Archive for the 'Сенс історії' Category

Жовтень — Січень (спогади)

Г. Галайда

Партком 1917 року містився в «Палаці» внизу, в напівтемних кімнатах. У Жовтневі дні більшовицькі частини й червоногвардійці провадили боротьбу з військом Керенського, юнкерами й присланим із фронту чеським батальйоном. «Рада» із своїм військом додержувала збройного невтралітету, пильно стежачи за тим, що робилося, і захоплюючи звільнювані позиції або район — чи то від більшовиків, чи від Керенського. Я тоді був у першій українській військовій школі.

«Рада» мала в Київі з військових частин згадану військову школу, підготовчу школу, один полк сердюків (новозформовані гвардійці) і, здається, більше не було. Майже все инше військо (піхота, інженерне й артилерія) було більшовицьке. Невеличка кількість, зокрема й переведений з Петрограду гвардійський полк, додержували невтралітету.

Коли наставала ніч, нашу школу стягали до «Ради» й Військового Секретаріяту, що містилися на Фундукліївській вул. Виступали ми, як у серйознім поході, з розвідкою, патрулями й ішли плутаними маршрутами. На вулицях зустрічалися більшовицькі частини, спиняли нас, але довідавшись, що ми «українці»: «А, ці за нас» — пропускали далі. Не знали, як «Рада» використає свій невтралітет… Продовжити читання ‘Жовтень — Січень (спогади)’

Advertisements

Жовтень у Київі (cпогади)

І. Чайко

Прибувши з Петрограду в червні місяці 1917 р. до Київа, ознайомившись з політичними й професійними організаціями, я зустрів багато старих товаришів-профробітників підпілля ще з 1905 року. З їхньою допомогою я влаштувався працювати на завод у Союзі Міст (Прозорівська, № 7). У цім заводі робітників було близько 600 чол. Настрій у них був більшовицький, але не було правильного керівництва, не було осередку. Мені пощастило тут швидко розпочати роботу, щоб утворити осередок. Головою був тов. Тулупов, я секретарем і Боженко членом. До липня м-ця нам пощастило остаточно вибити в заводі вплив меншовиків. Робітники, за проводом осередку, зробили собі прапор для заводу з гаслом «Хай живе ІІІ-й Комуністичний Інтернаціонал». До 18 липня ми готувалися цілком. Але в инших заводах, де переважали меншовики, нас називали «зрадниками батьківщини». Наприклад, у заводі набоїв на Деміївці робітник у технічному кашкеті кидався битися зо мною, і нам не давали зробити мітингу. Тоді й Рада Робітничих Депутатів була меншовицька, нас була меншість у ній. Більшість робітників по заводах, як от Гретера, була теж меншовицька, водні організації були зовсім чорносотенні, до них приєднувалися водогін, електрична станція й млини.

18-го липня наш завод не працював, вийшли на демонстрацію по-святочному, під прапором ІІІ-го Інтернаціоналу. Зібралися коло університету, о годині 12-й підійшли до нас дрібними групами ще й ще. Ми рушили Фундукліївською вулицею на Хрещатик. Городяни дивилися на нас, спинившись на пішоходах, як на звірів. Де-які чоловіки й жінки лаяли нас, плювали на нас, погрожували киями. Жінки на розі Хрещатика й Фундукліївської кричали, що видиратимуть нам очі, як провокаторам-більшовикам. Продовжити читання ‘Жовтень у Київі (cпогади)’

Завдання пролетарської революції перед жовтнем

Ф. Ш-кий

Заслуга й перевага більшовиків перед дрібно-буржуазними соціялістами на початку революції полягала в тому, що вони ставили й вирішували задачі революції, виходячи з інтересів пролетаріяту. Правильно зваживши співвідношення сил в боротьбі, вони ніколи не сходили з класової позиції. Ленін тоді говорив, що до пролетарської лінії супроти дрібно-буржуазних вагань треба бути твердим як камінь.

Друга перевага – уміння правильно розуміти «живе життя», точні факти дійсности, потреби поточного дня. Цього їх навчила довголітня боротьба, цього їх вивчила революційна наука марксизму. Ленін на початку революції часто в різних виразах повторював:

«Марксизм потрібує від нас точного, об’єктивно вивіреного обліку співвідношення клас і конкретних особливостей кожного історичного моменту. Ми, більшовики, завжди прагнули бути вірними цій потребі безумовно обов’язковій з погляду всякого наукового обґрунтування політики. Продовжити читання ‘Завдання пролетарської революції перед жовтнем’

Лютнева революція в Петрограді і УСДРП

М. Авдієнко

На протязі всього часу з 1913 р. до початку революції у військових частинах Петроградського гарнізону, переважно серед гвардійських полків, провадилась досить напружена революційна робота гуртками Української Соціял-Демократичної Партії. Ширилася соціялістична література, відозви проти війни, існувало об’єднання військових пропагандистів, що за певною програмою готували агітаторів, збиралися кошти на різні потреби партії. А оскільки гвардійські полки послано було на фронт, то через гуртки соціялістична і противоєнна агітація провадилась також і на фронті. Особливо добре налагоджено було роботу в л.-гв. Ізмайловському, Семенівському, Московському, Залізничому, й Преображенському полках, а з переїздом Варшавської дивізії робота почалася у Волинському і в деяких инших полках. Автомобільна рота, Броневий дивізіон, крейсер Аврора, Гвардійський екіпаж, Перший Кулеметний полк теж мали гуртки УСДРП, де теж жваво провадилася революційна робота.

Звичайно, працювати серед салдатів було майже неможливо без найтіснішого звязку з робітництвом. Оскільки серед зазначених військових частин було дуже багато українців, то треба було також звязатися в першу чергу з українським місцевим робітництвом. На заводах Путилівському, Леснера, Франко-руському, Обухівському та инших українського робітництва було чимало, особливо з Чернігівщини, Київщини, Полтавщини. Звязок між «земляками», робітниками та салдатами був добрий, а це сприяло розвиткові й об’єднанню гуртків УСДРП. Робітники давали помешкання для зібрань, переховували літературу, діставали цивільне убрання для переодягу салдатів, а спільні наради робітників і салдатів надзвичайно з’єднували і революціонізували їх. Дуже допомагали революційній роботі серед війська також дівчата українки – наймички генералів, що їх теж було за час війни багато в Петрограді; в їхніх помешканнях відбувалися найвідповідальніші наради і збори. Продовжити читання ‘Лютнева революція в Петрограді і УСДРП’

Індія сьогодні і завтра

Джавагарлал Неру

Від Редакції: Нижче подаємо уривки з промови Неру від 22 лютого 1959 року, яку він виголосив з нагоди академії, присвяченої історичній постаті М.Азада. Ми передаємо тільки ті думки Неру, які стосуються проблем загального характеру і можуть цікавити також українську громадськість.

…І так ми стоїмо в хаосі нашої епохи перед двома шляхами — вперед у майбутнє і назад у минуле… Ми маємо в Індії наші власні проблеми. Але ми сполучені також з більшістю проблем того світу, що, незважаючи на його величезний поступ, мабуть затрачує віру в самого себе. Ми тепер в Індії зайняті господарським поступом, п’ятирічками і величезним завданням піднести життєвий рівень нашого народу. Це ж бо передумова всякого дальшого поступу. Однак закрадається у наші серця сумнів: є це вже все, чи може ми потребуємо ще чогось іншого? Добродійна держава — це достойна мета, але вона може бути також дуже монотонна, як це ми бачимо на прикладі тих держав, які цю мету осягнули; виринають нові проблеми, які не через сам матеріяльний поступ можуть бути розв’язані. Реліґія грала видатну ролю, щоб заспокоїти деякі суттєві потреби людської природи. Але той рід реліґії став заслабкий, щоби дотримати кроку наступові раціоналізму і науки. Без огляду на те, чи реліґія потрібна, чи ні — певна віра в ідеал є безумовно потрібна, щоб нашому життю дати субстанцію і нас тримати вкупі. Ми мусимо мати мету, яка виходить поза матеріяльні і фізичні потреби нашого життя. Продовжити читання ‘Індія сьогодні і завтра’

Неминуче майбутнє Індії

С. Г-ко

Уряд Індії опублікував у квітні новий цікавий документ про перспективи розвитку цієї країни — студію 14 американських спеціялістів фінансованих Фундацією Форда, але виконану на прохання індійського уряду. Головний висновок цієї економічної студії той, що коли протягом наступних семи років Індія не зможе потроїти її сучасний 2,3% темп приросту продукції харчів, країні загрожує голодова катастрофа. Фордовська студія не мала на меті робити ніяких політичних висновків, але вона не змогла уникнути ствердження простого факту: «Якщо мінімальні потреби в харчах і одязі не будуть задоволені, Індія втратить свою свободу». Мається, ясно, на увазі можливість комуністичної революції.

Сьогодні Індія має 400 мільйонів населення, але продукує лише 70 мільйонів тонн харчів. В 1965 р. вона мусітиме прохарчувати додаткових 80 мільйонів ротів; і ніяким імпортом цих потреб задовольнити вже не вдасться. Студія знаходить, що причиною недорозвинення індійського сільського господарства є не його природні й кліматичні умови, а соціяльно-економічна система. Студія пропонує, щоб Індійський уряд негайно перевів земельну реформу і розділив землю непродуктивних поміщиків між безземельними. Великою перешкодою для розвитку Індії є також її реліґія та суспільні традйції. Продовжити читання ‘Неминуче майбутнє Індії’

Колективізація в Індії

В.Г. (Всеволод Голубничий)

Індія вже переводить в життя свою другу п’ятирічку індустріялізації, але для виконання її їй не вистачає понад 2 мільярди долярів капіталу. Західні кредитори цей капітал не хочуть дати, бо це завелика сума, та й Індія вже й так їм винна майже 5 мільярдів долярів.. Тому вони вимагають, щоб Індія скорочувала свої пляни і не спішила з індустріялізацією. А Індії спішити треба, бо кожного року у неї приростає по 6 мільйонів чол. населення, себто по 3 мільйони нових робітників, що потребують праці. Тільки індустріалізація може врятувати Індію від неминучого росту голоду й нужди. Тому їй не лишається нічого іншого, як шукати власних внутрішніх джерел творення й акумуляції капіталу.

Ще в липні 1957 р. уряд Індії післав до Китаю делеґацію експертів для вивчення китайських колгоспів. Ця делеґація пробула в Китаї три місяці й повернулася з такими висновками: колективізація в Китаї, хоч і переведена під тиском компартійного апарату, дала успішні наслідки, бо селяни в кінці залишилися задоволені тим, щоб їх продуктивність зросла й зросли доходи на харчі; державі ж вийшла та користь, що в колгоспах вона може легко й дешево заготовляти досить продукції для експорту за кордон, щоб за це купувати за кордоном машини для індустралізації. Голосами 7 проти 2 індійська делегеція прийняла резолюцію, що рекомендувала спробувати завести з державною допомогою експериментальні колгоспи в Індії. (Характерно, що 7 голосів «за» були голосами державних урядовців, а 2 голоси «проти» були голосами представників кооперативного руху!). Продовжити читання ‘Колективізація в Індії’


Листопад 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти