля: потрохи починають забувати, що істнує Центральна Америка. Саме на це і розраховує одна з останніх реінкарнацій Макіявеллі та розробляє иншу, більш небезпечну стратеґію — не таку прямолінійну як на Ґренади.

На шахівниці останніх тижнів розігрувалися наступні партії (не за хронолоґічним порядком):

— Відкрита чи прихована відмова Вашингтону на будь-які чіткі та чесні перемовини з Нікараґуа з питань припинення військової і економічної допомоги США Сальвадору й Гондурасу, що вона спрямовується на підтримку інтервенції у Нікараґуа антисандіністських сил, і взаємного припинення Нікараґуа будь-яких зв’язків з повстанцями Сальвадору та підтримки цих повстанців.

— Відмова у візі команданте Томасу Борхе, необхідної для його присутності на переговорах щодо цих та инших питань з представниками адміністрації Рейґана у Вашингтоні.

— Кредит у 25 мільйонів долярів, що його офіційно Конґрес США надав ЦРУ для провадження операцій «з дестабілізації сандіністського уряду».

— Викриття ґазети «Нью-Йорк Таймз» про літак, який хотіли використати для бомбардування Манаґуа, а його було придбано у США за кошти, опосередковано надані ЦРУ та передані контрреволюціонерові Едену Пасторі[1].

— Зізнання в Манаґуа — у присутности журналістів і телєкамер — пілота Амадора Нарваеса, захопленого у полон сандіністами, що з них випливає, що авіяудари по Нікараґуа завдаються з території Гондурасу під прямим керівництвом ЦРУ та за участи місцевих військових і арґентинських радників, які тренують сили сомосівців. Продовжити читання ‘Декілька способів вбивства’


Травень 2022
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти